Наприклад, під час, коронації Наполеона в тисяча вісімсот четвертому році. Аеронавт Гарнерен випустив тоді з Парижа об одинадцятій годині вечора повітряну кулю з написом, намальованим золотими літерами: "Париж двадцять п'яте фрімайра тринадцятого року. Коронування імператора Наполеона його святістю Пієм Сьомим ". На наступний ранок, о п'ятій годині, жителі Риму побачили, як ця сама куля ширяла над Ватиканом, потім вона пронеслась над Римською областю і впала в озеро Браччано. Як бачите, повітряна куля в змозі витримати подібну швидкість.
— Повітряна куля — так, але людина? — наважився запитати Кеннеді.
— Людина теж може витримати це з тієї простої причини, що повітряна куля завжди нерухома по відношенню до повітря, що її оточує. Адже рухається не сама куля, а вся маса повітря. Спробуйте запалити в кошику вашої повітряної кулі свічку, і ви побачите, що полум'я її не буде навіть коливатися. І аеронавт, що піднявся на повітряній кулі Гарнерена, анітрохи не постраждав би від швидкості цього польоту. Втім, я зовсім не маю наміру відчувати подібну швидкість, і якщо я зможу зачепитися вночі за якесь дерево або нерівність ґрунту, то, повірте, скористаюся нагодою це зробити. До того ж ми беремо з собою продовольства на два місяці. А коли ми будемо приземлятися, ніщо не завадить нашому майстерному мисливцеві постачати нас удосталь дичиною.
— Ну, і роздолля ж буде для вас, містер Кеннеді! — вигукнув один юний мічман, із заздрістю поглядаючи на мисливця.
— Та плюс до цього ще слава, — зауважив інший офіцер.
— Панове, — відповів шотландець, — повірте, я дуже зворушений вашими компліментами ... але ... знаєте ... не маю права їх прийняти ...
— Як? — пролунало з усіх боків. — Хіба ви не полетите?
— Ні, не полечу.
— Так ви не будете супроводжувати доктора Фергюсона?
— Не тільки не буду супроводжувати його, але і відправився я з вами єдино для того, щоб утримати його від цього в останню хвилину.
Всі подивилися на доктора.
— Не слухайте його, — промовив Фергюсон своїм звичайним спокійним голосом. — Це питання, про яке з ним не треба сперечатися. А по суті він прекрасно знає, що полетить.
— Клянуся чим хочете! — закричав Кеннеді. — Запевняю ...
— Краще не клястися, дорогий мій Дік. Ти виміряний, зважений, і не тільки ти сам, але і твій порох, і твої рушниці, і твої кулі ... так що про це і говорити не варто.
І правда, з цього моменту до самого прибуття на Занзібар Дік ні разу не заїкнувся про це. Та й взагалі ні про що не говорив. Він мовчав.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
"Рішучий" огинає мис Доброї Надії. — На баку. — Курс космографії "професора" Джо. — Управління повітряними кулями. — Дослідження повітряних течій. — Еврика! (Εὔρηχα.)
"Рішучий" стрімко рухався до мису Доброї Надії. Погода трималася чудова, хоча море і починало хвилюватися.
Через двадцять сім днів після відплиття з Лондона, 30 березня, на горизонті з'явилася Столова гора. У підзорну трубу можна було вже бачити місто Кейптаун, розташоване біля підніжжя амфітеатру пагорбів, і незабаром "Рішучий" кинув якір у його порту. Капітан зайшов сюди тільки для відновлення запасу вугілля, на що потрібен був всього один день. На наступний ранок "Рішучий" попрямував на південь, щоб, обігнувши південний край Африки, увійти в Мозамбіцьку протоку.
Джо не вперше подорожував по морю, і він відразу відчув себе як вдома. Прямодушність і веселість славного малого привабили до нього всі серця. До того ж на нього як би падали промені слави доктора. Слухали його, як оракула, і, по правді сказати, помилявся він не більше інших оракулів.
І ось, в той час як доктор в кают-компанії читав свій курс географії офіцерам, Джо панував на баку і по-своєму викладав історію, в чому, втім, він тільки наслідував приклад найбільших істориків усіх часів.
Природно, що і на баку розмови все більше крутилися навколо повітряної подорожі. На перших порах Джо важко було переконати деяких диваків, що така подорож взагалі можлива, але коли матроси повірили в неї, їх уява так розігралася, що більш не знала нічого неможливого.
Захоплений оповідач запевняв своїх слухачів, що за цією повітряною подорожжю, звичайно, піде чимало інших. Це тільки, запевняв він, початок багатьох надлюдських підприємств.
— Чи бачите, друзі мої, — говорив він, — коли випробуєш такий спосіб пересування, без нього вже важко обійтися. І коли наступного разу ми полетимо, то вже не будемо триматися над Землею, а станемо забирати все вгору і вгору.
— Ось як! Значить, прямо на Місяць підете! — із захопленням вигукнув один із слухачів.
— Дуже нам потрібно на Місяць! — заперечив Джо. — Це вже занадто просто, кожен може там побувати. До того ж на Місяці і води немає, доведеться її тягнути з собою величезну кількість. Та ще треба прихопити і пляшки з повітрям, щоб було чим дихати.
— Хай так! Але скажи: джин-то там є? — запитав один з матросів, великий любитель цього напою.
— І джину там, мій хоробрий, не знайдеш. Ні, навіщо ж на Місяць? Ми полетимо на ті чудові планети, про які часто розповідав мені мій доктор. І почнемо ми нашу подорож, скажімо, з Сатурна ...
— Це того, що з кільцем? — запитав квартирмейстер.
— Так! У нього є обручка, тільки невідомо, куди поділася його дружина.
