Вона не розуміла, чому вони все ще стовбичать тут, звісно, не з симпатії ж до небіжчика: такі людці не відають, що таке приязнь. Та хай собі сидять, то байдуже. Аби лиш вони не здумали взяти участь у завтрашньому похороні. Завтра вранці вона, Ванда, про це подбає, вона повернеться сюди і дасть усьому свій лад. При домовині будуть лише родичі, вони й поховають Жоакіма Соареса да Кунью скромно і пристойно. Вона встала і підійшла до тітки.
— Ходімо, — сказала вона і звернулася до Леонардо: — Не засиджуйся довго, тобі треба виспатися. Адже дядько Едуардо обіцяв залишитися до ранку.
Едуардо кивнув і вмостився на стілець. Леонардо пішов провести жінок до трамвая. Капрал Мартін наважився сказати їм навздогін: "На добраніч, пані", але не дістав відповіді.
Комірчину освітлювали тільки свічки. Чорний Жевжик заснув і потужно хропів.
X
О десятій вечора Леонардо встав з бляшанки з-під гасу і підійшов до свічок, щоб глянути на годинник. Едуардо з роззявленим ротом спав на стільці. Леонардо збудив його:
— Я йду. О шостій знов прийду заступити тебе. Ти встигнеш сходити додому перевдягтися.
Едуардо випростав ноги, з тугою думаючи про зручне ліжко. Затерпла шия. В кутку неголосно, але завзято сперечалися: хто саме — Чижик, Баламут чи Капрал Мартін посяде місце Кінкаса в серці і на ложі Вирлатої Кітерії. Капрал Мартін виявив обурливий егоїзм, не згоджуючись викреслити себе з числа спадкоємців, дарма що йому й так належало серце ставної негритянки Кармели. Щойно кроки Леонардо стихли надворі, Едуардо поглянув на гурт обідранців. Ті змовкли. Капрал Мартін усміхнувся крамареві. Едуардо заздрісно дивився на Чорного Жевжика — дає собі хропака хоч би що. Він засовався на стільці, поклав ноги на бляшанку. Страшенно затерпла шия. Баламут, зрештою, не витримав: дістав жабку з кишені і посадив на підлогу. Жабка застрибала, така втішна, мов малесенький гномик.
Едуардо ніяк не міг заснути. Він нерухомо втупився поглядом у небіжчика. Ось кому зручно лежати. То якого дідька сидіти тут і чатувати, як сторож? Чи не досить того, що він піде на похорон, що він узяв на себе частину видатків? Він виконав свій обов'язок щодо брата, навіть з лишком, якщо врахувати, про якого брата йдеться. Адже такого бешкетника і халамидника, як Кінкас, світ не бачив!
Він устав, трохи розім'явся і широко позіхнув. Баламут тримав у кулаці зелену скрекотушку. Чижик мріяв про Вирлату Кітерію. Оце-то бабисько!
Едуардо підступив до гурту:
— Скажіть-но мені…
Капрал Мартін, психолог з покликання і з необхідності, виструнчився перед ним.
— До ваших послуг, начальнику.
Хтозна, а раптом комерсант звелить послати по горілку, щоб якось швидше згаяти довгу ніч?
— Ви залишитеся тут до ранку?
— При ньому? Атож, сеньйоре. Ми його приятелі.
— Тоді я піду додому, перепочину трохи. — Едуардо дістав з кишені кредитку. Капрал, Чижик і Баламут пильнували кожен його порух. — Це для вас, купите собі бутербродів. Але не залишайте його самого. І на мить, гаразд?
— Сеньйор може відпочивати спокійно, ми не відійдемо від нього ні на крок.
Чорний Жевжик прокинувся від того, що в ніздрі йому залоскотав міцний дух кашаси. Перш ніж узятися до пиття, Чижик і Баламут закурили. Капрал Мартін теж дістав сигару за п'ятдесят сентаво, чорну, міцну: тільки справжній курець знає, що то за сигара. Він запахкав димом Жевжикові в лице, але той навіть не ворухнувся. Одначе тільки-но відкоркували пляшку (ще й досі не з'ясовано, чи не оту, що її, за твердженнями Кінкасової родини, Капрал приніс за пазухою), як Чорний Жевжик почув запах, розплющив очі і зажадав своєї порції.
