— Завтра я звідси виїжджаю. Ні, не так. Я змушений виїхати. Мене звільнили з роботи.
— Сподіваюсь, не через те, що ми вчора порушили хід телепередачі? — спитав Мартін.
— Саме через те, — відповів Мехтель і вказав на стіл. На ньому лежала табличка, яка ще вчора висіла на дверях. Напис "Майстер по нагляду за телевежею" було закреслено.
— Я все залагоджу, — пообіцяв Мартін. — Завтра піду до них, розповім усю правду — і вас поновлять на роботі.
— Правду я їм уже сказав. Я пояснив, що вади в телепередачі спричинили дракони. Але це тільки прискорило звільнення. Правді ніхто не вірить.
— Я це дуже добре розумію, — озвалася Франці.
— До того ж, — вів далі пан Мехтель, — може, воно й краще, щоб я знайшов собі іншу роботу. Тут, нагорі, я весь час сам. Від цього, мабуть, і справді станеш трохи дивним. Адже з кросвордом не поговориш.
Пан Мехтель замовк. Він сидів у своєму кріслі непорушно випростаний і гойдав ногами. Він ніби аж тепер помітив, що діти прийшли до нього в таку пізню пору.
— А що у вас? Зазирнули до мене мимохідь?
— Ні, — відповів Шурлі. — Ми хотіли запитати, чи не можна нам у вас переночувати.
— Ви що, дременули з дому?
Шурлі кивнув. Перебиваючи один одного, діти розповіли, що сталося.
Пан Мехтель був такої ж думки, як і Мартін: що втечею нічого не зарадиш. Швидше навіть навпаки.
— Тут не дуже є де, — сказав пан Мехтель.
— Місце потрібне тільки дітям, — пояснив Георг. — А ми обоє, так чи так, спатимемо просто неба.
— Про мене, — сказав пан Мехтель. — А все ж таки це нерозумно. І ще одне: завтра нам доведеться завчасу звідси вирушити. Рівно о восьмій з'явиться мій наступник. До того часу я повинен звільнити будку.
4
Рано-вранці в приміщенні поліцейського управління відбувалось обговорення кризового становища. В ньому взяли участь бургомістр, начальник поліції та кілька експертів. Був там і дільничний поліцай, до якого вчора ходили мама з татом. Звали його Рудольфом. Пошуки, що тривали цілу ніч, нічого не дали. Тепер потрібно було обміркувати ситуацію і негайно вжити нових заходів.
Поліцай Рудольф доповів про все, що сталося, і заявив:
— Я пропоную вжити найенергійніших і найрішучіших заходів.
— Безглуздя, — не стримався начальник поліції. — Де ви збираєтесь їх вживати? І як ви це собі уявляєте? Ми навіть не знаємо, де тепер дракони.
— Просто ми повідомимо про викрадення по радіо і в газетах. З допомогою населення ми незабаром дізнаємось, де дракони переховуються. І тоді швидко впораємось з ними.
— Безглуздя, — сказав тепер уже й бургомістр. — Все це не те. Нічого ми не довідаємось від населення. Тільки паніку зчинимо. Ні, нам поки що не слід інформувати населення. Зате ми повинні залучити до пошуків кожного поліцая, кожного пожежника.
— Тобто це буде звичайнісінький розшук? — спитав начальник поліції.
— Так, — відповів бургомістр. — Взагалі все мас бути ретельно продумано. Я особисто не збираюсь нести відповідальність за все це чортовиння. Коли щось вийде не так, нехай тоді інші одбувають. Я не буду.
З цими словами він глянув на начальника поліції. Той хутко відвів очі.
— Як узагалі могло статися, — вів далі бургомістр, — що в місті живуть два дракони і ніхто на це не звертає уваги?
— Як вам сказати? — мовив начальник поліції. — Це не так важко пояснити. Мушу признатися, що я й сам якось зустрів їх на вулиці. Але я й гадки не мав.
— І гадки? — глузував —бургомістр. — Це на вас схоже.
