Зайшовши до урочистої зали, він доповів:
— До ваших послуг, панове!
Сайрес Сміт, як завжди, подав йому руку і, підводячи до вікна, сказав:
— Ма запросили вас, Айртоне, у зв'язку із важливою справою. Поблизу острова з'явився якийсь корабель.
Першої миті Айртон ледь зблід і в його очах майнула тривога. Він виглянув у вікно, схилився над підвіконням, обнишпорив очима весь морський обрій, але так нічого й не побачив.
— Візьміть далекоглядну трубу, — запропонував Гедеон Спілет, — і подивіться уважно на корабель. Чи це не "Дункан" приплив, аби відвезти вас на батьківщину?
— "Дункан"? —прошепотів Айртон. — Так скоро?.. Ці слова немов мимохіть зірвалися з уст Айртона, і він затулив обличчя руками.
Невже дванадцять років самотності на пустельному острові не здавалися йому достатньою покутою всіх гріхів? Невже[361] він досі не прощав собі своїх злочинів і вважав, що вони не прощені йому іншими?
— Ні, — заперечив він, — ні! Це не може бути "Дункан".
— Подивіться, Айртоне, —• попросив інженер. — Ми повинні знати заздалегідь, що нам робити.
Айртон узяв далекоглядну трубу і подивився у вказаному напрямку. Кілька хвилин він нерухомо, мовчки вдивлявся у морський обрій і нарешті сказав:
— Там справді пливе корабель, але я не думаю, що то саме "Дункан".
— А чому ви гадаєте, що то не "Дункан"? —запитав Гедеон Спілет.
— Бо "Дункан — парова яхта, а я не бачу найменших ознак диму ні над кораблем, ні позад нього.
— А може, він іде зараз під самими вітрилами? — заперечив Пенкроф. — Здається, він має ходовий вітер і, цілком можливо, перебуваючи в такій далині від заселеної землі, зацікавлений берегти вугілля?
— Можливо, Пенкрофе, ви й маєте слушність, — відповів Айртон, — і яхта справді йде з погашеними вогнями у топках. Зачекаймо, поки корабель підійде ближче до берега, тоді все й з'ясується.
По цих словах Айртон відійшов у куток зали, сів там і замовк. Колоністи й далі обмінювалися думками щодо невідомого корабля, але Айртон більше не брав участі в розмові.
Схвильовані тим, що сталося, колоністи були тепер не спроможні повернутися до припиненої роботи. Найбільше схвильовані Пенкроф і журналіст не знаходили собі місця і великими кроками вздовж і впоперек міряли залу. Герберт був стриманішим, але і його точив черв'ячок цікавості. Тільки Наб зберігав звичайний спокій. Адже для нього рідний край завжди там, де перебуває його хазяїн. Що ж до Сайреса Сміта, то той сидів, поринувши у думки, і в глибині душі скоріше побоювався, ніж бажав прибуття цього корабля.
Тим часом судно підійшло до острова трохи ближче. В далекоглядну трубу вже було видно, що це корабель далекого плавання, а не "прао", на яких, як правило, ходять малайські пірати. Тож можна було сподіватися, що інженерові побоювання виявляться безпідставними і поява корабля у водах, що омивають острів Лінкольна, нічим не загрожує колоністам. Пенкроф іще раз пильно подивився в далекоглядну трубу і підтвердив, що, судячи з оснастки, то [362] бриг; іде він до берега навскоси, правим галсом, під марселями і брамселями. Айртон і собі подивився в далекоглядну трубу й підтвердив, що то справді бриг.
Тепер чітко було видно, що йде він на південний захід і незабаром сховається за крайнім виступом мису Кіготь; щоб стежити за ним далі, довелося б вибратися на скелі в бухті Вашингтона, неподалік від порту Повітряної Кулі. Це виявилося тим більш прикрим, що було вже близько п'ятої пополудні і незабаром мали спуститися сутінки, а в темряві спостерігати стане вже неможливо...
— Що нам робити, коли настане ніч? — запитав Гедеон Спілет. — Може, запалимо вогнище, аби сповістити, що на узбережжі перебувають люди?
Журналіст поставив ребром найважливіше питання, і хоча інженерові зловісні передчуття ще не зовсім розвіялись, все ж таки колоністи вирішили запалити вогнище. Вночі корабель пройде повз острів і назавжди зникне вдалині, а чи з'явиться ще коли-небудь інше судно поблизу їхнього острова? Хто знає, які несподіванки готує колоністам майбутнє?
— Так, — сказав журналіст, — хай там що, а ми повинні сповістити екіпаж судна, що на острові живуть люди. Не —використати цієї можливості повернутися на батьківщину — значить потім каятись усе життя!
Отож вони вирішили, що Наб і Пенкроф вирушать до порту Повітряної Кулі й там, коли стемніє, запалять велике вогнище, аби привернути увагу команди брига.
Але саме тієї хвилини, коли Наб і моряк збиралися вийти з Гранітного палацу, корабель несподівано змінив курс і пішов просто до острова, прямуючи в бухту Єдності. Бриг, очевидно, належав до швидкохідних суден, бо відстань між ним і берегом помітно зменшувалась.
Поїздку до порту Повітряної Кулі було відкладено, і Ай-ртона знову попросили взяти далекоглядну трубу, аби остаточно визначити, "Дункан" то чи ні. Справа в тому, що шотландську яхту також було оснащено, як бриг. Питання полягало у тому, щоб роздивитися, чи є труба між двома щоглами корабля, який перебував тепер на відстані лише десяти миль від острова.
Вечірні сутінки ще не сховали обрію, і це полегшувало спостереження. Айртон опустив далекоглядну трубу і переконано повторив:
— Ніякий це не "Дункан"! Та й не міг це бути "Дункан"!
