А з нашої землі в разі потреби виступить водночас понад триста тисяч, і всі вони будуть родичі і з одного дому.
Але їхнє родичівство і свояцтво було вельми химерне: бо хоть вони між собою родичі і свояки, проте ніхто з них нікому не доводився ні батьком, ні матір'ю, ні братом, ні сестрою, ні вуйком, ні тіткою, ні кузеном, ні небожем, ні шваґером, ні невісткою, ні нанашком, ні хрещеною матір'ю, хоч правда, щоб не брехати, одне старе бухикало, я це чув сам, називав дівчинку трьох-чотирьох років татусем, а вона його — донькою.
Спорідненість і свояцтво проявлялися, скажімо, в тім, що один чоловік називав жінку — моя каракатиця, а жінка його — мій косатка.
— Уявіть (сказав брат Жан), які жмури здіймаються, як ці рибчини своїм салом труться.
Хтось, до чепурухи моргнувши, сказав: "Здорова, моя лощинко!" А вона, відклонившись, мовила: "Здоров, лощило моє!"
— Ха-ха-ха! (засміявся Панурґ). Якщо вони такі лощинуваті лощильники, тоді довго ж їм лощити, налощувати і вилощувати!
А ще один зі своєю миньйоною почоломкався і сказав: "Прощавай, мій протокольчику!" А вона йому: "Прощавай, моє сукно!"
— Святим Треньяном свідчуся (сказав Гімнаст), цей протокольчик і досі під сукном лежить.
Ще хтось назвав якусь жінку "моя мазурка", а вона його — "мій мазурик".
— Та цьому мазурику (сказав Естен) тільки цю мазурку й мазурчити!
Ще там хтось, до своєї родички озиваючись, сказав: "Здорова, моя сокира!" А вона йому: "Здоров, мій сокирище!"
— Хай воно стеряється! (скрикнув Карпалим). Виходить, цей сокирище сокиру засокорить? Пригадується, і римські куртизанки все про сокирників сокоріли. Та і як сокирі без сокирища обійтися?
Я пішов далі і почув, як один бахур, вітаючись до своєї родички, назвав її — мій матрасик, а вона його — мій коцик. Справді, він чимось на важкий коц скидався. Хтось назвав свою — моя піч, а вона його — моя кочерга. Хтось назвав свою подругу — мій м'якуш, а вона його — моя шкуринка. Хтось назвав свою — моя пантофля, а вона його — мій чобіток. Хтось озвався до неї — моя сованка, а вона до нього — мій черевик. Хтось озвався до своєї: моя мітенка, а вона до нього — моя рукавичка. Хтось озвався до своєї: свиняча шкіра, а вона до нього — сальце. І було між ними таке споріднення, як між шкірою і салом.
Тим самим правом спорідненосте один назвав свою любаску "моя яєшня", а та охрестила його "моє яйце", і вони були злиті між собою водно, як яйце з яєшнею. На цій підставі ще хтось називав свою амантку "моя вірьовочка", а вона його — "мій оберем". І так нам зосталося невтямки, як вони, за нашими уявленнями, покревнені й посвоєні, близько, не близько, прямо чи побічно, а може, через дорогу навприсядки, ми чули одне: "Вона, мовляв, цьому оберему вірьовка". Хтось озвався до своєї амантки: "Привіт, моя раковинко!" А вона відповіла: "Привіт, моя устрице!"
— Вони між собою (сказав Карпалим), як устриця в раковині!
Хтось побажав своїй: "Многія літа тобі, мій стручок!" А вона відповіла: "І тобі те саме зичу, моя горошино!"
— Вони між собою (сказав Гімнаст), як горошина у стручку.
Якийсь паскудний халамидник, у високі дерев'янки взутий, здибавши присадкувату, дебелу, кремезну діваху, гукнув їй: "Доброго здоров'я, мій коточку, мій клубочку, моя дзижко!" А вона йому згорда у відповідь: "Доброго здоров'я, мій кнуте!"
— Хай ти западешся! (гукнув Ксеноман). Чи ж цьому кнутові таку дзиґу поганяти?
