Без сумніву, Крейль зразу ж сів на лаву, аби трохи спочити. Потім настав м'язевий параліч. Не одержавши ніякої допомоги, пан Крейль помер.
І знову Пуаро підтвердив кивком голови. Хейль вів далі:
— Я взявся за цю справу. Відновити події було неважко. Днем раніше відбулася розмова між панею Крейль і мадемуазель Грієр. Остання нібито досить нахабно показувала, як вона змінить розстановку меблів, коли буде жити тут. Вона так і сказала: "Коли буду жити тут". На це пані Крейль негайно ж відповіла: "Тобто як це, коли ви будете жить тут?.." — "Не прикидайтеся, ніби ви не розумієте, про що мова, Керолайн. Ви — мов отой страус, який ховає голову в пісок. Ви чудово знаєте, що ми збираємось одружуватись". Пані Крейль відповіла: "Я зовсім нічого не знаю!" Тоді мадемуазель Грієр сказала їй: "Що ж, то знайте це тепер". Можна здогадатися, що пані Крейль звернулася до чоловіка, який саме зайшов до кімнати: "Це правда, Еміасе, що ти одружуєшся з Ельзою?.."
Пуаро запитав з неприхованою цікавістю:
— І що ж відповів пан Крейль?
— Він нібито повернувся до мадемуазель Грієр і закричав на неї: "Якого ти дідька це розбазікала? Чи в тебе не вистачило розуму, аби помовчати?" Мадемуазель Грієр сказала: "Я вважаю за краще, коли Керолайн знатиме правду". Пані Крейль запитала чоловіка: "Це правда, Еміасе?" Уникаючи її погляду, він нібито відвернувся і щось промимрив. Та пані Крейль наполягала: "Кажи! Я мушу знати!" На це він відповів: "Правда то воно правда, але я не маю наміру зараз про це розмірковувати". І мов вихор вилетів із кімнати. Мадемуазель Грієр сказала: "От бачите!" І вела далі, пояснюючи, що даремно опиратися і ставати на їхньому шляху. Вони, мовляв, усі повинні вести себе як порядні люди. Особисто вона сподівається, що Еміас і Керолайн залишаться й надалі добрими друзями.
— І що ж сказала пані Крейль? — з цікавістю запитав Пуаро.
— За словами свідків, вона розсміялася просто тій в обличчя: "Через мій труп, Ельзо", — і подалася до дверей. Мадемуазель Грієр закричала їй услід: "Що ви хочете цим сказати?" Пані Крейль обернулась і кинула: "Я уб'ю Еміаса перед тим, як віддати його вам".
Хейль замовк.
— Ніби зумисне, аби викликати осуд, правда ж?
— Так.
Пуаро замислився.
— Хто був присутній при цьому?
— В кімнаті на той час перебували мадемуазель Уільямс і Філіп Блейк. Для них це була несподіванка.
— Їхні свідчення співпадають?
— Насправді ніколи не знайдете двох свідків, які б пригадали про одне й те ж з однаковою точністю. Ви про це знаєте, пане Пуаро, не гірше за мене.
Пуаро кивнув, затим задумливо мовив:
— Так, цікаво було б поглянути… — І зупинився, не докінчивши фрази.
Хейль продовжував:
— Я доручив зробити обшук у будинку. У спальні пані Крейль, у нижньому ящику комода, під теплими панчохами знайдено пляшечку, на етикетці якої було написано "Духи жасмин". Пляшечка була порожня. Я зняв відбитки пальців. Вони належали пані Крейль. Аналіз показав незначні лишки жасминової олії і концентрованого розчину гідро-броміду цикути. Я звернув на це увагу пані Крейль і показав їй пляшечку. Вона відповіла без замішання, що, мовляв, перебувала в надто пригніченому стані і, почувши розповідь пана Мередіта Блейка про цей розчин, прослизнула в лабораторію, спорожнила флакончик жасминових духів, що був у неї в сумочці, і наповнила його розчином цикути. На моє запитання, навіщо вона це зробила, відповіла: "Я не хотіла б говорити про деякі речі більше того, що необхідно, адже я зазнала тяжкого удару, мій чоловік мав намір піти від мене до іншої жінки. Якщо б це сталось, я більше не хотіла б жити. Тому я взяла трунок".
