— Ой, чоловіче, хіба ти не знаєш, що се таке? То мара прийшла нас лякати. Що я вже од неї за сі ночі страху тут набралась — як почую, так зразу вкриваюся з головою і боюсь виглянуть, поки світ не свіне.
Тоді Джанні й каже:
— Не бійся, жінко, ніякої мари, бо як ми лягали спати, я прочитав "Світе тихий", і "Пренепорочную", і ще кілька помічних молитов, а до того перехрестив нашу постіль із краю в край во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, тож ніяка нечиста сила нас тепер не втне.
Але монна Тесса, боячися, щоб Федеріго не повзяв на неї якої підозри і не посварився з нею, вирішила все-таки встати і дати йому якось зрозуміти, що Джанні тут.
— Тобі то добре, — сказала вона чоловікові, — бо ти помолився, а я тоді тільки заспокоюсь, як ту мару замовлю, се гаразд, що нині ти тут зі мною.
— А як же її замовляти? — питає Джанні.
— Я те добре знаю, — одказує жінка, — позавчора, як я ходила до Ф'єзоле на відпуст, одна стара прочанка — боже, які вони святі та праведні! — побачила, що я вдалась така боязка, та й навчила мене помічної молитви: їй самій, казала, як вона молодша була, та молитва не раз помагала. Та свідок Бог, як була я сама-одна, не ставало в мене сміливості тієї замови спробувати, а тепер, коли ти зі мною, ходімо разом ту мару заклянемо.
— То й ходім, — погодився Джанні.
От встали вони удвох, підійшли тихенько до дверей, за якими чекав Федеріго, що почав уже підозрівати в чомусь свою коханку. От жінка й каже чоловікові:
— Ти плюнь, коли я тобі скажу. А сама почала замову:
— Маро, маро, сторчове ребро! Не стукай у двері, тут нема тобі вечері; іди в сад до морелі, знайдеш їсти-пити на тарелі: жирні швірні, — мавдебурки з-під моєї курки й вино-зелено. Поїж, попий, ото твій пай, мене і Джанні не чіпай!
Сеє промовивши, сказала чоловікові:
— Плюнь, Джанні.
Джанні плюнув. Федеріго, який, стоячи за дверима, все те добре чув, забув про ревнощі й досаду і ледве стримувався, щоб не зареготатись, а коли Джанні плював, приказував потихеньку:
— На свою голову!
Проговоривши аж тричі замову, чоловік із жінкою пішли спати. Федеріго, що дома не вечеряв, надіючись на Тессине частування, добре зрозумів слова тої замови: він пішов у сад, знайшов під указаним деревом двох каплунів, яйця й вино, поніс усе те додому і повечеряв до смаку. Згодом не раз сміявся він над тією замовою, коли сходився з своєю коханкою.
Дехто, правда, каже, ніби монна Тесса знала, що Джанні буде, і повернула була ослячу голову мордою до Ф'єзоле, та один парубок, що проходив поуз виноградник, ударив по тій голові палицею: крутилась вона на тичці, крутилась та й повернулась у бік Флоренції. Федеріго пішов по тому знаку до коханки, а вона буцімто так мару замовляла:
— Маро, маро, хай тобі добро! То не я ослячу голову повернула, а якась дурна мачула, що я не бачила й не чула. іди в луги, на комиші, мене і Джанні не страши!
А Федеріго нібито так і пішов, без вечері й ночлігу.
Одна моя сусідка, жінка вельми стара, казала мені, що й те, й те — правда, вона про те сама чула, як іще дівувала. Тільки друге було не з Джанні Лоттерінгі, а з іншим Джанні, на прізвище ді Нелло, що жив коло брами святого Петра і був не меншим дурнем, ніж його тезко.
Отож, любії мої подруги, вибирайте собі з сих двох замов, яка вам більше до вподоби, а хочете, то запам'ятайте обидві: вони дуже в такій справі помагають, як ми те знаємо з досвіду; може, й вам колись у пригоді стануть.
