Він поквапливо розповів:
— Гармата номер шість вибула зі строю. Двох при ній убито. Командування батареєю я передав мічманові Сакелларі. Він теж поранений, але лишився в строю.
— А як взагалі наші справи? — спитав старший лікар. Мічман Туманов махнув рукою і застогнав.
Сигнальник Куценко, прийшовши, зморщив обличчя, ніби збирався чхнути,— у нього було перебите перенісся. Матрос Карнизов, показуючи лікареві розірваний пах, вискалив зуби і химерно засіпав головою, на якій виднілася борозна, ніби проведена ведмежим кігтем. У барабанщика, квартирмейстера Волкова, одно плече з розтрощеною ключицею спустилося нижче другого і безпомічно звисла рука. Далекомірник Захваткін, зігнувшись, затулив руками обличчя — у нього одне око було пошкоджене, а друге витекло. Нетерпляче човгав ногою комендор Толбенников. йому обпалило голову, плечі й руки. Носильники раз у раз приносили поранених з розпоротими животами, з переламаними кістками, з пробитими черепами. Деякі так обгоріли, що не можна було їх пізнати, і всі вони, облизані вогняними язиками, тепер жалілися, тремтячи, як у лихоманці:
— Холодно... морозить...
Поранених, які дістали тимчасову медичну допомогу, укладали тут-таки, на палубі, на розгорнуті матраци.
Як завжди буває в масі людей, серед них були і хоробрі, й боягузи. Одні, незважаючи на тяжкі поранення, після наданої їм допомоги поривалися знову піти нагору, щоб зайняти своє місце в бою, Лікарі затримували їх силоміць. Інші, з маленькими подряпинами, намагалися застряти в операційному пункті або заховатися в глибині судна.
Як морська війна відрізняється від сухопутної, так і медична допомога пораненим на кораблі має свої особливості. Насамперед про евакуацію потерпілих не може бути й мови. їм доведеться лишатися тут доти, доки судно прибуде в свій або чужий порт. Броненосець, поки може управлятися, не повинен виходити з бойової колони, щоб передати поранених. Цим самим він тільки порушив би загальний стрій ескадри і послабив би на якийсь час її силу. Не може до нього під час бою наблизитися й госпітальне судно, щоб зняти людей, які вибули із строю, бо воно рискує від одного снаряда піти на дно з усім своїм населенням. Значить, тут, у цьому приміщенні, і поранені, і медичний персонал, і вся решта людей однаково поділяють долю свого корабля. Була різниця і в самому характері нанесених ран. У нас, на відміну від сухопутного бою, не дірявили людей кулями з гвинтівок, не рубали шаблями, не проколювали багнетами, не м'яли кінськими копитами.
Якщо на суші терпіли лише частково від артилерійського вогню, то на кораблі діставали каліцтво виключно від розриву снарядів. Тому до нас зверталися люди по медичну допомогу з опіками або з такими ранами, які були заподіяні осколками з гострими, ріжучими краями, що порушували цілість тканин на великій площі. Потім у сухопутній битві навіть на передових перев'язочних пунктах медичний персонал, займаючись своїм ділом, не відчуває тих незручностей, які припадають на доліб суднових лікарів. Там — надійна земля, тут — хитаються стіни, вислизає з-під ніг палуба, а при крутому повороті судна появляється такий загрозливий крен, що холопе душа, і все це відбувається так раптово, що цього не можна передбачити.
Не звертаючи уваги на всі ці тяжкі умови, обидва лікарі з винятковою енергією виконували свої обов'язки. Легко поранених перев'язували фельдшери, а в деяких випадках і санітари. Дуже покалічені обов'язково проходили через руки Макарова й Авророва.
— На операційний стіл! — чулися їхні розпорядження.
Морський бій триває недовго, а безладдя, яке супроводить його, може погано вплинути на успіх операції. Тому серйозні операції, як і справжнє лікування, відкладали до більш слушного часу, коли перестануть гриміти гармати і противники розійдуться в різні боки. Крім того, потерпілих прибувало стільки, що лікарям ніколи було розбиратися в деталях тілесних пошкоджень. Вони обмежувались лише поверховим оглядом ран, кровотечі і визначенням того, наскільки пошкоджена кістково-суглобна система. І зараз же вживали невідкладних лікувальних заходів.
Раз у раз чути було владний голос Макарова:
— Тампонувати рану!.. Руку в лубок!.. Цьому вприснути два шприци морфію!
Фельдшери і санітари кидалися від одного пораненого до іншого, накладаючи пов'язки або джгути. Мої обов'язки були прості: я міняв забруднені простирала, подавав щось лікарям або напував спраглих. Обидва лікарі були зайняті тими, кому поранення загрожувало смертю. Корабель, крім хитавиці, часто здригався від залпових пострілів своєї важкої артилерії і від розривів ворожих снарядів. У такі хвилини хірургічний ніж лікаря, освіжаючи рану, проходив у людське м'ясо глибше, ніж слід, а ножиці, замість того, щоб тільки обрізати тканини, які втратили життєздатність, впивалися і в живий організм.
Священик Паїсій тут-таки сповідав і причащав тяжко поранених, покладених на розстелені по палубі матраци. Перед покаліченою людиною він ставав на коліна і, згорбившись, ласкаво промовляв:
— Кайся в своїх гріхах.
Якщо матрос був непритомний і не міг відповідати на питання, священик все одно накривав його єпітрахиллю і відпускав йому гріхи. А потім тремтячою рукою, розхлюпуючи причастя, сунув умираючому ложечку в рот.