Пуаро сказав:
— Це, зрештою, досить правдоподібно.
— Можливо, пане Пуаро. Але не відповідає тому, що дехто чув з її уст. І потім сцена, що відбулася наступного ранку. Пан Філіп Блейк мимоволі почув частину тієї роз мови, а мадемуазель Грієр — іншу. Відбулася вона в бібліотеці між пані і паном Крейлями. Пан Блейк був у холі, а мадемуазель Грієр у дворі біля відчиненого вікна бібліотеки.
— І що ж вони чули?
— Пан Блейк чув, як пані Крейль сказала: "Ти і твої жінки!.. Я б убила тебе! Коли-небудь я уб'ю тебе!"
— Навіть натяку на самогубство немає?
— Саме так. Жодного! Нічого схожого на: "Якщо ти це зробиш, я покінчу з собою". Свідчення пані Грієр надто подібні. За її словами, пан Крейль мовив: "Спробуй розумно розібратися в цьому, Керолайн. Я сердечно ставлюся до тебе і завжди буду бажати добра тобі й дитині. Але я одружуся з Ельзою. Ми з самого початку домовилися надавати свободу одне одному. Чи не так?" На це пані Крейль відповіла: "Чудово! Щоб ти потім не казав, що я тебе не попередила… Я люблю тебе і не збираюся втрачати. Я скоріше убила б тебе, ніж дозволила б піти до тієї дівки".
Пуаро ледь поворухнувся.
— Мені здається, — пробурчав він, — надто нерозумним з боку мадемуазель Грієр викликати подібні реакції. Тим паче, що пані Крейль могла досить просто відмовитися від розлучення.
— В мене було кілька показань свідків з цього приводу, — сказав Хейль. — Пані Крейль дещо розповіла панові Мередіту Блейку. Це їхній старий і вірний товариш. Надто засмучений, він обмінявся з паном Крейлем деякими думками. Це було, я гадаю, наступного дня по обіді. Пан Блейк докоряв своєму другові, тактовно сказавши йому, наскільки він був би пригнічений, коли б така сім'я, як сім'я пані і пана Крейлів, зруйнувалася таким нерозумним чином. Крім того, він підкреслив і той факт, що мадемуазель Грієр надто молода і що дуже погано водити молоду дівчину по трибуналах. На це пан Крейль відповів, посміхаючись: "У Ельзи зовсім інші думки з цього приводу. Вона з'являтися до суду не буде. Ми все влаштуємо як слід".
Пуаро зауважив:
— Тим більше необачно з боку мадемуазель Грієр так викривати себе.
Інспектор Хейль вигукнув:
— Ви ж знаєте жінок! Вони ладні схопити одна одну за горлянку! У всякому разі, ситуація була, мабуть, дуже складна. Не можу зрозуміти, як міг пан Крейль допустити, щоб все це так сталося!. На думку пана Мередіта Блейка, він насамперед хотів закінчити свою картину. Ви гадаєте, це має якийсь сенс?
— Так, мій любий. Я вважаю, що має.
— А я ні. Отже, виходить, що він сам вдень із вогнем шукав собі біду?
— Мабуть, він був надто сердитий на дівчину за те, що вона все розкрила.
— О, він був розгніваний! Про це говорив і Мередіт Блейк. Але якщо він все ж повинен був закінчити картину, то я не розумію, чому він не міг працювати з фотографій. Я знаю одного хлопця, який малює таким чином пейзажі… Ще й як малює!
Пуаро похитав головою.
— Я розумію Крейля-художника. Ви повинні збагнути, що на той час для Крейля, мабуть, не існувало нічого, окрім його картини. Як би він не бажав одружитися з дівчиною, на першому плані була б картина. Тому він і сподівався, що її перебування закінчиться до того, як їхні стосунки стануть відомі. А дівчина сприймала все інакше. У жінок на першому плані завжди любов.
