Але війни всі боялися, бо ніхто не знав, хто союзник, а хто ворог.
Посваряться діти в школі, вчитель зробить зауваження, поставить тих, хто завинив, в куток — та й годі! Посваряться міністри, король вижене одного або двох (це називається — дати відставку), і в державі запанував порядок. А ось як бути, якщо пересварилися королі?
Виявляється, навіть із такого скрутного становища буває вихід. На світі існують дуже розумні люди, які називаються дипломатами. Вони залагоджують усе без бійки. Цього разу навести лад узявся мудрий старий лорд Пакс.
Лорд Пакс курив люльку й був небагатослівний. У газетах повідомили: якщо лорд Пакс взявся за справу, можна не турбуватися, усе буде залагоджено.
Отже, королі приїхали на острів Куфайку. Лорд Пакс перевіряє за списком, чи всі на місці.
— Тут. Тут. Хворий. Тут. Тут. Вийшов на хвилинку до вбиральні. Тут. Немає.
Настала тиша. Усі чекають, що скаже лорд. А він набиває тютюном люльку і, як видно, не квапиться.
— Нехай кожен виступить і скаже, чого він хоче і чим невдоволений.
Королі виходять по черзі. Один говорить голосно, інший — тихо, один — коротко, інший — довго; один затинається й червоніє, інший покашлює, третій шепелявить; один розмахує руками, інший розгойдується всім тілом.
Засідати більше двох-трьох годин королі не звикли, а тут сиди з ранку до вечора. Лорд Пакс витрусить попіл із люльки, наб'є її знову й жодного слова не говорить. Недаремно його прозвали Залізним Старим. Сидить ніби не людина, а мумія. Але якщо хтось переб'є оратора або репліку з місця подасть, так гляне, що душа в п'яти забіжить.
Нарешті королям набридло слухати один одного, і вони з цікавістю стали чекати, що скаже лорд Пакс.
Бажаючих виступати більше не виявилося. Запанувала тиша. Журналісти застругали олівці. Посильні помчали на телеграф попередити телеграфістів, щоб ті приготувалися до прийому телеграм. Зараз виступатиме лорд Пакс!
А лорд докурив люльку, вибив із неї попіл, прочистив, заховав у кишеню і сказав:
— М-м-м, так. — Помовчав і додав: — Завтра о сьомій ранку друге засідання.
Журналісти стрімголов полетіли на телеграф. Але ж у газеті не напишеш, що лорд Пакс сказав "м-м-м, так". І тому кожен на свій смак вигадав за нього промову й надіслав у газету.
Наступного дня королі, злі, тому що не виспалися, зібралися о сьомій годині ранку. А лорд Пакс, як ні в чому не бувало, сидить на місці голови, попихкує люльку і знову перевіряє, хто з'явився, кого немає, хто запізнився.
— Учора ви не знали, що скажуть інші, а сьогодні знаєте, тому нехай кожен повторить, чого він хоче і чим невдоволений.
Знову королі виступають по черзі. Одні говорять те саме, інші не зовсім те саме, треті, забувши вчорашню промову, говорять усе навпаки. І знову Залізний Старий протримав їх до пізнього вечора, а на останок сказав:
— Чудово, завтра засідання призначається о шостій годині ранку.
Королі мало не луснули від злості.
— Ви прийдете завтра, ваша величносте? — довідуються вони один в одного, і кожен запевняє, що ні, не прийде, не дозволить більше лордові Паксу із себе знущатися. На що це схоже! їх змушує говорити, а сам люльку курить. Дурень, хіба він не знає, що королі не звикли рано вставати і стільки часу проводити на засіданнях.
Але хоробрими вони були лише на словах, а в глибині душі побоювалися лорда. Чому, самі не знали. Так буває і в школі: один учитель кричить, надривається, у куток ставить, за вуха дере, його все одно не слухають; а інший лише гляне — і мурашки по спині. А лорд Пакс кидає суворі погляди з-під сивих насуплених брів, курить люльку й загадково мовчить. Тут не лише король, а будь-який сміливець здрейфить.
