Якщо прийдете, не відповідайте нічого, якщо не прийдете, скажіть "ні" посланцеві.
Де Муї де Сен-Фаль".
Читаючи записку, Катерина усміхалась. Вона думала тільки про перемогу, яку мала здобути, зовсім забуваючи про те, якою ціною купила вона цю перемогу.
Та й справді, що таке був Ортон? Вірне серце, віддана душа, юний і хороший хлопець — та й годі.
Усе це, цілком зрозуміло, не могло ні на хвилину похитнути чашу на тих нечулих терезах, на яких зважується доля держав.
Прочитавши записку, Катерина зараз же піднялася до пані де Сов і поклала записку за дзеркало.
Спускаючись униз, вона зустріла при вході до коридору капітана гвардії.
— Пані, — сказав пан де Нансей, — згідно з наказом вашої величності, кінь готовий.
— Любий барон, — сказала Катерина, — кінь непотрібен, я поговорила з хлопцем, і виявилось, що він надто дурний, щоб виконати доручення, яке я думала дати йому. Я гадала, що він лакей, а він, щонайбільше, конюх. Я дала йому трохи грошей і випровадила через чорний хід.
— Але, — сказав пан де Нансей, — як же з дорученням?
— З дорученням? — перепитала Катерина.
— Так, з дорученням, що він мав виконати в Сен-Жермені. Ваша величність бажаєте, щоб виконав його я, а чи наказав виконати комусь із моїх людей?
— Ні, ні, — сказала Катерина, — ви і ваші люди матимете сьогодні ввечері інше діло.
І Катерина пішла до себе, сподіваючись, що сьогодні ввечері доля цього клятого короля Наварського буде в її руках.
XV. Готель "À la Belle-Étoile"
Через дві години після події, про яку ми щойно розповіли і від якої на обличчі в Катерини не лишилось ніякого сліду, пані де Сов, скінчивши свою роботу у королеви, вернулась до себе. За нею прийшов Генріх і, дізнавшись від Даріоли, що приходив Ортон, пішов прямо до дзеркала і взяв записку.
Як ми вже казали, зміст її був такий:
"Сьогодні ввечері, о десятій годині, вулиця Арбр-Сек, готель "À la Belle-Étoile". Якщо прийдете, не відповідайте нічого, якщо не прийдете, скажіть "ні" посланцеві".
Крім підпису, в ній не було нічого.
— Генріх обов'язково піде на побачення, — казала собі Катерина, — бо коли б він і схотів не піти, то вже не знайде посланця, щоб сказати йому "ні".
Катерина не помилилась. Генріх розпитався про Ортона, і Даріола сказала, що він вийшов разом з королевою-матір'ю; але записка була на місці, а Генріх знав, що бідолашний хлопець нездатний до зради, і тому не турбувався.
Він пообідав, як звичайно, за королівським столом, і король за обідом дуже підсміювався над незграбністю Генріха ранком під час полювання з птахами.
Генріх виправдувався тим, що він людина гірська, а не житель долин, але пообіцяв Карлу навчитись полювати з птахами.
Катерина була чарівна і, встаючи зза столу, попросила Маргариту залишитись у неї.на весь вечір.
О восьмій годині Генріх узяв двох своїх дворян, вийшов з ними через ворота Сент-Оноре, зробив великий обхід, увійшов баштою де Буа, переїхав Сену паромом Неель, дійшов до вулиці Сен-Жак і там відпустив своїх провожатих, ніби це була якась любовна походінка. На розі вулиці Матюрен він побачив чоловіка в плащі, верхи на коні. Генріх підійшов до нього.
— Мант, — сказав невідомий.
— По, — відповів король.
Невідомий зараз же зліз з коня. Генріх закутався в його плащ, увесь забризканий гряззю, сів на коня, з якого аж пара вставала, проїхав вулицею Ла Гари, переїхав міст Сен-Мішель, проїхав вулицю Бартелемі, переїхав знову річку мостом Меньє, доїхав до набережних, повернув на вулицю Арбр-Сек і постукав у двері до метра Ла Гюр'єра.
