Сотні і сотні різноманітних заголовків. Нижче, під полицями, стояли стосами такі ж книжки.
— Це також XX століття. Софіє. Храм наших часів.
— Хіба ти віриш у це?
— Тут, маєш рацію, багато ошуканства. Однак така література так само добре продається, як і порнографія. Це також своєрідна порнографія. Підростаюче покоління може придбати собі тут чтиво, яке його найбільше вабить. Проте справжня філософія до книг такого типу має подібне відношення, як любов до порнографії.
— Ти сердишся?
— Присядьмо собі у парку.
Софія й Альберто вийшли з крамниці. Перед входом до церкви вони знайшли лавочку. Попід деревами мацджали голуби, а серед них чубилося кілька горобців.
— Це називається парапсихологією, — почав Альберто, — телепатією, ясновидством, передбаченням та психокінезом. А ще це називається спіритизмом, астрологією та уфологією. Улюблене дитя має багато імен.
— Скажи мені все ж — усе це ти вважаєш обманом?
— Справжньому філософові не пасує, звичайно, чесати усе під один гребінець. Однак можливо, що усі названі слова є деталями карти ландшафту, котрий не існує насправді. У кожному разі тут багато "фікції", яку Юм прагнув віддати на поталу вогню. У книжках такого пошибу часто-густо не знайдеш жодної справжньої істини.
— Чому ж так незмірно багато з'являється їх на книжковому ринку?
— Йдеться про найбільший комерційний бізнес сьогодення. Власниками саме тих книг прагне стати багато людей.
— З чим це пов'язано, як ти гадаєш?
— Так виражається туга за чимось "містичним", прагнення чогось "іншого", що скрасило б сірі будні. Та часто з купіллю вихлюпують й дитину.
-Як це?
— Ми снуємо в дивовижній казці, Софіє! Перед нашими очима постає творіння. Серед білого дня! Це ж неймовірно, хіба ні?
— Справді.
— Навіщо нам заглядати до циганських наметів чи пробиратися з чорного ходу до задвірків науки, аби відчути щось захопливе, щось таке, що "ламає всі кордони"?
— Гадаєш, автори цих книг лише вигадують і брешуть?
— Цього я не казав. Але й тут йдеться про "дарвіністичну систему",
— Поясни!
— Пригадай собі все, що трапилося з тобою протягом од-ного-єдиного дня. Обмежся одним днем свого життя.
-Так?
— Деколи з тобою трапляються дивні збіги обставин. Ось, наприклад, ти зайшла у крамницю й купила товару на 28 крон. За якийсь час тебе відвідала Юрунн і повернула 28 крон, котрі колись позичала. Потім ти ходила в кіно і сиділа на 28 місці.
— Загадковий збіг, нічого не скажеш.
— Та в будь-якому випадку це просто збіг. Суть у тому, що люди колекціонують такі збіги обставин. Збирають містичні випадки, які не піддаються поясненню. Коли такі пережиття, зібрані з досвіду багатьох мільярдів людей, узагальнити в книгах, складеться враження, ніби це достовірний матеріал. А обсяг такого матеріалу все збільшується. Але й тут ми маємо справу з лотереєю, у якій видимими є тільки виграшні квитки.
— А може, існує особа, ясновидець чи "медіум", котрий і справді пережив щось подібне?
— Можливо. Коли ми не братимемо до уваги справжніх ошуканців, то знайдемо інше важливе пояснення таким, на перший погляд, містичним явищам.
— Розповідай!
— Пригадуєш нашу розмову про Фройда та його теорію несвідомого?
— Скільки разів тобі повторювати, я не забудькувата.
— Ще Фройд вказував, що ми часто можемо виступати "медіумами" власної підсвідомості. Несподівано ловимо себе на думці чи на вчинкові, не зовсім розуміючи, навіщо це робимо. А причина в тому, що маємо нескінченно багато думок та пережить, яких не усвідомлюємо.
— Невже?
— Буває, люди ходять і розмовляють уві сні. Це називається "духовним автоматизмом". Під гіпнозом людина також може робити щось "сама собою*. Пригадуєш сюрреалістів, котрі намагалися писати "автоматичним письмом*. Так вони виступали "медіумами* своєї підсвідомості.
— І це я пам'ятаю.
— Час від часу у нашому сторіччі з'являються так звані "спіритичні рухи*. Вважається, що "медіум* може нав'язати контакт з покійним. Промовляючи голосом покійного чи за допомогою "автоматичного письма* "медіум* передавав повідомлення, наприклад, від людини, яка померла багато сотень років тому. Це приймалося за доказ існування життя після смерті або ж здатності людини жити кілька разів.
— Розумію.
— Я не стверджую, ніби усі "медіуми* належали до шахраїв. Були й такі, що свято вірили у своє обдарування. Вони й справді були медіумами, але медіумами власної підсвідомості. Є багато прикладів того, як "медіумів* ретельно обстежували у стані трансу, коли вони виявляли такі знання та вміння, що ніхто не вмів пояснити, звідки у них це взялося. Одна жінка, котра не знала гебрейської мови, передала послання саме цією мовою. Отже, вона жила раніше, Софіє. Або ж була у контакті з духом покійного.
— А ти як вважаєш?
— З'ясувалось, що у дитинстві вона мала за няньку юдейку. —Ох...
— Розчарована? Але хіба не є само собою фантастичним, що деяким людям вдається відкладати у підсвідомості свій попередній досвід.
— Я розумію, що ти маєш на увазі.
— Багато інших щоденних чудес можна пояснити на підставі фройдівської теорії підсвідомого. Якщо до мене випадково зателефонує приятель, якого я не бачив багато років, саме у той момент, як я сам почав шукати його номер теле-фону.,.,
— Мені аж мороз пішов по шкірі.
