Оберігає вас і ваших рідних.
Ходімо ж. Відведу я вас у храм.
Ідуть геть.
Д І Я Т Р Е Т Я
Сцена перша
Сурми.
Входять малолітній п р и н ц У е л ь с ь к и й,
г е р ц о г и Г л о с т е р і Б е к і н г е м,
к а р д и н а л Б о р ч е р, К е т с б і та інші.
Б е к і н г е м
Ласкавий принце, радий вас вітати
Із прибуттям в столицю вашу, Лондон.
Г л о с т е р
Володарю думок моїх, чому
Печальні ви? Стомились у дорозі?
П р и н ц У е л ь с ь к и й
Ні, дядю, не стомився, хоч печаль
Мені дорогу тяжчою зробила.
Чому не бачу інших я дядьків?
Г л о с т е р
Мій принце, чистота і юність ваші,
З життєвою брехнею несумісні,
За зовнішністю судять про людей.
Та знає Бог, що зовнішність людини
Дядьки, яких чекали ви зустріти,
Солодкими словами прикривали
Отруту, що ховали у серцях.
Врятуй вас, Боже, від брехливих друзів.
П р и н ц
Але ж вони не друзі, а дядьки.
Г л о с т е р
Мер Лондона бажає вас вітати.
Входить л о р д – м е р Л о н д о н а з почетом.
Л о р д – м е р
Дай Боже, принце, вам здоров'я й щастя.
П р и н ц
Вам дякую, мілорде.
(до почету)
Вам також.
Лорд-мер і почет відходять в глибину сцени.
А я чекав, що мати з братом Йорком
Іще до в'їзду в Лондон нас зустрінуть.
І Гастінгс, бачу я, полінувався
Нам вчасно сповістити: де вони.
Б е к і н г е м
Та ось і він, від поспіху спітнілий.
Входить Г а с т і н г с.
П р и н ц
Мілорде, радий бачить вас. Де мати?
Г а с т і н г с
Чому – не знаю (те відомо Богу),
Та королева-мати й брат ваш Йорк
Сховалися у храмі. Юний герцог
Хотів іти зі мною вам назустріч,
Та не пустила матінка його.
Б е к і н г е м
Незрозуміла примха! Кардинале,
Чи не могли б умовити ви матір,
Щоб міг з'явитись юний герцог Йорк
На зустріч з братом? – А якщо відмовить,
То доведеться, Гастінгсе, насильно
Його забрати із ревнивих рук.
К а р д и н а л
Якщо слабкий мій голос, Бекінгеме,
Переконати зможе королеву,
То герцог Йорк негайно буде тут.
Залишиться глуха, не дай нам Бог
Порушити святі права притулку
Своїм насильним вторгненням у храм.
Я гріх такий на себе не візьму.
Б е к і н г е м
Уперті ви, мілорде, й нерозумні,
А совісність подібна – старомодна.
Міркуйте, як сучасність нам велить.
Забрати Йорка з храму – не блюзнірство,
Бо храм дає притулок тільки тим,
Хто сам безпосередньо в ньому служить,
Або хто сам про захисток просив.
Ні тим, ні іншим герцог буть не може,
Тож божий храм – йому не укриття.
Я думаю, його забравши з церкви,
Церковних не порушите ви прав.
Такі права існують для дорослих,
Та я не чув про сховок для дітей.
К а р д и н а л
Мілорде, ви мене переконали.
Зі мною йдете, Гастінгсе?
Г а с т і н г с
Іду.
П р и н ц
Мілорди, я прошу вас, поспішайте.
Кардинал і Гастінгс ідуть геть.
(до Глостера)
Де будемо ми, дядю, з братом жити
Весь час до коронації моєї?
Г л о с т е р
Де хочете, володарю, живіть.
Якщо ж моєї просите поради,
То вам би краще Тауер обрати
На день чи два, а далі я знайду
Приємніше і здоровіше житло.
П р и н ц
З усіх можливих Тауер – найгірше.
Його, здається, Юлій Цезар звів?
Б е к і н г е м
Заклав фортецю він, а всю будівлю
Добудували протягом століть.
П р и н ц
І хто ж заслуги Цезаря засвідчив –
Літопис чи перекази народні?
Б е к і н г е м
В літопису написано про це.
