І запитали вони Господа: "Чи воювати нам далі з синами Веніямина, мого брата?" І сказав Господь: "Ідіть на нього!"
24 І прийшли Ізраїлеві сини до Веніяминових синів дня другого.
25 А Веніямин вийшов із Ґів'ї другого дня навпроти них, та й повалив між Ізраїлевими синами на землю ще вісімнадцять тисяч.
26 І прийшли всі Ізраїлеві сини та весь народ, і ввійшли до Бет-Елу, та й плакали, і сиділи там перед Господнім обличчям, і постили того дня аж до вечора. І принесли вони цілопалення та мирні жертви перед Господнім обличчям.
27 І запитали Ізраїлеві сини Господа (а за тих днів ковчег Божого заповіту був там.
28 І Пінхас, син Елеазара, Ааронового сина, стояв тими днями перед ним), промоляючи: "Чи далі воювати нам з синами Веніямина, мого брата, чи зупинитися?" А Господь сказав: "Ідіть, бо завтра я дам його в руку твою".
29 І поставив Ізраїль засідку навколо Ґів'ї.
30 І пішли Ізраїлеві сини на синів Веніяминових третього дня, і вишикувалися на бій проти Ґів'ї, як і раніше.
31 І вийшли Веніяминові сини з міста назустріч народу, і почали класти трупи з народу на битих шляхах у полі, що одна йде до Бет-Елу, а інша до Ґів'ї, і поклали близько тридцяти душ між Ізраїлем.
32 І сказали Веніяминові сини: "Биті вони нами, як перше!" А Ізраїлеві сини сказали: "Втікаймо, і виманимо їх від міста на шляхи биті".
33 І кожен воїн Ізраїля піднявся зі свого місця, і став до бою в Баал-Тамарі, а Ізраїлева засідка рушила зі свого місця, з Мааре-Ґева.
34 І прийшли перед Ґів'ї десять тисяч люду, вибраного з усього Ізраїля, і бій став тяжкий. А вони не знали, що суне на них те лихо.
35 І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і Ізраїлеві сини повалили того дня між Веніямином двадцять п'ять тисяч сто воїнів.
36 І побачили Веніяминові сини, що побиті ізраїльтяни, а ті відступили перед Веніямином, бо вірили засідці, яку поставили на Ґів'ю.
37 А засідка поспішила і напала на Ґів'ю. І ввійшовши, побила все місто вістрям меча.
38 А ізраїльтяни мали з засідкою умовленого знака, щоб з міста підняла великий дим.
39 І відступили ізраїльтяни в бою, а Веніямин зачав класти трупи в Ізраїлі, близько тридцятеро люду, бо казали вони: "Справді, побитий він нами, як за першого бою!"
40 А з міста став підніматися стовп диму. І поглянув Веніямин позад себе, а над містом піднявся дим аж до неба!
41 І розвернулися ізраїльтяни, а Веніямин налякався, бо побачив, що досягло його те лихо.
42 І повернули вони перед Ізраїлем на шлях у пустелю, та ті, що вийшли з міста, наздогнали і били їх.
43 Вони оточили Веніямина, гнали його до Менухи, і били аж до Ґів'ї зі сходу сонця.
44 Полягло тоді з Веніямина вісімнадцять тисяч вояків.
45 І втекли вони в пустелю до Села-Ріммону. А ті били поодиноких втікачів на шляхах, як дозбирується останній виноград, п'ять тисяч люду. І гналися за ними аж до Ґідому, і побили з нього дві тисячі.
46 І було всіх, що впали того дня з Веніямина, двадцять п'ять тисяч вояків.
47 І втекли в пустелю до Села-Ріммону, шістсот людей. І сиділи вони в Села-Ріммоні чотири місяці.
48 А ізраїльтяни повернулися до Веніяминових синів та й убили всіх у місті і худобу, і все знайдене. А всі міста, що спіткали на шляху, спалили.