Ла Моль був у відомій уже нам залі і писав довгого любовного листа — ви знаєте кому. Коконна був у кухні з Ла Гюр'єром, доглядаючи за шістьма куріпками, що смажилися на рожні, і провадив із своїм приятелем, хазяїном готелю, дискусію про стан засмаженості і час, коли куріпок треба зняти з рожна.
В цю мить постукав Генріх. Грегуар пішов відчиняти і завів коня до конюшні, а подорожній увійшов у хату, постукуючи чобітьми об підлогу, немов розминаючи занімілі ноги.
— Гей, метр Ла Гюр'єр! — гукнув Ла Моль, не перестаючи писати. — Тут вас якийсь дворянин питається.
Ла Гюр'єр підійшов, оглянув Генріха з голови до ніг і, не відчувши великої пошани до його плаща з товстого сукна, спитав у короля:
— Хто ви?
— Е, кров божа! — сказав Генріх, показуючи на Ла Моля пальцем. — Пан цей уже сказав вам. Я дворянин із Гасконі, приїхав до Парижа улаштуватись при дворі.
— Що вам треба?
— Кімнату й вечерю.
— Гм, — сказав Ла Гюр'єр, — є у вас слуга?
Це, як відомо, було звичайне в нього запитання.
— Ні, — відповів Генріх, — але я сподіваюсь найняти, коли влаштуюсь.
— Я не віддаю панської кімнати без людської, — сказав Ла Гюр'єр.
— Навіть коли я заплачу за вечерю нобль? Про гроші ми поговоримо завтра.
— О! Ви дуже щедрі, мій дворянине! — сказав Ла Гюр'єр, недовірливо поглядаючи на Генріха.
— Ні, але, сподіваючись перебути вечір і ніч у вас в готелі, що його дуже хвалив мені наш дворянин, який жив тут, я запросив сюди на вечерю одного мого друга. Є у вас арбуазьке вино?
— Є таке, що й беарнець не п'є кращого.
— Добре, я плачу за нього окремо. А, от і мій гість!
Справді, двері відчинились, і увійшов другий дворянин, на кілька років старший від першого, з величезною рапірою при боці.
— А! — сказав він. — Ви дуже точні, мій молодий друже. Для чоловіка, що зробив двісті льє, прибути в призначений час — річ не проста.
— Це ваш гість? — спитав Ла Гюр'єр.
— Так, — сказав перший приїжджий, підходячи до молодого чоловіка з рапірою й стискаючи йому руку, — накривайте вечерю.
— Тут чи у вас в кімнаті?
— Де хочете.
— Метр, — сказав Ла Моль Ла Гюр'єру, — звільніть нас від цих гугенотських фігур. Ми з Коконна не матимемо змоги й слова сказати про наші справи.
— Накривайте вечерю в другому номері, на третьому поверсі, — сказав Ла Гюр'єр. — Прошу, панове, прошу.
Приїжджі пішли слідом за Грегуаром, що йшов попереду, присвічуючи їм.
Ла Моль слідкував за ними очима, поки вони зникли, і, раптом повернувшись, побачив Коконна, що виставив голову з кухні. Великі витріщені очі і розкритий рот надавали цій голові неймовірно здивованого вигляду.
Ла Моль підійшов до нього.
— Чорт візьми! — сказав Коконна. — Ти бачив?
— Що?
— Цих двох дворян?
— Ну, то що?
— Я заприсягся б, що це...
— Хто?
— Так... король Наварський і чоловік у червоному плащі.
— Присягайся, коли хочеш, тільки не дуже голосно.
— Ти теж упізнав?
— Атож.
— Що їм тут робити?
— Якісь любовні фіглі.
— Гадаєш?
— Певен.
— Ла Моль! Мені більше до вподоби удари шпаги, ніж ці любовні фіглі. Я ладен був заприсягтись, а тепер Іду в заклад.
— Що — в заклад?
— Що тут змова.
— Ти здурів.
— Кажу тобі...
— А я кажу, що коли вони і влаштовують змову, то це їхнє діло.
