Серед здобичі, яку Карл із гордістю забрав із собою, було багато трофеїв, захоплених аварами у Візантійській імперії за попередні 160 років. Візантійський імператор, м'яко кажучі, не був у захваті від цього.
Нарешті, були ще булгари з причорноморського степу, які внаслідок наступу хозар у 679 р. н.е. були змушені рухатися до Європи й опинилися в долині нижнього Дунаю. Якби не авари, які вже оселилися в Карпатському басейні, цілком ймовірно, що вони б пішли дорогою всіх своїх степових попередників та зупинилися б на степових землях Великої Угорської рівнини. Але так сталося, що вони мали задовольнитися місцем близьких сусідів Візантійської імперії, у стосунках з якою в них із часом склалося щось на кшталт хиткої рівноваги, що час від часу порушувалася відвертою ворожнечею. Близькість до Візантії зміцніла молоду булгарську державу, яка поєднала шалений запал степових булгар-вершників зі стабільністю корінного слов'янського населення, яке займалося сільським господарством, створивши потужне державне утворення. Навернення хана Бориса до християнства приблизно у 865 р. розпочало новий етап у булгаро-візантійських стосунках.
Поява скандинавів
Заснування стабільного Хозарського каганату в причорноморському степу приблизно в середині VII ст. відкрило абсолютно нові можливості для торгівлі. Із часом на територіях, де торгували хозари, з'явилися поселення землеробів та сільські громади, що спеціалізувалися на ремісничому виробництві, у такий спосіб прив'язуючи до землі народи, які до цього часу кочували. У гирлі Волги виникло торгове місто Ітіль, що стало столицею каганату й крупним транспортним вузлом, де степові караванні маршрути сходилися з важливим річковим коридором. Воно також було портовим містом для кораблів, що йшли Каспійським морем до Ґорґана на його південному узбережжі, звідки починався караванний шлях до Багдада.
Стабільність ханства протягом наступних 300 років сприяла розвитку торгівлі по річках, що текли на північ через європейські ліси до Балтійського моря. Для скандинавів, що бажали торгувати з мусульманським світом та Візантійською імперією, існували декілька шляхів. Більшість купців спочатку пливли Фінською затокою і переправлялися до Ладозького озера, де портове містечко Стара Ладога забезпечувало доступ до річки Волхов. З верхів'їв цієї річки починалося кілька подальших маршрутів. Один з них мав ділянку, де товар переправляли волоком по суходолу до річкових систем верхньої Волги, звідки можна було дістатися до Каспію. Цей шлях проходив через торгове місто Булгар на землях волзьких булгар, яке було важливим вузлом і кінцевою зупинкою одного зі степових караванних маршрутів. Інші водні шляхи, що проходили річками Дон і Дніпро, вели до Чорного моря і надавали доступ до візантійських портових міст, таких як Трапезунд і Константинополь.
Торговцям і підприємцям, переважно скандинавам і слов'янам, що користалися лісовими маршрутами, було зручно селитися у швидко зростаючих торгових портах уздовж річок. Це багатоетнічне населення незабаром стало відоме як русь, слово, яке, можливо, походить від "ruotsi", західнофінської назви Швеції. Іншим словом для опису людей лісової зони було "варяги", але так, зазвичай, називали загони вояків, що згодом прославилися як грізні охоронці візантійських імператорів. Наслідком цих складних процесів етногенезу стане виникнення Руської держави.
Балтика та лісова зона постачали низку товарів, які користувалися попитом у Візантії та мусульманському світі: хутро, віск, мед, моржову кістку, бурштин, міцні сталеві мечі та, звісно, рабів. Натомість скандинавський світ отримував величезну кількість срібла у вигляді монет, які використовувалися для обміну, переплавлялися на зливки або йшли на виготовлення більш цінних виробів. На сьогодні в Скандинавії та європейській частині Росії знайдено близько 1000 скарбів, що налічують понад 200 000 монет. Найдавніші скарби датуються 780-ми роками. Спочатку надходження срібла було незначним і дещо нестабільним, а впродовж ІХ ст. його обсяги скоротилися, частково через посилення бойових дій у мусульманському халіфаті, а частково через виснаження деяких копалень, що постачали срібло до мусульманської держави. Але після приблизно 900 р. постачання відновилося, і кількість срібла, що надходила на північ, помітно зросла. Серед інших екзотичних імпортних товарів, що потрапляли до Скандинавії, був китайський шовк, подібний до того, що був знайдений у похованні поблизу шведського торгового порту Бірка. Інші тканини, такі як червона тафта, прикрашена аплікаціями із жовтого шовку, знайдена в Лунді, скоріш за все, були виготовлені у візантійському світі. Знахідки поодиноких екзотичних речей, як-от статуї Будди з Хельгьо, натякають на простір діяльності підприємців.
Немає сумнівів у тому, що жвава торгівля між Балтикою і сходом, яка розпочалася після середини VIII ст., була складовою частиною стабільної економічної системи, яку хозари створили в причорноморському степу, але це, своєю чергою, стало можливим лише тому, що Аббасиди на півдні вирішили розвивати свою державу, не зазіхаючи на землі своїх сусідів. Потяг до успіху тепер було спрямовано у сферу торгівлі.
