Було тепло, подував південний вітер, і в літній атмосфері Принцесиного майдану витало щось таке, що навернуло думки міс Токс на село. Хлопець з "Принцесиного герба" вийшов з лійкою і, розприскавши воду по всьому Принцесиному майдану, надав йому свіжого аромату — рослинного, як казала міс Токс. З-за рогу, з великої вулиці просмикувалася вузенька смужка світла, і закіптюжені горобці плигали туди-сюди через неї, світліючи на ходу, або купалися в ній, наче в потоці, і ставали золотими горобцями, які в димар ніби ніколи й не залітали. У вікні пивнички "Під Принцесиним гербом" висіли реклами імбирового пива з малюнками, де спраглі його споживачі обливалися шумовинням або діставали по голові вибитими з пляшок корками. Вони згрібали пахуче сіно десь за містом; і хоч пахощам тим треба було подолати чималу відстань і чимало інших непахучих запахів, що гніздяться у бідних оселях (сплати, боже, тим достойним джентльменам, для яких ця біда — невіддільна складова нашої предковічної мудрості і які докладають зусиль, аби не дати їй вилізти звідти!), — та все ж і на Принцесин майдан долинули вони, ці пахощі, шепочучи про природу, про її цілюще повітря, як шепочуть усім і завжди — навіть полоненим та ув'язненим, навіть знедоленим і самотнім усупереч усім стражникам та охоронцям, які гадають, що за їхнім велемудрим наказом — і як вони наказують! — має знерухоміти світ!
Міс Токс присіла біля вікна й думала про свого покійного тата, містера Токса з Митного відділу грома'дських служб, і про своє дитинство, що пройшло в околицях приморського міста серед великих запасів смоли і майже сільських краєвидів. Вона згадувала луги в розсипах жовтецю, мов перекинуті небеса в золотих сузір'ях; згадувала, як сплітала з кульбабових стебел ланцюжки для своїх юних поклонників, здебільшого в полотняних штанцях, що присягались на вічну вірність, і як швидко ці вічні узи в'янули та рвалися.
Сидячи біля вікна й дивлячись на горобців у смужці світла, міс Токс думала і про свою покійницю маму — сестру власника напудрованої перуки з хвостиком, — про її чесноти та її ревматизм. І коли з майдану долинув хрипкий голос чоловіка з кривими ногами й повним кошиком стокроток на голові, що зробив з його капелюха пласку чорну оладку, — чоловік гукав "Квіти! Квіти!" з такою силою, наче був велетнем-людоїдом, що розпродує маленьких дітей, аж ніжні стокротки здригалися від того крику, — лиш тоді міс Токс вирвалася з полону своїх літніх спогадів та, похитавши головою, пробурмотіла, що вона, мабуть, оглянутись не встигне, як постаріє — і, здається, це була правда.
Перебуваючи в отакому замисленому стані, міс Токс занеслася думками аж до містера Домбі — можливо, тому, що майор уже повернувся до свого помешкання навпроти і саме вклонився їй через вікно. Які ж бо інші причини могли пов'язати в думках міс Токс містера Домбі, літні дні та кульбабкові ланцюжки? Чи повеселішав він? — думала міс Токс. Чи змирився зі своєю долею? Чи одружиться ще раз? А якщо одружиться, то з ким? Хто ця жінка?
Рум'янець — була жарка пора — розлився по щоках міс Токс, коли вона, отак розмірковуючи, повернула голову і, вражена, побачила власне замислене обличчя в свічаді над каміном. І зарум'янилася ще більше, побачивши невелику карету, що завернула на Принцесин майдан і котилася просто до її дверей. Міс Токс швиденько підвелася, схопила ножиці і, взявшись нарешті до квітів, дуже ретельно поралася з ними, коли до кімнати увійшла місіс Чік.
— Як поживає моя наймиліша товаришка? — вигукнула міс Токс, розкриваючи обійми.
