Маюмі зробить вам і мокасини, і патронташ.
"Маюмі! – повторив я про себе. – Чарівне, незнайоме ім'я! Невже це вона?"
Я згадав прекрасну дівчину, яку зустрів на стежині в лісі. Це була мрія, небесне видиво – вона здавалася надто вродливою, аби бути земним створінням.
Це видиво з'явилося мені у вигляді дівчини індіанки, коли я блукав у лісах і запашних гаях. Я побачив її на квітучій зеленій галявині. Це було одне з тих місць південного лісу, які природа прикрасила з особливою щедрістю. Дівчина здавалася невід'ємною частиною цієї чудової картини.
Не встиг я як слід роздивитись її, як вона зникла. Я помчав за нею, та марно. Мов безтілесний привид, вислизнула вона по заплутаному лабіринту стежок у гаю, і більше я її не бачив. Але її образ закарбувався в моїй пам'яті. Відтоді я мріяв про це чарівне видиво. Можливо, то була Маюмі?
– Як вас звати? – запитав я юнака, що вже зібрався було йти.
– Білі звуть мене Пауел – так звали мого покійного батька. Він був білий. Мати моя жива. Немає потреби говорити, що вона індіанка… Мені вже час іти, – додав він перегодя. – Але спершу дозвольте спитати вас щось. Це може здатися вам зухвалим, але я маю на те свої причини. Чи немає серед ваших рабів дуже злого, який вороже ставиться до вашої сім'ї?
– Мабуть, є. Принаймні у мене є підстави підозрювати його.
– Чи зумієте ви впізнати його сліди?
– Гадаю, що впізнаю.
– Тоді ходімо зі мною!
– Не треба. Я здогадуюся, куди ви хочете вести мене. Я знаю все: він заманив сюди алігатора, щоб занапастити мою сестру.
– Уф! – здивовано вигукнув молодий індіанець. – Звідки ви дізналися про це?
– Я бачив, усе бачив он із тієї скелі. А ви як дізналися?
– Я йшов по сліду – людини, собаки і алігатора. Я полював на болоті і побачив сліди. Я запідозрив щось недобре і пішов через поле. Дістався до заростей і почув крики. І ось підоспів саме вчасно. Уф!
– Так, в останню мить, інакше негідникові вдався б його мерзенний задум. Але не турбуйтеся, друже мій, його покарають!
– Добре. Він заслуговує на це. Сподіваюся, ми ще зустрінемося!
Ми обмінялися ще кількома словами і попрощалися, міцно потиснувши один одному руки.
Розділ XI
Полювання
Більше я не сумнівався у злочинних діях мулата. Головним його замислом було не знищення риби. Заради такої дрібниці він не став би докладати таких зусиль. Ні, він замишляв щось значно жахливіше, то був добре продуманий план помсти: він прагнув знищити мою сестру або Віолу, або й обох одразу!
Таке припущення здавалося жахливим, але всі докази переконливо свідчили не на користь мулата. І молодий індіанець одразу розгадав намір Жовтого Джека. У цю пору року сестра купалася чи не щодня, і всі на плантації знали її звички. Мене поглинуло полювання на оленів. Звісно, за інших обставин я діяв би геть інакше. Та кому могло спасти на думку, що затівається такий жахливий злочин? Підступність мулата відповідала його злобній вдачі. Якби не знайшлося випадкових свідків, задум міг би здійснитися, і сестра стала б його жертвою. Хто б тоді встановив винуватця злочину? Усі вважали б, що алігатор – єдина причина загибелі сестри. Нікому б і на думку не спало підозрювати мулата. Адже жовтий негідник придумав усе з диявольською кмітливістю.