Якийсь мудь учений, вилизаний лиза, після розмови з поважною панночкою сказав на прощання: "Красно вам дякую, весела міна!" — "А я (відповіла вона) — вам, погана гра!"
— Весела міна (сказав Пантагрюель), коли погана гра, спілка не така вже й злецька.
Матерний бакаляр, проходячи мимо, сказав юнці: "Чиба! Давно не бачив вас, козо!" — "Вас (відповіла вона) мені завжди приємно бачити, дудцю!"
— Спаруйте їх (сказав Панурґ) і дмухайте їм у зад: от вам і на козу дудець.
Хтось назвав свою любаску: моя льоха, а вона його — моя солома. Тут я несамохіть помислив, що льоха любить на цій соломі барложитися.
Хтось озвався до своєї подруги і сказав: "Будь здорова, мій сосуде!" А вона йому: "Щасливо, моє холодило!"
— Уявляю (сказав Понократ), який славний прохолодливий сосуд у них виходить!
Хтось розкланявся зі своєю і сказав: "Прощавай, моя линьба!" А вона йому: "Прощавай, моє гусеня!"
— Очевидно (сказав Понократ), це гусеня все линяє і перо скидає.
Не-минай-корчма, озвавшись до хвойди, сказав їй: "Як справи, бздичко?" — "Непогано, пуку!" — відповіла вона.
– І це (сказав подесті Пантагрюель) розмова між двома родичами? Якщо він узиває її бздиком, то, по-моєму, вони вороги, а не свояки. У моєму краю обізвати так жінку — смертельна образа.
— Люди добрі з іншого світу (відповів подеста), ближчих і рідніших кревняків, як ці Пук і Бздик, вам не знайти. На світ вони з'явились так, що ніхто й не побачив, дружно удвох, з тієї самої дірки і в ту саму мить водночас.
— Шмалій-вітер (сказав Панурґ), значить, їхню матір шмальнув?
— Яку матір (відповів подеста) ви маєте на увазі? Це у вашому світі батьки. У них нема ні отця, ні матері. Так тільки у вашого заморського люду ведеться, в яких грошики готовенькі в кубушечках у схові.
Добрий Пантагрюель цікаво на все дивився і всіх слухав, але такі балачки його врешті спантеличили.
Пильно оглянувши острова розпологу і з правами безносків ознайомившись, ми завітали до шиночка смикнути по одній. Там саме за місцевим обрядом весілля справляли. Бенкет ішов на всю губу. При нас вінчали грушу, дівку нівроку (а втім, хто її щупав, казали, що вона мнякенька), з молодим сиром при борідці рудуватій. Про такі весілля я і раніше чув, бучно грають їх і деінде. Недарма у нашій глухій глушині кажуть, що нема як грушу і сир оженити. У другій залі справляли весіллячко старого чобота і молоденької красовитої патинки. Як пояснили Пантагрюелю, молодесенька патиночка за старого чобота пішла тому, що він зручний, міцний і сидітиме на ній, як улитий. Внизу грали весілля ходака і старої пантофлі. І як нам пояснили, ходак узяв її не за красу і не за честивість, а через захланність свою і жадібність, бо вона вся в золоті.
Розділ X
Як Пантаґрюель виладувався на острові Мирному, яким цар святий Бухан заряджав
Ґарбіно дув нам просто в корму, як ми, не вельми привабливих шлюбованців покинувши, вийшли у чисте море. А вже на спаді причалили до острова Мирного, острова чималого, тучного, багатого і людного, де правив цар — св. Бухан. Цар виїхав зі своїми синами і двораками зустріти Пантагрюеля у гавані і відвіз його до замку. При вході в донжон їх вітала цариця з доньками і фрейлінами. Бухан побажав, аби і вона, і весь її почет розцілували Пантагрюеля та його супутників. Так у тій країні звичай приписував. Усі почоломкалися, опріч брата Жана, який утік і до юрмища царедворців пришився. Бухан умовляв Пантагрюеля пробути тут цей день і завтрашній. Пантагрюель відмагався тим, що зараз стоїть на годині і вітер погожий, а ці обставини, для морехідців такі пожадані, випадають нестак часто, отож треба з них користати, щоб не сидіти потім біля моря і погоди виглядати. Доказ переконливий, і, потому як підняли двадцять п'ять чи тридцять заздоровниць, Бухан їх нарешті відпустив.
