Та навіть якщо так не станеться, то ми вистоїмо або загинемо, виконуючи свій обов'язок, і коли-небудь цей рукопис стане доказом нашої правоти, а когось із нас вбереже від шибениці. Що ж до мене, то я не втрачатиму жодного шансу. Ми не залишимо каменя на камені, щоб здійснити наші наміри. Ми вже домовилися з певними чиновниками, щоб нас попередили про прибуття "Цариці Катерини", тільки-но вона з'явиться.
24 жовтня
Цілий тиждень очікування. Годалмінґ щоденно отримує телеграми, але історія та сама: "Повідомлень немає". Свідчення Міни під гіпнозом залишаються незмінними: хвилі б'ються, вода клекоче, щогли риплять.
Телеграма від Руфуса Сміта, контора Ллойда, Лондон, лорду Годалмінґу через віце-консула
Варна
24 жовтня
Цього ранку "Цариця Катерина" надіслала повідомлення з Дарданелл.
Щоденник доктора Сьюарда
25 жовтня
Як я міг забути фонограф? Писати щоденник ручкою мені страшенно важко! Але Ван Гелсінґ наполягає, що я повинен. Ми всі були у дикому збудженні, коли вчора Годалмінґ приніс телеграму з контори Ллойда. Тепер я знаю, що відчувають чоловіки в бою, коли чують бойовий поклик. Єдиною, хто не виявив жодних емоцій, була місіс Гаркер. Хоча в цьому немає нічого дивного, бо ми вжили всіх заходів, аби вона нічого не знала, і намагалися приховувати свої почуття в її присутності. Згодом, я впевнений, вона помітить нашу радість, як би не намагалися ми це приховати. Вона дуже змінилася за останні три тижні. Тепер вона більше спить. Попри те що Міна здається сильнішою і здоровішою, а на її щоки повернувся рум'янець, Ван Гелсінґ і я незадоволені нею. Ми часто говоримо про неї, однак іншим поки що не сказали ані слова. Це може розбити бідолашному Гаркеру серце (про нерви взагалі не йдеться), якщо він довідається про те, що ми маємо якісь підозри щодо Міни. Ван Гелсінґ повідомив мені, що уважно оглядає її зуби під час гіпнозу, але поки що вони не загострюються, тому небезпеки активної зміни досі немає. Коли дійде до зміни, доведеться вжити заходів. Ми обидва знаємо, які це будуть заходи, хоча своїми думками між собою не обмінювалися. Жоден із нас не ухилиться від свого обов'язку, дуже страшного обов'язку. "Евтаназія" — влучне і заспокійливе слово. Я вдячний тому, хто вигадав його.
"Цариці Катерині" знадобиться приблизно двадцять чотири години, щоб дістатися сюди від Дарданелл, якщо вона йтиме з тією самою швидкістю, з якою вийшла з Лондона. Значить, вона прибуде вранці, бо аж ніяк не може прибути раніше. Ми ляжемо спати рано і прокинемося о першій ночі, щоб добре підготуватися.
25 жовтня, полудень
Поки що жодних новин. Місіс Гаркер під час гіпнозу повідомила нам те саме, що й завжди, а можемо очікуємо новин про прибуття корабля будь-якої миті. Всі ми, чоловіки, відчуваємо гарячкове збудження. Виняток становить лише Гаркер, який залишається спокійним. У нього долоні холодні, мов лід. Годину тому я заскочив його за гострінням величезного гуркхського[33] ножа, який він завжди носить із собою. Не пощастить графові, якщо лезо цього кривого ножа "кукрі", спрямоване твердою холодною рукою, навіть просто торкнеться його горла!
Ми з Ван Гелсінґом трохи занепокоєні сьогоднішнім станом місіс Гаркер. Близько полудня вона впала у летаргічний стан, який нам не сподобався. Хоча ми нічого не казали про це іншим, але нам обом було якось ніяково. Вона була неспокійною весь ранок, тому спочатку ми зраділи тому, що вона заснула. Та коли її чоловік випадково зауважив, що вона спить напрочуд міцно, він навіть не зміг її розбудити, ми пішли до її кімнати, щоб побачити все на власні очі. Її дихання було природнім, а вид — таким здоровим і таким спокійним, що ми погодилися: сон для неї є кращим за будь-що. Бідолашна дівчина, вона має так багато всього, що воліла б забути; звісно, не дивно, що сон, якщо він допомагає забутися, так добре впливає на неї.
Пізніше
Наше припущення виправдалося, тому що після освіжаючого сну, який тривав кілька годин, вона була жвавішою і веселішою, ніж за всі останні дні. На заході сонця вона дала вже звичну відповідь під гіпнозом. Де б Чорному морі не перебував граф, він поспішає до місця призначення. До своєї загибелі, я переконаний у цьому!
26 жовтня
Вже другий день немає жодних відомостей про "Царицю Катерину". Вона б мала бути вже тут. Те, що вона досі в дорозі, — очевидно, бо відповідь місіс Гаркер під гіпнозом на сході сонця залишилася незмінною. Можливо, корабель час від часу лягає у дрейф через туман. Деякі пароплави, що прибули в порт учора ввечері, повідомляли про туман на півночі й півдні порту. Ми маємо пильнувати, бо корабель може прибути у будь-який момент.
27 жовтня, полудень
Дуже дивно. Жодних новин про корабель, на який ми чекаємо. Відповіді місіс Гаркер минулого вечора і сьогодні зранку залишилися незмінними: "Хвилі б'ються об борт, вода вирує", — хоча вона додала, що хвилі були дуже слабкими. Телеграма з Лондона була того ж самого змісту: "Жодних повідомлень". Ван Гелсінґ страшенно стурбований і допіру сказав мені: боїться, що граф утік від нас, а також багатозначно додав:
— Мені не подобається летаргія мадам Міни. Душа і пам'ять можуть виробляти дивовижні речі під час трансу.
