Та розстібну підпругу. Хай на волі
Здихає він.
( Розгнуздує і розсідлує коня. )
Входять кілька л я х і в.
Панове, радий вам!
Чому ж не бачу Курбського між вами?
Я бачив, як сьогодні в пекло бою
Він врізався; з усіх сторін його
Шаблі, немов колосся, обліпили;
Та меч його найвище підіймався,
А грізний клич всі звуки заглушав.
Де ж витязь мій?
Л я х
Він ліг на полі смерті.
С а м о з в а н е ц ь
Честь воїну і мир його душі!
Як мало нас лишилось після бою.
Ах, запорожці! Зрадники-злочинці,
Це ви, прокляті, ви згубили нас —
На три хвилини духу вам не стало!
Не встояли! десятого повішу,
Розбійники!
П у ш к і н
Хоч би чия провина,
А все ж таки ми начисто розбиті
І знищені.
С а м о з в а н е ц ь
Могли й перемогти.
Я вже зім'яв передову їх рать,
А молодці! їй-богу, молодці,
Люблю за це — із них я неодмінно
Почесну варту наберу собі.
П у ш к і н
Де ж ночувати будемо сьогодні?
С а м о з в а н е ц ь
Та тут, у лісі. Вдосвіта у путь.
А до обіду будемо у Рильську.
Добраніч вам!
( Лягає, кладе під голову сідло й засинає.)
П у ш к і н
Приємних сновидінь!
Розбитий в прах, рятуючись у втечі,
Він безтурботний, зовсім як дитя;
Йому допомогає провидіння,
Тому і ми не будем сумувать.
МОСКВА. ЦАРСЬКІ ПАЛАТИ.
Б о р и с, Б а с м а н о в.
Ц а р
Його розбили, та яка в тім користь?
Ми здобули даремну перемогу.
Розсіяне, зібрав він знову військо,
З Путивльських стін загрожуючи нам.
Що роблять в той же час герої наші?
Під Кромами, де жменька козаків
Над ними надсміхається, застряли.
Я ними не вдоволений, негайно
Пошлю тебе, щоб військо ти очолив;
Не рід, а розум першим я зроблю;
Хай тужать про свої права боярські;
Пора відкинуть їхні нарікання
І знищити навік той звичай згубний.
Б а с м а н о в
Ох, царю наш, стократ благословен
Той стане день, коли Розрядні книги
Із чварами, з пихатим родоводом
Згорять в огні.
Ц а р
Вже недалеко він;
Лиш дай мені народне хвилювання
Угамувать.
Б а с м а н о в
Не варто і зважати;
Так само кінь гризе узди залізо,
На владу батька ремствує юнак;
І що ж? конем спокійно править вершник,
А батько все ж керує юнаком.
Ц а р
Кінь може скинуть вершника з сідла,
Син не завжди у батька в повній волі.
Суворість невсипуща тільки й може
Тримать народ. Так думав Іоанн,
Тверезий і розумний самодержець,
Так думав і його жорстокий внук.
Ні, милості народ не відчуває:
Твори добро — не діждешся подяки;
Карай, грабуй — тобі не буде гірше.
Входить б о я р и н.
Що скажеш?
Б о я р и н
Привели гостей заморських.
Ц а р
Іду прийнять; Басманов, почекай,
Залишся тут; я хочу ще з тобою
Поговорить.
( Іде геть.)
Б а с м а н о в
Високий дух державний.
Дай бог йому з Отреп'євим проклятим
Управитись, і ще багато він
Добра зробити може для Москви.
Важлива думка в нього народилась.
Не треба, щоб забулася вона.
Як зможу я піднятися, коли
Він зломить ріг боярству родовому!
В військовій справі я не маю рівних;
І першим біля царського престолу
Я стану, а можливо... Що за шум?
Тривога. Бояри, придворні служителі безладно
біжать, зустрічаються і шепочуться.
О д и н
За лікарем!
Д р у г и й
Скоріш до патріарха!
Т р е т і й
Царевича, царевича він зве!
Ч е т в е р т и й
Духівника!
Б а с м а н о в
Що сталося, скажіть?
П 'я т и й
Цар занедужав.
Ш о с т и й
Цар вмирає.
Б а с м а н о в
Боже!
П 'я т и й
На троні він сидів і раптом впав —
Кров ринула із вух його і з горла.
Царя виносять на стільці; вся царська сім'я,
усі бояри.
