Його проштемпельовано 12.02.74 р. о 18.00 у вокзальному поштовому відділенні Дюссельдорфа і адресовано вам. Боже,— мовив наприкінці Байцменне,— якщо ви мали друга і він час від часу навідував вас, а іноді ви до нього їздили самі, і він писав вам листи й часом дарував щось, то скажіть нам щиро, адже це не злочин. Звинувачення проти вас буде висунуто тільки в тому разі, якщо тут ідеться про Геттена.
Усі присутні розуміли, що Катаріна впізнала каблучку, але вартість прикраси була їй невідома; що знову виникла дражлива тема чоловічих відвідин. Чи відчувала вона сором, що її репутація під загрозою, а чи, може, злякалась, що загроза нависла над кимсь, кого вона не хотіла наражати на небезпеку? Цього разу вона тільки трохи почервоніла. Чи не тому вона не призналася, що дістала каблучку від Геттена, бо знала, що виставляти Геттена кавалером такого розряду безглуздо? Вона зоставалася . спокійною, майже сумирною, розповідаючи для протоколу: "Це правда, що на домашньому балу у пані Вольтерсгайм я танцювала без пам'яті і тільки з Людвігом Геттеном, якого я бачила вперше в житті й чиє прізвище почула тільки під час поліційного допиту в четвер уранці. Я відчула до нього велику ніжність, і він до мене так само. Годині о десятій я залишила помешкання пані Вольтерсгайм і поїхала з Людвігом Геттеном до себе додому. Про те, звідки в мене ця коштовність, я не можу — ні, вношу поправку: не хочу нічого казати. Оскільки вона з'явилась у мене не незаконним шляхом, я не вважаю себе зобов'язаною пояснювати, звідки вона. Відправника показаного мені конверта я не знаю. Либонь, то якийсь рекламний проспект. У професійних гастрономічних колах мене вже трохи знають. Але пояснити, чому рекламного проспекта послано без назви відправника в досить дорогому конверті з вигадливою підкладкою, я не можу. Хотілося б тільки зауважити, що деякі гастрономічні фірми полюбляють створювати враження вишуканості ".
На запитання, чому вона, за її словами, так охоче їздячи автомобілем, того дня поїхала до пані Вольтерсгайм трамваем, Катаріна Блум відповіла, що не знала, багато чи мало вип'є, й визнала за надійніше обійтися без машини. На запитання, чи багато вона п'є та чи буває п'яною, Катаріна відповіла: ні, вона п'є мало, п'яною ніколи не була, крім одного разу, коли в присутності й за ініціативою чоловіка на вечірці корпорації барабанщиків її напоїли якимсь ганусовим настоєм, що смаком нагадував лимонад. Згодом їй сказали, що ця досить дорога річ — певний засіб напоїти людину. Коли їй заявили, що пояснення, буцімто вона боялася, щоб не випити забагато, непереконливе, адже вона ніколи багато не п'є, і чи, бува, не в тім річ, що вона з Геттеном просто домовилася заздалегідь, тобто знала, що їм машина не буде потрібна, бо вони поїдуть назад його машиною, вона, похитавши головою, відказала, що все було саме так, як вона посвідчила. Вона якраз мала настрій напитися, однак усе ж не напилася.
Залишалося з'ясувати ще один пункт до обідньої перерви: чому вона не має ощадної або чекової книжки? Чи в неї все ж немає десь особистого рахунку? Ні, іншого рахунку вона не має— тільки в ощадній касі. Всяку, навіть найменшу, що надходила, суму вона відразу використовувала, щоб сплатити кредит, одержаний під великі відсотки; часом відсотки за кредит бувають майже вдвічі більші, ніж відсотки за внесок, а поточний рахунок майже не дає відсотків. Крім того, чекові операції видаються їй надто складними й дорогими. Щоденні видатки, домашнє господарство та машину вона оплачує готівкою.
25
Певні затори, що їх можна назвати і прихованими завадами, неминучі, бо ж не всі джерела можна вкупі й одним рухом відвести й перевести в інше річище в такий спосіб, щоб відразу перед очима постав осушений простір. Проте непотрібних прихованих завад треба уникати, тож тут належить пояснити, чому в цю п'ятницю вранці і Байцменне, і Катаріна були такими лагідними, майже сумирними, а Катаріна навіть лякливою або заляканою. Щоправда, ГАЗЕТА, яку одна доброзичлива сусідка підсунула під двері пані Вольтерсгайм, викликала у обох жінок гнів і обурення, сором і страх, але телефонна розмова з Блорною трохи заспокоїла їх, а що невдовзі по тому, як обидві нажахані жінки переглянули ГАЗЕТУ і Катаріна поговорила з Блорною по телефону, появилася пані Плецер і відверто признала-
Катарінине помешкання, звичайно, перебуває під на-гпяп м тому вона й знала, де шукати Катаріну, і що тепер їм б на жаль,— на жаль, разом із пані Вольтерсгайм,— іти Т*>6 пит то відверте й приязне поводження пані Плецер "а сунуло на другий план викликаний ГАЗЕТОЮ жах і в Катаріні ожила радість від нічної події: їй зателефонував Людвіг, зателефонував звідти] Він був такий милий, що вона нічого не розповіла йому про свою лиху пригоду, щоб у нього не з'явилося почуття, ніби він став причиною якихось нещасть. Вони й цього разу не говорили про кохання, саме це вона йому — ще коли вони їхали машиною до неї додому — категорично заборонила. Ні, ні, у неї все гаразд, певна річ, вона б воліла бути в нього, з ним, назавжди або ж принаймні надовго, певна річ, краще навіть вічно, вона за карнавал відпочине і ніколи більше не стане танцювати з іншим чоловіком, крім нього, і ніколи інакше, як по-південно-американсь-кому, і тільки з ним, хоч хай там що. Він дуже добре влаштований і забезпечений, а що вона заборонила йому говорити про кохання, він усе ж хоче сказати, що вона йому дуже-дуже-дуже подобається, і коли-небудь — а коли, він поки що не знає, можливо, за кілька місяців, а може, й за рік, або навіть за два,— він забере її, куди — і сам поки що не знає. І далі все ось так — як звичайно розмовляють по телефону люди, відчуваючи одне до одного глибоку ніжність. І жодного слова про інтимні справи, тим паче про ту подію, яку Байцменне (або, що видається чимдалі ймовірнішим, Гах) так вульгарно пойменував. І далі отак. Те, що кажуть одне одному люди, перейняті ніжністю. Досить довго. Цілісіньких десять хвилин. Або, може, й довше, сказала Ельзі Катаріна. Що ж до конкретного словникового запасу обох ніжних співрозмовників, то можна назвати відомі сучасні кінофільми, де подовгу і явно беззмістовно патякається по телео юну частенько через далеку відстань.
