Вона розплющила очі: в її руці лежав стовпчик з п'ятнадцяти золотих монет по двадцять доларів.
— Я ж тобі казав, — це все одно, що п'яного пограбувати, — усміхнено пояснив Біллі, рятуючись від зливи стусанів, ударів та ляпанців. — Ніякої боротьби й не було. Знаєш, скільки все тривало? Двадцять сім секунд, — менш як півхвилини. А скільки ударів? Один. І зробив його я. Ось так, зараз побачиш. Сміхи, та й годі!
Біллі став посеред кімнати, трохи подався тулубом наперед, нахилив підборіддя, щоб прикрити плече, кулаки стиснув, а лікті відставив, обороняючи лівий бік і живіт.
— Оце тобі перший раунд, — почав він. — Ударив гонг, і ми вже потисли один одному руки. Звичайно, ми ж бачилися вперше в житті, тим-то сподівалися довго боротись — ми не поспішаємо і міряємо один одного оком, — знаєш, пристроюємось. І так минає сімнадцять секунд. Жодного удару. Нічого. І нараз — шведові капець. Розказувати не так швидко, але сталося воно в один мент, в одну десяту секунди. Такого я й сам не чекав. Ми стоїмо дуже близько. Його ліва рукавиця менше за фута від моїх щелепів, моя так само близько до його щелепів. Він маневрує правою, а я знаю, що це тільки маневр, і маневрую й собі. Потім відсовується на якийсь дюйм, і я бачу, що є нагода. Моя ліва менше за фута від нього, і я її не відводжу і кружляю, кружляю над його правицею й викручуюсь так, щоб ударити його з усією силою плеча. І тоді бац! Збоку по підборідді,— він гак і гепнувся. Я відступив у свій куток, і як перед богом, Сексон, навіть пирснув собі під носа — занадто вже легко дісталося. Суддя стоїть над ним і рахує. А він хоча б ворухнувся! Публіка не знає, що воно таке, й сидить приголомшена. Секунданти несуть його в його куток і садовлять на стільця, а він як неживий. Аж за п'ять хвилин розплющує він очі, але нічого не бачить. Очі мов шкляні. Ще за п'ять хвилин підводиться-таки, але встояти не може, — ноги наче ватяні. Секунданти беруть його попід руки, витягають з-під канатів і ведуть до вбиральні. Коли це юрба як зчинить галас, як почне вимагати назад гроші! Двадцять сім секунд, один удар — і здобуто пару добрих конячок для найкращої з жінок, що їх будь-коли мав за своє довге життя Біллі Робертс.
Все давнішнє захоплення Сексон фізичною силою чоловіка ожило й подесятерило. 0, він справжній герой, гідний своїх предків у крилатих шоломах, що вистрибували зі своїх криводзьобих човнів на закривавлені піски Англії. Вранці Біллі прокинувся, відчуваючи дотик її уст у себе на лівій руці.
— Гей, що ти тут робиш? — скрикнув він.
— Вітаю Гезл і Геті з добрим ранком, — відповіла вона. — А зараз поцілую й тебе задля доброго ранку… Покажи мені, куди ти його бахнув?
Біллі торкнувся їй до підборіддя. Схопившись обіруч за чоловіків кулак, Сексон відвела його вбік, а потім з силою потягла на себе, наче вдаряючи. Біллі спинив її.
— Тобі що — закортіло розчавити собі щелепи? Я тобі сам покажу. Досить буде й меншої відстані.
І відставивши руку на чверть дюйма, Біллі злегка вдарив Сексон по щелепах. У мозкові в неї спалахнуло біле полум'я, тіло їй ослабло й заніміло, безвільне, а перед очима пішли зелені кола й плями. За мить вона опам'яталася, тільки очі скам'яніли з жаху: вона зрозуміла.
— А ти вдарив його з відстані фута? — приголомшено прошепотіла вона.
— Та ще ж і плечима наліг, — засміявся Біллі.— О, та то пусте! Стривай, — ось я тобі щось інше покажу.
