Інші карти "рабувати" не обов'язково. Це вже можеш робити на свій ризик.
— Граймо в "здоров'ячко", — запропонував Ванек, і всі погодилися.
— Чирвова сімка! — оголосив Швейк, знімаючи карти. — Кожен по п'ятачку, і роздавати по чотири карти. Швидше. Бодай хоч трохи пограємо.
На всіх обличчях відбивалося таке вдоволення, немовби не було ніякої війни й
вони їхали не в поїзді, який віз їх на фронт на великі криваві битви і різанину, а сиділи в якійсь празькій кав'ярні біля картярських столиків.
Після однієї партії Швейк сказав:
— Я ризикнув трати, не маючи в руках нічого путнього, я не думав, що, міняючи всі чотири карти, дістану туза. Куди ви прете з королем? Я вашого короля тузом.
В той час як тут короля били тузом, далеко на фронті королі били один одного своїми підданими.
* * *
В штабному вагоні, де сиділи офіцери маршового батальйону, відколи вирушили, панувала дивна тиша. Більшість офіцерів заглибилися в читання невеличкої книжки в коленкоровій оправі з написом: "Die Sunden der Vater". Nowelle von Ludwig Ganghofer" 1. І всі одночасно вивчали сторінку сто шістдесят першу. Командир батальйону капітан Саґнер стояв біля вікна й тримав цю саму книжку, також розгорнену на сторінці сто шістдесят першій.
1 "Гріхи батьків". Роман Людвіга Ганггофера (нім.).
Він дивився на краєвид і розмірковував, як би це найзрозуміліше. пояснити всім, що треба робити з тією книжкою. Все це було строго секретно.
А офіцери, тим часом роздумували над тим, що полковник Шредер таки зовсім з'їхав з глузду. Він уже давно був трохи "теє", але ніхто не передбачав, що він схибнеться так зненацька. Перед відходом поїзда Шредер наказав скликати офіцерів на останню нараду, де й повідомив їх, що кожний одержить по книжці "Die Sunden der Vater" Людвіга Ганггофера і що ці книжки він уже наказав віднести до батальйонної канцелярії.
— Панове, — промовив полковник надзвичайно таємничим тоном, — ніколи не забувайте сторінки сто шістдесят першої.
І от, заглибившись у зміст цієї сторінки, вони не могли добрати анічогісінько.
На цій сторінці якась Марта підійшла до письмового столу, взяла звідтіля якусь роль і вголос розмірковувала, що глядачі мусять співчувати героєві. Потім на цій сторінці з'явився якийсь Альберт, Він безперестану жартував, намагався говорити дотепно, але без зв'язку з попередньою невідомою дією це звучало так по-дурному, що надпоручник Лукаш від люті аж мундштук перекусив.
"Збожеволів дідок, — думали всі. — Йому вже кінець. Тепер його переведуть у військове міністерство".
Грунтовно обміркувавши все, капітан Саґнер відійшов од вікна. Великого педагогічного таланту він не мав і тому витратив так багато часу, поки склали план лекції про значення сто шістдесят першої сторінки.
Починаючи промову, він звернувся до офіцерів із словами "meine Herren" 1, як це робив дідуган полковник, хоч раніше, до від'їзду, говорив їм "Kameraden" 2.
— Also, meine Herren. — Саґнер почав доповідати, що вчора ввечері одержав від полковника інструкцію щодо сторінки сто шістдесят першої в книжці "Die Sunden der Vater" Людвіга Ганггофера. — Also, meine Herren, — промовляв він урочисто, — перед нами абсолютно секретна інформація щодо нової системи шифрування польових депеш.
Кадет Біґлер витяг блокнот і олівець і промовив надзвичайно запобігливим тоном:
— Я готовий, пане капітане!