IX
'ять разів поспіль довелося королям повторювати одне й те саме, адже приїжджали нові королі й потрібно було ввести їх у курс справи.
І щоразу хтось говорив інакше, ніж напередодні.
Чотири дні злилися королі, а на п'ятий — зовсім видихнулися і принишкли. Навіть корони в них набік з'їхали, і вони трепетно поглядали на люльку Пакса, ніби в ній, а не в коронах і скіпетрах був порятунок від усіх напастей.
— Завтра неділя, — боязко нагадав Молодий король, коли останній оратор завершив промову, чого він хоче і чим невдоволений.
Лорд Пакс підвівся, набрав повітря в легені й голосно сказав:
— У понеділок зберемося о четвертій годині ранку.
Королі посхоплювалися з місць, поправили корони, натягнули мантії — і ноги в руки!
— Скільки можна терпіти це знущання! — обурився хтось і став підмовляти інших зібратися в неділю потай від Пакса і самим вирішити, що робити.
— Дайте спокій мені, ваша величносте, я смертельно хочу спати! Може, я помру до понеділка.
Але в понеділок усі королі живі-здорові рівно о четвертій годині ранку як милі сиділи на своїх місцях, благально поглядаючи на люльку Пакса.
— Ваша величносте! Спробуймо обговорити, як ми вчинимо, якщо Матіуша впіймають, і що робити, якщо його не впіймають. Крім того, треба вирішити, яких ужити заходів, якщо Матіуш живий, і що зробити, якщо він помер. І, нарешті, як бути, якщо Матіуш піде на мирову, і що буде, якщо він оголосить війну. Де ховається Матіуш, нам невідомо. Якщо вірити словам Дормеська, він утік на територію свого колишнього королівства. Але полковник Дормесько може помилятися. Наше рішення повинне залежати також від того, очолить Матіуш революцію в країні Молодого короля чи перейде на бік негрів, які оголосили війну білим королям. Не треба забувати, що з усіх чорних королів серед нас присутній лише Бум-Друм. Але це ще не все. Ми маємо передбачити й ту можливість, що до дітей приєднаються дорослі. Ці дев'ять пунктів я ставлю на голосування. А зараз оголошую п'ятнадцятихвилинну перерву, після якої ви проголосуєте, який із цих пунктів першим обговорити на сьогоднішньому засіданні.
Королі посхоплювалися з місць:
— Та він нас геть заморить!
— Ми звідси живими не виберемося!
— Що він, століття тут маринувати нас зібрався?!
— Як хочете, а я виїжджаю: у мене тітка важко хвора.
— Мені операцію апендициту мають робити! Лікар відпустив мене лише на тиждень.
— Я дуже кваплюся: у мене син народився. Погляньте, ось фотографія!
— Завтра весілля моєї сестри! Вона смертельно образиться, якщо я не приїду.
У всіх були готові відмовки, аби швидше забратися звідси. Але варто було Паксу оголосити, що перерва закінчена, як знову запанували тиша й порядок.
— Хто хоче взяти слово: який із дев'яти пунктів обговоримо першим?
Мовчання.
— Повторюю ще раз: хто хоче взяти слово?
Тиша.
— Повторюю втретє: хто хоче взяти слово?
Тут під столом, за яким сиділи королі, почулось шарудіння, і звідти виліз Матіуш.
— Прошу надати слово мені, — сказав він.
Королі остовпіли і, напевно, попадали б на підлогу, коли б не дивовижне самовладання лорда Пакса. Він суворо поглянув на них із-під насуплених брів
і, звертаючись до секретарки, незворушно сказав:
— Будь ласка, внесіть до списку присутніх короля Матіуша й зазначте: прибув із великим запізненням. Чи відомі вашій величності винесені на обговорення питання? — запитав Пакс, посмоктуючи люльку.