Тепер Пенкроф упіймав судно в поле зору оптичного [364] приладу і побачив, що це саме бриг водотоннажністю триста — чотириста тонн із сміливими й красивими лініями, чудово оснащений і дуже, мабуть, швидкохідний; словом, то мав бути один із найшвидкісніших кораблів, що борознять океан. Але якій країні належав він? Це ще важко було сказати.
— А проте, — зауважив моряк, — на кормі майорить якийсь прапор, тільки я не розрізняю його кольорів.
— Менше ніж через півгодини ми це будемо знати точно, — відповів журналіст. — А втім, .тепер цілком ясно, що капітан судна має намір пристати до нашого острова і не сьогодні, то найпізніше завтра ми познайомимося з ним.
— Все одно, — заперечив Пенкроф, — краще заздалегідь знати, з ким маєш діло! Я був би не проти вже тепер розпізнати кольори прапора цього зуха!
Розмовляючи з журналістом, Пенкроф не відривав ока від окуляра далекоглядної труби.
Вечоріло, з останнім промінням сонця поступово стихав і вітер. Повислий вимпел корабля заплутався у фалах, і тепер стало ще важче розгледіти його кольори...
— Ні, це, звісно, не американський корабель, — час від часу казав Пенкроф, — і не англійський — на англійському червоне поле відразу впадає в очі; не має він і кольорів французького або німецького флотів; і не російський білий морський прапор, і не жовтий іспанський... Швидше за все він однобарвний... Чекай... у цих морях... Які ж тут можуть бути кораблі?.. Чилійський? Але він триколірний... Бразильський? Він зелений... Японський? Той чорно-жовтий... А цей...
Тієї миті бриз розгорнув прапор невідомого корабля. Айртон вихопив із морякових рук опущену трубу, приклав її до ока і глухо, хрипко ледве промовив:
— Прапор чорний!..
І справді, на флагштоці корабля розпросталося темне полотнище; тепер були всі підстави вважати невідомого корабля вельми підозрілим.
Отже, інженера не обманули його прикрі передчуття? Отже, це таки піратське судно? Значить, цей корабель чинить розбій тут, у південних водах Тихого океану, наввипередки з малайським "прао", що досі бешкетують у цих широтах? Що він шукає біля берегів острова Лінкольна? Чи не спало на думку піратам використати ик" нікому невідому землю, аби переховати тут награбовані скарбк? А може, він шукає біля цього узбережжя ііритулк на зимові місяці? Невже судилося чесним володінням кологстів [365] перетворитись на ганебне кипіло піратів, на їх таємну тихоокеанську резиденцію?
Всі ці думки за мить майнули в головах колоністів. Адже вони Не мали жодних сумнівів у тому, що несе чорний прапор. Чорне полотнище — стяг піратів! Він висів би і на щоглі яхти "Дункан", якби каторжанам пощастило здійснити їхні злочинні задуми!
Колоністи не стали марнувати часу на розмірковування.
— Друзі мої, — звернувся до них Сайрес Сміт, — а що, кели цей корабель хоче тільки подивитися на узбережжя острова? Може, він не має жодних намірів висаджувати на острів свій екіпаж? У такому разі нам пощастило б. І ми мусимо зробити все можливе, щоб приховати нашу присутність на острові. Найбільше впадає в очі вітряк, поставлений на плоскогір'ї Широкий Обрій. Набе і Айртоне, підіть зніміть із нього крила. Замаскуймо також більшими гілками вікна Гранітного палацу. Треба погасити будь-який вогонь. Пірати не повинні здогадатися, що на острові є люди!
— А як бути з нашим ботом? — запитав Герберт.
— О, про нього нічого турбуватися! — відповів Пенкроф. — Він добре схований у порту Повітряної Кулі, і тим пикам не так просто його знайти!
Колоністи негайно виконали всі інженерові розпорядження. Наб і Айртон сходили на плоскогір'я і вжили заходів, щоб приховати будь-які сліди перебування людей на острові. Тим часом інші колоністи збігли до лісу Жакамара і принесли звідти величезні оберемки гілок та ліан, які на відстані мали справляти враження природної рослинності і досить добре приховувати отвори в гранітній кручі. Водночас колоністи приготували зброю й розмістили набої так, щоб при нападі вони лежали напохваті.
Коли закінчилися всі приготування, Сайрес Сміт схильовано сказав:
— Друзі, якщо пірати спробують захопити острів Лінкольна, ми докладемо всіх зусиль, щоб захистити його, чи не так?
— Так, Сайресе, — відповів за всіх журналіст. — Якщо
треба буде, ми ладні битися до останку, ладні вмерти за нього!
Інженер простяг руки друзям, і ті гаряче потиснули їх. Тільки Айртон, мовчки стоячи в кутку, не кинувся до гурту. Можливо, він, бувши колись розбійником, вважав іще себе не гідним решти колоністів.[366]
Сайрес Сміт зрозумів, що коїлося в Айртоновій душі, й підійшов до нього.
— А ви, Айртоне? — запитав він. — Що ви робитимете?
— Я виконаю свій обов'язок, — відповів Айртон.
Він став біля вікна і подивився в просвіти між листям.
Було приблизно пів на восьму вечора. Хвилин двадцять тому сонце сховалося за гору позаду плоскогір'я. Сутеніло. Проте бриг і далі рухався до бухти Єдності. Тепер він перебував не більше ніж за вісім миль від берега і йшов навскоси повз плоскогір'я Широкий Обрій, бо, повернувши біля мису Кіготь, підхоплений припливом, відхилився трохи на північ.