Всі глянули на цього дурня, ретельність якого в школі однорічників межувала з ідіотизмом. В армію він пішов добровільно і при першій нагоді, коли командир школи однорічників знайомився з сімейним станом своїх слухачів, доповів, що його предки писалися у минулому Бюглер фон Лейтгольд і на їхньому гербі було зображення крила чорногуза з риб'ячим хвостом.
Відтоді це й прилипло до кадета як прізвисько "Чорногузове крило з риб'ячим хвостом". Біґлер з самого початку був усім антипатичний, і на кожному кроці з нього глумилися, тим більш що той герб аж ніяк не гармоніював із скромною професією його батька, який чесно торгував заячими й кролячими шкурками. Біґлера безжалісно висміювали, хоч цей романтичний ентузіаст сумлінно намагався перетравити всю військову науку і вибитися на перше місце своєю наполегливістю.
Він не тільки зубрив те, що вимагалось за програмою, а чим далі, тим більш забивав собі голову вивченням праць про воєнне мистецтво та історію воєн.
Він завжди заводив про це розмову, поки йому не втирали носа і не садовили на своє місце. В колі офіцерів він прирівнював себе до вищих військових чинів.
— Sie, Kadett 3, — сказав капітан Саґнер, — поки я не дозволю вам говорити, — мовчіть! Вас ніхто ні про що не питає. Ви просто на диво мудрий вояка. Я вам подаю зовсім секретні інформації, а ви записуєте їх у свій блокнот. Якщо загубите його, вас чекає польовий суд.
1 Панове (нім.).
2 Товариші (нім.).
3 Ви, кадете (нім.).
До всього кадет Біґлер мав ще одну погану звичку: завжди намагався всілякими відмовками переконати кожного в тому, що в нього лише найкращі наміри.
— Насмілюсь доповісти, пане капітане, — відповів він, — якби блокнот випадково й загубився, то однаково ніхто нічого не розчовпає з моєї писанини, бо я стенографую, і моїх скорочень ніхто не розбере. Я користуюся англійською системою стенографії.
Всі зневажливо глянули на нього, а капітан Саґнер махнув рукою і вів далі:
— Я вже згадував про новий спосіб шифрування депеш на фронті. Можливо, ви й не зрозуміли, чому з цілої новели Людвіга Ганггофера "Die Sunden der Vater" була вибрана саме сто шістдесят перша сторінка. Це, панове, ключ до нової шифрувальної системи, впровадженої на основі останнього розпорядження штабу корпусу армії, до якого ми належимо. Як вам відомо, існує багато методів шифрування важливих польових інформацій. Найновіший, який ми вживаємо, це додатковий цифровий метод. А тому відпадають вручені вам штабом іще минулого тижня шифри й ключі до них.
— Система ерцгерцоґа Альбрехта, — пробурмотів собі під ніс доскіпливий кадет Біґлер, — 8922-R, запозичена в Гронфельда.
— Нова система дуже проста, — лунав по вагону капітанів голос. — Я особисто дістав від пана полковника другий том і інформацію. Ми, наприклад, маємо дістати наказ: "Auf der Kote 228 Maschinengewehrfeuer linksrichten" 1. У цьому випадку одержуємо таку телеграму: "Sache — mit — uns — das — wir — aufsehen — in — die — versprachen — die — Martha — dich — das — angstlich — dann — wir — Martha — wir — den — wir — Dank — wohl — Regiekollegium — Ende — wir — versprachen — wir — gebessert — versprachen — wirklich — denke — Idee — ganz — herrscht — Stimme — letzten" 2.
1 На висоті 228 вогонь кулеметів направити ліворуч (нім.).
2 Незв'язані німецькі слова, вирвані з тексту, без жодного змісту.