Ц а р
Ідіть усі — залиште одного
Царевича зі мною.
Всі розходяться.
Помираю;
Обнімемось, мій сину, прощавай;
Ти царювать почнеш... о боже, боже!
Піду до тебе зараз — навіть душу
Нема коли очистить покаянням.
Та відчуваю, сину, ти для мене
Дорожчий за спасіння... будь-що-будь!
Підданим народився я, і вмерти
Мені б також належало підданим;
Та влади я верховної домігся...
Як? Не питай. Вина лиш на мені.
Ти царювать тепер по праву будеш.
Нехай за все мене карає бог...
О сину, не обманюйся даремно,
Себе ти не засліплюй добровільно —
В тяжкі часи приймаєш ти державу:
Цей самозванець дуже небезпечний,
Вірніше, — ним присвоєне ім'я...
Я, з давніх літ навчившись управляти,
Міг стримати і розбрати, і бунт;
Тремтіли всі навкруг переді мною,
І зрада не могла підняти голос.
А ти, володар юний і невмілий,
Як зможеш управляти у грозу,
Гасити бунт, обплутувати зраду?
Та все у волі божій! Він дарує
Слабкому силу, мудрість юнаку.
Ти радника, по-перше, підбери
Надійного, холодних, зрілих літ,
Любимого народом — а в боярстві
Шанованого славою і родом —
Хоч Шуйського. А військом керувати
Умілого Басманова пошли,
І твердо невдоволення боярське
Перетерпи. Ти був зі мною в Думі,
Ти знаєш хід державного правління;
Його не треба змінювати. Звичка —
Душа держави. Я повинен був
Опали й страти відновити — можеш
Їх відмінить; тебе благословлять,
Як всі твого благословляли дядька,
Коли престол він Грозного прийняв.
А потім, з часом і потроху, знову
Міцніш державні віжки затягни.
Тепер ослаб, та з рук не випускай...
Ласкавим будь завжди до іноземців,
Довірливо приймай поради й службу.
Суворо бережи устав церковний;
Будь мовчазним; даремно царський голос
Губитись не повинен у повітрі;
Як дзвін святий, він має сповіщати
Велике горе чи велике свято.
Мій сину, ти вже входиш в ті літа,
Коли жінки хвилюють наше серце.
Тож бережи подовше чистоту
Цнотливості і горду соромливість:
Хто почуттям в порочних насолодах
Звикає волю з юності давать,
Той в зрілості похмурий і жорстокий
І розум свій втрачає передчасно.
В своїй сім'ї будь завжди головою;
Вшановуй матір, та вирішуй сам —
Ти муж і цар; люби свою сестру,
Для неї ти єдиний захисник.
Ф е д і р
( навколішках )
Ні, ні — живи й царюй ще довгі роки:
Народ і ми загинемо без тебе.
Ц а р
Всьому кінець — мої темніють очі,
Я відчуваю холод смерті...
Входить п а т р і а р х, с в я т и т е л і, за ними усі
б о я р и. Царицю ведуть попід руки, царівна ридає.
Хто там?
А! схима... так! постриження святе...
Час настає царю іти в монахи —
І келією стане темний гроб...
Не поспішай, владико патріарше,
Я цар іще; послухайте, бояри:
Це той, кому заповідаю царство;
Хреста цілуйте Федору... Басманов,
Ви, друзі... перед смертю вас молю
Йому служить правдиво і старанно!
Він молодий такий і непорочний...
Чи клянетеся?
Б о я р и
Клянемось.
Ц а р
Мені
Пробачте всі спокуси і гріхи,
Образи, і відкриті, і таємні...
Святий отець, наблизься, я готовий.
Починається обряд постриження.
Жінок непритомних виносять.
СТАВКА
Б а с м а н о в вводить П у ш к і н а.
Б а с м а н о в
Заходь сюди і вільно говори.
До мене, отже, він тебе послав?
П у ш к і н
Тобі свою він дружбу пропонує
І перший сан у царстві після себе.
Б а с м а н о в
Але ж і так я Федором високо
Піднесений. Я війську воєвода.
Він знехтував для мене чин розрядний
І гнів бояр — я присягав йому.
П у ш к і н
Ти присягав наступнику престолу
Законному; ну, а якщо живий
Законніший?..
Б а с м а н о в
Ти, Пушкіне, даремно
Про це не говори мені; я знаю
Хто він такий.
