Він підняв голову, і гірка дійсність швидко очутила його.
"Мабуть, треба вставати", — сказав він сам до себе.
Води на цьому поверсі не було. Герствуд узув холодні черевики і встав, розминаючи заклякле тіло. Одяг теж холодив, волосся скуйовдилося.
— Прокляття! — пробурмотів він, насуваючи капелюха.
Унизу — нові прикрощі. Розшукавши водопровідний кран з жолобом, із якого колись, очевидно, напували коней, Герствуд переконався, що рушника нема, а його носовичок устиг забруднитись. Він обмежився тим, що змочив очі крижаною водою. Потім розшукав майстра.
— Снідали? — спитав той.
— Ні ще, — відповів Герствуд.
— То снідайте швидше; ваш вагон поки що не готовий.
Герствуд завагався.
— Ви не можете мені дати талон до їдальні? — присилував він себе попросити.
— Ось, маєте, — сказав майстер, простягаючи йому талон.
Сніданок був не кращий, ніж учорашня вечеря, — шматочок м'яса і погана кава. Поснідавши, Герствуд вернувся в парк.
— Ідіть сюди, — кивнув йому майстер. — За кілька хвилин можете виводити оцей вагон!
Герствуд зліз на площадку вагона, що стояв у напівтемному парку, і чекав сигналу. Він нервувався і водночас відчував полегкість. Хай хоч що, аби не лишатися в цьому парку!
Це був четвертий день страйку, і справа починала повертати на зле. Досі страйкарі, за порадою своїх керівників і газет, провадили боротьбу досить мирно. Насильств майже не було. Правда, страйкарі зупиняли вагони, заводили суперечки з водіями. Кількох штрейкбрехерів їм пощастило умовити, і ті кинули роботу; в кількох вагонах повибивали шибки; кілька разів зчинявся галас. І тільки п'ятьох чи шістьох вагоноводів було поранено серйозно, але в усіх цих випадках керівники страйку посилались на те, що натовп діяв свавільно.
Проте вимушена бездіяльність і свідомість того, що компанія, підтримувана поліцією, тріумфує, розлютила страйкарів. Вони бачили, що кількість вагонів на колії щодень зростає, а представники компанії не переставали заявляти, що опір страйкарів зламано. Це вкидало робітників у розпач. Вони починали розуміти, що мирні методи призведуть, кінець кінцем, до того, що компанії пустять в обіг усі вагони, а ті, хто протестував, залишаться за бортом, Виходило, що мирні методи тільки допомагають трамвайним компаніям.
І страйкарі раптом загорілись, і цілий тиждень пристрасті буяли, не вгаваючи. Вони нападали на вагони, кидались на штрейкбрехерів, заходили в сутички з полісменами, ламали колії. Залунали постріли, вуличні бої та сутички з розлютованими юрбами почастішали, і місто кишіло національними гвардійцями.
Про цю зміну в настрої робітників Герствуд нічого не знав.
— Виводьте вагон! — гукнув йому майстер, енергійно махнувши рукою.
Новоспечений кондуктор стрибнув на задню площадку і дав два дзвінки — сигнал рушати. Герствуд повернув ручку, і вагон викотився з воріт на вулицю. Там на передню площадку піднялися двоє кремезних полісменів і стали обабіч Герствуда.
Біля воріт трамвайного парку пролунав гонг, кондуктор відповів двома дзвінками, і Герствуд штовхнув ручку,
Обидва полісмени спокійно роззирнулись навкруги.
— Та й холодно ж сьогодні,— з сильним ірландським акцентом промовив той, що стояв ліворуч.
І взагалі з мене досить учорашнього, — сказав другий. — Не хотів би я мати таку роботу постійно.
Я теж!
Обидва не звертали ніякої уваги на Герствуда, що стояв на крижаному вітрі, в думці проказуючи останні напучування майстра.