— А, це таки правда. До того ж, — сказав Коконна, — я не служу вже у пана д'Алансона, хай роблять, що хочуть.
І, бачачи, що куріпки, які Коконна вважав за найкращу частину свого обіду, присмажились так, як він любив, гукнув метра Ла Гюр'єра зняти їх з рожна.
Тим часом Генріх з де Муї розташувались у себе в кімнаті.
— Ну, сір, — сказав де Муї, коли Грегуар накрив на стіл, — бачили ви Ортона?
— Ні, але я знайшов записку, яку він поклав за дзеркало. Хлопчина, певне, перелякався, бо коли він був там, прийшла королева Катерина, — отже він пішов, не дочекавшись мене. Я був занепокоївся на хвилину, бо Даріола сказала, що королева-мати довго розмовляла з ним.
— О, нема чого турбуватись, він хлопчина хитрий, і хоч королева-мати своє діло знає, він її обкрутить, я певен.
— А ви, де Муї, бачили його? — спитав Генріх.
— Ні, але побачу вночі. Опівночі він прийде сюди з рушницею. Він все розкаже мені дорогою.
— А чоловік, що був на розі вулиці Матюрен?
— Який?
— Що дав мені коня і плащ, — певні ви в ньому? Це один з найвідданіших наших людей. До того ж, він не знає вашої величності і не поінформований про справу.
— То можемо говорити цілком спокійно?
— Без сумніву. До того ж, Ла Моль на варті.
— Чудово.
— Ну, що ж, сір, що каже пан д'Алансон?
— Пан д'Алансон не хоче їхати, він сказав це цілком певно. Обрання герцога д'Анжу на короля польського і недуга короля змінили всі його наміри.
— Отже, він розбив наші плани?
— Так.
— Зрадив нас?
— Ні ще, але зрадить при першій нагоді.
— Боягуз, віроломець! Чому він не відповідав на листи, що я писав йому?
— Щоб мати докази, а самому їх не давати. А поки ми ждали його, усе пропало, — так, де Муї?
— Навпаки, сір, усе врятовано. Ви знаєте, що вся партія, крім фракції принца де Конде, на вашому боці і використовує герцога, з яким вона нібито має зносини, тільки як прикриття. З дня аудієнції польським послам я все зв'язав, усе об'єднав коло вас. Щоб тікати з герцогом д'Алансоном, вам досить було сотні людей; я зібрав п'ятсот. Через тиждень вони будуть готові, розташувавшись по дорозі до По. Це буде не втеча, це буде відступ. Досить вам, сір, півтори тисячі чоловік? Чи вважатимете ви себе в безпеці з таким військом?
Генріх посміхнувся і, ляснувши де Муї по плечу, сказав:
— Ти знаєш, де Муї, і лише ти один знаєш, що з природи своєї король Наварський не такий страхополох, як гадають.
— Ну, господи! Я знаю, сір, і, сподіваюсь, незабаром уся Франція знатиме це так само добре, як я.
— Але коли конспіруєш, треба дбати про успіх. Перша умова успіху — рішучість, а щоб рішучість була швидка, пряма, гостра, треба мати певність в успіхові.
— Ну, що ж, сір, в які дні буває полювання?
— Кожні вісім або кожні десять днів, то з псами, то з птахами.
— Коли відбулося полювання востаннє?
— Сьогодні.
— Через вісім або через десять днів після сьогоднішнього буде знову полювання?
— Без сумніву, може навіть швидше.
— Слухайте. Усе, здається мені, цілком затихло: герцог д'Анжу поїхав, про нього ніхто й не згадує. Король з кожним днем видужує. Переслідування наших одновірців майже припинилось. Робіть милі види королеві-матері і панові д'Алансону: кажіть йому щоразу, що ви не можете їхати без нього; подбайте, щоб він повірив, — це найважче зробити.
— Не турбуйся, повірить.
— Думаєте, він так довіряє вам?
— Ні, боронь боже! Але він вірить усьому, що каже королева.
— А королева служить нам щиро?
— О, я маю доказ цього.