О, якби він тоді не засміявся! Якби ж перечекав той напад дурної веселості! Може, старий передумав би, може, його б вдалося якось вгамувати... І ось один дурний, заразливий вибух сміху — і разом зі своїми колегами він з тріском вилетів з президії поліції, куди вкладав усі свої мрії.
Його невеселі думки перервав голос фон Раннеманна, який про щось сперечався з Мартіном, привратником. Останній нарешті поступився поліцейському, якого бачив уперше, і тицьнув брудним пальцем на їхню групу.
Старий приятель йшов повільно і з великою увагою дивився на порнографічні картини на стінах. Його також зацікавили три розташовані поруч ліжка на антресолі за барною стійкою. Нарешті він підійшов до їхнього столу й сів. Фрн Раннеманн уважно подивився на всіх. Від алкоголю та задухи їхні обличчя почервоніли, а шкіра покрилася вологою.
— Є невеликий шанс — прошепотів новоприбулий.
Чоловіки дивилися йому в рот, щоб тепер не пропустити жодного слова.
– Буду казати по порядку. — Фон Раннеманн підозріло озирнувся. — Будь ласка, не перебивайте мене, навіть якщо щось здається вам не пов'язаним зі справою, добре?
Ті слухняно кивнули. Фон Раннеманн дістав сигару й озирнувся в пошуках бармена. Коли він прийшов, не надто поспішаючи, поліцейський зажадав кави. Як тільки він дістав жерстяний жбанчик із ситним напоєм і кілька разів видихнув дим із своєї сигари "Вальдморген", він почав свою розповідь повільно й спокійно, насолоджуючись нетерплячістю своїх колег. Він ніколи раніше не був об'єктом їхнього великого інтересу. Спочатку він розповів їм про вечір у Концертній залі та про зникнення гімназиста Георга Струве. Він нічого не пропустив, особливо про карету, запряжену четвіркою коней з чорними плюмажами на головах.
– У неділю я ретельно розпитав вдома батька хлопчика, а потім сторожа у філармонії. – Фон Раннеманн подивився на Вихладіла, шукаючи в його очах похвали за свою понаднормову роботу. – Я написав звіт, який доставив Мюльгаузу, коли ви були на килимі у старого. Я думав, що зникнення цього синочка пекаря – це просто втеча з дому. Буває, як у всьому світі, особливо навесні. Заходжу до Мюльгауза зі своїм рапортом, він його читає і каже чекати. Через деякий час він викликає чоловіка, рибалку, судячи з його зовнішнього вигляду, якого він допитував вранці і чиї свідчення секретарка якраз знімала. Рибалка, точніше любитель ловити на вудку, повторює все, що сказав хвилину тому, а я слухаю. Ось його звіт. У суботу вдень він рибалив навпроти зоопарку, на іншому березі Одеру. Близько четвертої години він помітив хлопчика, який, здавалося, безцільно тинявся. Він уважно подивився на нього, бо той був схожий на обдертого чоловіка, якому хотілося одного з спійманих окунів. Раптом до хлопця наближається чорна, представницька, багата карета, запряжена четвіркою коней. Молодий чоловік сів, а карета поїхала у невідомому напрямку. Рибалка запевняє, що хлопець трохи сіпався, перш ніж зайти всередину. Це вам щось говорить, хлопці?
– Молода бродяга і багатий любитель хлопчиків? — Мок здув дим до низької стелі. – Юнак пручається, тому що розпусник пропонує йому замало грошей?
— Отож то! — Фон Раннеманн підняв палець і суворо глянув на Вихладіла. – Так, дуже ймовірний сексуальний фон – це можливість для вас, для нас, для Відділу III б! Але потихеньку, потихеньку... Ну уявіть собі, панове, що в суботу було загалом чотири зникнення чотирнадцятилітніх хлопців, чотири! Наш педераст надзвичайно хтивий. Перший зниклий безвісти — Георг Струве, справу якого я прийняв і передав Мюльгаузу. Інший — такий собі Фрідріх Ціглер. Це наш хлопець з-над Одера, йому підходить опис рибалки. Батько зниклого хлопця, майстер-муляр Вільгельм Зіглер, підтвердив, що його син був одягнений недбало і в суботу вдень пішов до річки, щоб погуляти по місцевості, де його побачив рибалка близько четвертої години. Муляра ці прогулянки не задовольняли, бо він вважав, мабуть, справедливо, що його син нишком курить сигарети в кущах над річкою. Третій — Герман Шиллінг, син сторожа з будинку на розі Менцельштрассе і Гогенцоллернштрассе. Він зник у суботу близько шостої. Востаннє його бачили в квартирі пана Лаутербаха, власника цієї ділянки та навколишніх будинків. Старша сестра хлопчика засвідчила, що Герман, як завжди, після перебування пана Лаутербаха пішов у підвал і додому не повернувся. Саме вона повідомила про зникнення брата в неділю в 19-му районі на Лохештрассе. Люди Мюльгауза вже знаходяться в цьому підвалі, шукаючи щоденник, який в таємниці писав хлопчик.
Фон Раннеманн перевів подих і дивився, як його колеги, незважаючи на надлишок турбот і алкоголю, записували все в блокноти і на серветки. Ніхто не перебивав його.