До пристані повернувшись і не побачивши брата Жана, Пантагрюель спитав, де він запропастився і чому від гурту відбився. Панурґ не знав, що сказати, і наставився бігти до замку по брата Жана, аж це появився радісний брат Жан і гукнув з усієї своєї розвеселеної душі:
— Многая літа зацному Бухану! Кончиною дикого буга-яки свідчуся, він усім хвоста вкрутить своєю кухнею. Я просто звідти, там стіни від страв угинаються. Я, звісно, обрепався, за нашим монастирським законом і статутом.
— Ох, мій друже (сказав Пантагрюель), тобі тільки й світу, що кухня!
— Тельбухами свідчусь (відповів брат Жан), у кухняних церемоніях та антимоніях я тямлю лучче, ніж у тих жениханнях, залицяннях, зальотах, у тих остогидлих фіґлях-міглях, у тих уклонах, відклонах, напівпоклонах, у тих чоломканнях, обіймах, лапаннях, цьоманнях, цілую ручку вашій милості, вашій величності, ви ж бо така, мня-мня-мня-мня! Саме сюсюкання і шепеляння! Срати і сцяти я на них хотів! Чорт, я не одхрещуюся, я теж досхочу і без гримасувань вином душу обавив, я теж уміло позов учиняв. Але всі ці гівняні реверанси — це мені, горопашному іноку, така сама нуда, як велике говення, чи то пак велике говіння. У святого Бенедикта не розговієшся. Ви кажете: цьомати дам. Клянуся моєю годною і священною рясою, я від цього тікаю, боячись, як би мені не сталось того, що синьйорові Ґершаруа.
— А що таке? (спитав Пантагрюель). Я його знаю, це один з найщиріших моїх друзів.
— Його теж (сказав брат Жан) на бучний і пишний пир до свого кума й сусіди кликано; та й уся тамтешня шляхта з жінками та доньками явилась. Поки він туди їхав, дами вистроїли своїх пахолків, перебравши їх як на весілля панночками. Пожіночені отак пахолки вітали його на звідному мості. Він же, що вже чемний чемник, усіх їх попереціловував і всім низенько чолом віддав. Нарешті дами, які в галереї чекали, зареготали і дали пахолкам знак скинути жіночі строї. Але тут добрий сеньйор із сорому і пересердя відмовився уже з правдивими паніями і панночками цілуватися: щойно з перебраними пажами вклепався, то хто йому, враг візьми, ручиться, що перед ним не лакеї, в ще мудрованішому перевдязі?
Господи-Боже мій, da jurandi[411], чом би нашим бренним тілам та не перенестися до якоїсь божественної кухні? А там, чом би та не подивитись, як рожна крутяться, послухати, як поліна тріщать, подивитись, як нашпіковують, як зупу засмачують, як готують солодке, як вином обносять? Сказано-бо у Требнику: Beati immaculati in via.[412]
Розділ ХІ
Чому ченчики люблять на кухні тертися
— Оце (сказав Епістемон) мовлено щиро по-чернецьки. Я розумію черця чернецького, а не черця почернеченого. Справді, ви нагадали мені те, що я бачив і чув у Флоренції близько двадцяти років тому. У нас тоді добрий гурт збився, люди питливі, завзяті мандрівці, ходаки до ерудитів, почитувачі антиків та увагавартостей італійських. І ми милувалися на середмістя і красоти Флоренції, на архітектуру її собору, на пишні храми та величні палаци і навіть між собою змагались, хто вмілішої мови добере, аби її якнайгідніше славити, аж це один ам'єнський чорноризець на ім'я Бернард Прожер оприскливо й роздратовано гукнув: "Не розумію, якого дідька ви все тут так вихваляєте? Я оглянув город так само пильно, як і ви, і мені ще не повилазило.