З першого ж ковтка в чотирьох приятелів прокинувся дух критицизму. Ці Кінкасові родичі купаються, як сир у маслі, а самі, зразу видно, страшенні скнари. Нічого не змогли зробити як слід. Де стільці для гостей? Де випивка і частування, як годиться навіть у найбідніших домах? Капрал не раз проводив ночі біля покійників, але ніколи ще не бачив такого. Все зроблено нехлюйськи, абияк, без усякої турботи. Останні бідарі в таких випадках частують відвідувачів принаймні чашечкою кави чи чарочкою горілки. Кінкас не заслуговує такого приниження. Пиндючаться, з пихи як не лопають, а самі поскупилися пригостити небіжчикових приятелів. Чижик і Баламут вибралися на пошуки якогось їстива. Окрім того, вони дістали завдання роздобути якісь ящики, щоб можна було сидіти. Треба ж створити пристойну обстановку для нічного сидіння біля труни. Капрал Мартін умостився на єдиного стільця й заходився командувати:
— Принести ящики! Купити кашаси!
Чорний Жевжик, присівши на бляшанку з-під гасу, схвально кивав головою.
Треба визнати, що сам покійник виглядав пристойно, тут родичі постаралися. Вбрання нове, черевики теж, просто розкіш. І свічки гарні, з церкви. А от про квіти забули. Де ж це бачено, щоб небіжчикові не принесли квітів?
— Подивіться на нашого покійника, — гордо сказав Чорний Жевжик. — Чисто тобі сеньйор.
Кінкас усміхнувся на похвалу, і Жевжик відповів йому усмішкою.
— Батько, — сказав він зворушено і штурхнув Кінкаса пальцем під ребро, як робив звичайно, коли чув від нього вдалий дотеп.
Вернулися Чижик і Баламут і принесли два ящики, шмат ковбаси і кілька пляшок. Приятелі сіли кружком біля небіжчика, і тут Чижик запропонував усім разом прочитати "Отче наш". Надлюдським зусиллям йому пощастило пригадати майже всю молитву. Решта невпевнено підтримала. Читати молитву було справою нелегкою. Чорний Жевжик знав кілька заклинань, звернутих до негритянських божків Ошали й Ошума; на цьому й закінчувалася його релігійна освіта. Баламут не молився вже років з тридцять. Капрал Мартін гадав, що ходити до церкви й молитися — не дуже личить мужньому вояцькому племені. Проте всі старалися чесно. Чижик починав, друзі підхоплювали як могли. Врешті-решт Чижик, укляклий зі скрушно похнюпленою головою, не витримав:
— Стадо віслюків!
— Практики бракує, — озвався Капрал. — Усе-таки дещо вийшло. Решту довершить падре завтра.
Кінкас залишився байдужий до молитви, напевне, йому було жарко в цупкому вбранні. Чорний Жевжик дивився на приятеля: треба б щось для нього зробити, раз молитва не вийшла. Може, заспівати йому з кандомбле? Він звернувся до Баламута:
— Де твоя ропуха? Дай йому.
— Це не ропуха, а жабка. Але навіщо вона йому тепер?
— А може, йому сподобається.
Баламут дістав скрекотушку і обережно посадив її на схрещені руки покійника. Одним стрибком жабка сховалася в глибині трупи. Хисткі пломінці свічок освітили скрекотушку, зеленясті відблиски спалахнули на обличчі Кінкаса.
Капрал Мартін і Чижик знов засперечалися за Вирлату Кітерію. Хміль додав Чижикові завзяття, і він вирішив боротися за свої інтереси. Чорний Жевжик обурився:
— І не сором вам сперечатися в нього перед очима? Він ще не охолов, а ви, як грифи, накинулися на падло.
— Хай він сам вирішить, — запропонував Баламут.