— Ніхто не думав, що ці дракони справжні. Розумієте?
— Те, що люди нічого не помічали, зрозуміти можна. Але вам як поліцаю належало б до всього ставитися з підозрою. В даному випадку ви просто зобов'язані були щось запідозрити. Тоді б ви запобігли всій оцій історії.
Начальник поліції знизав плечима.
— І ще одне важливе питання, — вів далі бургомістр. — Що ми будемо робити з цими драконами, коли піймаємо їх?
— Камери в наших в'язницях для них замалі, — сказав поліцай Рудольф.
— Авжеж, — підтвердив бургомістр.
— Пропоную помістити їх у зоопарку, — заявив начальник поліції.
— Так-так, — сказав поліцай Рудольф. — Звідти вони зразу ж утечуть.
— Тоді їх можна помістити у велику клітку для хижих птахів, — казав далі начальник поліції. — Місця там вистачає, та й утекти теж не зможуть.
— А хижі птахи? Куди їх діти?
— Кому там буде до тих дурноверхих птахів, коли всі дивитимуться на двох справжніх драконів? — сказав начальник поліції.
Слово взяв один з експертів, фахівець з правових питань.
— Повинен довести до вашого відома, — сказав він, — що ми не маємо ніякого юридичного права поміщати драконів у зоопарк. Взагалі під час розшуку треба буде потурбуватися про максимальну обережність. Адже ми навіть не встановили, чи й справді мова йде про викрадення. В кожному разі слід пам'ятати, що обидва дракони є звичайними громадянами.
— Еге ж, еге ж, — накинувся на нього бургомістр. — Чимраз то краще! Звірі не можуть бути громадянами.
— Я не знаю, яким чином дракони змогли стати громадянами, — відповів експерт. — Але вони стали ними.
— Як це розуміти? — поцікавився начальник поліції. Він нічогісінько не второпав.
— У них є посвідчення. Документи.
— Які це телепні видали їм ну хоча б свідоцтва про народження? — сердито спитав бургомістр. — Чиновників, відповідальних за це, негайно звільнити зі служби!
— Вони вже давно не служать, — зауважив експерт. — Бо померли ще кількасот років тому.
— Казна-що! — сказав бургомістр. — Казна-що!
Мама встала о тій порі, що й завжди. Вона сиділа на кухні і слухала новини, які передавали по радіо о шостій годині.
У дверях став тато.
— Сніданок сьогодні буде? — спитав він.
— Ні, — сказала мама. — Я ще нічого не купила. Тобі треба поспішати, бо запізнишся на роботу.
— Я не йду на роботу.
— Чому це? — спитала мама. — Хочеш допомогти шукати дітей? Ти там тільки заважатимеш.
— Сьогодні субота, — сказав тато. — А в суботні дні я ніколи не працюю.
Мамі, звичайно, й на думку не спало, що сьогодні субота.
— Що там передавали по радіо? Казали щось? — спитав тато, підійшовши ближче.
— Ні, нічого, — відповіла мама. — Про драконів нічого не повідомляли.
— Не розумію, — буркнув тато. — Здається, я таки почну шукати сам.
— Безглуздя, — тільки й сказала мама.
Рівно о сьомій у будці пана Мехтеля задзеленчав будильник. Крім нього, все вже було справді спаковано. Речі помістилися у дві не дуже великі валізки. Пан Мехтель прокинувся ще дві години тому, але вирішив не вставати, щоб не розбудити дітей. Він дав будильникові додзвонити до кінця й сказав:
— Сніданку, на жаль, я вже не зможу вам запропонувати.
— Нічого, — позіхнула Франці.
— Ну звичайно, нічого, — сказав Мартін, зазираючи у двері. — Поснідаємо в місті.
— Я майже зовсім без грошей, — з жалем признався пан Мехтель.
— Зате в мене гроші є, — з гордістю мовив Мартін. — Я дещо заощадив. На ці вихідні ми нарешті можемо дозволити собі те, про що я завжди лише мріяв. Досі ми в усьому собі відмовляли.