Я хотів був розпитати його докладніше, але увійшов Гаркер і Ван Гелсінґ попереджувально підніс руку. Ми маємо спробувати сьогодні ввечері під час гіпнозу домогтися від неї змістовнішої відповіді.
Телеграма від Руфуса Сміта з Лондона лорду Годалмінґу, передана через віце-консула у Варні
28 жовтня
"Цариця Катерина" повідомила, що увійшла до Галаца сьогодні о першій годині.
Щоденник доктора Сьюарда
28 жовтня
Коли ми отримали телеграму, в якій повідомлялося про прибуття корабля в Галац, це не стало для нас таким сильним ударом, як слід було очікувати. Щоправда, ми не знали, звідки, як і коли вдарить грім. Але, гадаю, всі усвідомлювали, що може трапитися щось дивне. Запізнення з прибуттям корабля у Варну підготувало нас до того, що події розгортатимуться не так, як ми очікуємо. Ми лише не знали, в чому це виявиться. Хай там як, це було несподіванкою. Гадаю, така людська природа: ми сподіваємося, що події розгортатимуться як належить, а не так, як ми передбачаємо. Трансценденталізм є сигнальним вогнем для янголів, навіть якщо для людей він лише болотний вогник.
Ван Гелсінґ здійняв руку над головою, ніби висловлюючи протест Усевишньому, але не промовив при цьому ані слова. Він кілька секунд стояв із суворим обличчям. Лорд Годалмінґ дуже зблід і присів, тяжко дихаючи. Я сам був вражений і переводив ошелешений погляд з одного на іншого. Квінсі Моріс одним різким рухом, який був мені дуже добре знайомий, затягнув свій ремінь. В старі добрі часи, коли ми мандрували, це означало "діяти". Місіс Гаркер настільки зблідла, що здавалося, ніби відбиток на її чолі палає. Але вона смиренно склала долоні й, молячись, звела очі вгору. Гаркер посміхався. Він справді посміхався похмурою, гіркою посмішкою, як людина, що втратила надію, але з іншого боку, ця посмішка суперечила його діям, бо, інстинктивно намацавши руків'я величезного кривого гуркхського ножа рукою, він там її і залишив.
— Коли відходить наступний потяг до Галаца? — звернувся до всіх Ван Гелсінґ.
— Завтра о 6.30 ранку!
Ми були вражені, бо то відповіла місіс Гаркер.
— Звідки ви знаєте розклад? — спитав Арті.
— Ви забули, або, скоріше, просто про це не знаєте, а от Джонатан і доктор Ван Гелсінґ знають, що я — свого роду знавець розкладу потягів. Удома, в Ексетері, я завжди запам'ятовувала розклад потягів, щоб допомогти моєму чоловікові. Я вважаю, що іноді це дуже корисно, тому завше вивчаю розклад. Я знала, якщо нам потрібно буде дістатися замку Дракули, то доведеться їхати через Галац, або у будь-якому разі через Бухарест, тому я ретельно визубрила розклад. На жаль, багато вчити не довелося, бо завтра відходить лише один потяг, про який я вже вам казала.
— Дивовижна жінка! — пробурмотів професор.
— А чи не можемо ми замовити приватний потяг? — спитав лорд Годалмінґ.
Ван Гелсінґ похитав головою:
— Боюся, що ні. Ця країна дуже відрізняється від вашої чи моєї. Та й навіть якщо ми зможемо замовити приватний потяг, він, імовірно, не прибуде скоріше за регулярний. Крім того, ми ще маємо зібратися. Ми маємо поміркувати. А тепер давайте підготуємося. Ви, друже Артур, вирушайте на станцію, придбайте квитки і підготуйте все, щоб ми були готові виїхати вранці. А ви, друже Джонатан, прямуйте до агента, що мав зустріти тут корабель, візьміть у нього папери до агента в Галаці з таким самим дозволом провести обшук на кораблі, як і тут. Квінсі Моріс, зустріньтеся з віце-консулом і заручіться його підтримкою, щоб його представник у Галаці надав нам допомогу, щоб полегшити нашу мандрівку: аби ми не гаяли часу, коли будемо по той бік Дунаю. Джон залишиться з мадам Міною і зі мною, і ми порадимося, бо якщо збори потребуватимуть більше часу, ви можете затриматися. Немає значення, коли сяде сонце, тому що я буду з мадам і отримаю від неї відповідь.
— А я, — мовила місіс Гаркер, котра пожвавішала і стала схожою на себе, якою була раніше, більше, ніж будь-коли за останні дні, — всіляко намагатимусь бути корисною. Я думатиму і писатиму для вас, як я робила це раніше. В мені ніби щось дивним чином клацнуло — і я почуваюся вільнішою, ніж за весь останній час!
Три юнаки мали вигляд найщасливіших людей, щойно усвідомили значення її слів. Але Ван Гелсінґ і я обмінялися серйозними і стурбованими поглядами, однак нічого не сказали.
Коли троє чоловіків заходилися виконувати свої завдання, Ван Гелсінґ попросив місіс Гаркер дістати копії щоденників і знайти в них ту частину, в якій ідеться про перебування Гаркера в замку Дракули. Вона вийшла за щоденниками. Коли двері по ній зачинилися, професор сказав мені:
— У нас на думці одне й те саме. Кажи!
— Відбулася якась зміна. Але це слабка надія, вона може ввести нас в оману.
— Цілком вірно. Ти знаєш, чому я попросив її принести рукопис?
— Ні, — відповів я, — хіба що для того, аби мати можливість залишитися вдвох.
— Ти частково правий, друже Джон, але тільки частково.