ОПОВІДКА ДРУГА
Перонелла ховає коханця в кадуб, як муж вертає додому, привівши покупця на того кадуба; жінка каже, що вже продала його чоловікові, який заліз усередину, щоб подивитись, чи він кріпкий; коханець вилізає і, велівши господареві вискоблити кадуба, забирає його потім до себе
Усе товариство аж лягало од реготу, слухаючи Еміліїної оповідки, а замову похвалили як спасенну і помічну. Як добігла вона кінця, король велів оповідати далі Філостратові, і той почав такими словами:
— Ласкавії мої пані, мужчини, а надто жонаті, викидають вам щоденно безліч усяких коників, тож як жінка встругне коли яку штуку чоловікові, ви не тільки маєте бути задоволені, що таке сподіялось (байдуже, чи з вами, чи з ким іншим), а й повинні самі ходити і всюди про те розповідати, щоб ми зрозуміли, що коли наш брат не дурний, то й ваша сестра не без розуму. Се принесе вам немалу користь, бо відомо, що мудрий мудрого не так-то легко зважиться ошукувати. Немає сумніву в тому, що після сьогоднішньої нашої бесіди мужчини задумаються над тим, чи не слід їм бути трохи більше поміркованими в тих штучках, бо й ви, аби тільки хіть, на всякі витівки здатні. Тим і хочеться мені розказати всьому товариству, як хитро, мудро і недорогим коштом вивернулась од чоловіка одна молодичка, жінка низького, мовляли, стану.
В не дуже давні часи один бідний неаполітанець узяв собі за жінку хорошу та вродливу дівку на ймення Перонелла, та й жив із нею, лиха прикупивши: сам ходив по людях мулярувати, а вона дома пряжу пряла. Якось упала та Перонелла в око одному молодому фертику: закохався він у неї та й почав до неї так і он як підсипатись, аж поки не добився її любові. Про сходини вони домовились таким чином: коханець мав підстерегти, коли чоловік виходив рано з дому на роботу (або шукати найму), а потім сміло йти до неї, бо вулиця Аворіо, де вони жили, — була майже безлюдна. Так зустрічались вони не раз та й не два.
Проте одного ранку сталось так, що тільки Джаннелло Стріньяріо (так звали того фертика) прийшов до Перонелли, як муляр, що звичайно сходив з дому на цілий день, повернувся чомусь через малу часину додому; побачивши, що хатні двері замкнені зсередини, він постукав, а постукавши, сказав собі подумки: "Хвала тобі, Господи, вовіки і віки. Хоч ти зробив єси мене бідняком, та втішив зате доброю і чесною молодицею. Бач, скоро я з дому вийшов, зразу замкнулась, щоб ніхто до неї не чіплявся".
Перонелла, почувши, що вернувся чоловік (вона впізнала його по стуку), сказала коханцеві:
— Ой лелечко, Джаннелло, я пропаща! Якась лиха година принесла мого чоловіка, нехай йому абищо! Що воно за знак? Адже раніше він ніколи не вертався в таке урем'я: чи не забачив, буває, тебе, як ти до мене йшов? Та вже будь що буде, лізь, ради бога, в он той кадуб, а я піду одчиню; побачимо, чого се він так рано повернувся.
Джаннелло миттю вліз у кадуб, а Перонелла одчинила чоловікові двері і сказала йому з серцем:
— Що се за новина така, що ти так рано додому вернувся? Ти, бачу, зовсім сьогодні од роботи одникуєш, що й справилля своє сюди приніс, а з чого ми житимем, звідки на хліб дістанемо? Невже ти думаєш, що я дозволю тобі однести в заставу свою святну спідницю та інше суплаття? А я, дурна, пряду вдень і вночі, що вже й пучки собі поодпрядала, — хоч на оливу, може, зароблю, щоб було чим світити. Ей, чоловіче, чоловіче! Усі сусідки дивом дивуються і глузують із мене, що я так убиваюсь, а ти повернувся додому та й ручки склав, аби не робити!
