Я бачив силу-силенну складених нею в різні часи списків книжок, котрі вона збиралася систематично перечитувати, — і то були добрі списки — ретельно підібрані і продумано скомпоновані — інколи в абетковому порядку, інколи — у якомусь іншому. Я пам'ятаю один із цих списків; вона склала його, коли їй було лише чотирнадцять і виявила при цьому такий смак і зрілість суджень, що я навіть певний час зберігав його. Смію думати, що вона і нині скомпонувала гарний список книг. Але марно сподіватися, що Емма здатна подужати якийсь курс систематичного читання. Вона ніколи не змусить себе взятися за те, що потребує старанності, завзяття і терплячості, підкорення фантазії раціональному мисленню. Я можу з упевненістю твердити, що там, де у міс Тейлор нічого не вийшло зі стимулом, нічого не вийде і у Гаррієт. Вам ніколи не вдавалося переконати її прочитати хоча б половину наміченого вами. Ви прекрасно це пам'ятаєте.
— Смію сказати, — посміхнулася у відповідь місіс Вестон, — що тоді я саме так і думала. Але відколи ми розлучилися, я не пригадую, щоб Емма коли-небудь не виконала чогось, що бажала я.
— Мені зовсім не хочеться згадувати про таке, — схвильовано промовив містер Найтлі й трохи помовчав. — Але, — незабаром додав він, — на мій здоровий глузд привабливість кого б там не було не впливає, тому я просто не можу не бачити, не чути і не пам'ятати. Емму зіпсувало те, що вона найрозумніша в родині. У десятилітньому віці мала нещастя відповідати на запитання, які спантеличували її сестру в сімнадцять. Вона завжди була кмітливою і впевненою, Ізабелла ж — боязкою і не дуже тямовитою. Відтоді, як їй виповнилося дванадцять, Емма завжди була хазяйкою в домі й над усіма вами. Утративши матір, утратила єдину людину, здатну з нею впоратися. Вона успадкувала здібності та вдачу своєї матері, а, мабуть, тільки її вона і слухалася.
— Як добре, містере Найтлі, що я не залежала б од вашої рекомендації, якби мені довелося піти з родини Вудхаусів і шукати роботу в іншому місці; я певна, що ви і слова доброго про мене не сказали б. Знаю, що ви завжди вважали мене невідповідною тій посаді, яку я займала.
— Так, — посміхнувшись, сказав він. — Ваше місце — тут; вам годиться бути дружиною, а зовсім не гувернанткою. Але весь час, поки жили у Гартфілді, ви готувалися стати прекрасною дружиною. Може, ви й не давали Еммі освіти, адекватної вашим потенційним здібностям, але ви отримували дуже добру освіту від неї в тому дуже конкретному матримоніальному сенсі, що вчилися підкоряти власну волю і чинити так, як вам наказували; і коли б Вестон попрохав мене порекомендувати йому дружину, то я, звичайно ж, порекомендував би міс Тейлор.
— Дякую. Стати доброю дружиною такого чоловіка, як містер Вестон, — заслуга невелика.
— А що, по правді кажучи, боюся, що ваші таланти пропадають надаремно, і це при тому, що ви маєте неабияку здатність до терплячості, хоча терпіти якраз нічого і не доведеться. Однак не будемо впадати у відчай. Від надлишку комфорту характер Вестона може зіпсуватися, або ж його син завдаватиме йому клопіт за клопотом.
— Сподіваюсь, що цього не трапиться. Навряд чи… Облиште, містере Найтлі, не треба пророкувати неприємності саме з боку сина.
— Та я й не збираюся. Лише вказую на можливі ситуації. Я не зазіхаю на геніальну здатність Емми пророкувати і здогадуватися. Усім своїм серцем сподіваюся, що цей молодий чоловік стане такою ж гарною людиною, як Вестон, і такою ж багатою, як Черчіллі. До речі — а Гаррієт Сміт? Я ще далеко не все сказав про Гаррієт Сміт. Вважаю, що гіршої приятельки для Емми ще треба пошукати. Сама вона не знає нічого і тому вважає, що Емма знає все. Вона — підлесниця у всіх своїх словах і вчинках; і що ще гірше — її лестощі не є зумисними. Її невігластво — це перманентні лестощі. Як Емма збирається чомусь навчитися сама, коли Гаррієт є показовим зразком недосконалості? Стосовно ж Гаррієт насмілюся стверджувати, що їй ця дружба теж нічого корисного не дасть. Гартфілд лише навчить її поводитися зневажливо і зверхньо там, де її справжнє місце. Вона зробиться витончено-вихованою якраз настільки, щоб відчувати дискомфорт серед тих, із ким за своїм походженням і волею обставин їй призначено бути. Я буду вкрай здивований, якщо Еммині напучування щось дадуть цій дівчинці в навчанні самостійному мисленню чи в її спроможності раціонально пристосуватися до мінливостей життєвої ситуації. Вони лише додадуть їй трохи зовнішнього лоску.
— Я або більше за вас покладаюсь на Еммину розважливість, або більше вашого хочу підтримати її саме в цей час; тому не можу шкодувати з приводу цієї дружби. Минулого вечора Емма мала надзвичайно гарний вигляд.
— Ага! Так ви волієте говорити про її зовнішність, а не про її розум і вдачу? Що ж, чудово. Я й не намагатимуся заперечувати, що Емма — гарненька.
— Гарненька? Краще скажіть — чарівна. Ви можете уявити собі щось ближче до бездоганної краси, ніж уся Емма, — і обличчям, і фігурою?
— Не знаю, що я можу уявити, але мушу визнати, що мало хто обличчям чи фігурою подобався мені більше за неї. Але як давній приятель не можу тут бути безпристрасним.
