Але після сварки з дочкою, доведена до розпачу образливими звинуваченнями на адресу батька, гнівом проти покійного чоловіка, люттю проти лицемірства улесливої Лукресії дель Реаль, яку стільки років вважала за свою найкращу подругу, вона сама відчула себе зайвою у власному домі. Якось увечері, п'ючи свій настій із суміші різних сортів чайного листу, вона подивилася на залите водою патіо, де вже ніколи не зазеленіє дерево, що принесло їй біду, і сказала:
— Єдине, чого мені хочеться, це піти з цього дому, і йти прямо, прямо, прямо, й ніколи більш сюди не повернутися.
— Скористайся пароплавом, — порадив їй Флорентіно Аріса.
Ферміна Даса підвела на нього замислений погляд.
— А знаєш, я не проти, — мовила вона.
Раніше їй і на думку не спадало таке сказати, але як тільки вона визнала це за можливе, то вже не захотіла відступати. Син і невістка були в захваті й висловили їй своє цілковите схвалення. Флорентіно Аріса поквапився уточнити, що Ферміна Даса буде почесною гостею на його пароплавах і він виділить для неї каюту, обставлену не гірше, ніж її власний дім, забезпечить бездоганне обслуговування, і капітан особисто відповідатиме за її безпеку та здоров'я. Щоб заохотити її, він приніс карту річки, поштові листівки, на яких були зображені буремні вечори, вірші про первісний рай Магдалени, написані знаменитими мандрівниками або людьми, які стали знаменитими завдяки високим стійностям цих віршів. Вона побіжно передивлялася все це, коли була в доброму гуморі.
— Тобі ні до чого зваблювати мене, мов дитину, — сказала вона йому. — Якщо я вирішила поїхати, то поїду тому, що я так вирішила, а не заради чудових краєвидів.
Коли син запропонував, щоб невістка її супроводжувала, мати відрубала:
— Я вже досить доросла, щоб обійтися без опікунів.
Вона сама подбала про всі дрібниці, пов'язані з подорожжю. Відчувала величезну полегкість на думку, що цілих вісім днів, поки пароплав підійматиметься проти течії, і ще п'ять, поки повертатиметься за течією назад, вона житиме, не маючи нічого крім найнеобхіднішого: півдесятка ситцевих суконь, елементарного туалетного знадіб'я, черевиків, у яких вона зійде на пароплав і з пароплава на берег, і домашніх пантофель для подорожі, — й більш нічого. То була мрія всього її життя.
В січні 1824 року командор Хуан Бернардо Ельберс, засновник річкового судноплавства, пустив на регулярні рейси по річці Магдалені перший пароплав, примітивну калошу в сорок кінських сил, що мала назву "Вірність". Минуло понад століття, і ось 7 липня о шостій годині вечора доктор Урбіно Даса та його дружина провели Ферміну Дасу на борт пароплава, на якому вона мала здійснити свою першу мандрівку по річці. То було перше судно, збудоване на місцевій корабельні, і в пам'ять його славетного предка Флорентіно Аріса назвав щойно спущений на воду пароплав "Нова Вірність". Ферміна Даса так і не повірила, що це ім'я, таке значуще для них обох, було справді історичною випадковістю, а не завдячувало свою появу хронічній романтичності Флорентіно Аріси.
В усякому разі, на відміну від інших річкових пароплавів, старовинних і сучасних, "Нова Вірність" мала поряд із капітанською каютою ще одну, додаткову, простору, з усіма вигодами: вітальня, обставлена бамбуковими меблями барвистих кольорів, подружня спальня, декорована за китайськими мотивами, туалетна кімната з ванною та душем, широка веранда під дахом, обплетена висячою папороттю, з оглядом по курсу судна та з обох боків, і система безшумного охолодження, яка захищала все приміщення від гуркоту парових машин і забезпечувала там штучний клімат вічної весни. Ця розкішна оселя відома під назвою "президентської каюти", бо досі в ній подорожували тільки три президенти республіки, не мала ніякого комерційного призначення, і її приберігали для високих урядових осіб та визначних, високоповажних гостей. Як усім здавалося, Флорентіно Аріса звелів її збудувати саме з цією метою, тільки-но був обраний президентом РККБ, але ним керувала внутрішня переконаність, що рано чи пізно ця розкішна каюта стане щасливим притулком його весільної подорожі з Ферміною Дасою.
І справді, настав той день, коли вона увійшла до "президентської каюти" як господиня і пані. Капітан пароплава привітав на борту доктора Урбіно Дасу та його дружину з усіма почестями і почастував їх та Флорентіно Арісу шампанським і вудженою лососиною. Його звали Дієго Самаритано, на ньому була біла лляна форма, бездоганна від черевиків до кашкета з гербом РККБ, вигаптуваним золотою ниткою, і, як усі річкові капітани, він був товстий, як стовбур сейби, говорив владним голосом і мав манери флорентійського кардинала.
О сьомій вечора дали перший сигнал відплиття, і Ферміна Даса відчула, що він гострим болем відбився в її лівому вусі. Минулої ночі її обсідали сни, сповнені лиховісних признак, яких вона не зважилася розшифрувати. Рано-вранці вона звеліла відвезти себе на ближчий семінарський цвинтар, що називався тоді "Кладовище Ла Манга", і там замирилася з покійним чоловіком, ставши перед його склепом і виголосивши довгий монолог, у якому виказала йому всі справедливі докори, що накопичилися в її серці. Потім з усіма подробицями розповіла йому про свою подорож і попрощалася, сказавши, що незабаром навідає його знову. Більше вона нікому не розповіла, що виправляється з дому, як робила майже завжди перед своїми мандрами до Європи, — щоб уникнути надокучливих прощальних церемоній. Хоч вона й об'їздила півсвіту, проте відчуття мала таке, ніби це її перша подорож, і в міру того як день хилився до вечора, тривога її зростала. А коли вона опинилася на борту пароплава, то почула себе всіма покинутою, нещасною, і їй закортіло залишитися самій, щоб поплакати.