— Однак поясненням може бути те, що ми водночас почули по радіо стару мелодію, ту саму мелодію, яку слухали під час нашої останньої зустрічі. Суть у тому, що цей прихований взаємозв'язок не усвідомлений.
— Або блеф... або ефект лотереї... або підсвідомість?
— У кожному разі до таких книжкових полиць треба підходити з певною долею здорового скептицизму. В Англії існує спілка скептиків. Багато років тому було виділено велику грошову премію тому, хто перший доведе реальність якого-небудь надприродного явища, хай навіть незначного. Це не конче мало би бути якесь велике чудо, вистачило б звичайної передачі думок на відстані. Досі ще ніхто не зголосився.
— Зрозуміло.
— Цілковито іншою проблемою є те, що ми, люди, багато чого не розуміємо. Можливо, не знаємо усіх законів природи. У минулому столітті багато хто вважав магнетизм та електричні явища чарами. Можу закластися, що моя прабабуся зробила б великі очі, якби я розповів їй про телебачення та комп'ютери.
— Отож не віриш у ніщо надприродне?
— Про це вже ми розмовляли раніше. Сам вислів "надприродне" дещо дивний. Ні, я вважаю, що існує лише одна природа, зате надзвичайно дивовижна.
— А таємничі явища описані в книжках, які ти мені показував?
— Усі справжні філософи повинні тримати очі широко розплющеними. І хоч ніде на очі не потрапляла нам біла ворона, не слід припиняти її пошуків. А якогось дня навіть такий скептик, як я, змушений буде визнати реальність явища, у котре раніше не вірив. Не залишаючи за собою навіть крихітної можливості для відступу, став би догматиком. Не був би справжнім філософом.
Софія й Альберто примовкли, сидячи на лавці. Голуби воркували, витягаючи шиї, час від часу спурхували, налякані якимось несподіваним рухом або велосипедистами, які проїжджали повз них.
— Мені час додому, готуватися до свята, — врешті порушила мовчанку Софія.
— Доки розійдемося, покажу тобі таку білу ворону. Вона ближче, ніж нам здається.
Альберто підвівся з лавки і кивнув Софії, запрошуючи її знову до книгарні.
Цього разу вони проминули полиці з книжками про надприродні явища. Альберто спинився перед невеликим стелажем у глибині крамниці, над яким висіла крихітна табличка "ФІЛОСОФІЯ".
Альберто вказав дівчинці на одну з книжок, і Софія аж здригнулася, прочитавши назву "СВГГ СОФІЇ".
— Купити її для тебе?
— Не знаю, чи зважуся.
Але невдовзі вона вже поверталася додому, несучи в одній руці книгу, а в іншій — торбину з покупками для свята.
ЗАБАВА В САДУ
...біла ворона...
Гільда сиділа, наче прикута до ліжка. Плечі їй стерпли, а руки, в яких тримала велику папку, тремтіли.
Годинник показував майже одинадцяту. Отже, вона читала понад дві години. Час від часу Гільда відривалася від рукопису й аж заходилася реготом, та, бувало, відверталася зі стогоном набік. Добре, що нікого не було вдома.
Чого вона тільки не прочитала за ці дві години! Почалося тим, що Софія дорогою додому з усіх сил намагалася привернути до себе увагу майора. Врешті вилізла на дерево, а тоді з'явився гусак Мартін, чисто тобі ангел-хоронитель зі самого Лівану.
Хоча це й було дуже й дуже давно, Гільді міцно закарбувалося в пам'яті, як тато читав їй повість шведської письменниці Сельми Лаґерльоф "Чудесна подорож Нільса Гол-ґерссона з дикими гусьми". Впродовж багатьох років вони з татом не раз вдавалися до таємничої мови, пов'язаної з тією книжкою. Тепер він знову витягнув на світ божий старого гусака.
Потім Софія дебютувала в ролі самотньої відвідувачки кав'ярні. Гільда особливо уважно прочитала те місце, де Альберто розповідав Софії про Сартра та екзистенціалізм. Учителеві майже вдалося навернути її, хоча це йому не раз вдавалося й раніше, на попередніх сторінках рукопису.
Якось, певно, рік тому, Гільда купила книжку про астрологію. Іншим разом вона принесла додому карти таро*, а потім ще й книгу про спіритизм. За кожним разом тато докидав їй кілька застережних слів про "розум" та "забобони", і щойно тепер пробив час помсти. Тато вдарив у відповідь, дав зрозуміти, що вважає за потрібне застерегти свою підростаючу доньку перед цим марновірним непотребом. Для більшої певності він ще й помахав їй з екрана телевізора у крамниці електротоварів. Цього міг уже й не робити...
Та найбільше її дивувала темноволоса дівчинка.
Софіє, Софіє, хто ти? Звідки взялася? Чому увірвалася у моє життя?
Софія отримала від Альберто книжку про себе саму Чи це була та сама книжка, яку Гільда тримає в руках? Але ж у неї папка з рукописом. Як би там не було: хіба можна знайти книжку про себе у книжці про себе саму? Що станеться, коли Софія почне її читати?
Що трапиться зараз? Що може зараз трапитися?
Під руками Гільди шелестіло лише кілька сторінок.
Повертаючись з міста додому, Софія зустрілася в автобусі з мамою. От лихої Що казати, якщо мама помітить у неї книжку?
Софія спробувала запхати її у торбинку з серпантиновими стрічками й кульками, купленими для свята, та не встигла.
— Привіт, Софіє! їдемо тим самим автобусом? Чудово!
— Привіт...
— Ти купила книжку?
— Ні, не зовсім...
— "Світ Софії".