Отже, надзвичайно просто, без зайвих комбінацій. Зі штабу телефоном у батальйон, з батальйону телефоном у роту. Командир, діставши цю шифровану депешу, розв'яже її ось як: візьмімо книжку "Die Sunder der Vater", розгорнімо на сторінці сто шістдесят першій і починаймо зверху на попередній сто шістдесятій сторінці шукати слово "Sache". Прошу, панове! Вперше слово "Sache" знаходимо на сторінці сто шістдесятій, у порядку речень воно є п'ятдесят друге. Отже, на протилежній сто шістдесят першій сторінці відрахуємо п'ятдесят дві літери згори. Зверніть увагу, що це "А". Наступне слово у депеші "mit". На сторінці сто шістдесятій це сьоме слово, воно відповідає сьомій літері на сторінці сто шістдесят першій, літері "u". Далі йде "uns", це — будь ласка, уважно слідкуйте за мною, — вісімдесят восьме слово. Воно відповідає вісімдесят восьмій літері на протилежній сторінці, або інакше — літері "f". Ми таким чином склали слово "auf". І так продовжуємо, аж поки розшифруємо наказ: "На висоті двісті двадцать вісім направити кулеметний вогонь ліворуч". Надзвичайно хитро придумано, панове.
Все дуже просто і разом з тим неможливо розшифрувати без ключа — сто шістдесят першої сторінки книги Людвіга Ганггофера "Die Sunder der Vater".
Всі мовчки переглядали злощасні сторінки і серйозно над ними замислилися. Якусь хвилину панувала тиша, аж нараз кадет Біґлер стурбовано вигукнув:
— Herr Hauptmann, ich melde gehorsam: Jesus Maria! Es stimmt nicht! 1
1 Пане капітане, насмілюся доповісти: Ісусе, Маріє, щось не те! (Нім.)
І справді, виходило щось дуже загадкове.
Хоч як усі намагалися, ніхто, крім капітана Саґнера, не знайшов на сторінці сто шістдесятій потрібних слів, а на протилежній, сто шістесят першій сторінці, якою починався ключ, відповідних літер.
— Meine Herren! — почав заникуватися капітан Саґнер, коли переконався, що розпачливий вигук кадета Біґлера відповідає правді. — Що ж це таке трапилося? В моєму "Die Sunden der Vater" Ганггофера є, а у вашому немає?
— Дозвольте, пане капітане, — знову промовив кадет Біґлер, — насмілюся звернути увагу вашу на те, що роман Людвіга Ганггофера у двох томах. Будь ласка, погляньте на титульну сторінку і переконаєтеся, що це роман у двох томах. У нас перший том, а у вас — другий, — провадив прискіпливий кадет Біґлер. — Адже ясно як божий день, що наші сто шістдесята і сто шістдесят перша сторінки не відповідають вашим. У нас зовсім інший текст. Перше слово розшифрованої телеграми повинно бути "auf", а в нас вийшло "Heu" 1.
1 Сіно (нім.).
Тепер усім стало ясно, що Біґлер не такий уже й дурень.
— Я одержав другий том у штабі бригади, — сказав капітан Саґнер. — Очевидно, тут сталася якась помилка. Пан полковник замовив для вас перший том. Здається, — казав він так, немовби для нього все було ясно і зрозуміло ще до того, як він почав свою лекцію про надзвичайно простий спосіб шифрування, — в штабі бригади щось переплутали. Полк не повідомили, що йдеться про другий том, і тому так вийшло.
Кадет Біґлер тим часом переможно поглядав на всіх. Поручник Дуб пошепки сказав надпоручникові Лукашеві, що "Чорногузове крило з риб'ячим хвостом" здорово проїхалося по Саґнеру, краще вже й не можна.
— Дивний випадок, панове, — знову заговорив капітан Саґнер, зав'язуючи розмову, щоб якось порушити неприємну тишу. — В бригадній канцелярії сидять обмежені люди.
— Насмілюся зауважити, — ще раз вискочив невтомний кадет Біґлер, якому захотілося похвалитися своєю мудрістю, — такі речі суто секретного характеру не повинні були з дивізії надходити через канцелярію бригади.