Розставивши ноги, без жодного слова і крику, вона сиділа там і плакала.
Колеги несхвально дивилися на неї: професіонал ніколи не повинен піддаватися почуттям, інакше він не зможе працювати.
Приголомшена, вона пригадала слова, що їх Карл прошепотів їй на вухо: обіцянка!
Вона зірвалася на рівні ноги, витерла очі, швидко пробігла коридором, спустилася на перший поверх, у відділення невідкладної допомоги, і підійшла до Рафаеля, який палив цигарку в товаристві санітарів.
— Ти закінчив роботу?
— За десять хвилин.
— Значить, ми підемо разом. Ходімо до тебе.
Він був ошелешений і трохи завагався.
Вона неправильно зрозуміла його вагання і наполегливо уточнила:
— Зараз або ніколи!
— Значить, зараз, — вигукнув Рафаель, відкинувши вбік цигарку.
Він узяв її за руку й повів до роздягальні. По дорозі вона відчула потребу пояснити:
— Розумієш, я прийшла до тебе… тому що… тому що…
— Я зрозумів. Ти одужала?
— Так. Одужала.
За годину після смерті Карла вірна своїй обіцянці Стефані віддавалася Рафаелю. Вона кохалася пристрасно й нестримно. Рафаель ні на мить не запідозрив, що вона невинна. Але, лежачи в обіймах юнака, вона, хоч і відкрилася Рафаелю, слова "Я кохаю тебе" адресувала Карлові.