— А які в неї очі! По-справжньому карі очі! Такі яснобарвні! Правильні риси, відкрита зовнішність, а колір обличчя! Вона просто пашіє здоров'ям! Емма має чудовий зріст і пропорції, а статура її — струнка та пружна. Здоров'я Емми виявляється не тільки в рум'янці, але й у її поставі, зовнішності, погляді. Інколи кажуть, що мала дитина — то є "уособлення здоров'я"; так от, зовнішність Емми завжди наштовхує мене на думку про те, що доросла людина теж може бути бездоганним утіленням здоров'я. Вона — сама чарівність! Чи не так, містере Найтлі?
— Як на мене, то її зовнішність не має жодної вади, — відповів той. — Гадаю, що вона є саме такою, якою ви її змальовуєте. Я люблю дивитися на неї; а до ваших компліментів можу додати, що не вважаю її марнославно заклопотаною власною зовнішністю. Незважаючи на свою чарівну вроду, вона не звертає на неї особливої уваги; її марнославство виявляється в іншому. Місіс Вестон, своїми розмовами вам не вдасться вплинути ні на моє негативне ставлення до дружби Емми з Гаррієт Сміт, ні на мої побоювання щодо тієї шкоди, якої вона може завдати їм обом.
— А я, містере Найтлі, з наполегливістю, не меншою за вашу, висловлюю своє тверде переконання в тому, що ніякої шкоди вона їм не завдасть. Попри всі свої маленькі недоліки, наша люба Емма є чарівним створінням. Де іще можна зустріти кращу дочку, кращу сестру чи відданішу подругу? Ні, я з вами не згодна; вона має якості, що на них можна покластися; вона не здатна завести когось у справжню халепу, ніколи не припуститься непоправної помилки. Помилившись один раз, вона сто разів учинить правильно.
— Гаразд, більше вам не набридатиму. Нехай Емма залишиться ангелом, а я залишу свою злостивість при собі, доки не настане Різдво, коли приїдуть Джон та Ізабелла. Любов Джона до Емми має раціональний характер, це — не сліпа прив'язаність, а Ізабелла завжди думає так само, як і він, за винятком тих випадків, коли Джон менше дбає за здоров'я дітей, ніж вона. Упевнений, що вони мене підтримають.
— Знаю, що всі ви надто її любите і тому не можете бути з нею несправедливими чи недобрими; але вибачте, містере Найтлі, якщо я дозволю собі (бо вважаю, що маю певне право на завершальне слово, котрим колись, мабуть, користувалася матір Емми), якщо дозволю собі натякнути, що не вважаю за потрібне і корисне приділяти забагато уваги обговоренню в колі знайомих її дружби з Гаррієт Сміт. Простіть мене, заради Бога, але навіть коли припустити, що ці близькі стосунки і насправді можуть спричинитися до якогось незначного дискомфорту, то це навряд чи означатиме, що Емма, яка слухається тільки свого батька, покладе їм край. Вона не зробить цього, доки вони є для неї джерелом задоволення. Давати поради було моїм обов'язком багато років, отож не дивуйтеся, містере Найтлі, цьому невеликому вияву моїх колишніх повноважень.
— Та що ви! — вигукнув він. — Я вам за неї дуже вдячний. Це дуже добра порада, і їй судилася краща доля, ніж деяким із ваших попередніх порад, бо до неї неодмінно прислухаються.
— Дружину Джона Найтлі дуже легко стривожити, і тому вона може засмутитися через свою сестру.
— Не переймайтеся, — сказав він. — Я не вчинятиму галасу і залишу своє незадоволення при собі. Мене бентежить доля Емми. Вона мені — як сестра, до якої я маю, мабуть, сильніші братерські почуття, ніж до Ізабелли, бо Емма завжди викликала в мене більші зацікавлення та співчуття, значно більші. Турботу і цікавість — ось що відчуваєш до Емми. Отож цікаво, як складеться її подальша доля!
— Мені теж цікаво, — тихо відповіла місіс Вестон, — дуже цікаво.
— Вона завжди заявляє, що ніколи не вийде заміж, хоча зрозуміло, що подібні заяви насправді нічого не варті. Щось я не пам'ятаю, аби вона зустріла чоловіка, який би їй сподобався. Було б непогано, коли б вона сильно закохалась у якусь непересічну особистість. Я хотів би, щоб Емма покохала і при цьому мала деякі сумніви щодо взаємності — це пішло б їй на користь. Але навкруги немає нікого, хто заволодів би її увагою; а з помешкання вона виходить так нечасто!
— Наразі дійсно несхоже, аби щось могло похитнути її рішучість, — сказала місіс Вестон, — і доки вона гарно почувається у Гартфілді, мені не хотілося б, аби в неї виникла якась симпатія, бо це може завдати клопоту бідолашному містеру Вудхаусу. При всій моїй повазі до інституту шлюбу, я не рекомендувала б Еммі виходити заміж.
Частково сенс сказаного нею полягав у намаганні якомога краще приховати деякі виплекані власні побажання з цього приводу, а також побажання містера Вестона. Стосовно долі Емми певні надії у Рендоллзі мали, але воліли, щоби про них ніхто не здогадувався; і та невимушеність, з якою містер Найтлі перейшов незабаром до погоди, дощу і "думки містера Вестона з цього приводу", переконала місіс Вестон, що про Гартфілд йому сказати більше нічого і що він нічого не запідозрив.
Розділ 6
Емма анітрохи не сумнівалася, що вчинила правильно, скерувавши уяву Гаррієт у належному напрямку й мобілізувавши її здатне до вдячності дівоче марнославство на досягнення важливої та достойної мети, бо виявила: дівчинка вже краще, ніж раніше, усвідомлює той факт, що містер Елтон є надзвичайно привабливим чоловіком із дуже приємними манерами.