Він сподівався, що Кінкас обере його спадкоємцем і саме йому передасть Кітерію, свою єдину власність. Хіба не він, Баламут, приніс йому в дар зелену жабку, найкращу з тих, що він будь-коли ловив?
— Гм! — гмукнув небіжчик.
— Бачите? Йому ця балачка не до вподоби, — розсердився Чорний Жевжик.
— Треба йому дати смикнути, — підказав Капрал: йому хотілося задобрити мерця.
Кінкасові розкрили рота і заходилися вливати в нього горілку. Кашаса полилася на комір піджака, на сорочку між лацканами.
— Я ще не бачив, щоб хтось пив лежачи…
— Краще його посадити. Так і нас він ліпше бачитиме.
Кінкаса посадили на ящик, його голова гойдалася з боку на бік. Після ковтка горілки він усміхався ще ширше.
— Гарний піджак. — Капрал Мартін помацав крам. — Що за дурість надягати новий костюм на покійника. Віддав кінці — то й по всьому, іди в землю. Годувати хробачню новим убранням… а скільки таких людей, кому нема чого носити…
— Ось це свята правда, — підтримали всі.
Кінкасові дали ще ковток, він кивнув головою, звісно, він теж був згоден, бо завжди визнавав слушність за тим, хто її мав.
— Та ще зіпсує одяг горілкою.
— Ліпше зняти з нього піджак, щоб він зовсім його не зіпсував.
Коли з Кінкаса стягли важкий цупкий чорний піджак, йому нібито полегшало. Але він не переставав випльовувати горілку, довелося зняти й сорочку. Чижик задивився на блискучі черевики небіжчика: його ж бо власні зовсім діряві.
— Навіщо мерцеві нові черевики, правда, Кінкасе? Ну от, як на мене шиті.
Чорний Жевжик підібрав старі лахи приятеля, кинуті у кутку комірчини. Кінкаса вбрали, і тоді всі впізнали його, колишнього Кінкаса Водожаха.
— Оце насправді наш старий Кінкас!
Компанія повеселішала. Кінкас теж, здавалося, радів — новий костюм більше не сковував його. Особливо був він вдячний Чижикові, кляті черевики так муляли йому! Але цей бевзь надумав полізти до Кінкаса з балачками про Кітерію. Він почав шепотіти щось йому на вухо. Хто ж так робить? Як уже слушно зауважив Чорний Жевжик, розмова про дівчину виводила з себе Кінкаса. Небіжчик розсердився і виплюнув струмінь горілки прямо в Чижикове обличчя. Трійця затремтіла зі страху.
— Він збісився!
— А не казав я?
Баламут уже застібав на собі нові штани, Капралові дістався піджак. За сорочку Чорний Жевжик збирався виміняти в знайомому шинку пляшку горілки. Капрал Мартін поштиво звернувся до Кінкаса:
— Ми не хочемо нікого кривдити, але, сказати по щирості, твої рідні занадто ощадливі. Особливо твій зятьок…
— Жмикрути, — уточнив Кінкас.
— Коли вже ти сам так мовиш, значить, правда. Ми боялися образити їх, що не кажи, а це твої близькі. Але вони страшенні жмикрути! Навіть випивка нашим коштом! Таких поминок ще не бувало!
— І жодної квіточки, — додав Чорний Жевжик. — Як мати таких кревних, то краще їх зовсім не мати.
— Чоловіки — бовдури, жінки — гадюки, — чітко вимовив Кінкас.
— Але послухай, батьку, гладуха, може, чогось і варта…
— Мішок з лайном.
— Не говори так, батьку. Трохи перестаркувата, але непогана. Я зустрічав гірших.
— Ти — дурень чорнопикий. На жінках не розумієшся.
— Ось Кітерія гарна краля, еге ж, старий? — втрутився зовсім недоречно Баламут. — Що їй тепер робити? Я навіть…
— Заткнися, цимбале! Не бачиш хіба, що він сердиться?
Але Кінкас не чув Баламута. В цю саму хвилину Капрал Мартін спробував пронести повз нього чарку горілки.