— Так, я все чув. І оскільки я живий, пропоную поставити на обговорення пункт п'ятий, який свідчить: "Як вчинити, якщо Матіуш піде на мирову".
— Цілком правильно, — погодився лорд Пакс.
Матіуш сів.
— Хто ще хоче висловитися?
Але королі не могли вимовити жодного слова.
Те, що сталося, справило на них таке приголомшливе враження, що вони втратили дар мови або, як кажуть, проковтнули язики.
— Якщо бажаючих виступити немає, припиняю дебати й переходжу до голосування. Отже, хто за пропозицію короля Матіуша Першого Реформатора, прошу підняти два пальці правої руки. Пропозиція короля Матіуша Першого прийнята одноголосно. Прошу занести це до протоколу.
Тут Молодий король схаменувся, схопився з місця і закричав:
— Прошу дати мені слово!
— Слово надається Молодому королеві.
— У мене запитання: чи можна називати Матіуша королем, якщо він в останній війні втратив престол і королівство? Лорд Пакс називає його королем і поводиться з ним так, ніби він нам рівня. Я запитую: чи правильно вирішувати долю Матіуша разом із Матіушем? Адже він все ж таки наш полонений. І втратив королівство.
— Подумаєш! — перебив король Бамбук. — Хіба мало відомо випадків, коли королі втрачають королівства, а потім отримують їх назад! Я сам тисячу років чекав, поки мені повернули мої володіння…
— Вам ніхто не давав слова, — почервонівши від гніву, сказав лорд Пакс. — Перебивати промовців не можна. Молодий король не завершив. Будь ласка, продовжуйте, ваша величносте.
— Так от, повторюю. Матіуш — наш полонений. Він утік і заслужив за це покарання. Враховуючи, що він добровільно здався, покарання можна пом'якшити. Утім, у нього іншого виходу не було, рано чи пізно його все одно зловили б, і він це чудово знав.
— Ви скінчили, ваша величносте?
— Так.
— Прошу слова, — сказав Матіуш.
— Слово надається королеві Матіушу Першому Реформаторові.
— Молодий король каже неправду. Корони позбавив мене не народ, а купка зрадників. Тридцять боягузів, що злякалися однієї нещасної бомби, не мають права скидати короля з престолу. До того ж один із них валявся в мене в ногах, просив вибачення й називав королем. А поліція ваша нікуди не годиться. З таким же успіхом я міг би ще сто років ховатися. У мене все.
— Хто ще хоче висловитися?
— Я, — сказав Матіуш.
— Слово має король Матіуш Перший Реформатор.
— Пропоную перенести засідання на завтра. Нехай королі зберуться з думками, порадяться. Так одразу важко зорієнтуватися.
— Так, так, перенести на завтра! Відкласти!
Королі зірвалися з місця й заговорили навперебій. Галас піднявся такий, що навіть лордові Паксу не вдалося їх утихомирити.
— Відкласти!.. Перенести!.. Завтра!.. Нам треба подумати!.. Протестуємо!..
Лорд підвівся, стукнув кулаком по столу й випустив із люльки страхітливий клубок диму, побачивши який, усі заспокоїлись, але продовжували стояти.
— Прошу сісти.
Жодного результату.
— Прошу сісти, — тремтячим від гніву голосом повторив лорд Пакс.
Першим сів Матіуш, за ним — усі інші.
— Ставлю на голосування пропозицію короля Матіуша: перенести засідання на завтра.
— На десяту годину ранку, — додав Матіуш.
— На десяту ранку, — повторив лорд Пакс. — Хто "за", прошу підняти руки.
Усі, окрім Молодого короля й Бум-Друма, підняли руки.
— Хто "проти"?
На Молодого короля дивляться, а він хоч би що.
— Хто утримався?
— Я, — сказав Молодий король.