— Це ви мені розказуєте? — мовив Хейль з погордою.
— Чоловіки, — вів далі Пуаро, — особливо художники, розуміють інакше.
— Художники… — презирливо кинув інспектор поліції. — Базікання про мистецтво… Я ніколи його не розумів і ніколи, мабуть, не зрозумію! Поглянули б ви на ту картину, яку намалював Крейль! Зовсім позбавлена симетрії. Він зобразив дівчину, в якої нібито боліли зуби. А стіна вийшла зовсім крива. Неприємно дивитися. Довгий час я не міг позбавитися враження від того зображення. Воно мені з'являлося навіть уві сні. Більше того, воно зіпсувало мені зір: я почав бачити тільки зубці й стіни та інші подібні речі. І жінок, звичайно.
Пуаро усміхнувся.
— Ви не даєте собі звіту, що приносите найбільшу данину захопленню мистецтвом Крейля.
— Нічого подібного! Хіба художник не може створити щось таке миле і веселе, аби було приємно на нього дивитися? Навіщо він вкладає стільки зусиль і малює хтозна-що?
— Дехто з нас, мій друже, знаходить красу в дивних речах.
— Дівчина була гарна, нічого не скажеш. Сутінь гриму на обличчі, а на ній — майже нічого. Взагалі, непристойно ходять зараз ці дівчата. Не забувайте, що все це відбувалося шістнадцять років тому. Можливо, сьогодні ніхто б нічого і не сказав. Але тоді… Мене те шокувало. Штани і блуза з грубого полотна, надто відкрита біля шиї, і більше нічого!
— Я бачу, ви пригадуєте досить добре ці подробиці, — не без лукавства мовив Пуаро.
Хейль почервонів.
— Я тільки передаю вам те враження, яке у мене зосталося від картини, — суворо мовив він.
— Звичайно, звичайно, — заспокоїв його Пуаро. — Виходить, ніби головними свідками проти пані Крейль були Філіп Блейк і Ельза Грієр?
— Так. І обоє тримали себе з викликом. Як свідок, була викликана і гувернантка. Її показання мали більшу вагу, ніж тих обох. Вона, бачте, цілком на боці пані Крейль, усім своїм єством. Але вона була чесна жінка і говорила правду, не намагаючись якимось чином звинуватити будь-кого.
— А Мередіт Блейк?
— Він був страшенно розлучений цією історією. І була причина! Він докоряв собі за свою пристрасть виготовляти ліки з рослин. За це виговорював йому і слідчий. Цикута і відповідні солі входили в параграф перший закону, що стосується отрути. Ну, він обмежився суворою критикою. Оскільки Блейк був другом і пана Крейля, для нього це було тяжким ударом, не кажучи вже, що він був людиною особливою, джентльмен, який все своє життя провів у селі і не терпів розголосу і людських язиків.
— Молодша сестра пані Крейль не давала показань?
— Ні. Не було необхідності. Вона не чула, коли пані Крейль погрожувала своєму чоловікові, а все інше ми в такій же мірі могли дізнатися від інших. Зона тільки бачила, як пані Крейль пішла до холодильника і вийняла звідти пляшку пива. Звичайно, захист міг запросити її з'явитися на процес для того, щоб заявити, що пані Крейль віднесла пляшку прямо в садок, нічого в неї не доливаючи. Але це не мало ніякого зв'язку зі справою, оскільки ми зовсім не стверджували, що трунок був у пляшці з пивом.
— Як їй вдалося влити трунок у склянку в присутності тих двох людей — адже вони могли це побачити?
— По-перше, вони не дивилися. Пан Крейль малював, його увага була зайнята картиною і натурницею. А мадемуазель Грієр позувала і сиділа майже спиною до пані Крейль.
Пуаро ствердно кивнув головою.
— Ніхто з них не стежив за пані Крейль.