Я невтомно практикувавсь, а згодом, задля заробітку, став демонструвати фігури вищого пілотажу.
Влітку на авіашоу збираються тисячні натовпи, думав я, і якщо я не розшукав її з допомогою телебачення, то, може, знайду її тут.
Після свого третього виступу я познайомився з Кетрін. У містечку Лейк Вейлз, штат Арізона. Вона з'явилася з натовпу, який оточив літак, підійшла до мене, наче давня знайома. Усміхнулася ніжно й приязно. Усмішка була спокійна й по-особливому близька.
Кетрін дивилася на мене й не відводила очей навіть у сліпучому сонячному світлі. Довге темне волосся, темно-зелені очі. Як твердять, що темніші очі, то менше дошкуляє яскраве сонячне світло.
– Це, напевно, весело, – сказала вона і кивнула на біплан, не зважаючи на галас і натовп.
– Авжеж, краще, ніж помирати від нудьги, – відповів я. – 3 допомогою доброго літака від нудьги можна врятуватися.
– А що ви відчуваєте, коли шугаєте там угору-вниз? Із вами можна покататися, чи ви тільки демонструєте свою майстерність?
– Головним чином, останнє. Пасажирів катаю не так часто. Вряди-годи. Якщо певен, що не випадеш, то крутити мертві петлі досить весело.
– А мене покатаєте, – запитала Кетрін, – якщо гарненько попрошу?
– Можна, коли закінчиться шоу. – Ніколи не бачив таких зелецих очей. – А що означає просити гарненько?
Вона безневинно усміхнулася:
– Будь ласка.
Решту дня Кетрін трималася неподалік, час від часу зникала в юрбі, потім знову з'являлась, усміхалася й потай кивала рукою. Перед заходом сонця біля аероплана залишилася тільки вона. Я допоміг їй улаштуватися на передньому сидінні кабіни мого літачка.
– Не забудьте про два ремені безпеки, – нагадав я. – Вистачило б і одного, щоб утримати вас на місці, хоч би які акробатичні фігури ми виконували, але все одно краще, коли ременів два.
Я розповів, як користуватися парашутом на той випадок, якби нам довелося рятуватись, підтяг м'які плечові паски, які прикріплюються до другого ременя безпеки на поясі. "У вас красиві груди", – ледь не бовкнув я, але вголос сказав:
– Переконайтеся, що ремені міцно утримують вас, але не заважають. Тільки-но полетимо головою вниз, вам здаватиметься, ніби вони дуже ослабли!
У відповідь вона всміхнулася, наче почула комплімент.
Кетрін була природженим льотчиком. Від повітряної прогулянки прийшла в захват. їй подобалося ревіння двигуна, сонячний дискг, що догоряв на краю світу, висіння вниз головою між хмарами, невагомість, трикратні перевантаження під час виконання мертвих петель.
Приземлялися ми вже в сутінках. Не встиг я заглушити двигун, не встиг отямитися, як вона вже вискочила з кабіни, обвила руками мою шию і поцілувала.
– МЕНІ СТРАШЕННО СПОДОБАЛОСЯ! – вигукнула вона.
– Боже мій... – сказав я. – Нічого не маю проти.
– Ви – великий льотчик.
Я прив'язав аероплан.
– Лестощі, панно, можуть далеко вас завести.
Кетрін мало не силоміць пригостила мене обідом, щоб віддячити за прогулянку. Ми розмовляли майже годину. Вона розповіла мені, що розлучилася з чоловіком і працює офіціанткою в ресторані над озером, неподалік від будиночка, який я купив. Завдяки платні й аліментам грошей має досить. А тепер подумає про те, щоб продовжити освіту й узятися до вивчення фізики.
– Фізика! Що такого могло трапитися, що привело вас до фізики? – І справді, така цікава жінка – позитивна, безпосередня, зважена. І раптом – фізика!..
Кетрін потяглася до сумочки:
– Не будете проти, коли я запалю?