Коли пролунав останній сигнал, доктор Урбіно Даса та його дружина попрощалися з нею без зайвого драматизму, і Флорентіно Аріса провів їх до трапу. Доктор Урбіно Даса хотів був пропустити його вперед, слідом за своєю дружиною, і лише тоді йому сяйнуло, що Флорентіно Аріса теж вирушає в подорож. Доктор Урбіно розгубився від такої несподіванки і сказав:
— Але ж про це між нами не було мови.
Флорентіно Аріса промовистим жестом показав йому ключа від своєї каюти — то була звичайна каюта на загальній палубі. Але докторові Урбіно Дасі це не видалося достатнім доказом невинності його намірів. Він подивився на дружину поглядом потопельника, шукаючи точки опори для свого невдоволення, але її очі втупилися в нього з виразом холодного гніву. Вона сказала йому дуже тихо, суворим голосом: "І ти теж?" Атож, і він, як і його сестра Офелія, вважав, що кохання має вікову межу, після якої стає непристойним. Але він зумів учасно опанувати себе й попрощався з Флорентіно Арісою потиском руки, в якому було більше впокорення, аніж вдячності.
Флорентіно Аріса стояв, спершись на поручні салону, й бачив, як вони спустилися трапом. Усе сталося так, як йому й хотілося. Перш ніж сісти в автомобіль, доктор Урбіно Даса та його дружина обернулись до нього і він помахав їм рукою. Обоє помахали руками у відповідь. Він стояв біля поручнів, аж поки автомобіль зник за хмарою куряви, що клубочилася над вантажним причалом, а тоді пішов до своєї каюти перевдягтися у пристойніший костюм для першої вечері на борту в особистій їдальні капітана.
То був чудовий вечір. Капітан Дієго Самаритано щедро присмачував кожну страву соковитими історіями зі свого сорокарічного життя на річці, але Ферміна Даса мусила докладати чималих зусиль, щоб здаватися веселою. Хоча останній сигнал до відплиття дали о восьмій годині, коли вже спровадили на берег усіх проводжальників і підняли трап, пароплав не відчалив від пристані, поки капітан не повечеряв і не зійшов на свій місток, щоб керувати маневром. Ферміна Даса і Флорентіно Аріса стояли біля поручнів загального салону, розчинившись у галасливому натовпі пасажирів, які грали у відгадування, де що світиться в місті, і залишалися там, аж поки пароплав вийшов із бухти, звернув на невидимий фарватер, проминув низку боліт, поцяткованих хисткими вогниками рибальських човнів, і задихав нарешті на повні груди в чистому повітрі, що огортало річку Магдалену. Тоді оркестр заграв популярну мелодію, почувся схвальний гомін пасажирів, і почалися танці.
Ферміна Даса захотіла усамітнитись у каюті. За весь вечір вона не озвалася жодним словом, і Флорентіно Аріса не заважав їй віддаватися своїм роздумам. Заговорив до неї тільки перед дверима її каюти, щоб попрощатися, але спати їй не хотілося, вона лише трохи змерзла і запропонувала посидіти вдвох і помилуватися річкою з її приватної веранди. Флорентіно Аріса поставив два плетені крісла до самих поручнів, погасив світло, накрив її плечі вовняною шаллю і сів поряд. Вона скрутила цигарку, взявши тютюн і папір із коробки, яку він їй подарував, причому скрутила навдивовижу справно, повільно викурила її, глибоко затягуючись, не розмовляючи, а тоді скрутила одну за одною ще дві й викурила їх без перерви. Флорентіно Аріса, відсьорбуючи малими ковтками, випив два термоси міцної кави.
Вогні міста зникли за обрієм. Гладенька й тиха поверхня річки та осяяні повним місяцем луки на обох берегах, які вони бачили зі своєї темної веранди, перетворилися на суцільну рівнину, що ледь мерехтіла світляними зблисками.
Вряди-годи з темряви виринала хатина під солом'яною стріхою, а яскраве вогнище побіля неї повідомляло, що там продають дрова для пароплавних казанів. Флорентіно Аріса зберігав туманні спогади про свою подорож, здійснену в молодості, і видиво річки оживляло їх сліпучими спалахами, наче вони були вчорашні. Він поділився деякими з Ферміною Дасою, сподіваючись розворушити її, але вона й далі мовчки курила, перебуваючи в якомусь іншому світі. Тоді Флорентіно Аріса відігнав свої спогади і залишив Ферміну Дасу наодинці з її власними, а вона тим часом усе скручувала та скручувала цигарки, відразу їх і припалюючи, аж поки в коробці не залишилося ні тютюну, ні паперу. Музика замовкла десь опівночі, гомін пасажирів почав стихати і розпадатися на окремі сонні шепотіння, і двоє сердець залишилися самі-одні на темній веранді, живучи в ритмі чахкання пароплава.
Через тривалий час Флорентіно Аріса подивився на Ферміну Дасу і в світлі, яке відбивалося від річкової води, побачив примарний профіль статуї, пом'якшений лагідним голубим світінням, і зрозумів, що вона мовчки плаче.