Судді 21
1 І присягнув Ізраїльтянин у Міцпі, промовляючи: Жоден з нас не дасть своєї дочки Веніяминові за жінку!
2 І посходився народ до Бет-Елу, та сидів там і плакав великим плачем аж до вечора перед Божим обличчям.
3 І сказали вони: "Чому, Господе, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб сьогодні бракувало з Ізраїля одного плем'я?"
4 І встав народ рано наступного дня, та й збудував жертовника, і приніс цілопалення та мирні жертви.
5 І сказали Ізраїлеві сини: "Той, хто з усіх Ізраїлевих племен не прийшов на збори до Господа, має бути забитий". Бо раніше поклялися всі великою клятвою забити того, хто не прийде до Господа в Міцпу.
6 І шкода було Ізраїлевим синам Веніямина, брата свого, і вони сказали: "Сьогодні відрубане з Ізраїля одне плем'я!
7 Що ж нам робити з жінками для решти? Бо ми присягнули Господом, що не дамо їм з дочок наших за жінок".
8 І запитали вони: "Яке одне з Ізраїлевих племен не прийшло до Господа в Міцпу?" Аж ось виявилося, що з Явешу ґілеадського ніхто не приходив до табору на збори.
9 І був перерахований народ, і не було там нікого з мешканців Явешу ґілеадського.
10 І послала громада туди дванадцять тисяч вояків, і наказали їм: "Ідіть і вбийте мешканців ґілеадського Явешу вістрям меча і жінок, і дітей.
11 Зробите так, кожного чоловіка та кожну жінку, що лежала з чоловіком, убийте".
12 І знайшли вони з мешканців ґілеадського Явешу чотири сотні дів, що не знали чоловіка, і спровадили їх до табору в Шіло, що в Ханаанському краї.
13 І послала вся та громада, і ті розмовляли з Веніяминовими синами, що в Села-Ріммоні, та й запропонували їм мир.
14 І повернувся Веніямин того часу, і дали їм тих жінок, яких залишили живими, з жінок ґілеадського Явешу. Та не вистачило їм на всіх.
15 А народ той шкодував за Веніямином, бо Господь зробив прогалину серед Ізраїлевих племен.
16 І запитали старшини громади: "Як нам бути з жінками для решти? Бо винищені жінки з Веніямина".
17 І сказали вони: "Для решти Веніямина має бути спадок, і не буде стерте плем'я з Ізраїля.
18 А ми не можемо дати їм жінок з наших дочок, бо Ізраїлеві сини присягли, промовляючи: "Проклятий, хто дає жінку Веніяминові!19 І сказали вони: "Ось буде щорічне свято Господнє в Шіло, що на північ від Бет-Елу, на схід сонця від шляху, що провадить з Бет-Елу до Сихему, і з півдня від Левони".
20 І наказали вони Веніяминовим синам: "Ідіть, і чатуватимете в виноградниках.
21 І як дочки Шіло вийдуть водити хороводи, то ви вийдете з виноградників, та й схопите собі кожен свою жінку з дочок Шіло, і підете в Веніяминів край.
22 І коли їхні батьки або їхні брати прийдуть до нас сваритися, то ми скажемо їм: "Змилуйтеся над ними, бо не взяли ми для кожного з них жінку на війні, і ви не дали їм, бо тоді стали б винні"".
23 І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм з тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і повернулися до наділу свого, і побудували міста, та й осіли в них.
24 І порозходилися звідти Ізраїлеві сини того часу кожен до плем'я свого та до роду свого, а потім пішли кожен до спадку свого.
25 В ту пору не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що здавалося правдивим в його очах!
РУТ
Рут 1
1 І коли судді судили, то був голод у краю. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму жити до Моаву, він, жінка та двоє синів його.
2 А ім'я тому чоловікові Елімелех, а ім'я жінці його Ноомі, ім'я двох синів його Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони до Моаву, та й залишилися.
