Ваша величність бажаєте знати його?
— Це було б мені приємно, признаюся.
— Ну, що ж, сір. Він звався де Муї де Сен-Фаль.
— Це були ви?
— Я самий!
Катерина, здивована цією сміливістю, ступила крок до де Муї.
— Як же, — сказав Карл IX, — насмілились ви поставити опір наказові короля?
— Перш за все, сір, я не знав, що це був наказ вашої величності, потім, я бачив тільки одно, або, краще сказати, тільки одну людину — пана де Морвеля, убивцю мого батька і пана адмірала. Я пригадав, що півтора роки тому, в цій самій кімнаті, де ми перебуваємо зараз, увечері 24 серпня ваша величність, розмовляючи зо мною, обіцяли мені покарати вбивцю, а що за цей час відбулися важливі події, я подумав, що король міг не виконати своєї обіцянки мимо власного свого бажання. Побачивши в дверях Морвеля, я подумав, що само небо посилає мені його. Решта відома вашій величності: я вразив його шпагою, як убивцю, і стріляв у людей його, як у бандитів.
Карл не відповів нічого; приятелювання з Генріхом примусило його з деякого часу дивитись на багато що інакше, ніж дивився він раніш, і не раз навіть з жахом.
Королева-мати згадала деякі побіжні думки про Варфоломіївську ніч, що виривались з уст її сина і були схожі на докори сумління.
— Але, — сказала Катерина, — що робили ви в такий час у короля Наварського?
— О, — відповів де Муї, — це довга історія, але коли б ваша величність мали терпіння вислухати її...
— Так, — сказав Карл, — розповідайте, я наказую.
— Слухаюсь, сір, — відповів де Муї, вклоняючись.
Катерина сіла, затопивши в молодого ватажка гугенотів занепокоєний погляд.
— Ми слухаємо, — сказав Карл. — Сюди, Актеон.
Собака вернувся на попереднє місце.
— Сір, — сказав де Муї, — я з'явився до його величності короля Наварського, як депутат від наших братів-протестантів, вірних підданих ваших.
Катерина зробила знак Карлу IX.
— Не турбуйтесь, мамо, — сказав він, — я не пропущу ані слова. Розказуйте, пане де Муї, розказуйте: чого ви з'явились?
— Попередити короля Наварського, — вів далі пан де Муї, — що його зречення призвело до того, що він утратив довіру в гугенотської партії, але, в пам'ять батька його Антуана де Бурбона, а особливо в пам'ять матері його, мужньої Жанни д'Альбре, ім'я якої у нас у великій пошані, гугеноти виявляють пошану до нього, звертаючись з проханням зректися своїх прав на корону Наварську.
— Що він каже? — скрикнула Катерина, яка, не зважаючи на все своє самовладання, не в силі була ви-терпіти такий нечуваний удар.
— Ага! — пустив Карл. — Але ця наварська корона, яку так перекидають без мого дозволу з однієї голови на другу, здається, трохи й мені належить.
— Гугеноти, сір, більше від кого іншого визнають принцип сюзеренності, зв'язаний з владою короля. Отже, вони сподівались упрохати вашу величність зоставити цю корону на голові, що дорога вам.
— Мені! — сказав Карл. — На голові, що дорога мені! Чортова погибель! Про яку це ви голову говорите, пане? Я вас не розумію.
— Про голову пана герцога д'Алансона.
Катерина зблідла, як смерть, і вп'ялася в де Муї пекучим поглядом.
— І брат мій д'Алансон знає про це?
— Так, сір.
— І він прийняв корону?
— З дозволу вашої величності, за чим він і послав нас.
— О! — сказав Карл. — Справді, ця корона найкраще годиться для брата нашого д'Алансона. І я сам про це не подумав! Дякую, де Муї, дякую! Коли вам приходитимуть у голову подібні ідеї, ви будете бажаним гостем у Луврі.