— Їдьте весь час швидко, — казав той. — Не спиняйте вагона на вимогу людини, яка не скидається на справжнього пасажира. Ні в якому разі не спиняйтесь там, де побачите натовп.
Полісмени якийсь час їхали мовчки.
Останній, мабуть, проїхав щасливо, — заговорив знов той, що стояв зліва. — Щось його і не видно ніде.
— Хто з ним там поїхав? — спитав другий, маючи на увазі, звичайно, своїх товаришів, приставлених до вагоновода.
— Шеффен і Раян.
Знов запанувала тиша. Вагон рівно котився вперед. Будинки тут були розкидані на великій відстані один від одного, і Герствуд майже не бачив людей. Загалом становище вдавалось не таким уже й неприємним. Якби не люта холоднеча, то, мабуть, було б і зовсім не погано.
Такий настрій швидко змінився, коли, він побачив попереду заворот, якого не чекав. Герствуд вимкнув струм і щосили наліг на гальмо, але все ж не встиг досить загальмувати вагон на закругленні, і його сильно струснуло. Він хотів щось сказати на виправдання але утримався.
— Глядіть, з цим треба обережніше! — трохи зневажливо промовив полісмен з лівого боку.
— Ваша правда, — засоромлено погодився Герствуд.
На цій колії їх до біса, таких: заворотів, — додав той, що стояв, з, правого боку.
За рогом починалася людніша вулиця. Попереду доказалися двоє-троє перехожих. З воріт вийшов хлопчик з бляшаним бідоном: для молока, і з його уст на адресу Герствуда вперше злетіло прикре назвисько штрейкбрехерів.
— Короста! — заволав він. — Короста!
Герствуд чув, але постарався не звертати уваги. Він знав, що почує це ще не раз, а можливо, й далеко гірші речі.
Трохи далі, на перехресті, стояв чоловік і показував, щоб трамвай зупинився.
— Не звертайте на нього уваги, — сказав один з полісменів. — Він щось лихе має на думці.
Герствуд послухався і, доїхавши до перехрестя, впевнився, що порада була мудра. Щойно чоловік зрозумів, що на нього не зважають, він погрозливо підняв кулак.
— Ах ти ж, боягузе проклятий! — гукнув він.
Кілька чоловік, що стояли тут же, на розі, сипнули навздогін глузливою лайкою.
Герствуд ледь зіщулився. Дійсність виявилась гіршою, ніж він сподівався.
Проїхали ще три-чотири квартали, і попереду замаячіла якась купа просто на рейках.
— Еге, вони вже тут попрацювали! — сказав один з полісмені®.
— Доведеться, либонь, погарикатись, — відгукнувся другий.
Герствуд доїхав до самої купи і спинив вагон. Ледве встиг він це зробити, як навколо вже зібрався натовп, що складався з вагоноводів і кондукторів та їхніх друзів і прихильників.
— Сходь з вагона, товаришу, — заговорив хтось примирливо. — Невже ж ти хочеш видерти шматок хліба іншому з рота?
Герствуд зблід і стиснув ручки гальма й контролера, сам не знаючи, що робити.
— Забирайтесь геть! — заревів один з полісмені, перехиляючись над поручнями площадки. — Геть з дороги! Не заважайте людині робити своє діло!
— Послухай, товаришу! — провадив ватажок страйкарів, ніби не помічаючи полісмена і звертаючись до Герствуда. — Ми всі такі ж трудящі люди, як і ти. Якби ти був справжній вагоновод і з тобою так поводилися, як з нами, ти б не дозволив, щоб хтось прийшов і зайняв твоє місце, правда? І ти б не стерпів, щоб хтось заважав тобі добиватися своїх прав?
— Заткни пельку, кажу, заткни! Геть звідси! — гримнув другий полісмен і, зіскочивши з площадки, кинувся до натовпу і почав відпихати людей.
У ту ж мить його товариш опинився поруч в ним.
— Назад! — ревли обидва. — Геть звідси! Якого дідька вам треба? Забирайтесь!