Він розшукав її сонячне сплетіння і злегка вдарив по ньому середнім пальцем. Цим разом вона скам'яніла від ніг до голови, дихання їй урвалося, але свідомість і думка не пригасли. За мить це відчуття зникло.
— Сонячне сплетіння, — пояснив Біллі.— Тож уявляєш, що діється з людиною, коли їй завдають удару в це місце знизу. Таким ударом Боб Фіцсімонс * здобув собі першість світу.
Сексон здригалася, але дозволила Біллі продемонструвати на ній усі вразливі місця людського тіла. Він натиснув пучкою пальця на середину її ліктевої кістки і Сексон заніміла зі смертельного болю. Потім надушив їй з боків шию великими пальцями, і вона трохи не зомліла.
— Ось це один з японських мертвих стисків, — пояснив він, ілюструючи свої слова відповідними рухами. — Цим прийомом Гоч переміг Гакеншмідта. Мене навчив його Фермер Берне… А оце напівнельсон. А це допомагає, коли ти, скажімо, бешкетуєш на танцях, а я розпорядник і мушу тебе попросити на виступці.
Він схопив її однією рукою за зап'ясток, другу підсунув під лікоть, обвив їй передпліччя і замкнув руку на власному зап'ястку. Тільки він натиснув, як Сексон здалося, що рука її ось-ось зламається.
— Це зветься "ходи-но сюди"… А оце — "тверда рука". Хлоп'я може здолати цим здорового чоловіка. А якщо ти вскочила в тарапату, і супротивник схопив тебе зубами за носа, — а тобі, звісно, шкода втратити носа, то ти маєш зробити ось так, тільки миттю.
Сексон мимоволі заплющила очі, коли Біллі натиснув на них своїми великими пальцями. Вона вже відчула тяжкий нестерпучий біль.
— А якщо він і тоді не випустить твого носа, то ти натисни вже як слід, видуши йому очі, нехай буде сліпий, мов кажан, ціле своє життя. О, тоді він ураз розціпить зуби, будь певна!
Біллі випустив її з рук і, сміючись, відкинувся на подушку.
— Ну що, як почуваєшся? — спитав він. — Це не боксові прийоми, але в якій-небудь халепі вони можуть знадобитись.
— Я хочу помститися, — відповіла вона, марно силкуючись виконати прийом "ходи-но сюди" з його рукою.
Натиснувши щосили, вона аж скрикнула з болю, що сама собі завдала. Біллі всміхнувся на її марні зусилля. Вона притисла великими пальцями йому потилицю, наслідуючи японський мертвий стиск, але тільки глянула тужливо на погнуті кінчики своїх нігтів. Потім вона ще вдарила його в підборіддя, і знов-таки скрикнула, забивши собі суглоби.
— Ну, від цього мені вже не буде боляче, — промовила вона крізь зуби, вдаривши обома кулаками по його сонячному сплетінні.
Біллі цим разом зайшовся сміхом. Фатальний нервовий центр був неприступний під панцером його мускулатури.
— Давай ще, — дратував він її, коли вона, засапана, опустила руки. — Це дуже приємно — ти мене мов пірцем лоскочеш.
— Ну що ж, пане мій чоловіче, — похмуро загрозила вона. — Балакайте скільки завгодно про всі свої чоловічі вдари та стиски. Я знаю щось таке, що поб'є всі ваші фокуси і може зробити найдужчого чоловіка безпорадним, як немовля. Постривайте хвилинку. Ось так. Заплющте очі. Вже? Одну хвильку.
Він чекав із заплющеними очима: ніжні, мов трояндові пелюстки, її уста торкнулися його уст.
— Ти перемогла! — промовив він урочисто і обвив її руками.
Вранці Біллі подався до міста, щоб заплатити за Гезл та Геті. Сексон страшенно кортіло побачити їх, і їй здавалося, що він занадто забарився в такій простій справі. Але вона пробачила йому, коли він над'їхав у їхньому власному фургоні, запряженому їхніми власними кіньми.
