Хай там як, але дорога весь час була чудова, а вода глибока. Два дні тому, коли ранкове сонце проглянуло скрізь туман, ми побачили, що опинилися на ріці навпроти Галаца. Румуни ошаленіли і забажали, хочу я того чи ні, витягнути скриню і викинути в ріку. Я розізлився на них і вхопив ганшпуг, і коли останній із них валявся на палубі, тримаючись руками за голову, я довів їм, що немає значення, лихе око чи не лихе, але майно, довірене мені власниками, має зберігатися в моїх руках, а не у Дунаї. Ви тільки уявіть собі, вони притягнули скриню на палубу і ладні були викинути її за борт, але позаяк там було помічено "У Галац через Варну", я подумав, що нехай вона іще трохи побуде на борту, поки ми не розвантажимось у порту і не позбудемося її там. Того дня недостатньо прояснилося, тому ми залишилися стояти на якорі. Прегарним раннім ранком, за годину до сходу сонця, на борт піднявся чоловік із приписом, відправленим йому з Англії, прийняти скриню з написом "Графу Дракулі". Звісно, я з готовністю передав йому в руки ту скриню. Він мав документи, а я був радий позбутися тієї бісової штуковини, що почала мене непокоїти. Коли диявол і мав якийсь багаж на борту корабля, то нею могла бути лише та скриня!
— Як звали того чоловіка, який забрав скриню? — спитав доктор Ван Гелсінґ, ледь стримуючи нетерпіння.
— Зараз я вам скажу, — відповів капітан, спустився в свою каюту і, повернувшись, подав папір, підписаний "Еммануїл Гільдешейм, Бурґен-штрасе, 16". Переконавшись, що капітан більше нічого не знає, ми подякували йому і пішли.
Ми знайшли Гільдешейма в його конторі. Це був колоритний єврей, як їх зображують в Адельфійському театрі в Лондоні, з овечим носом і у фесці. Він натякнув нам, що непогано було б підкріпити наші запитання дзвінкою монетою. Ми зрозуміли його натяк, і трохи поторгувавшись, він розповів нам усе, що знав. Знав він небагато, але його інформація була важливою для нас. Він отримав листа від містера де Вілля з Лондона, в якому той просив його отримати скриню, яка прибуде з Галаца на кораблі "Цариця Катерина", якщо можливо, до сходу сонця, щоб уникнути митників. Скриню він мав передати Петрофу Скінському, якому доручено найняти словаків, що займаються переправленням вантажів по річці. За ці послуги йому заплатили англійськими банкнотами, які він належним чином обміняв на золото в Дунайському міжнародному банку. Коли Скінський прийшов до нього, він відвів його до корабля і передав скриню, здійснивши таким чином передачу вантажу. Це все, що він знав.
Потім ми намагалися розшукати Скінського, але не змогли. Один із його сусідів, який, вочевидь, недолюблював Скінського, сказав, що той поїхав два дні тому, але ніхто не знає куди. Те саме підтвердив домовласник, який отримав через посильного ключі від дому разом із домовленою орендною платою англійськими грішми. Це було між десятою і одинадцятою вечора. Ми знову зайшли у глухий кут.
Поки ми розмовляли, прибіг якийсь чоловік і задихано повідомив, що тіло Скінського знайшли за огорожею церкви святого Петра і що горло в нього роздерте, немов на нього напав дикий звір. Люди, з якими ми розмовляли, побігли подивитися на той жах, а жінки почали лементувати: "Це робота словаків!" Ми поквапилися забратися геть, щоб не бути втягнутими у цю справу і через це не затриматися.
Повернувшись додому, ми не могли дійти ніякого рішення. Ми були впевнені, що скриня прямує до місця призначення по воді, але куди саме, ще мали з'ясувати. З важким серцем ми повернулися до себе в готель, де чекала на нас Міна.
Коли ми всі разом знову зустрілися, перше, про що ми мали порадитися, — це чи відкривати Міні деталі наших справ. Наше становище було відчайдушним, а це принаймні давало нам шанс, хоча й було небезпечно. Першим кроком було звільнення мене від моєї обіцянки Міні.
Щоденник Міни Гаркер
30 жовтня, вечір
Вони були такі стомлені, виснажені та пригнічені, що неможливо було нічого робити, поки вони трохи не відпочинуть, тому я запропонувала їм прилягти на півгодини, поки я записуватиму події, що сталися аж до теперішнього моменту. Я така вдячна людині, що винайшла друкарську машинку "Мандрівник", і містерові Морісу, який придбав її для мене! Було б важкувато, якби мені довелося писати ручкою…
Ну ось, роботу виконано. Бідолашний мій любий, любий Джонатан! Як йому, мабуть, було боляче, і як йому, мабуть, боляче зараз! Він лежить на дивані, і здається, він ледве дихає, у нього повний занепад сил: його брови зімкнулися в одну лінію, обличчя скривилося від болю. Безталанний мій, либонь, він міркує: я бачу, як він наморщив чоло, зосередившись на думках. О, якби я могла хоч чимось допомогти! Я маю зробити все, що мені до снаги.
Я попросила доктора Ван Гелсінґа, і він приніс мені всі папери, яких я ще не бачила. Поки вони відпочиватимуть, я ретельно їх вивчу і, можливо, зроблю певні висновки. Я намагатимусь наслідувати приклад професора і зважувати все без упередження…
Я справді вірю, що Господь допоможе мені і я зроблю відкриття. Мені потрібно дістати мапи і переглянути їх.