— Але як же ви можете злетіти так високо? — вигукнув вражений юнга, — Видно, ваш доктор сам диявол.
— Який же він диявол! Для цього він занадто добрий.
— А куди ж ви полетите після Сатурна? — поцікавився самий нетерплячий з слухачів.
— Після Сатурна? Ну, ми відвідаємо Юпітер. Дивовижна країна, доповім я вам. Там день триває всього дев'ять з половиною годин, так що ледарям там — життя! А рік — завдовжки в наших дванадцять. Це, мабуть, вигідно для людей, яким залишилося жити якихось півроку, — порядно-таки продовжить їх існування.
— Один рік — наших дванадцять? — перепитав юнга.
— Так, друже, ти там смоктав б ще свою соску, а той ось дядечко, якому за п'ятдесят, був би тепер хлопчиком чотирьох з половиною років.
— Ну, це вже небилиці! — в один голос закричали всі присутні на баку.
— Чиста правда, — наполягав Джо. — І то ще буває! Якщо станеш все стирчати на цій Землі, так, мабуть, нічого не дізнаєшся і будеш не розумніше морської свинки. А ось поживи ти трохи на Юпітері, тоді дещо і побачиш. Так, до речі, скажу я вам: там треба тримати вухо гостро, адже у Юпітера супутники далеко не тихої вдачі.
Всі на баку сміялися, але наполовину вірили Джо. А він уже описував планету Нептун, де так добре приймають моряків, потім запевняв, що на Марсі головну роль відіграють військові, і це врешті-решт починає навіть дратувати. На Меркурії ж — препротивним місці, за його словами, — живуть тільки одні купці та злодії, і ті і інші так схожі один на одного, що їх і не відрізниш. Нарешті, він описував їм Венеру, та так, що дух захоплювало.
— Коли ж ми повернемося з цієї нашої експедиції, — заявив веселий оповідач, — нам, знаєте, дадуть орден Південного Хреста; он він там блищить в петличці у доброго Бога ...
— І це буде вами цілком заслужено, — в один голос заявили матроси. У таких жвавих розмовах і проходили вечора на баку. А в цей же час в кают-компанії йшли своєю чергою наукові бесіди доктора Фергюсона з офіцерами.
Одного разу розмова торкнулася способу управління повітряною кулею, і Фергюсона попросили висловитися з цього питання.
— Не думаю, — почав доктор, — щоб коли-небудь можливо було управляти повітряною кулею. Мені відомі всі випробувані і запропоновані способи, — жоден з них не мав успіху, і ніякий, мені здається, не придатний. Ви, панове, звичайно, прекрасно розумієте, що я повинен був серйозно зайнятися цим питанням, але вирішити його мені було, при даному стані механіки, не під силу. Для цього треба було б, винайти двигун незвичайної потужності і неймовірної легкості. А попри все те не можна було б протистояти скільки-небудь значним повітряним течіям. Треба сказати, що до сих пір займалися питанням управління кошиком, а не самим кулею. І це було, по-моєму, помилкою.
— Тим часом, — зауважив хтось із присутніх, — є багато спільного між повітряною кулею і судном, яким, проте, легко можна керувати.
— Та ні ж, — відповів Фергюсон, — загального тут надзвичайно мало або зовсім немає. Повітря набагато менш щільне, ніж вода, в яку судно занурене тільки до половини, в той час як повітряна куля вся плаває в атмосфері і залишається нерухомим щодо навколишнього їй середовища.
— Так ви думаєте, доктор, що наука повітроплавання сказала вже своє останнє слово? — запитав співрозмовник.
— Ні! Звичайно, ні! Потрібно шукати іншого виходу. Якщо не можна управляти повітряною кулею, то треба навчитися утримувати її в сприятливих повітряних течіях. У міру того як ви піднімаєтеся вгору, повітряні течії робляться набагато рівніше і постійніше в своїх напрямках. Там, у височині, на них не чинять вже впливу долини і гори, що борознять поверхню земної кулі. Від них-то, як відомо, головним чином і змінюється напрямок вітрів і їх сила. І ось, коли атмосферні зони будуть вивчені, повітряної кулі можна буде триматися в найбільш сприятливих з них.
— Але тоді, щоб потрапити в ці сприятливі зони, доведеться постійно то підніматися, то спускатися, — зауважив капітан Пеннет. — А саме в цьому, дорогий доктор, я і бачу справжні труднощі.
— Чому ж, любий капітане?
— Погодьтеся, що ці підйоми і спуски, якщо вони і не будуть перешкодою для простих повітряних прогулянок, можуть бути дуже скрутними при довгих подорожах.
— Поясніть, будь ласка, капітан, чому ви так думаєте?
— З тієї простої причини, що повітряна куля може підніматися тільки при скиданні баласту і знижуватися завдяки випусканню газу. А за таких умов ваш запас баласту і газу скоро буде вичерпано.
— В цьому-то, звичайно, все питання, дорогий мій Пеннет. Це єдине утруднення, яке наука повинна подолати. Справа не в тому, щоб управляти повітряною кулею, а в тому, щоб змусити її підніматися і опускатися без витрати газу, — адже газ-то, якщо можна так висловитися, її сила, кров, душа.
— Ви маєте рацію, дорогий доктор, але це завдання ще не вирішене, спосіб цей ще не знайдений.
— Вибачте, знайдений.
— Ким?
— Мною!
— Вами?
— Ви самі прекрасно розумієте, що, коли б не це, я не ризикнув би робити на повітряній кулі переліт через Африку, — адже протягом якоїсь доби мій газ зовсім виснажився б.
— Але в Англії ви про це не сказали ні слова.
— Так, я не хотів, щоб з приводу мого відкриття велися публічні дебати.