Натовп загув, ніби маленький рій бджіл.
— Чого штовхаєтесь? — рішуче промовив один із страйк карів. — Я не роблю нічого лихого.
— Геть звідси! — гукав полісмен, розмахуючи кийком. — Дивись, заїду по довбешці! Назад, кажу!
— Якого бісового батька!! — крикнув інший страйкар, пробиваючись наперед, і додав ще кілька крутеньких слів. Лусь! Кийок полісменів упав на його голову. Він закліпав очима, ніби раптом осліп, поточився, рвучко підняв руки вгору і, хитаючись, відступив назад. У відповідь на це чийсь спритний кулак добре врізав полісмена по потилиці.
Полісмен розлютився і кинувся в натовп, оскаженіло періщачи кийком на всі боки. Його товариш не відставав від нього, підкріплюючи удари добірними прокльонами. Серйозної шкоди ніхто не зазнав — страйкарі спритно ухилялись від ударів. Стоячи на тротуарі, вони сипали глузливою лайкою.
— Де кондуктор? — гукнув один з полісменів і, озирнувшись, побачив, що той, переляканий, стоїть поруч з Герствудом. Герствуд спостерігав усю сцену не так з ляком, як з подивом.
— Чом ви не сходите і не скидаєте цього каміння з колії? — спитав полісмен. — Яка з того користь, що ви там стоїте? Ви що, думаєте тут весь день простояти? Ану, злазьте!
Герствуд, що від хвилювання аж задихався, зіскочив на землю разом з переляканим кондуктором, так, ніби і його кликали.
— Швидше! — підганяв другий полісмен.
Незважаючи на холоднечу, обом полісменам було жарко.
Вони аж кипіли від люті. Герствуд з кондуктором почали відкидати камінь за каменем, зігріваючись роботою.
— Ах ти ж, коросто нікчемна! — гукав натовп. — Боягуз! Захотілось украсти чужу роботу? Обкрадати бідних, злодіяка ти! Нічого, стривай, ми ще до тебе доберемось!
Усе це чулось не від однієї людини. Такі й подібні слова долітали то з одного кінця натовпу, то з другого, супроводжувані лайкою.
— Працюйте, мерзотники! — гукнув чийсь голос. — Робіть своє брудне діло! Через вас, паразитів, бідним людям доводиться гинути!
— Хай вам бог пошле голодну смерть! — вереснула якась стара ірландка, розчиняючи вікно і висовуючись із нього.
— І тобі, і тобі! — додала вона, зустрівшись поглядом з одним із полісменів. — Ах ти ж, душогубе! Вдарив мого сина по голові! Ах ти, кровопивце, нелюде, диявол ти! Ах ти…
Але полісмен удавав, що не чує.
— Іди ти к бісу, стара відьма! — пробурмотів він під ніс, обводячи поглядом страйкарів, що розсипалися в різні боки.
Коли все каміння було скинуто з рейок, Герствуд знову зайняв своє місце на площадці вагона під цілу бурю прокльонів. Обидва полісмени теж стали на свої місця, кондуктор подзвонив, і раптом бабах! дзень! — крізь вікна й двері полетіло каміння. Одна каменюка мало не влучила Герствудові в голову, друга розбила шибку позад нього.
— Рушайте швидше! — загукав один з полісменів і сам схопився за ручку.
Герствуд не забарився, і трамвай зірвався з місця під градом каміння і зливою прокльонів.
— Цей… такий і перетакий заїхав мені в потилицю, — сказав один з полісменів, — але я його добре огрів за це!..
— Та й я, либонь, декому з них залишив знаки на спогад, — промовив другий.
— Я знаю того довготелесого, що обізвав нас такими й сякими, — додав перший. — Я ще йому нагадаю про це!
— Я, тільки-но ми під'їхали, вже знав, що без бійки не обійдеться, — зауважив другий.
Герствуд, украй збуджений і розпалений, невідривно дивився вперед.