Але все, що я вам сказав, щира правда, і ось вам на доказ моя рука.
Він знов підвівся на ввесь зріст і підійшов до Мод. Вона встала йому назустріч, і він своєю великою долонею стис її маленьку руку. Глянувши одне одному просто в вічі, обоє мимохіть подивилися й на сплетені руки. Мод зроду-віку ще так ясно не відчувала своєї жіночності. Промовиста символічність цих двох рук — її, ніжної та тендітної, і його, великої та дужої,— була разюча.
— Вам легко зробити боляче, — озвався він перший, і вона відчула, як пестливо послабшав потиск його руки. їй раптом згадалася історія про прусського короля та його велетнів-гвардійців і, засміявшись із вигадливості своїх асоціацій, вона відняла руку.
— Я дуже радий, що ви сьогодні тут побували, — сказав він і одразу поспішив незграбно пояснювати свої слова, у той час, як захоплення, що світилося йому в очах, говорило щось зовсім інше. — Я хочу сказати, що ви, можливо, відкрили мені очі на всякі бридотні махінації, які снували тут круг мене.
— Але ви здивували мене, — напосідала вона. — Мені здавалося, що призовий бокс не буває без фальшувань і що це річ самоочевидна. А тепер я не можу зрозуміти, як це ви, один з головних представників боксу, нічогісінько про це не знаєте. Я була певна, що вам усе це добре відомо, а тепер ви переконали мене, що навіть і на думку вам таке не спадало! Ні, ви таки, мабуть, не подібні до інших боксерів.
Він притакнув головою.
— Цим, либонь, і можна все з'ясувати. От що буває, коли уникаєш товариства інших боксерів, тренерів та взагалі всіх цих аматорів боксу. їм не важко було замазувати мені полудою очі. Але тепер я переконався, наскільки мені очі замазано. Ви розумієте, я мушу довідатися про це хоча б заради самого себе.
— Щоб тоді змінити?.. — запитала вона схвильовано, повна віри в те, що він досягне будь-чого, аби тільки захотів.
— Ні, покинути все це! Якщо гра нечесна, я не хочу мати з нею нічого спільного. Проте одна річ певна: завтрашнє змагання з Натом Пауерсом не закінчиться на шістнадцятому раунді. Якщо й справді вашого співробітника хтось попередив, то нехай усі вони шиються в дурні. Замість збити його на шістнадцятому раунді, я дотягну матч до двадцятого. Ось побачите.
— Отже, в редакції нічого мені не казати?
Вона вже підвелася, збираючись виходити.
— Звичайно, ні. Якщо це він так гадає,— нехай спробує щастя. А якщо тут якась махінація, — то він заслужив на програш. Але хай це буде маленькою таємницею між нами двома. Знаєте, що я зроблю? Я назву вам раунд. Не буду тягти до двадцятого раунду. Зіб'ю Ната Пауерса на вісімнадцятому.
— Я нікому й слова не скажу, — запевнила вона.
— Мені треба попросити вас ще в одній справі,— нерішуче промовив він. — Можливо, це буде дуже велика послуга.
Обличчя її засвідчило згоду, і він повів далі:
— Я розумію, що ви не напишете в інтерв'ю про всі ці махінації. Але я просив би більшого. Мені б хотілося, щоб ви взагалі не друкували інтерв'ю зі мною.
Вона хутко глянула на нього проникливими сірими очима і несподівано для самої себе відповіла:
— Звісно, я цього не надрукую. Я жодного рядка не напишу в газету.
— Я так і знав, — просто сказав він.
В першу мить вона була розчарована його словами, але одразу ж їй стало радісно, що він і не починав дякувати. Вона відчула, що він надає зовсім іншого значення їхній короткій зустрічі, і сміливо вирішила все з'ясувати.
— Як ви могли це знати? — поцікавилась вона.
— Не знаю. — Він знизав плечима. — Я не годен пояснити. От просто знав, та й уже. Мені здається, я взагалі тепер знаю дуже багато і про вас, і про себе.
— Але чому вам не хочеться, щоб надрукували інтерв'ю? Он ваш менеджер каже, що це чудова реклама.
— Я знаю, — поволі заговорив він. — Але я не хочу знайомитися з вами в такий спосіб. Мені було б прикро побачити це інтерв'ю в газеті. Мені не хочеться думати, ніби нас звела наша з вами професійна робота. Я волів би згадувати нашу зустріч, як просто зустріч двох людей, юнака і дівчини. Не знаю, чи розумієте ви, що я хочу цим сказати. Але я так відчуваю. Я хочу, щоб ми саме так і згадували цю нашу зустріч.
І коли він говорив, в очах його світився вираз, з яким юнак дивиться на дівчину. Вона відчувала його силу, його порив, і їй самій було дивно, що вона неспроможна вимовити й слова — і то перед людиною, яку знали за соромливу й мовчазну! Ні, він-таки вмів підходити до самої суті справи, міг говорити куди переконливіше за більшість людей. Але найсильніше вразила Мод її власна впевненість у простодушній його щирості та безпосередності.
Пат провів її до машини і на прощання знову здивував. Тиснучи їй руку, він раптом сказав:
— Ми з вами ще побачимося. Я дуже прагну цього. Я відчуваю, що останнього слова ми ще не сказали одне одному.
Коли машина рушила, вона призналася собі, що відчував те саме. Вона-бо ще не зрозуміла до кінця цього предковічного звіра й короля боксерів, цього чоловіка, що її хвилював, Пата Глендона.
Повернувшись до тренувальної, Глендон побачив збентеженого й роздратованого менеджера.