П у ш к і н
Московія й Литва
Димитрієм давно його вважають.
А втім, нічого стверджувать не хочу.
Можливо, він — врятований Димитрій,
Можливо, він і самозванець. Тільки
Я знаю, що раніше чи пізніше
Йому Москву віддасть Борисів син.
Б а с м а н о в
Допоки я за юного царя,
Він не залишить царського престолу;
Полків у нас доволі, слава богу!
На перемоги їх я надихну.
А ви кого на мене пошлете?
Напевне, козака Карелу? Мнішка?
Та вас всього якихось вісім тисяч.
П у ш к і н
Ти помилився: й тих не набереш —
Я сам скажу, що нікудишнє військо,
Що козаки лиш вміють грабувати,
Поляки ж тільки хваляться та п'ють,
А московити... що там говорити...
Не буду я лукавити з тобою;
Чи знаєш ти, у чому наша сила?
Не в польській допомозі, не у війську,
А в думці; саме так! в народній думці.
Ти пам'ятаєш дивне торжество,
Незрозумілі, мирні перемоги
Димитрія, коли міста покірні
Без постріла здавалися йому,
А воєвод упертих чернь в'язала?
Ти бачив сам, як неохоче військо
З ним билося; коли ж? та при Борисі!
А зараз як? Ні, пізно сперечатись,
Роздмухувати попіл захололий:
Із розумом і волею твердою
Ти все ж таки не встоїш; чи не час
Розсудливості приклад показати,
Димитрія царем проголосити
І тим його зробити боржником?
Як думаєш?
Б а с м а н о в
Дізнаєтеся завтра.
П у ш к і н
Наважся.
Б а с м а н о в
Прощавай.
П у ш к і н
Подумай добре.
( Іде геть.)
Б а с м а н о в
Він каже правду: всюди зріє зрада.
Що вдіяти? Невже діждусь і я,
Щоб і мене бунтівники зв'язали
І видали Отреп'єву? Чи, може,
Самому попередити розлив
Бурхливих хвиль?.. Та зрадити присязі!
Безчестя заслужити з роду в рід!
За милість і довіру вінценосця
Жахливим віроломством заплатити...
Опальному вигнанцю значно легше
Обдумувати змови бунтівні,
Аніж мені, улюбленцю царя...
Та смерть... та влада... та народні біди...
( Замислюється.)
Сюди! хто там?
( Свище.)
Коня! Трубити збір.
ЛОБНЕ МІСЦЕ
П у ш к і н іде, оточений народом.
Н а р о д
Царевич нам боярина послав.
Послухаєм, що скаже нам боярин.
Сюди! сюди!
П у ш к і н
( на амвоні )
Московські громадяни,
Вам кланятись царевич наказав.
( Кланяється )
Ви знаєте, що промисел небесний
Царевича від рук убивця спас;
Він злодія свого ішов карати,
Та божий суд Бориса покарав.
Димитрію Московія скорилась;
Басманов сам з розкаянням старанним
Йому із військом разом присягнув.
Димитрій зичить вам любові й миру.
Хіба, щоб догодити Годуновим,
Піднімете ви руку на царя
Законного, на внука Мономаха?
Н а р о д
Звичайно, ні.
П у ш к і н
Московські громадяни!
Світ знає, як багато ви терпіли
Під владою жорстокого Бориса:
Опалу, страти, здирства і наругу,
І труд, і голод — все пізнали ви.
Димитрій же вас жалувати хоче,
Бояр, дворян, людей приказних, ратних,
Гостей, купців — і весь московський люд.
Чи станете пручатися безумно
І милостей цуратися його?
У супроводі грізному іде він,
Щоб сісти на престол своїх батьків.
Тож не гнівіть царя і бійтесь бога.
Цілуйте хрест законному владиці;
Змиріться і негайно посилайте
До Дмитрія у стан митрополита,
Бояр, дяків і виборних людей,
Хай б'ють чолом володарю і батьку.
( Сходить.)
Шум народний.
Н а р о д
Що говорить? Боярин правду каже.
Нехай живе Димитрій, батько наш!
М у ж и к н а а м в о н і
Народе! в Кремль! до Федора в палати!
Біжи! в'яжи Борисове щеня!
Н а р о д
( біжить натовпом )
В'яжи! Топи! Нехай живе Димитрій!
Хай згине рід Бориса Годунова!
КРЕМЛЬ.