Людина з розтрощеною потилицею корчилася в агонії.
— Причащається раб божий.:. Отець Паїсій, спохватившись, спитав:
— А як звати його? Хтось відповів:
— Прізвище — Костильов, а ім'я — невідомо. Один із санітарів порадив:
— Гальванер, батюшко, він. Так прямо і скажіть: гальванер Костильов. На тім світі розберуться.
Священик витріщив очі на того, хто порадив таке, а потім машинально вимовив:
— Причащається раб божий гальванер Костильов.
В операційний пункт прибували люди з різних бойових дільниць броненосця, і ми дізнавалися від них і від носильників, що діється нагорі і в якому стані наша ескадра. Відомості були невтішні. На "Суворове", "Александре ІІЬ і "Ослябе" виникли пожежі. Почались руйнування і на нашому кораблі.
На операційний стіл поклали матроса Котліба Тома. У нього ліва нога в коліні була розтрощена і трималася тільки на сухожиллях. Виявилося, що перш ніж його підібрали носильники, він довго повз від носового каземату до середини судна, лишаючи за собою кривавий слід. Тепер він лежав нерухомо, посірілий, як труп, цілком байдужий до того, що з ним робили, йому розпороли штанину, оголили ногу до паха і наклали на неї гумовий джгут. Коли відрізали сухожилля, старший лікар Макаров наказав мені:
— Новиков, прибери.
Я взяв з операційного стола чобіт з кривавою кісткою, що стирчала з нього, і, не знаючи, що мені з ним робити, тримав його в руках. Моя увага була прикута до дальшої операції над Котлібом. Ту частину ноги, що лишилася, обтерли ефіром і помазали йодистою настойкою. Рукава у старшого лікаря були закочені по самі лікті. Блиснув хірургічний ніж в його правій руці. Наче крізь марення я бачив, як відділяли шкіру з жировим шаром і як різали м'ясо навскоси, оголюючи поламану кістку. Потім по ній заскреготіла спеціальна пилка. На кістку загнули залишений запас свіжого м'яса, натягли на неї шкіру і почали штопати голкою з шовковою ниткою. Я й далі тримав чобіт, з якого стирчала кістка. Мене пройняло холодним потом і сильно нудило. Старший лікар, працюючи, не помічав, що скроня в нього забруднена кров'ю і що в його каштановій бороді блищать великі краплі поту. Він побачив мене і розсердився: І
— Чого ти тримаєш у руках чобіт?
— А куди ж мені його? — в свою чергу спитав я, ледве тямлячи.
— Кинь під стіл.
Я виконав наказ, кинув чобіт під стіл, але звуку від його падіння не розчув.
Через комінгс переступив в операційний пункт далекомірник Селінов і часто закліпав, осліплений яскравим світлом електрики.
— Броненосець "Ослябя" перевернувся! — прокричав він з якимсь вереском.
Здригався, шарпаючись, броненосець. В операційному пункті урвалася розмова, припинився стогін, і всі втупили очі в далекомірника, що
приніс страшну звістку. А у нього сіпалися скривавлені губи і дико блукав погляд, когось розшукуючи.
— Ти що базікаєш? Як перевернувся? —пригнічено запитав старший лікар.
— Догори кілем, ваше високоблагородіе!
— Дурниці! Цього не може бути!
— Я сам бачив. Спершу горів, потім накренився, потім відразу повалився.
Слідом за далекомірником прийшли носильники і підтвердили його повідомлення.
— Броненосець уже потонув,— додали вони.
Застогнали поранені. Хтось у кутку голосно заридав. Священик Паї-сій, підвівши очі до стелі, почав часто хреститися. Старший лікар посмикав скривавленою рукою борідку, молодший — мовчки похитав головою, і знову вони взялися за поранених.
Я відчув, що зараз упаду, і, не тямлячи себе, поквапно поліз нагору.
КАРАВАН СМЕРТІ
Бій ішов на паралельних курсах. Головні сили противника складалися з чотирьох броненосців і восьми броненосних крейсерів. З ними йшли ще два швидкохідні авізо — "Тацута" і "Чіхая". Але вони не мали бойового значення і лише виконували роль посильних суден, тримаючись за лівим боком колони, недосяжні для наших снарядів,— перший на траверзі "Мікаса", другий на траверзі "Ідзумо". Проти японців ми виставили дванадцять броненосців. Відстань між ворожими ескадрами була близько тридцяти кабельтових.
Над морем, прилипаючи до збурених хвиль, розстилалися пасма диму і мли. Під натиском вітру ці пасма розривалися на клоччя, і тоді на сірому тлі неба невиразно окреслювалися ворожі кораблі. Притримуючись кільватерного строю, вони йшли один за одним, і, як розлючені фантастичні потвори, видихали в наш бік блискавиці. Тим самим відповідали їм і наші броненосці. Це билися головні сили, вирішуючи суперечку двох ворогуючих імперій. А позаду, праворуч від курсу, точився бій між крейсерами. Від гарматних пострілів, то далеких, то зовсім близьких, стояв такий гуркіт, наче небо перетворилося на залізне склепіння, по якому били стопудові молоти. Сотні снарядів, яких не бачиш, але польоти яких відчуваєш всією своєю істотою, з вібруючим гулом пронизували повітря, описуючи траєкторії зустрічними курсами. Навколо наших суден, особливо передніх, падав важкий град металу. Японські снаряди розривалися навіть від удару об воду. Металось, закипаючи, море, і над його поверхнею, ревучи, на мить виростали велетенські фонтани, змішані з чорно-бурим димом і червоним полум'ям.