— Давайте повторимо ще раз у хронологічному порядку — сказав він, як досвідчений учитель, який підсумовує урок. – У суботу близько четвертої години дня Фрідріха Ціглера востаннє бачили на березі річки Одер. О шостій Герман Шиллінг зникає зі свого підвалу. Георг Струве, син пекаря, мій сусід, сів у таємничу карету біля філармонії в суботу близько пів на восьму вечора, і його сліди зникли. Ви можете запитати: "А де четверте зникнення, адже ви говорили про чотири?". Так от, є й четверте. Сьогодні вранці до інспекції кримінальної поліції прийшов зневірений інтендант Школи будівельних ремесел містер Роберт Брікс. Він стверджує, що його син не повернувся зі школи в суботу. Батько не став бити тривогу, тому що зниклий Ганс Брікс мав з суботи на неділю ночувати у бабусі й дідуся в Вільгельмсруе[14]. Однак виявилося, що його взагалі не було у дідуся і бабусі.
Фон Раннеманн зробив паузу й потягнув дим із сигари. Він озирнувся навколо, так як знав, що зволікання з розповіддю дає йому таку потрібну перевагу і навіть є свого роду помстою колегам, які його не особливо поважали, і начальнику, який відверто знущався з нього.
— Продовжуйте розповідати! – не витримав Клекер, і Хойсс кілька разів ударив рукою по мокрій стільниці, ніби кваплячи арбітра.
Фон Раннеманн обережно загасив сигару, сховав недопалок у коробку, а потім довго наливав собі з жбану каву.
– І що всі ці справи мають між собою спільного? — риторично запитав він і зупинився, розглядаючи заінтриговані обличчя. – По-перше, усі четверо хлопців навчалися в одній реальній гімназії на Кайзерін-Августа-Плац, в одному й тому самому класі. Вони були близькими колегами. По-друге, у двох випадках, на річці Одер та біля Концертного залу, ймовірно, фігурувала та сама карета. І рибалка, і сторож філармонії свідчать, що транспортний засіб був схожий на катафалк, запряжений четвіркою коней, і кожна тварина мала шолом із чорною китицею на голові. Години зникнення хлопців не суперечать гіпотезі про те, що їх міг викрасти один і той же чоловік. Усі вони зникли в суботу. Брікс відразу після школи, тобто не пізніше третьої, Циглер о четвертій, Шиллінг о шостій, а Струве о пів на восьму. Нашому викрадачеві зовсім не довелося поспішати, щоб затягнути цих хлопців у тенета, мов якихось давалок. Ось і все, панове.
– І як це змінює нашу ситуацію? — Незмінний погляд Вихладіла був сповнений напруги й надії. — Я досі не розумію, як це відноситься до нас після сьогоднішньої відставки?
– Я вже хотів піти обідати, коли мене викликали телефоном до президента. — Фон Раннеман багатозначно посміхнувся. – Мюльгауз сидів з ним. Старий повідомив мені, що я маю співпрацювати з кримінальними слідчими у справі про зникнення чотирьох хлопців. Формально він визнав мене тимчасовим, повторюю: тимчасовим, начальником відділу і негайно показав мені моє місце в рядах, одним словом, віддав мене під владу Мюльгауза. Після того він сказав нам обом піти. Його все ще розпирало від люті. Це все.
— Людвіг, припини блазнювати і прикидатися ритором, — не витримав роздратований Мок. — Ти не гомерівський рапсод і не затримуй нас тут просто так. Скажи мені, де цей шанс для нас.
— Завтра о восьмій ранку ви повинні бути в офісі Мюльгауза, — з усмішкою сказав фон Раннеманн. — Усі як один. Тверезі і готові до великих викликів, як мовив Мюльгауз. На самому початку я сказав: "Шанс невеликий". Хіба це не виглядає як шанс?
Всі вони зітхнули з полегшенням так чітко й голосно, що кілька чоловіків, які сиділи за сусідніми столиками, з цікавістю глянули в їх бік.
– Хей, малий! — крикнув Вихладіл офіціантові і схопив порожню пляшку. – Дайте горілки та ще одну чарку! Нам треба випити на брудершафт!
– Ні, кінець випивці! — Фон Раннеман міцно притиснув до столу масивне передпліччя Бегемота. — Завтра ви повинні бути тверезими, як немовлята. І не забувайте, — він підвівся і подивився на них згори вниз, — я тепер начальник! Тимчасово, але начальник. І нехай хтось тільки підскочить у мене, включно з тобою, Вихладіл! На що ти витріщився? Як брудершафт, то брудершафт!
Вихладіл не слухав. Щось інше привернуло його увагу. Він розлючено глянув на жінку, яка щойно зайшла в "парову лазню". Це була повія Дора Лебенталь.
Бреслау
Понеділок, 7 квітня 1913 року,
одинадцята година вечора
Четверо хлопців були зв'язані на підлозі карети, яка підстрибувала на міській бруківці. Вони відчували кожну нерівність землі, до їхніх вух долітали стукіт кінних екіпажів і скрегіт трамваїв, а їдкий запах, що бив від упряжних коней, доносився до їхніх ніздрів. Вони не сказали ні слова, тому що це їм заважали робити товсті кляпи. Вони нічого не бачили, бо вікна карети були затягнуті товстим, чорним драпірувальним оксамитом. Вони були відірвані від світу, дуже голодні та нелюдськи втомлені. Однак ніхто з них не піддався горю. Вони повинні були бути сміливими. Це були рекомендації їхнього майстра.
Карета зупинилася. Скрипнули петлі воріт. Вони почули голоси. Двоє чоловіків розмовляли між собою. Знову скрип петель. І раптом глухі удари — ніби хтось вибивав килим — і дивні хлопки. Великий пес люто гавкав. Потім почулося тихе гарчання, сповнене собачої люті, а за ним спокійний низький голос господаря і легке скавучання собаки – майже дружнє. Здалеку почувся рик лева. Всі з острахом дивилися одне на одного.
Двері карети відчинилися.