Зараз я більш ніж будь-коли переконана, що маю слушність. Я зробила новий висновок, тому складу всі наші щоденники разом, перепишу їх і прочитаю їм. Нехай вони все зважать. Треба дотримувати точності, бо для нас цінна кожна хвилина.
Записка Міни Гаркер
(внесена до щоденника)
Предмет розгляду: проблема повернення графа Дракули додому.
Перше. Його повинен хтось переносити, це очевидно, бо якби він мав силу пересуватися самостійно, як йому хотілося б, він би вирушив у дорогу, прибравши подобу людини, чи вовка, чи кажана, чи ще когось. Він, вочевидь, боїться викриття або непередбаченого втручання через те, що перебуває у безпомічному стані, обмежений у можливостях між світанком і заходом сонця, замкнутий у дерев'яній скрині.
Друге. Яким чином його перевозять? Тут нам допоможе метод виключення. Його перевозять по дорозі, залізницею чи по воді?
1. Дорога. Тут чимало труднощів, особливо при виїзді з міста:
— У місті є люди, а люди цікаві й допитливі. Будь-який натяк, здогадка чи підозра стосовно того, що міститься в скрині, може згубити його.
— У місті є або можуть бути митники і податківці, що стягують ввізне і вивізне мито.
— Його переслідувачі можуть кинутися за ним. Це те, чого він боїться найбільше. І щоб запобігти ймовірній зраді, він відмовився навіть від своєї жертви — від мене!
2. Залізниця. Ніхто не супроводжує скриню. Існує можливість затримки, а затримка для нього може виявитися фатальною, коли вороги насідають йому на п'яти. Щоправда, вночі він може втекти. Але що тоді з ним станеться, якщо він опиниться в чужому місці, не маючи сховку, в якому він міг би зачаїтися? Ні, це не те, чого він прагне, він не стане ризикувати.
3. Вода. З одного боку, це найбезпечніший шлях, а з іншого — він приховує в собі безліч небезпек. На воді граф безсилий, за винятком ночі. Але навіть тоді він може викликати туман, бурю, сніг і вовків. Але якщо він впаде у воду, жива вода поглине його, безпомічного, і він, напевно, загине. Він міг би пригнати судно до берега, але якщо це недружня для нього країна, якою він не зможе вільно пересуватися, то його становище стає геть безвихідним. Із мого повідомлення під гіпнозом ми довідалися, що він був на воді. Отже, ми маємо визначити, що то була за річка. Насамперед треба точно з'ясувати, що він уже зробив досі, і тоді, можливо, ми проллємо світло на те, як він збирається чинити.
По-перше. Ми маємо розглядати його перебування в Лондоні як складову частину його загального плану дій і визначити, що він робив, коли потрапляв на слизьке.
По-друге. Ми маємо здогадатися з відомих нам фактів, що саме він встиг тут зробити.
Що ж до першого пункту, то гадаю, граф, вочевидь, поклав дістатися Галаца, а документи оформив на Варну, щоби збити нас із пантелику і щоб ми переконалися у його намірах залишити Англію. Таким чином, його безпосередньою і єдиною метою була втеча. Доказом цього є лист, надісланий Еммануїлу Гільдешейму, з інструкціями забрати скриню до сходу сонця. Є також інструкції для Петрофа Скінського. Тут ми можемо лише висловлювати здогадки, але все одно мав залишитися якийсь лист чи записка потому, як Скінський побував у Гільдешейма.
Отже, як ми знаємо, графові плани були успішно втілені в життя. "Цариця Катерина" здійснила феноменально швидку мандрівку. Настільки швидку, що навіть викликала підозру в капітана Донелсона. Але попри забобони капітана, хитра графова гра була йому на руку: попутний вітер крізь туман приніс їх із зав'язаними очима до Галаца. Це ще раз доводить, що всі заходи, вжиті графом, були успішно втілені в життя. Гільдешейм прийняв скриню, забрав її і передав Скінському. Скінський забрав її — і після цього ми втрачаємо нитку. Зараз ми знаємо тільки одне: скриню перевозять по воді, й митників, якщо вони в цій країні існують, вдалося обійти.
Зараз ми підійшли до розгляду питання, що саме робив граф після прибуття, опинившись на суходолі, в Галаці.
Скриню передали Скінському до сходу сонця. Після сходу сонця граф може з'явитися у своїй людській подобі. Й ось тут постає питання, чому для цієї роботи був обраний саме Скінський? У щоденнику мого чоловіка зазначено, що Скінський — це людина, яка мала справу зі словаками, що сплавляють вантажі вниз по річці в порт. А те, що хтось сказав: вбивство може бути справою рук словаків, демонструє загальне вороже ставлення до цієї національності. Граф прагнув усамітнення. Моя гадка така, що граф вирішив повернутися до свого замку по воді — це найбезпечніший шлях, і його важко простежити. Із замку його вивезли цигани, ймовірно, вони передали вантаж словакам, які доправили його у Варну, де скрині завантажили на облавок корабля, що прямував до Лондона. В такому разі граф знав осіб, які організували надання цих послуг. Зараз же, щойно скриня опинилася на суші до сходу чи після заходу сонця, як він вийшов із неї, зустрівся зі Скінським і дав йому інструкції, як треба діяти, щоб доправити скриню якоюсь річкою. Коли Скінський усе зробив, граф, знаючи, що все зладилося, вбив свого агента, замітаючи, як він гадав, сліди.
Я вивчила мапу і визначила, що найзручнішими для словаків були річки Прут і Серет.