Якщо я ледь утримавсь, аби не підстрибнути на місці від цього запитання, то власна відповідь на хвилю взагалі позбавила мене дару мови. Я бовкнув:
– Будь ласка.
Вона припалила сигарету й заходилась розповідати про фізику, не спостерігши, що діється зі мною. РІЧАРДЕ! В ЧОМУ СПРАВА? ЩО ТИ МАВ НА УВАЗІ ПІД СВОЇМ "БУДЬ ЛАСКА"? ТИ НЕ ЗАПЕРЕЧУЄШ? Вона припалює СИГАРЕТУ! Ти усвідомлюєш, як це позначиться на її й твоєму житті? Це означатиме "Дорогу закрито!", це означатиме...
Замовкніть, цитьнув я своїм принципам. Вона розумна, зовсім не така, як інші, яскрава, наче блискавка з зеленими очима, її цікаво послухати, приємна, лагідна, зворушлива, а мені набридло завжди лишатися наодинці зі своїми думками, спати з гарненькими, але цілком чужими дівчатами. Пізніше я поговорю з нею про паління. Тільки не сьогодні.
Мої принципи вгамувались так швидко, що я аж налякався.
– ... Багатою я, очевидно, не стану, але раду якось собі дам, – вела Кетрін далі. – Маю намір купити собі аероплан, навіть якщо він буде старим і вживаним! Я не пошкодую про це, як ви вважаєте?
Сигаретний дим вився кільцями і, як зазвичай ведеться, просто мені в обличчя. Я протиставив йому захисні екрани свідомості, уявив між собою і димом шибку і взяв себе в руки.
– Ви спочатку купите літак, – запитав я, дивлячись їй у вічі, – а потім навчитеся літати?
– Так. І тоді платитиму тільки інструкторові замість того, щоб платити йому та ще й орендувати літак. Так буде дешевше. А як на вашу думку?
Ми ще побалакали на цю тему, й тоді я запропонував їй вряди-годи літати зі мною на одному з моїх літаків.
На новому, на амфібії "Лейк", подумав я, в нього такий витончений фюзеляж, наче його збудовано для польотів у майбутнє та минуле, а не тільки, щоб пересуватись у повітрі й на воді. Й він їй обов'язково сподобається.
А за дві години я випроставсь у ліжку й спробував уявити, якою вона буде, коли побачу її наступного разу.
Чекати довелося довго. Кетрін мала чарівний вигляд: засмагле гнучке тіло, на кілька хвилин прикрите волохатим рушником. Коли рушник упав, вона прослизнула під простирадло, пригорнулася до мене й поцілувала. Цей поцілунок не означав "я знаю, хто ти, й кохаю тебе", а просто "будьмо сьогодні коханцями, а потім побачимо".
Як гарно просто насолоджуватись, а не бажати когось, кого не можна розшукати!
СІМ
– Одразу, як тільки ти припиниш палити в приміщенні, Кетті.
Вона здивовано поглянула на мене, не донісши запальничку до сигарети.
– Вчора ти не заперечував.
Я поскладав брудні тарілки в посудомийницю, протер кухонний стіл. Надворі вже потепліло, вранці з високого неба спустилося лише кілька пухнастих сніжинок, хмарність на висоті шість тисяч футів, легкий туманець, видимість п'ятнадцять миль. Безвітряно.
Кетрін була така ж приваблива, як і напередодні. Мені хотілося дізнатись про неї ще більше. Чи відберуть сигарети в мене жінку, якої я міг торкатися й з якою міг розмовляти добру хвилину?
– Дозволь розповісти тобі, що я думаю про сигарети, – сказав я.
І без поспіху виклав свій погляд.
–... Саме отак це розуміють усі навколо, – закінчив я. – І це означає: "Ти мені настільки байдужий, що мені все одно, чи можеш ти дихати. Хоч помирай, а я запалю!" Куріння – негарна звичка. Поряд з людьми, які тобі подобаються, палити нечемно.