Сеє сказавши, попустила слізки, а потім провадила далі:
— Ой лиха ж моя година та нещаслива, в недобрий час я вродилась, в недобру пору віддалася! Траплявся мені путящий парубок, так я не захотіла, а вийшла за такого ледаща, котрий мене нітрохи не цінує і не шанує. Людські жінки заводять собі полюбовників, хто по два, а хто й по три, гуляють із ними всмак, а чоловікам на осиці кислиці показують, а мені, безталанній, за те, що я чесна і того гріха цураюсь, така гірка судилася доля! Хіба й собі принадити якогось джиґуна, як то інші молодиці роблятьі Уважай гаразд, чоловіченьку, якби я того захотіла, знайшла б із ким душу обавити, бо не один панич уже до мене підкочувався і грошей обіцяв, і уборів, і клейнодів усяких, чого завгодно, та не поквапилась я на те, бо чесного роду дитина. А ти додому мерщій приходиш, замість діло робити!
— Жінко моя люба! — одвітує їй чоловік. — Не журися ти, Богом живим тебе прошу! Знаю добре, яка ти в мене єсть, і сьогодні в тому ще дужче впевнився. Бач, я таки й пішов був на роботу, а ти, мабуть, не знаєш, як не знав того й я, що нині в нас празник святого Галеона і ніхто не працює, тим я й вернувся о такій порі. Та я вже подбав про те, що матимемо хліба більше, як на місяць, — привів, дивись, купця на кадуба, що в нас дармо стоїть; він дає мені за нього п'ять золотих.
— Лишко моє тяжке! — забідкалася знову Перонелла. — Ти ж чоловік, ходиш між людьми щодня і мав би вже тямити, що, як і почому, а продав кадуба за п'ять золотих, а я, темна жінка, хоч моя дорога тільки до порога, побачивши, що той кадуб у нас лише місце дурно займає, сторгувала його оце одному доброму чоловікові за сім золотих; він як раз перед твоїм приходом заліз у кадуб, щоб подивитись, чи він кріпкий.
Почувши сеє, чоловік хтозна-як зрадів і сказав покупцеві, що привів був із собою:
— Іди собі з богом, чоловіче добрий: жінка, бач, за сім золотих стокмилася, а ти мені більше п'яти не хтів дати.
— Чи так, то й так, — погодився той і пішов. А Перонелла й каже чоловікові:
— Іди ж до нього нагору докінчити справу, раз ти вже тут.
Джаннелло пильно прислухався до тої розмови, щоб знати, чого йому боятись і як із халепи викрутитись; почувши Перонеллині слова, він вискочив хутенько з кадуба і, ніби не помітивши, що чоловік вернувся, почав гукати:
— Де ти, господине?
На се чоловік, увіходячи, сказав:
— Я тут, чого тобі?
— А хто ти такий? — питає Джаннелло. — Я кличу ту жінку, що сторгував у неї кадуба.
— То все одно, — одказує муляр, — я її чоловік. Тоді Джаннелло й каже:
— Кадуб сей, здається мені, добрий, кріпкий, та ви, либонь, якесь лайно в ньому тримали; так воно до клепок поприсихало, що й пальцем не вколупнеш. Поки не вискоблите всередині як слід, я не візьму його.
— За сим ділом торг не стане, — обізвалась Перонелла, — чоловік зараз усе повичищає.
— Авжеж, — сказав чоловік.
Тоді поклав свій струмент, зняв із себе камізельку, велів засвітити свічку й подати скребок, уліз у кадуб і почав вишкрібати. Перонелла хотіла нібито подивитись, що він там робить, і встромилася головою й плечем в отвір кадуба, що був не дуже-то й широкий, приказуючи:
— Отут іще поскобли і отам-о! А глянь, ондечки ще трохи зосталось!
Стоїть вона отак над кадубом, увесь отвір затуливши, навчає чоловіка, а Джаннелло, що не встиг зігнати зранку оскоми з зубів, вирішив хоч як-небудь своє зробити, та й підскочив до неї, як негнузданий огир до гарячої кобили в парфійських степах; удовольнивши жагу свою молодечу, він одійшов од кадуба якраз у ту хвилю, коли чоловік доскоблив його.