Ця телефонна розмова, яку Катаріна вела з Людвігом, стала причиною розслаблення Байцменне, його приязні та лагідності, і якщо він здогадувався, чому Катаріна облишила свою пихату впертість, то сама Катаріна, звичайно, не могла здогадатися, що він веселий через те саме, хоча й з інших міркувань. (Тож хай цей знаменно-визначний факт стане приводом для того, щоб телео>онувати частіше, в крайньому разі без ніжного перешепту, адже ж ніколи не знаєш, кому насправді принесеш радість отакою телефонною розмовою). Але Байцменне була відома причина Катаріниної боязкості, оо ж він знав і про наступний анонімний дзвінок.
Прохання до читачів не шукати джерел довірчих даних, наведених у цьому розділі: йдеться лише про прорив у загаті бічної калюжі; по-дилетантському насипану греблю вода прорве й витече раніше, ніж зруйнується слабка гатка й спаде вся напруга.
26
Щоб не виникло жодних непорозумінь, треба сказати, що і Ельза Вольтерсгайм і Блорни, природно, знали, що Катарі-на справді порушила закон тим, що допомогла Геттену зникнути непомітно з її квартири; сприяючи його втечі, вона робилась співучасницею певних злочинів, хоч навіть і не знала в даному випадку, яких саме! Ельза Вольтерсгайм твердила їй про це незадовго перед тим, як пані Плецер забрала обох на допит. Блорна скористався з першої ж нагоди, щоб розтлумачити Катаріні карність її дій. Ні перед ким не слід приховувати й те, що Катаріна сказала пані Вольтерсгайм про Геттена: "Боже мій, він саме той, кого я мала зустріти; я б пішла за нього й народила йому купу дітей — хай би навіть довелося чекати роки, доки він вийде з буцегарні ".
27
Допит Катаріни Блум можна було вважати закінченим, вона тільки має бути готова до зіставлення свідчень решти учасників танцювальної вечірки у Вольтерсгайм. Необхідно було з'ясувати одне питання, вельми істотне в зв'язку з теорією Байцменне про наявність домовленості та змови, бо ж яким чином Людвіг Геттен опинився на домашньому балу у пані Вольтерсгайм?
Катаріні Блум надано вибір: податися додому або ж чекати в якомусь прийнятному для неї місці, але вона відмовилась іти додому, бо, мовляв, помешкання викликає в неї огиду, вона воліє чекати в камері, поки допитуватимуть пані Вольтерсгайм, а потім разом піти до тієї додому. І тільки в цю хвилю Катаріна дістала з торбинки обидва випуски ГАЗЕТИ й спитала, чи не може держава — так вона висловилася — зробити щось, аби захистити її від цього бруду й повернути їй утрачену честь. Вона тепер дуже добре знає, що її допит був цілком обгрунтованим, хоча й не розуміє, для чого оце порпання в найменших подробицях її життя, а ще вона ніяк не може збагнути, яким чином подробиці допиту,— скажімо, відвідини одного пана могли стати надбанням ГАЗЕТИ, та й усі ці брехливі й обманним шляхом роздобуті свідчення. Тут втрутився прокурор Гах, сказавши, що в зв'язку з величезним громадським зацікавленням справою Геттена належало, звичайно, дати повідомлення в пресу; прес-коно>еренції поки що не було, та її, мабуть, не уникнути через хвилювання та страх, викликаний втечею Геттена — втечею, якій вона, Катаріна, сприяла. А втім, завдяки своєму знайомству з Геттеном, вона стала тепер "історичною особою", а отже, об'єктом зрозумілої громадської цікавості. Образливі й, можливо, наклепницькі деталі вона може оскаржити в порядку приватного звинувачення, і як виявиться, що із слідчих органів "просочується інформація", то вона може бути певна, що вони заявлять протест з приводу порушення закону й допоможуть їй добитися свого права. По тому Катаріну Блум відведено до камери. Від пильноі варти відмовились і приставили до неї лише молоду неозброєну співробітницю поліції, Ренату Цюндах, яка згодом розповіла, що Катаріна Блум увесь цей час, тобто години зо дві з половиною знай читала й перечитувала обидва випуски ГАЗЕТИ. Вона відмовилась від чаю, хліба, від усього, причому не агресивно, а "майже приязно, тільки з якоюсь апатією".