— Збрую мусив позичити, — промовив Біллі.— Давай-но сюди Посума і гопля сама! А тепер я тобі покажу, що означає наш виїзд Ге-Ге.
Радість Сексон була безмірна — їй наче мову відібрало, коли вони виїхали за місто, а гніді конячки весело замахали світлими хвостами й гривами. Лавочка була м'яка, з високою спинкою — дуже вигідна. А Біллі захоплювався, як дотепно влаштовано гальмо. Він то гнав коней бруківкою, щоб показати, як рівно вони йдуть, то звертав їх на крутий грунтовий шлях, де колеса в'язли в грязюці мало не по ступиці, і все лиш, аби довести, що легким бельгійським чистокровкам нічого не бракує.
Коли Сексон остаточно замовкла, Біллі почав скоса допитливо приглядатись до неї. Нарешті вона зітхнула й запитала:
— То коли ми зможемо вирушити, як ти гадаєш?
— Може, за два тижні, а може, за два-три місяці,— повагом зітхнув він і собі.— Ми наче той ірландець, що має скриню, але порожню. Фургона маємо, коней теж, а везти нічого.
Я надибав цими днями дробовика — просто чудовий, хоч і не новий. Вісімнадцять доларів. Але ж у нас стільки боргів! Тоді ще тобі я хочу придбати автоматичну рушницю двадцять другого калібру. І тридцять-тридцять мені треба на оленів полювати. А ще тобі й мені по складаній вудочці треба. А за снасті правлять, як за рідного батька. Ще й упряж, яка мені до вподоби — доларів у п'ятдесят стане. І фургона треба пофарбувати. А тоді ще пута для коней, та торби на овес, та всяке таке… Гезл і Геті коштуватимуть нам немало, коли ми тут сидимо… та й мені самому вже кортить у дорогу.
Раптом він зніяковіло замовк.
— Ну, Біллі, що ти там маєш на думці? Я по очах бачу, — спитала його Сексон.
— Бачиш, яка справа, Сексон. Сандо не задовольнився. Він казиться, що йому не пощастило мене вдарити.
Ані разу! Тепер він вимагає реваншу. Він пащекує по всьому місті, що й однією рукою може мене покласти, і взагалі пиндючиться. Але річ не в ньому, річ у тому, що завсідники матчів аж нетямляться, так вимагають повторної зустрічі. Вони не натішилися того вечора за свої гроші. Людей буде повно. Розпорядники щойно балакали зі мною — тому я так і забарився. За два тижні я матиму ще триста доларів у кишені, якщо ти скажеш слово. Діло певне, як і першого разу. Він — моя здобич, кажу тобі. А він думає, що я такий собі селюк і що то в мене випадково вийшло.
— Але ж, Біллі, ти мені вже давно казав, що бокс виснажує людину. Ти ж саме тому й покинув його і почав візникувати.
— Ні, цей бокс не такий, — відказав він. — Цей бокс — забавка для мене. Я йому попущу до сьомого раунду не тому, що не впорався б раніше, ні,— але треба публіку потішити за її гроші. Ну, звісно, я теж дістану зо дві-три гулі й свічку під око. Але після цього я загилю його по щелепі, й капець! А тоді ми з тобою спакуємося і наступного ранку вирушимо. Ну, то що ти на це скажеш?
Два тижні по тому, в суботу ввечері Сексон, почувши, що рипнула хвіртка, кинулася до дверей. Біллі виглядів стомленим. Волосся злиплося йому на голові, ніс був розквашений, одна щока підпухла, шкіра на вухах де-не-де обдерта, очі запливли кров'ю.
— Бий мене сила божа, коли не в'ївся мені в печінки цей хлопчина! — сказав Біллі, кладучи Сексон у руку стовпчик золотих монет і садовлячи її до себе на коліна. — Він таки зух, як розійдеться. Хотів я приборкати його за сьомим раундом, а довелося потовктись аж до чотирнадцятого.