— Сір, ви давно були б поінформовані про весь цей проект, коли б не злощасна справа з Морвелем, яка змусила мене побоюватись немилості вашої величності.
— Так, — сказала Катерина, — але що сказав про цей проект Генріх?
— Король Наварський, пані, скорився бажанням своїх братів і зрікся престолу.
— Коли так, — скрикнула Катерина, — у вас повинно бути це зречення?
— Правда, пані, — сказав де Муї, — і воно випадково при мені, за підписом його і з датою.
— Дата до події в Луврі? — спитала Катерина.
— Так, здається, напередодні.
І пан де Муї витяг з кишені зречення на користь герцога д'Алансона, написане й підписане рукою Генріха і датоване тим числом, яке він указав.
— Слово честі, так, — сказав Карл, — і все згідно з законом.
— А чого просить Генріх за це зречення?
— Нічого, пані. Приязнь короля Карла, сказав він нам, цілком винагородила б мене за втрату корони.
Катерина в гніві закусила губи і стиснула прекрасні свої руки.
— Усе це цілком правдиво, де Муї, — додав король.
— Але, — почала королева-мати, — коли все було полагоджено між вами і королем Наварським, нащо здалося вам те побачення, яке ви мали з ним сьогодні вночі?
— Я, пані, з королем Наварським? — сказав де Муї. — Пан де Нансей, що заарештував мене, може посвідчити, що я був сам. Ваша величність можете покликати його.
— Пане де Нансей! — гукнув король.
Капітан гвардії з'явився.
— Пане де Нансей, — живо сказала Катерина, — пан де Муї був сам-один у готелі "À la Belle-Étoile"?
— В кімнаті, — так, пані, але в готелі — ні.
— А хто був його товариш? — сказала Катерина.
— Не знаю, чи то був товариш пана де Муї, пані. Знаю тільки, що він утік задніми дверима, зваливши додолу двох моїх гвардійців.
— І ви, звичайно, впізнали того дворянина?
— Я ні, але мої гвардійці впізнали.
— Хто ж то був? — спитав Карл IX.
— Пан граф Аннібал де Коконна.
— Аннібал де Коконна! — сказав за ним король, ставши похмурим і замисленим. — Той самий, що так люто різав гугенотів в Варфоломіївську ніч?
— Пан де Коконна, дворянин пана д'Алансона, — сказав пан де Нансей.
— Добре, добре, — сказав Карл IX, — ідіть, пане де Нансей, і вдруге пам'ятайте одно...
— Що саме, сір?
— Що ви служите мені і повинні виконувати тільки мої накази.
Пан де Нансей вийшов, відступаючи задом і шанобливо вклоняючись.
Де Муї з іронічною усмішкою глянув на Катерину.
На хвилину всі замовкли.
Королева крутила шнурки свого пояса. Карл погладжував свого собаку.
— Яка ж була ваша мета, пане? — провадив Карл. — Чи виявили ви діяльність?
— Проти кого, сір?
— Проти Генріха, проти Франсуа або проти мене?
— Сір, ми маємо зречення вашого зятя, згоду вашого брата і, як я мав честь сказати вам, гадали просити затвердження вашої величності, коли трапилась ця фатальна луврська історія.
— Ну, що ж, мамо, — сказав Карл, — я не бачу нічого лихого в усьому цьому. Ви мали право, пане де Муї, прохати собі короля. Так, Наварра може і повинна бути окремим королівством. Більш того, королівство це мов нарочито утворене на те, щоб надати його моєму братові д'Алансону, який завжди так бажав собі корони, що коли ми надівали нашу, він не міг відірвати очей від неї. Єдине, що стояло на перешкоді до надання йому трону, були права Генріха; але після того, як Генріх зрікся їх з доброї волі...
— З доброї волі, сір.