Я спалахнув од гніву. Моя бідолашна, безвинна сестра! Вона й гадки не мала про мерзотний задум, через який її життю загрожувала така страшна небезпека. Вірджинія знала, що мулат недолюблює її, але й гадки не мала, що він відчуває до неї таку сатанинську ненависть. Більше я не міг стримувати люті. Злочинця слід негайно покарати! Треба зробити так, аби він більше ніколи не повторив подібного замаху! На яке покарання він заслуговує, зараз я не думав. Нехай це питання вирішать старші. Батоги не допомогли; можливо, його виправлять кайдани… та в кожному разі його потрібно вигнати з плантації. Я не думав про страту, хоча негідник і заслужив її. Вихований гуманним батьком, я не міг дійти до такої крайності, хоч і нетямився з люті. Я вважав, що достатньо покарати злочинця батогами, закувати його в кайдани і відправити до в'язниці, у форт святого Марка або святого Августина.
Я знав, що це питання вирішуватиме не тільки мій батько, що в суді візьмуть участь усі навколишні плантатори і що треба швидше зібрати їх на раду. Поза сумнівом, розглядом цього злочину займуться суворіші судді, ніж поблажливий господар мулата. Я більше не роздумував і вирішив, що суд має відбутися негайно. Тому я побіг додому навпростець, продираючись крізь хащі, аби все розповісти батькові.
Та не встиг я й кількох кроків ступити, як почув біля себе якийсь шелест. Навколо не було жодної душі, але, вочевидь, хтось пробирався між деревами. Може, хтось із рабів, користуючись таким переполохом, надумав поласувати апельсинами.
Усе це здалося мені дрібницею порівняно з тими думками, що роїлись у моїй голові. Я тільки гукнув незнайомця і, не отримавши відповіді, пішов далі. Підійшовши до будинку, побачив батька і наглядача над рабами під великим навісом. Тут був і ловець алігаторів старий Гікмен, і кілька сусідів, що випадково заїхали до батька у справах. Я докладно розповів про ранкову подію. Всі стояли мов уражені громом. Гікмен одразу ж припустив, що, ймовірно, все так і було, хоча ніхто й не сумнівався у правдивості моїх слів. Єдиний сумнів міг бути лише щодо намірів мулата. Невже він хотів знівечити людське життя? Важко було повірити в таку нечувану жорстокість. Та невдовзі і ці сумніви розвіялися. Знайшовся свідок, який підтвердив і доповнив мої слова. Ним був Чорний Джек.
Цього ранку – всього півгодини тому – він помітив, як Жовтий Джек видирався на найвищий дуб, звідкіля добре видно греблю. Це було саме тоді, коли "біла міс" і Віола пішли купатися. Жовтий Джек бачив, як вони увійшли в воду.
Обурений такою негідною поведінкою, негр окрикнув мулата, аби той зліз із дерева, і пригрозив, що поскаржиться на нього. Та мулат відповів, що збирає жолуді – улюблені ласощі всіх мешканців плантації. І тільки після того, як негр повторив свою погрозу, Жовтий Джек нарешті спустився на землю, але в руках у нього не було жодного жолудя.
– Та не по жолуді він туди поліз, маса Рендольфе. Цей жовтий нероба замишляв погану справу, – підсумував Чорний Джек.
Тепер уже не було сумнівів у злочинному намірі мулата. Він виліз на дерево, аби переконатися, що звершився замислений ним злочин; він бачив, як дівчата увійшли в басейн; знав про небезпеку, що таїться у воді, і навіть пальцем не ворухнув, щоб допомогти їм або підняти тривогу. Навпаки, він чи не останній прибіг до ставка, коли дівчата кликали на допомогу. Це стверджували багато свідків. Усі докази були проти нього.
Розповідь Чорного Джека всіх збентежила. Білі і чорні, господарі і раби – всі були обурені жахливим злочином. Зусібіч лунали крики: "Де Жовтий Джек?"
Негри, білі, мулати – всі кинулися на пошуки, всі жадали зловити Жовтого Джека, щоб покарати цю потвору.
