Але, всупереч звичаям людей цієї професії, достойний власник готелю не бажав, здавалось, звернути на них найменшої уваги, захоплений розмовою з якимсь хлопчиною, кощавим та жовтим, закутаним у плащ коричневого кольору, немов сова в пір'я.
Двоє дворян підійшли близько до хазяїна та його розмовника, чоловіка в коричневому плащі, і Коконна, роздратований тим, що хазяїн не звертає уваги на нього з товаришем, сіпнув хазяїна за руку. Тоді той, ніби прокинувшись, попрощався з своїм розмовником, сказавши: "До побачення. Приходьте швидше та повідомте мене про події".
— Гей, ви, пане негіднику, — сказав Коконна, — чи ви не бачите, що до вас справа?
— Ах, вибачте, панове, — сказав хазяїн, — я вас не бачив.
— Ге, чорт візьми, треба було бачити; а тепер, коли ви нас побачили, замість казати "пане", звольте казати: "пане граф".
Ла Моль лишався позаду, давши говорити Коконна, який перейняв, здавалось, усю справу на себе.
Проте, з насуплених брів його легко було бачити, що він готовий на допомогу товаришеві, коли б дійшло до діла.
— То чого бажаєте ви, пане граф? — спитав хазяїн якнайспокійнішим тоном.
— Добре... це вже краще, — так? — сказав Коконна, повертаючись до Ла Моля, що кивнув головою на знак згоди. — Отже, цей граф і я, приваблені вашою вивіскою, бажаємо знайти собі вечерю та кімнату у вашому готелі.
— Панове, — сказав хазяїн, — мені дуже прикро, але у мене тільки одна кімната, і я боюсь, що вона вам не годиться.
— Це, їй-богу, ще й краще, — сказав Ла Моль, — ми підемо в інше місце.
— Е, ні, ні, — сказав Коконна, — я зостаюся; кінь мій змучений. Я беру кімнату, коли ви не хочете взяти.
— А, то інша річ, — відповів хазяїн, зостаючись таким самим спокійним. — Якщо ви один, я не можу зовсім прийняти вас.
— Чорт візьми! — скрикнув Коконна. — От втішна каналія. Щойно двох було багато, а тепер одного мало! Ти не хочеш прийняти нас, негіднику?
— Е, панове, раз ви перейшли на такий тон, я відповім вам по правді.
— То відповідай, відповідай швидше.
— Ну, я волів би не мати честі прийняти вас.
— Чому?.. — спитав Коконна, бліднучи від гніву.
— Тому, що ви не маєте слуг, і у мене на одну зайняту панську кімнату зостанеться дві вільні людські. Отже, якщо я віддам вам панську кімнату, я ризикую не віддати інших.
— Пане де Ла Моль, — сказав Коконна, повертаючись до нього, — чи вам, як оце мені, не здається, що ми зараз відлупимо цього хлопчину?
— Річ можлива, — відповів Ла Моль, наміряючись, як і його товариш, почастувати хазяїна хлистом.
Але, не зважаючи на цей погрозливий наступ з боку двох дворян, що мали вигляд дуже рішучий, хазяїн ані трохи не злякався і, задовольнившись тим, що подався на крок назад, щоб бути у себе в приміщенні, сказав насмішкувато:
— Видно, що панове прибули з провінції. У Парижі вже минулася мода бити власників готелів за те, що вони відмовляються наймати свої кімнати. Б'ють тепер великих панів, а не міщан, і якщо ви надто кричатимете, я покличу сусідів; тоді поб'ють вас, а таке привітання для дворян не годиться.
— Але ж він глузує з нас, чорт візьми! — крикнув Коконна роздратовано.
— Грегуар, мою аркебузу, — сказав хазяїн, звертаючись до слуги таким тоном, ніби казав: "стільці панам".
— Trippe del papa![22] — загорлав Коконна, витягаючи шпагу. — Та розпаліться ж, пане де Ла Моль!
— Ні, будь ласка, ні, бо поки ми будемо розпалюватись, вечеря прохолоне.
— Як! ви вважаєте? — скрикнув Коконна.