Георг, який стояв позаду брата, сумнівався, що Мартінові коли-небудь хотілось викинути за один раз купу грошей. Досі він знав про свого брата зовсім не те.
— Поснідати з вами я ще поснідаю, — сказав пан Мехтель, — але потім я піду шукати собі житла й роботи.
— У вихідний? — здивувався Шурлі. — Сьогодні ви не знайдете ні житла, ні роботи.
— Найкраще, — сказав Мартін, — коли ви будете суботу й неділю з нами. Зрештою, це з нашої вини ви позбулись роботи. Вважайте себе нашим гостем.
Пан Мехтель вагався.
— Ну добре, — погодився він нарешті.
З'являтися в центрі міста драконам і дітям усе-таки було небезпечно. Тому вони вирішили залишитись на околиці. Снідали в садку одного кафе, за столиком під двома каштанами.
— В газетах про нас не пишуть, — зауважив Шурлі. — Нас не шукають.
— А я певна, що шукають, — заперечила Франці. — Просто вони нічого не написали в газеті, щоб не наробити переполоху в місті.
Пан Мехтель підтримав Франці.
— Поки що нам треба остерігатися людей в уніформі, — сказав він. — Крім них, ніхто ще нічого не знає.
Поснідали справді на славу.
Франці з'їла троє некруто зварених яєць, два бутерброди з шинкою та фруктовий салат. Шурлі замовив збиті вершки з цукром. А пап Мехтель дався на підмову і з'їв аж дев'ять порцій пирога з яблуками, замовляючи їх одну за одною.
— Чи не маєте ви наміру вирушити кудись до обідньої години? — спитав Георг. — Прошу вносити пропозиції.
— Тут недалеко є кіно, — сказав Шурлі. Він уже звик до того, що Георг іноді висловлюється трохи дивно. Шурлі дуже вабило кіно, бо вони з Франці бували там лише зрідка.
Заплативши за сніданок, усі пішли до кінотеатру, що був через дорогу. Сьогодні показували фільм "Зігфрід". Перший сеанс починався о дев'ятій.
Мартін зайшов у вестибюль і попросив у касирки п'ять квитків у десятому ряду.
— Це не дозволяється, — сказала молода жінка за скляною перегородкою. На колінах у неї сидів пудель.
— Що не дозволяється?
— В такому вигляді заходити в кіно у нас не можна, — пояснила вона. — Ви надто великий. За вами ніхто нічого не побачить.
— То дайте мені місця в останньому ряду, — попросив Мартін. Він зрадів, що знайшов, як зарадити лихові.
— На останній ряд усі квитки продані, — сказала касирка. — На жаль.
— Коли починається наступний сеанс?
— Об одинадцятій.
— А квитки на останній ряд ще не продані?
— На наступний сеанс ще всі місця вільні.
— Чудово, — зрадів Мартін. — Тоді ми купуємо всі квитки.
Георг очам своїм не повірив, як побачив, скільки брат виклав грошей. Зате Мартін одержав геть усю книжечку з квитками на наступний сеанс.
Дві години до початку сеансу дракони, діти та пан Мехтель роздаровували квитки. Це було не так просто Люди здебільшого дивились на них недовірливо, гадаючи, що їм потім накинуть щось у кінозалі. Іншим просто було ніколи. А якийсь чоловік, що проїжджав на велосипеді, сказав:
— Задарма я нічого не хочу.
Об одинадцятій кінозал усе-таки був наполовину заповнений. У кіножурналі показували польоти на "драконах" — величезних каркасах, обтягнених тканиною. Літуни чіплялись до них знизу і стартували з вершин гір. Перемагав той, хто зумів найдовше протриматись у повітрі. Поблизу міста відбувалися навіть змагання на першість Європи з польоту на "драконах".
Фільм же спочатку всім сподобався. Та коли стали показувати двобій Зігфріда з драконом, Георг і Мартін вийшли з кінозалу.
— Знов те саме, — сказав Мартін уже на вулиці.