Замість того щоб випустити пазурі й гримнути дверима, Кетрін згідливо кивнула. "Я знаю, це жахлива звичка. Давно збиралася кинути палити". Вона закрила сумочку, так і не діставши звідти сигарети й запальничку.
Настав час, коли сама собою забулася фізика – цього разу Кетрін вирішила спробувати свої сили в моделюванні. Потім у вокалі. Голос вона мала непоганий – він нагадував співи звабливих русалок над морем, сповитим туманом. Але якось так сталося, що коли в неї минулось бажання зробити на цьому кар'єру, десь зникла й відданість справі. Натомість з'явилася нова мрія. Цього разу вона нарешті стосувалась і мене: чому б нам не відкрити крамничку з товарами для жінок?
Кетті була безтурботна, але кмітлива. Літак-амфібія їй сподобався. Кетті відразу взялася літати, однак була невиправно сторонньою. Для моєї системи вона лишалася чужорідним тілом, хоча й дуже любим. І система часом намагалась відторгнути її, якомога лагідніше.
Спорідненими душами, виявилось, нам ніколи не стати. Ми були наче два човни, що зустрілися посеред океану, а тоді певний час рухалися пустельним морем поряд. Ми просто різні човни, які прямують у різні гавані, й ми знаємо про це.
Я мав дивне відчуття, ніби гаю час, чекаю якоїсь події, після чого моє життя рушить своїм зачарованим шляхом, отримає нарешті мету й спрямування.
Був би я спорідненою душею, розлученою зі своєю коханою, думалось мені, то міг би сподіватися, що моя обранка теж зробить усе можливе, аби ми якимось чином все-таки зустрілися. Тим часом, моя люба, ще не знайдена душе, ти сподіваєшся таких же зусиль від мене? Чи не надто близько підпускаємо ми до себе палких чужаків?
Дружба з Кетті наразі приносила втіху. Але Кетті не мала права сплутувати карти, втручатися, стояти на шляху до моєї коханої, хоч хай би коли та з'явилася.
Мої пошуки досконалої жінки носили чуттєвий характер і були щораз новими. Чому ж це гнітюче передчуття зими настало так рано? Без огляду на те, з якою швидкістю гримотіла ріка часу, перевалюючись через скелясте дно та глибини, мій пліт уже загубивсь у снігових водоспадах. Я сподівався, що зупинитись на хвилю серед ревучого потоку зовсім несмертельно. Ні, я таки не думав, що це смертельно, але обрав цю планету й саме цей час, аби засвоїти певний трансцендентальний урок, – а
який саме – не знаю, – щоб з його допомогою зустріти жінку, не схожу на будь-яку іншу.
Незважаючи на цю надію внутрішній голос попереджав, що зима може перетворити мене на крижану брилу, якщо я не звільнюся й не розшукаю її.
ВІСІМ
Здавалось, лежиш посеред кухонного столу в аероплані на висоті дві милі й тут тебе викидають за двері. В якусь мить я побачив аероплан за кілька дюймів од руки... Я падав, але якби відчайдушно забажав, то міг би ще вхопитися за нього й повернутись у кабіну.
Наступної миті вже було надто пізно. Те, за що я міг ухопитися, перебувало вище від мене на 50 футів і віддалялося зі швидкістю 100 футів за секунду. Я падав просто вниз. Зараз – уже просто вниз. І чимраз швидше.
О Боже, думав я, чи я певен, що хочу цього?
Коли твоє життя – одна миттєвість, то вільне падіння – величезна радість. Завбільшки як кит. Щойно подумаєш про наступну мить, як вона вже блякне позаду.
Я падав у шаленому вихорі, спостерігаючи за землею, – яка вона невелика, яка тверда й пласка, – відчуваючи себе таким мізерним проти неї. Нема кабіни, ні на що спертися.
Не переживай, Річарде, заспокоював я себе. Ось тут у тебе на грудях кільце, ти можеш у будь-який момент потягти за нього, й над тобою розкриється парашут.