— Я вважаю, що хазяїн "À la Belle-Étoile" має рацію; тільки він не вміє приймати подорожніх, надто ж коли вони дворяни. Замість казати нам грубо: "панове, я вас не хочу", — краще було б сказати чемно: "увійдіть, панове", — і порахувати для пам'яті: панська кімната — стільки й стільки, людська — стільки, бо хоч ми зараз і не маємо слуг, але ж думаємо їх узяти.
І, кажучи це, Ла Моль лагідно відсторонив хазяїна, що вже був поклав руку на аркебузу, примусив пройти Коконна, а за ним увійшов у готель і сам.
— Що робити, — сказав Коконна, — мені дуже шкода ховати шпагу в піхву, не переконавшись, що вона коле так само добре, як шпекувальні шпички у цього негідника.
— Потерпіть, любий товаришу, — сказав Ла Моль, — потерпіть! Усі заїзди повні дворян, що понаїздили до Парижа з нагоди весільних свят та близької війни з Фландрією, і нам не знайти іншого готелю; а крім того, може, в Парижі звичай так приймати приїжджих.
— Чорт візьми, який ви терплячий! — пробурмотів Коконна, крутячи рудий вус і, мов блискавкою, проймаючи хазяїна поглядами. — Але хай негідник стережеться: якщо страва в нього погана, постіль тверда, вино не трилітнє, слуга не гнучкий, як комишина...
— Ла, ла, ла, пане дворянин, — сказав хазяїн, починаючи гострити на бруску ножа, — заспокойтесь, ви в землі обітованій.
Потім, нахиливши голову, промурмотів тихше:
— Це якийсь гугенот; ці зрадники стали нахабами після одруження їхнього беарнця з принцесою Марго!
Потім з усмішкою, від якої гості його здригнулися б, коли б помітили, додав:
— Ге, ге! От була б потіха, коли б мені справді попались гугеноти... та коли б...
— Гей! будемо ми вечеряти? — гостро спитав Коконна, перебиваючи його міркування.
— То вже як ви бажаєте, пане, — відповів той злагіднівши, певне, від останньої думки, що прийшла йому в голову.
— Ну, ми бажаємо, і швидко! — відповів Коконна.
Потім, звертаючись до Ла Моля, сказав:
— Ну, пане граф, поки нам готуватимуть кімнату, скажіть: чи вважаєте ви Париж за веселе місто?
— Їй-богу, ні, — сказав Ла Моль, — я скрізь бачу, здається, збентежені або гидкі обличчя. Може, то парижани бояться бурі. Бачите, яке небо чорне і яке важке повітря.
— Скажіть мені, граф, ви приїхали до Лувра, — так?
— І ви теж, здається, пане Коконна?
— Ну, якщо хочете, ходімо туди разом.
— Ге! — сказав Ла Моль, — а чи не пізно трохи?
— Пізно чи ні, а я мушу піти. У мене наказ точний: прибути якнайшвидше до Парижа і зараз по приїзді з'явитись до герцога де Гіза.
Почувши ім'я герцога де Гіза, хазяїн став уважніший і підійшов ближче.
— Цей негідник, здається, слухає нас, — сказав Коконна, що був злопам'ятний, як усі п'ємонтці, і не міг простити хазяїнові готелю того, що той так нечемно приймає подорожніх.
— Так, панове, я слухаю вас, — сказав той, прикладаючи руку до шлика, — але щоб бути вам в послузі. Я почув, що ви говорите про великого герцога Гіза, і підбіг до вас швидше. Чим можу прислужитись вам, любі панове?
— А, а! це слово має, здається, чарівну силу, бо й ти з нахаби став увічливим. Чорт візьми, метр, метр... як тебе звати?
— Метр Ла Гюр'єр, — відповів хазяїн, уклоняючись.
— Ну, метр Ла Гюр'єр, чи ти не думаєш, що у мене рука легша, ніж рука герцога де Гіза, яка робить тебе таким чемним?
— Ні, пане граф, тільки вона не така довга, — перехопив Ла Гюр'єр. — До того ж, — додав він, — треба сказати вам, що великого Генріха всі ми, парижани, маємо за божество.
— Якого Генріха? — спитав Ла Моль.
— Мені здається, Генріх тільки один, — сказав хазяїн готелю.
— Пробачте, друже, є і другий Генріх, про якого я попереджаю вас не говорити нічого лихого: це Генріх Наварський, не кажучи вже про Генріха де Ковде, що теж має свої високі прикмети.