3 І помер Елімелех, чоловік Ноомі, і залишилася вона та два їхні сини.
4 І взяли вони собі за жінок моавітянок, ім'я одній Орпа, а іншій Рут. І сиділи вони там близько десяти років.
5 І померли вони обоє, Махлон та Кілйон. І залишилася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму.
6 І вирішили вона з невістками своїми повернутися з Моаву до Юдиного краю, бо почула, що Господь згадав про народ свій і дав йому хліба.
7 І вийшла вона з того місця, та обидві невістки з нею, та й пішли до Юдиного краю.
8 І сказала Ноомі до двох своїх невісток: "Повертайтеся кожна до оселі своєї матері. І хай Господь віддячить вам за ту доброту, що ви виявили до померлих чоловіків та до мене.
9 Хай Господь дасть вам, і ви знайдете відпочинок кожна в оселі свого чоловіка!" І вона поцілувала їх, а вони заплакали.
10 І вони сказали до неї: "Ні, з тобою ми повернемося до народу твого!"
11 А Ноомі сказала: "Повертайтеся, дочки мої, чого ви підете зі мною? Чи я маю ще в утробі своїй синів, щоб вони стали вам за чоловіків?
12 Поверніться, дочки мої, ідіть, бо я занадто стара, щоб мати дітей. А коли б я й сказала: "Маю надію", і коли б цієї ночі була з чоловіком, і народила синів,
13 чи ж ви чекали б їх, аж поки виростуть? Чи ж ви заради них залишалися б одинокими? Ні, дочки мої, думаючи про вас, мені стає гірко, через те, що Господь залишив мене".
14 І вони знову заплакали. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї.
15 І сказала Ноомі: "Ось зовиця твоя повернулася до народу свого та до богів своїх, повертайся й ти за зовицею своєю!"
16 А Рут відповіла: "Не силуй мене, щоб я покинула тебе та пішла від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій буде мій Бог.
17 Де помреш ти, там помру й я і там буду похована. Будь що хай Господь зробить мені, і хай ще додасть та тільки смерть розлучить мене з тобою".
18 Побачила Ноомі, що вона наполягає йти за нею і перестала вмовляти її.
19 І пішли вони вдвох та й прийшли до Віфлеєму. І коли вони входили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, промовляючи: "Чи це Ноомі?"
20 А вона сказала їм: "Не кличте мене Ноомі, кличте мене Мара, бо гіркою зробив долю мою Всемогутній.
21 Я в статку пішла була та порожньою повернув мене Господь. Чого кличете мене Ноомі, коли Господь принизив мене, а Всемогутній послав мені лихо?"
22 Так повернулася Ноомі з Моаву разом з невісткою моавітянкою Рут. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив.
Рут 2
1 А Ноомі мала родича свого чоловіка, чоловіка багатого, з Елімелехового роду, а ім'я йому Боаз.
2 І сказала моавітянка Рут до Ноомі: "Піду-но я на поле, і назбираю колосків за тим, у кого в очах знайду ласку". А та їй сказала: "Іди, моя дочко!"
3 І пішла вона та й збирала за женцями. А випадок навів її на ділянку поля Боаза, що з Елімелехового роду.
4 Аж ось прийшов з Віфлеєму Боаз, та й сказав до женців: "Господь з вами!" А вони відповіли йому: "Хай поблагословить тебе Господь!"
5 І запитав Боаз у слуги свого, поставленого над женцями: "Чия це дівчина?"
6 І відповів той слуга, поставлений над женцями: "Дівчина — моавітянка вона, невістка Ноомі, що повернулася з Моаву.
7 Вона попросила: "Дозволь я збиратиму за женцями!" Прийшла вона з самого ранку й аж досі ще не присідала".
8 І сказав Боаз до Рут: "Чуєш, дочко моя, не ходи збирати на іншому полі, і не йди звідси, а пристань до моїх дівчат.
9 Дивися, де будуть жати і ходи за ними.