В манери наймилішої товаришки підмішалося трохи величавості, але вона поцілувала міс Токс і сказала:
— Дякую, Лукреціє, дуже добре. Сподіваюся, і ви теж. Хм!
Місіс Чік щоразу душилася цим специфічним "хм!", наче ніяк не могла опанувати абетку а чи вступ до науки кашлю.
— Раненько завітали ви сьогодні, і як це мило з вашого боку, моя любо! — вела далі міс Токс. — А ви вже снідали?
— Дякую, Лукреціє, але я вже поснідала, і дуже рано. — Ласкава леді багатозначно глянула на підданицю Принцесиного майдану і з цікавістю озирнулася навколо. — З братом, який вже повернувся додому.
— Сподіваюсь, йому покращало, моє серденько? — затинаючись, мовила міс Токс.
— Набагато покращало, спасибі. Хм!
— Уважайте з цим кашлем, люба Луїза, — застерегла міс Токс.
— То нічого. Просто зміна погоди, — відповіла місіс Чік. — Треба бути готовим до змін.
— Погоди? — спитала наївна міс Токс.
— Та будь-яких, — одказала місіс Чік. — Безперечно, що треба. У цьому світі все міняється. Той, хто став би заперечувати таку очевидну істину, Лукреціє, дуже здивував би мене і значно упав би в моїх очах. Зміна! — з суворо-філософським виглядом вигукнула вона. — Зробіть ласку, покажіть мені, що не міняється? Навіть гусінь, яку, я певна, навряд чи такі питання турбують, і та безперестанку міняється в найнесподіваніший спосіб.
— Моя Луїза, — зауважила міс Токс, — завжди знаходить влучні приклади.
— Ви дуже люб'язні, Лукреціє, думаючи й кажучи так, — пом'якшала трохи місіс Чік. — Хочу вірити, що ми ніколи не впадемо в очах одна одної.
— Я певна цього, — потакнула міс Токс.
Місіс Чік кашлянула, як і раніше, й заходилася кінцем парасольки креслити щось на килимі. Міс Токс, яка добре знала свою щиру приятельку і не раз бачила, як від щонайменшої втоми чи неприємності вона миттю ставала надміру дратівлива, скористалася з паузи, щоб змінити тему.
— Перепрошую, дорога Луїзо, здається, та мужнього вигляду особа, яку я бачила в кареті, — містер Чік?
— Так, то він, — підтвердила місіс Чік, — але, ради бога, нехай собі там сидить. З ним його газета, і це задовольнить його принаймні на дві години. Ідіть до своїх квітів, Лукреціє, а я, з вашого дозволу, посиджу, перепочину.
— Моя Луїза добре знає, — зауважила міс Токс, — що між такими приятелями, як ми з нею, ніяких церемоній бути не може. Отже… — міс Токс закінчила фразу не словами, а ділом, і, знову одягши рукавички та озброївшись ножицями, заходилася з мікроскопічною пильністю порпатися поміж листям.
— Флоренс теж повернулась додому, — помовчавши якийсь час, озвалася місіс Чік, креслячи парасолькою по підлозі. — І, далебі, Флоренс занадто вже доросла, щоб і далі жити тим же відлюдним життям. Звичайно, занадто доросла. В цім нема ніякого сумніву. Якби хтось твердив інакше, я не стала б його поважати. Я просто не могла б поважати таку особу, при всьому бажанні. Не можемо ж ми аж до такої міри панувати над почуттями!
Міс Токс, дарма що не дуже второпала цю загальнозрозумілу думку, погодилася з приятелькою.
— Якщо вона така дивачка, — мовила місіс Чік, — і якщо мій брат, після всіх тих сумних подій і тяжких розчарувань, які він пережив, не дуже затишно почуває себе в її товаристві, то що з цього випливає? А те, що він повинен зробити зусилля. Він просто зобов'язаний зробити зусилля. Весь наш рід відзначався умінням робити зусилля. Поль — глава роду, можна сказати, єдиний його представник, — бо що я? Я геть нікчемна…
— Ну що ви, серце! — дорікнула міс Токс.