— Цих я не знаю, — відповів хазяїн.
— Так, але я їх знаю, — сказав Ла Моль, — а що мене справлено до короля Генріха Наварського, то я й попереджаю не говорити при мені лихого про нього.
Хазяїн, не відповівши де Ла Молю, задовольнився тим, що злегка доторкнувся до шлика і солодкими очима вп'явся в Коконна:
— Отже, пан незабаром розмовлятимуть з великим герцогом де Гізом? Це велике щастя, і ви прибули, звичайно, на...
— На що? — спитав Коконна.
— На свято, — відповів хазяїн з чудною усмішкою.
— Ви мусили б сказати "на свята", бо в Парижі, як я чув, свят аж по горло, — принаймні тільки й мови, що про бали, фестивалі, каруселі. Чи не надто бавляться в Парижі, га?
— Та в міру, пане, принаймні до цього часу, — відповів хазяїн, — але, сподіваюсь, незабаром ще й не так забавляться.
— Проте, весілля його величності короля Наварського збирає багато люду в це місто, — сказав Ла Моль.
— Багато гугенотів, так, пане, — грубо відповів Ла Гюр'єр; потім, схаменувшись, сказав: — Ах, вибачте: панове, може, теж тієї віри?
— Я тієї віри? — скрикнув Коконна. — От маєш! Я католик, як наш святий отець папа.
Ла Гюр'єр звернув погляд на Ла Моля, немов би питаючись і в нього; та Ла Моль або не зрозумів того погляду, або не визнав за потрібне відповісти йому інакше, як теж запитанням.
— Якщо ви не знаєте його величності короля Наварського, метр Ла Гюр'єр, — сказав він, — то, може, знаєте пана адмірала? Я чув, що пан адмірал має ласку при дворі, а що я був йому представлений, то й хотів би знати, де він живе, якщо адреса його не обдере вам рота.
— Він жив на вулиці Бетізі, пане, отут праворуч, — відповів хазяїн з задоволенням у душі, якого він не мав сили не виявити.
— Як то жив? — спитав Ла Моль. — То, значить, він вибрався?
— Так, можливо, з цього світу.
— Що ви кажете? — скрикнули дворяни обидва разом. — Адмірал вибрався з цього світу!
— Як, пане де Коконна, — промовив хазяїн із злісною усмішкою, — ви прибічник де Гіза і не знаєте цього?
— Чого?
— Що позавчора, коли адмірал проходив майданом Сен-Жермен-л'Оксерруа, він дістав кулю з аркебузи.
— Він убитий? — скрикнув Ла Моль.
— Ні, — постріл тільки перебив йому руку та одірвав два пальці; але сподіваються, що куля отруєна.
— Як, негіднику! — скрикнув Ла Моль. — Сподіваються!..
— Я хочу сказати — гадають, — відповів хазяїн, — не сперечаймося за слова: язик заплутався.
І метр Ла Гюр'єр, повернувшись до Ла Моля спиною, висунув до пана Коконна язик з найглумливішим виглядом, а до того ще й підморгнув, як до спільника.
— Оце так! — сказав Коконна, сяючи від радості.
— Оце так! — пробурмотів Ла Моль, цепеніючи від суму.
— Отак, як я маю честь казати вам, панове, — відповів хазяїн.
— Коли так, — сказав Ла Моль, — я піду до Лувра, не гаючи й хвилини. Чи застану я там короля Генріха?
— Річ можлива, бо він живе там.
— І я теж піду до Лувра, — сказав Коконна. — Чи застану я там герцога де Гіза?
— Мабуть, бо я бачив, як він пройшов туди хвилину тому з двома сотнями дворян.
— Ну, ходімо, пане де Коконна, — сказав Ла Моль.
— Я йду за вами, пане, — сказав Коконна.
— А ваша вечеря, панове? — спитав метр Ла Гюр'єр.
— Ах, — сказав Ла Моль, — я, може, вечерятиму у короля Наварського.
— А я в герцога де Гіза, — сказав Коконна.
— А я, — сказав хазяїн, провівши очима своїх дворян, що пішли в напрямі до Лувра, — вичищу шолом, пристрою ґніт до аркебузи та нагострю партазан[23].