— Чому це ти мене висадив? — спитав він. — Ми загинули! Чорт батька зна, якої каші ти наварив! Ти ще й разу не розмовляв з інтерв'юерами віч-на-віч. Ось побачиш, яке інтерв'ю буде в газеті!
Глендон глянув на нього холодно й глузливо, обернувся до дверей рушати, але роздумав.
— Ніякого інтерв'ю не буде, — заявив він.
Стюбнер здивовано звів брови.
— Я попрохав її про це, — пояснив Глендон.
Стюбнер обурився:
— Дурна вона випустити з рук таку сенсацію!
Від Глендона повіяло холодом, і голос його забринів гостро й неприємно:
— Інтерв'ю не буде. Так вона сказала. Ви що, сумніваєтесь в її правдивості?
Очі йому загорілися давнім ірландським вогнем, а кулаки мимоволі гнівно стислися. Стюбнер, знаючи силу цих кулаків і вдачу цієї людини, не посмів далі висловлювати свої сумніви.
Стюбнерова не треба було багато часу, щоб доміркуватися, що Глендон має намір продовжити матч, хоч до якого саме раунду, — він так і не дізнався. Тим-то Сем не став дурно гаяти часу і нишком перемовив з Натом Пауерсом та його менеджером. За Пауерса ставила своя партія, та й той синдикат гравців, куди входив Сем, теж не можна було позбавити виграшу.
Того вечора, коли відбувся матч, Мод Сенгстер наважилася на одчайдушне порушення правил пристойності, але її вчинок не викрили, і ніхто сторонній про нього не довідався. Під опікою співробітника редакції вона пройшла на місце біля самого рингу. Чоловічий капелюх з широкими спущеними крисами затуляв їй волосся та чоло, а довге чоловіче пальто закривало її до п'ят. У гущі натовпу ніхто нічого не помітив; навіть репортери на місцях, приділених для преси, не впізнали її, хоч і сиділи саме навпроти.
Попереднього змагання другорядних боксерів, згідно з новими правилами, тепер не бувало, і ледве встигла Мод сісти на місце, як публіка криками й оплесками привітала вихід Ната Пауерса. В оточенні секундантів він ішов бічним проходом; коли дівчина побачила його дебелу постать, її пройняло острахом. Але Нат так легко шугнув під канатом, ніби важив удвічі менше, ніж насправді. Хоч він і посміхався на гучне вітання зали, гарним його аж ніяк не можна було назвати. Все в ньому свідчило про жорстокість, притаманну його фахові: і спотворені вуха, і вдавлене перенісся, де навіть вправність хірургів неспроможна була повернути поламаним хрящам їхню первісну форму.
Нові привітальні вигуки й оплески сповістили, що з'явився Глендон, і вона жадливо дивилася на нього, поки він перелізав попід канатом і йшов у свій куток. Провели нудну церемонію рекомендацій, взаємних вітань та викликів, — і лише тоді супротивники поскидали халати й лишилися в самих трико. Згори на них падало яскраве біле світло юпітерів — це готувалися до роботи кінооператори. Дивлячись на обох супротивників, таких різних, Мод угадувала, що Глендон був продукт високої культури, а Пауерс — предковічний звір. Обидва вирізнялися своїми рисами: Глендон був витончений лицем, увесь плавний, дужий, прегарний, тоді як Пауерс мав грубо асиметричне тіло, що густо поросло волоссям.
Коли вони застигли перед кінокамерою, погляд Глендонів, перебігаючи попід канатом, раптом зупинився на Мод. Глендон і знаку не подав, але серце в дівчини швидко закалатало: вона зрозуміла, що він пізнав її. Ще за хвилину прозвучав гонг, і суддя вигукнув: "Починайте!"
Це був прегарний бій. Ні крові, ні брутальних ударів, — суперники боролися спритно і вправно. Половину першого раунду вони тільки намацували один одного, але Мод хвилювали навіть ці фальшиві випади й удари рукавицею. А потім, коли настала пора серйозних сутичок, Мод так запалилася, що колега мусив раз у раз торкатися її плеча, щоб нагадати їй, хто вона і де перебуває.
Пауерс боровся легко й чисто, як це й личило героєві півсотні змагань, і захоплені прихильники вітали оплесками кожен його вмілий випад. Проте він не витрачав дурно сили і лише іноді робив сміливі випади, — тоді публіка, ревучи, схоплювалася з місць, мавши надію, що він ось-ось переможе супротивника.
В один з таких моментів, коли недосвідчене око Мод не помітило поважної небезпеки, якої щойно уник Глендон, співробітник редакції нахилився до неї і сказав:
— Пат однаково переможе. Він щасливець, і нікому не таланило перемогти його. Але Пауерса він нокаутує не раніш як на шістнадцятому раунді.
— А може, й пізніш? — підшкильнула Мод.
Вона мало не засміялася, слухаючи такі впевнені слова свого супутника: адже вона знала найкраще за всіх!
Пауерс, своєю звичкою, безперервно наступав, і Глендон охоче пристав на його тактику. Він чудово захищався і лише зрідка, щоб підтримати зацікавленість глядачів, переходив у наступ. Щодо Пауерса, то він знав, що на його долю випадає бути нокаутованим, але він занадто довго виступав на рингу й розумів, що не варто відмовлятись від перемоги, якби така нагода. Не раз його самого ошукувано й зраджувано — тож чого він має маніжитися з іншими? Якби пощастило, він пішов би на все, аби лиш нокаутувати супротивника, а синдикат — нехай собі хоч і повіситься. Вміла газетна реклама запевнила публіку, що Глендон-молодший зустрів нарешті дужчого суперника. Але в душі Пауерс добре усвідомлював, що цього разу він, Нат, зійшовся зі своїм переможцем.