Та куди ж він зник? Його голосно кликали, йому наказували, йому погрожували. Та марно: відповіді не було. Де ж він? Обшукали все: стайні, прибудови, кухню, хатини негрів, навіть комору для зерна, але мулата ніде не було. Куди ж він зник? Його бачили, коли він допомагав тягнути алігатора. Люди притягли вбитого звіра до кошар і кинули на поживу свиням. Жовтий Джек сумлінно допомагав у роботі, але де він був тепер – ніхто не відав.
І тут я згадав про шурхіт в апельсиновому гаї. Чи не там ховався Жовтий Джек? Тоді він міг підслухати мою розмову з молодим індіанцем, або принаймні останню її частину, і зараз міг бути вже далеко звідси.
Стали прочісувати апельсиновий гай і зарості навколо басейну, та марно: мулат як крізь землю провалився. Тоді я надумав піднятися на вершину скелі, мій спостережний пункт, і відразу побачив утікача: він пробирався поповзом через плантацію індиго до маїсового поля. Далі я не став стежити за ним, зістрибнув зі скелі і помчав у погоню. Мій батько, Гікмен та решта побігли за мною.
Погоня була відкритою, тож із наших криків Жовтий Джек зрозумів, що його переслідують. Ховатися далі було безглуздо – він звівся на рівні ноги і побіг щодуху. Незабаром мулат досяг маїсового поля; крики переслідувачів лунали в нього за спиною.
Хоча я був ще хлопчиськом, але біг швидше за всіх. Я знав, що неодмінно наздожену його, якщо тільки йому не вдасться зникнути з поля зору. Мабуть, він сподівався добігти до болота і пірнути в зарості пальмето – там йому легко вдалося б сховатися так, аби не знайшли.
Щоб цього не сталося, я чимдуж помчав йому навперейми і став попід самим лісом. Мені вдалося схопити мулата за полу куртки.
Звісно, це було геть нерозважливо, та мною заволоділо дике бажання схопити його! Я й не подумав, що він пручатиметься, хоча від людини, доведеної до відчаю, цього цілком можна було очікувати. Я звик до того, що всі мені корилися, тож сліпо вважав, що як тільки схоплю його, він покірно здасться. Проте помилився. Я геть знесилів од швидкого бігу і так ослаб, що не в змозі був утримати навіть кішку. Жовтий Джек миттю вислизнув із моїх рук. Я думав, що він утече, та натомість мулат рвучко розвернувся і, вихопивши ножа, встромив його в мою руку. Він мітив у серце, але в цю мить я випадково підняв руку і відвернув від себе фатальний удар.
Мулат удруге замахнувся ножем і знову встромив би його в мене, якби в боротьбу не втрутився третій учасник. Перш ніж смертоносне лезо торкнулося мене, сильні руки Чорного Джека обхопили мулата. Мерзотник оскаженіло пручався, намагаючись вирватися, та залізні обійми його одвічного суперника не розтискалися, поки не підбігли Гікмен і решта. Незабаром мулата зв'язали міцними ременями, і тепер він лежав перед нами геть безпорадний.
Розділ XII
Суворий вирок
Звісно, поголос про ці події поширився далеко за межі нашого будинку. Уздовж річки тягнувся ряд плантацій, що належали до одного селища. Звістка про те, що сталося в нас, рознеслася з неймовірною швидкістю, і за годину до нас почали з'їжджатися білі сусіди. Деякі з них – бідні мисливці, які жили на окраїнах великих плантацій, – прийшли пішки, а інші – плантатори і їхні наглядачі – прискакали верхи. Всі вони були озброєні рушницями й пістолетами. Сторонній спостерігач прийняв би їх за загони міліції, які з'їхалися на збір, хоча серйозний вираз їхніх облич міг би навести на думку, що вони зібралися відбивати напад індіанців на кордоні.
За годину прибуло з півсотні чоловіків – майже всі жителі селища.