Ретроспектива: зміни у світовому устрої
Неспокійне століття з приблизно 649 р. по приблизно 740 р., під час якого араби досягли феноменальних успіхів, а танський Китай максимально розширив свої кордони, завершилося періодом революційних змін на всьому континенті. У східних степах уйгури скинули своїх тюркських володарів, у Центральній Азії мусульманські торговці повстали проти Омеядів і створили Аббасидський халіфат, а в Китаї Ань Лушань очолив успішне повстання проти танського правління. Тим часом на заході Візантійська імперія була охоплена постійними заколотами, а на атлантичному краю династія Каролінгів утверджувала себе як господарів Франкського королівства. Здавалося, що революція охопила всі народи Євразії і поширювалася континентом, мов лісова пожежа.
Деякі історики, вражені майже синхронним початком цих революцій, шукали спільну причину. Одне з припущень, яке наводить на роздуми, полягає в тому, що принаймні частковим каталізатором процесу могла бути діяльність согдійських торговців, які прагнули посилити свій вплив на торговельні мережі Центральної Азії. Аббасидська революція була розпочата ділками-торговцями в Мерві, одному з найбільших комерційних центрів регіону, тоді як повстання проти династії Тан очолила людина согдійсько-тюркського походження. Можливість таємної змови інтригує, але її важко довести. Те, що в середині VIII ст. від Атлантики до Південно-Китайського моря в повітрі витав дух непокори, не викликає сумніву; однак, розмах повстань міг бути не більш ніж однією з ознак стрімко зростаючої сполученості, що поєднувала Євразію і давала змогу новинам про події подорожувати швидко й на великі відстані, підживлюючи невдоволення.
Із бурхливих 740-х і 750-х років постав новий світовий устрій раннього середньовіччя, якому судилося проіснувати сто років, приблизно до 840 р., коли низка руйнівних подій занурила континент в економічну нестабільність. Імперія Карла Великого була демонтована й поділена між його онуками, імперія Аббасидів почала розпадатися, могутність уйгурів була знищена, а правителі династії Тан, чия параноя проти всього іноземного тільки посилювала занепад держави, вчинили різанину величезної кількості людей. Лише Візантійська імперія спромоглася зберегти свою міць і посилитися, ще більше активізуючи транс'європейську торгівлю зі скандинавами. Саме із цих швидко зростаючих політій на берегах далекої Балтики вийшли завзяті підприємці, торговці, а також грабіжники, чия воля та енергія мала змінити обличчя західної Європи.
10
РОЗПАД ІМПЕРІЙ
840-1150 РР. Н.Е.
У Високому середньовіччі[77], періоді, про який ідеться в цьому розділі, великі імперії Раннього середньовіччя розпалися: імперії Тан і Аббасидів у IX ст., а Візантійська імперія, після короткого періоду підйому – у ХІ ст. На їхньому місці виникла незрозуміла кількість державних утворень, які постійно боролися за владу, але були занадто малими або занадто нестабільними, щоб домінувати впродовж довгого часу. Якщо спробувати визначити загальну атмосферу цього періоду, то скоріш за все це була напружена, нестійка рівновага, що обмежувала ці держави й утримувала їх у павутинні взаємозалежності. Іншою важливою рисою того часу було розмивання кордонів між скотарськими та землеробськими суспільствами. У країнах, через які проходила лінія цього розподілу, виникали змішані системи господарства, тоді як племена степових кочовиків, опинившись серед хліборобів, охоче переймали господарський устрій місцевого населення. Чіткі соціальні, економічні та релігійні розбіжності відходили у минуле.
Китай: крах, возз'єднання та розкол
Після середини ІХ ст. об'єднуюча влада танських правителів ослабла й почалися селянські повстання, найсерйозніші з яких відбулися у 859, 868 та 874–84 роках. Під час останнього з них під проводом Хуан Чао у 878 р. було зруйновано порт Гуанчжоу, де за деякими оцінками у масовій різанині загинуло 120 000 осіб, переважно іноземних купців. У 881 р. повстанці дійшли до столиці Чан'аня і розграбували місто. Урядові війська вигнали повстанців геть, але перед тим самі викрали все, що там ще залишалося. Певне уявлення про колишню велич танської столиці можна скласти з плачу поета Вей Чжуана, що описує спустошеність міста після нападу:
Чан'ань лежить у скорботній тиші: що в ньому тепер?
Зруйновані ринки й безлюдні вулиці, де прокльовуються колоски пшениці.
Збирачі дров порубали усі квітучі рослини в Абрикосовому саду,
Ті, хто будував барикади, знищили верби вздовж Імператорського каналу.
Усі яскраво розмальовані колісниці з прикрашеними колесами розтрощили, їх більше немає.
Величних палаців із ясно-червоними брамами залишилося менше половини.
По залі Ханьюань[78] бігають лисиці та зайці.
До Пелюсткової Альтанки не пройти, все захаращено ожиною і терням.
Уся пишнота та велич старих часів похована й відійшла в минуле;
В око впадає одне гидке сміття; старі знайомі речі зникли.
Внутрішню скарбницю спалили вщент, її килими й оздоблення – купа попелу;
На Вулиці Неба люди ступають по кістках державних урядовців.
Після нетривалого відродження імператорський дім був відсторонений від справ всемогутніми генералами, а у 907 р.