— Здається, на це воля божа! Пан де Муї, ви вільні вернутись до своїх братів, яких я покарав... трохи суворо, може, але це справа між мною і богом. І скажіть їм, що коли вони хочуть мати королем Наварри брата мого д'Алансона, король Франції згоджується на їх бажання. З цієї хвилини Наварра — королівство і володар її зветься Франциском. Мені треба не більше тижня, щоб брат мій залишив Париж з блиском і пишнотою, які личать королеві. Ідіть, пане де Муї, йдіть!.. Пане де Нансей, пропустіть пана де Муї, він вільний.
— Сір, — сказав де Муї, ступаючи крок вперед, — ваша величність дозволите?
— Так, — сказав король.
І простягнув руку молодому гугенотові.
Де Муї схилив коліно до землі і поцілував королю руку.
— До речі, — сказав Карл, затримуючи його, коли він підіймався з коліна, — ви просили кари цьому розбійникові Морвелю?
— Так, сір.
— Я не знаю, де він, щоб зробити це, бо він ховається, але якщо ви зустрінете його, покарайте його самі, я дозволяю вам це від щирого серця.
— О, сір! — скрикнув де Муї. — Це цілком задовольняє мене. Здайтеся на мене, ваша величність. Я теж не знаю, де він, але знайду його, будьте певні.
І де Муї, шанобливо вклонившись королю Карлу і королеві Катерині, вийшов без жодної перешкоди з боку гвардійців, що привели його. Він пройшов коридори, швидко вибіг за хвіртку, в одну мить опинився на майдані Сен-Жермен-л'Оксерруа в готелі "À la Belle-Étoile", де знайшов свого коня, і через три години після сцени, яку ми щойно описали, був уже в безпеці за стінами Манта.
Катерина, приховавши гнів, вернулась до своїх апартаментів, а звідти пішла до апартаментів Маргарити.
Там вона знайшла Генріха в халаті; він, здавалось, збирався лягати в постіль.
— Сатана, — промурмотіла вона, — допоможи ти бідолашній королеві, коли вже бог не хоче їй нічого зробити.
XVII. Дві голови для однієї корони
— Попросіть пана д'Алансона до мене! — сказав Карл, відпускаючи матір.
Пан де Нансей, що вирішив після наказу короля слухатись тільки його самого, метнувся від Карла до його брата і без жодних пом'якшень передав йому наказ.
Герцог д'Алансон затремтів: він завжди тремтів перед Карлом, і ще більше став тремтіти з того часу, коли, через участь у змові, у нього були справжні причини боятись.
Проте, він пішов до брата з обміркованою квапливістю.
Карл стояв, насвистуючи крізь зуби мисливський мотив.
Увіходячи, герцог д'Алансон помітив у скляному погляді Карла отруєний ненавистю вираз, який він так добре знав.
— Ваша величність посилали по мене, я тут, сір, — сказав він. — Що ви бажаєте, ваша величність?
— Бажаю сказати вам, дорогий брате, що в нагороду за ту приязнь, яку ви маєте до мене, я постановив сьогодні зробити для вас те, чого ви найбільше бажаєте.
— Для мене?
— Так, для вас. Поміркуйте добре, про що саме ви в останній час мріяли, не сміючи попросити у мене, — це саме я й даю вам.
— Сір, — сказав Франсуа, — присягаюсь братові моєму, що я не бажаю нічого, крім здоров'я королю.
— То ви мусите бути задоволені, д'Алансон. Нездоров'я, що я відчував під час приїзду поляків, минулося. Завдяки Анріо я врятувався від дикого кабана, що трохи не розтерзав мене, і почуваю себе так, що мені нема чого заздрити найздоровшій людині в королівстві. Отже, ви могли б, не перестаючи бути добрим братом, бажати чогось іншого, крім мого здоров'я, бо воно чудове.
— Я не бажаю нічого, сір.
— Добре, добре, Франсуа, — перехопив Карл нетерпляче, — ви бажаєте наварської корони, бо вже порозумілися з Анріо та з де Муї: з першим — щоб він її зрікся; з другим — щоб він поміг її вам здобути.