П р и н ц
А все ж, коли б про це не написали
В літопису, то правда з вуст в уста
Людьми передавалась би постійно
І до Страшного суду дожила.
Г л о с т е р
(на бік)
Розумні діти рідко довговічні.
П р и н ц
Що ви сказали, дядю?
Г л о с т е р
Я сказав,
Що справи і без свідчень довговічні.
(на бік)
Немов Порок у п'єсі, надаю
Я виразам тлумачення двозначні.
П р и н ц
Так, Юлій Цезар справді був великим.
Він доблестю свій розум збагатив
І розумом свою увічнив доблесть.
Хоч мертвий він, та смерть над ним не владна:
В безсмертній славі вічно він живе.
І хочу вам зізнатись, Бекінгеме…
Б е к і н г е м
У чому саме, мій люб'язний принце?
П р и н ц
Бажаю, як дорослим стану я,
Французькі володіння повернути.
А ні, – нехай загину як солдат,
Свій титул королівський не зганьбивши.
Г л о с т е р
(на бік)
Як правило, весна занадто рання
Коротке літо пророкує нам.
Входять г е р ц о г Й о р к с ь к и й,
Г а с т і н г с і к а р д и н а л.
Б е к і н г е м
А ось у добрий час і герцог Йоркський.
П р и н ц
Ну, як ти поживаєш, брате мій?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Прекрасно, мій король. Так називати
Тепер тебе повинен я?
П р и н ц
На жаль,
Помер наш батько, хто цей славний титул
Міг уславляти, – й титул потьмянів.
Г л о с т е р
Як поживає милий мій племінник?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Спасибі, дядя Глостере. До речі,
Казали ви, що лиш будяк високий,
А принц, мій брат, мене вже переріс.
Г л о с т е р
Помітно.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
То виходить, він – будяк?
Г л о с т е р
Хіба б я так насмілився сказати?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Я бачу, ви люб'язніші із ним.
Г л о с т е р
Він, як король, для мене – повелитель,
А вас же я, як родича, люблю.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
То свій кинджал, прошу вас, подаруйте.
Г л о с т е р
Кинджал, мій любий герцоге? Візьміть.
П р и н ц
Я бачу, ти канючити умієш.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Наш дядя добрий, не відмовить він.
Не жаль таку дурничку віддавати.
Г л о с т е р
Я більшого для вас не пошкодую.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
І більшого? То подаруйте меч.
Г л о с т е р
Охоче, милий. Тільки він великий.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
То щедрі ви лиш на дрібні дарунки?
Як більше щось, відразу: "Не канюч"?
Г л о с т е р
Мій меч вам буде затяжкий, напевне.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Не знав я, що непевний меч у вас.
Г л о с т е р
То меч взяли б, племіннику маленький?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Узяв би, тільки з вдячністю такою ж.
Г л о с т е р
З якою?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Із малою, як я сам.
П р и н ц
Ти, брате Йорк, поводишся зухвало!
Як може дядя зносити тебе?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Як зносити, чи як мене носити?
Брат висміяв обох нас, дядю Глостер:
Вважає він, що ви могли б мене
Носити, наче мавпочку, на спині.
Б е к і н г е м
(тихо до Гастінгса)
Дивіться, як він спритно повернув!
Щоб дядя не образився на жарти,
Він дуже мило висміяв себе.
Такий ще юний і такий лукавий!
Г л о с т е р
(до принца)
Мілорде, може, рушите ви далі?
А я тим часом з лордом Бекінгемом
Покірно вашу матір попрошу,
Щоб в Тауер з'явилась вас зустріти.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Навіщо нам у Тауер, мій брате?
Г л о с т е р
Мілорд протектор каже – так потрібно.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Але ж я там від страху не засну!
Г л о с т е р
Чого тобі, племіннику, боятись?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
А привид дяді Кларенса? Бабуся
Казала, що його убили там.
П р и н ц
Дядьків я не боюся, хай і мертвих.
Г л о с т е р
Як, сподіваюсь, принце, і живих?
П р и н ц
Так, поки всі живі, я не боюся,
Хоч я постійно думаю про них
І в Тауер з важким рушаю серцем.
Сурми.
Всі ідуть, крім Глостера, Бекінгема і Кетсбі.