Місіс Чік обсушила очі, які в цю мить сильно змокріли, і вела далі.
— Тому він, як ніколи, зобов'язаний зробити зусилля. І хоч воно на мені дуже тяжко відбивається… у мене ж — така чула, дурна натура! Такою вже, мабуть, уродилася. Краще б я мала серце з мармуру або просто з каменю!
— Ну що ви, Луїзонько! — знов дорікнула їй міс Токс.
— А все ж я безмежно рада, що він не зрадив собі й показав себе справжнім Домбі. Зрештою, я завжди знала, що так воно й мусить бути. Хотілося б тільки, — місіс Чік помовчала, — щоб і вона показала себе гідною цього імені.
Міс Токс наповнила водою із дзбана крихітну зелецу лійку і, випадково підвівши очі на приятельку, була настільки вражена дивним виразом, з яким дивилася на неї місіс Чік, що відставила лійку на стіл і сіла поруч.
— Луїзо, голубонько, — мовила вона, — чи не буде це вам хоч маленькою розрадою, коли в зв'язку з вашими словами я дозволю собі зауважити, що, як на мій скромний погляд, ваша люба небога подає гарні надії?
— Шо ви хочете цим сказати, Лукреціє? — спитала місіс Чік, набравши ще величавіших манер. — Які ж мої слова ви маєте на увазі?
— Про те, чи вона покаже себе гідною свого імені, серце, — пояснила міс Токс.
— Якщо я висловилася не зовсім зрозуміло, Лукреціє, — зі строгою поблажливістю сказала місіс Чік, — то це, звичайно, моя провина. Мені, власне, і не слід було б щось говорити, коли б не близькість наших з вами стосунків, яких — сподіваюся й вірю, Лукреціє, — ніщо не зможе порушити. Та й чого б я мала вчинити інакше? Для цього немає підстав. То було б безглуздя. Але я хочу висловитись ясніше. Отже, повертаючись до тих моїх слів, я мушу сказати, що вони жодною мірою не стосувалися Флоренс.
— Так? — здивувалася міс Токс.
— Так, — коротко та рішуче ствердила місіс Чік.
— Вибачте, голубонько, — смиренно озвалася її приятелька, — але я тоді нічого не розумію. Я, мабуть, тупа.
Місіс Чік перебігла очима по кімнаті, подивилась на квіти, на канарку, на лійку, на все, опріч міс Токс, і, нарешті, зиркнувши під кінець і на неї, підвела брови, втупила очі в килим і промовила:
— Коли я кажу: "гідна нашого імені", Лукреціє, я маю на увазі його другу дружину. Я, здається, вже вам говорила — може, трохи іншими словами — що він збирається взяти собі другу дружину.
Міс Токс раптом зірвалася з місця, підбігла до квітів і почала підстригати так непоштиво, як стриг би перукар таку ж кількість злидарських голів.
— Чи здатна вона до кінця усвідомити, якої честі її вдостоєно, — то питання інше, — велично сказала місіс Чік. — Сподіваюся, що здатна. Ми всі мусимо бути доброї думки одне про одного, тож я сподіваюся, що вона на це здатна. Зі мною не радились. А якби й радились, то напевне погордували б моєю радою, тому безперечно краще, що сталося так, як сталося. Як на мене, це безперечно краще.
Міс Токс, похиливши голову, й далі поралася з квітами. Місіс Чік, час од часу енергійно стріпуючи головою, з викликом вела далі.
— Якби мій брат Поль порадився зі мною, як то бувало, — бувало, але вже ніколи не буде, звичайно, і ця обставина, вважаю, знімає з мене відповідальність, — з істеричним надривом сказала місіс Чік, — бо я, хвалити бога, не ревнива… — Тут місіс Чік знову пустила сльозу. — Якби мій брат Поль прийшов до мене та спитав: "Якої дружини, на твою думку, я повинен шукати собі, Луїзо?", — я безперечно сказала б: "Хорошого роду, Полю, вродливої, гонорової і зі зв'язками".