Б е к і н г е м
(до Глостера)
Мілорде, чи не мати-королева
Навчила балакучого синка
Над вами непристойно жартувати?
Г л о с т е р
Напевне, так. Хлопчисько не дурний!
Меткий, зухвалий, спритний і сміливий.
Увесь в матусю з голови до п'ят.
Б е к і н г е м
Залишмо їх. – Ну, Кетсбі, підійди.
Ти присягався нам допомогати
І таємницю нашу берегти.
Усе, про що дорогою у Лондон
Ми говорили, ти прекрасно чув.
Як думаєш, чи згодиться лорд Гастінгс,
Що має благородний герцог Глостер
Посісти нині королівський трон?
К е т с б і
Він, в пам'ять короля, так любить принца,
Що проти нього він не схвалить дій.
Б е к і н г е м
А Стенлі як? Чи піде разом з нами?
К е т с б і
Як Гастінгс, так робитиме і він.
Б е к і н г е м
Ну що ж, тоді іди, мій добрий Кетсбі,
І обережно мову заведи
Із Гастінгсом – розвідай, як він мислить;
І в Тауер поклич його прийти
Порадитись про день коронування.
Побачиш, що підтримує він нас, –
Його ти підбадьор, йому відкрийся.
А буде незговірливим, холодним –
Таким же будь і припини розмову,
А нам розкажеш про його думки.
Повинні ми зібрати завтра раду,
На тебе ми надіємося твердо.
Г л о с т е р
Вітай від мене Гастінгса. Скажи,
Що зграї ворогів його затятих
У Помфреті на ранок пустять кров.
Нехай, почувши цю відрадну звістку,
Міцніше він цілує місіс Шор.
Б е к і н г е м
Отож, берись до справи, добрий Кетсбі.
К е т с б і
Усі, що маю, сили докладу.
Г л о с т е р
До ночі ми почуємо про тебе?
К е т с б і
Я певний, що почуєте, мілорде.
Г л о с т е р
Ти знайдеш в Кросбі-хаус нас обох.
Кетсбі іде геть.
Б е к і н г е м
Що будемо із Гастінгсом робити,
Якщо він відцурається від нас?
Г л о с т е р
Та голову рубати – і по всьому!
Як я зійду на трон, ти нагадай,
Щоб графство Херіфорд тобі віддав я
З усім добром, що Едуард лишив.
Б е к і н г е м
Про щедру обіцянку нагадаю.
Г л о с т е р
Побачиш ти, що я тримаю слово.
Тепер ходім вечеряти, а потім
В подробицях розглянемо наш план.
Ідуть геть.
Сцена друга
Перед будинком лорда Гастінгса.
Входить г о н е ц ь.
Г о н е ц ь
(стукає в двері)
Мілорде, відчиніть скоріше!
Г а с т і н г с
(з будинку)
Хто там?
Хто стукає?
Г о н е ц ь
Від лорда Стенлі я.
Г а с т і н г с
(з будинку)
Котра година?
Г о н е ц ь
Вдарило четверту.
Входить л о р д Г а с т і н г с.
Г а с т і н г с
Чомусь не спиться лорду уночі.
Г о н е ц ь
Це так, як за дорученням судити:
Спочатку вас вітати наказав.
Г а с т і н г с
А далі що?
Г о н е ц ь
Іще звелів сказати,
Що бачив сон, немов жорстокий вепр
Зірвав із нього іклами шолом.
Нагадує, що будуть дві наради,
І на одній відбутись може те,
Що вас обох на другій раді згубить.
І через це запитує він вас,
Чи згідні ви, мілорде, з ним негайно
Сідлати коней і на північ мчати
Від небезпек, що вчув душею він?
Г а с т і н г с
Вертайся до господаря, мій друже,
Скажи, щоб не боявся двох нарад:
На першій з них ми будемо присутні,
На іншій – Кетсбі, наш надійний друг.
Якщо б якась і виникла загроза,
То нас про це негайно сповістять.
А щодо снів пророчих передай:
Нехай не вірить маренням облудним.
Від вепра ж утікати, доки він
Не кинувся, це – лиш дражнити звіра,
Який не думав зачіпати нас.
Іди і запроси сюди мілорда,
Щоб ми з ним разом в Тауер пішли.
Побачить він, що вепр цілком ручний.
Г о н е ц ь
Іду, мілорде.