Якби той, що там копав, дійсно намагався добитися до мене, почувши, що я копаю, то коли він змінив напрям, трудно було збагнути: чи, перервавши роботу, я позбавив його орієнтації, чи сталося це тому, що він сам змінив свій намір. А можливо, що я взагалі помилився, і він ніколи не прямував просто на мене, у кожному разі шум ще якийсь час посилювався, наче б він наближався; я ж, бувши тоді ще юнаком, зовсім не виявив би незадоволення, раптом побачивши копача з землі, але нічого подібного не трапилося, з якогось часу копання почало слабнути, наче б копач поступово звернув з свого попереднього напряму, а потім воно й зовсім припинилося, наче б він вирішив повернутися цілком у протилежний напрям і відсувався від мене в далечінь. Я ще довго прислухався до нього в тиші, перш ніж відновив свою працю. Так, це попередження було досить виразне, але я його скоро забув, і воно ледве чи мало якийсь вплив на мої будівельні плани.
Між тоді й тепер лежить доба мого змужніння, але чи не виглядає воно так, що за цей час ніщо не змінилося, я все ще роблю великі перерви в праці й прислухаюся до стіни, а копач знову змінив свій напрям, він повертається, йде назад з своєї подорожі, він припускає, що полишив мені досить часу на приготування прийняти його. А в мене все влаштоване гірше, ніж було тоді, стоїть ось велика споруда, безборонна, а я вже зовсім не хлопчак-учень, а старий архітект, і сили, які ще лишилися мені, коли надходить вирішальна мить, відмовляються служити мені, та хоч який я старий, мені здається, що радо хотів би бути ще старшим, ніж тепер, щоб уже не міг підвестися зі свого місця відпочинку під мохом. Але в дійсності я таки не витримую тут, підводжуся й жену знову вниз до будинку, наче б, замість відпочинку, тут опанували мене нові турботи. Як воно стоїть справа тепер? Чи послабло сичання? Ні, воно посилилося. Я слухаю в десятьох перших-ліпших місцях і виразно зауважую оману, сипання лишилося таке саме, ніщо не змінилося. Там, потойбіч, немає жадних змін, там спокійно, там не зважають на час, а тут кожної хвилини здригаєшся в слуханні. Я знову повертаюся довгим шляхом до укріпленої площі, усе навколо здається мені стривоженим, дивиться на мене й потім відразу відвертається, щоб не заважати мені, але далі знову напружується, щоб вичитати з мого обличчя рятівне рішення. Я ж хитаю головою, бо не маю ніякого. Я не йду й до головної площі, щоб там заходитися коло виконання якогось плану. Проходячи повз те місце, де я почав копати дослідну нору, перевіряю його ще раз, це було таки добре місце, нора йшла в тому напрямі, де міститься більшість повітряних каналів, які дуже улегшували б мою працю, можливо, я й зовсім не мусів би далеко копати, не мусів би довго докопуватися до причин шуму, може, вистачило б послухати в повітряних каналах. Але ніякі переконування не мають досить сили, щоб підбадьорити мене до цієї праці. Щоб ця нора мала принести мені певність? Я дійшов уже до того, що не хочу ніякої певності. На укріпленій площі я вибираю гарний шматок облупленого червоного м'яса й залажу з ним в одну з куп землі, тут принаймні буде тиша, якщо взагалі тут можлива десь тиша. Я лижу й ласую м'ясом, думаю по черзі то про невідому тварину, що в далині снує свій шлях, то знову про те, що я, доки ще маю змогу, повинен би якнайбільше споживати свої запаси. Цей останній, мабуть, єдиний здійсненний план, який я ще можу мати. Поза тим я намагаюся відгадати план невідомої тварини. Мандрує вона чи працює над будовою власної нори? Якби це мандрівка, може, вдалося б порозумітися з нею. Якщо вона справді проб'ється до мене, я дам їй дещо з своїх запасів, і вона піде геть. Сидячи в своїй купі землі, я звичайно можу мріяти про що завгодно, навіть про порозуміння, хоч і добре знаю, що чогось подібного не буває і що ми в ту ж мить, коли побачимо один одного, ба коли лише почуємо один одного зблизька, відразу ж безтямно, жоден пізніше, жоден раніше, з новим, іншим голодом, хоча були б і зовсім не голодні, виставимо один проти одного кігті й зуби. І як завжди, так і тут, з повним правом, бо хто ж, хай би він був і в мандрівці, не змінив би своєї подорожі і планів на майбутнє? А може, тварина копає в своїй власній норі, тоді годі й мріяти про порозуміння. Навіть якби це була така дивна тварина, нора якої могла б витримувати сусідство, не може витримувати моя нора, у всякому разі вона не витримує сусідства, яке чути. Під цю пору тварина здається дуже далеко, якби вона ще хоч трохи віддалилася, зник би, розуміється, й шум, може, тоді знову було б так добре, як за давніх часів, і все це було б тільки поганим, але благодійним досвідом, він спонукував би мене до найрізноманітніших уліпшень; коли я маю спокій і небезпека не загрожує безпосередньо, тоді я ще досить здібний до різної великої праці, може, тварина, з уваги на величезні можливості, які вона, здається, має при своїх силах, відмовиться від поширення своєї нори в напрямі моєї й знайде собі відшкодування в іншому напрямі. І цього теж годі домогтися в переговорах, воно станеться або з власного рішення тварини, або з примусу від застосованих мною заходів. В обох випадках вирішальним буде питання, чи і що тварина знає про мене. Чим далі я думаю над цим, тим неймовірнішим здається мені, щоб тварина взагалі почула мене; можливе, хоч і трудно собі це уявити, що вона якимось іншим шляхом довідалася про мене, але чути мене вона таки не могла. Доки я нічого про неї не знав, вона взагалі не могла мене чути, бо я тримався тут тихо, немає нічого тихшого від повернення до нори; потім, коли я копав у різних місцях, дослухаючися, вона могла б чути мене, хоч мій спосіб копання не викликає великого шуму; але коли б вона мене почула, я теж мусів би дещо помітити, при праці вона мусіла б бодай частіше зупинятися й наслухати… Але все лишалося незмінним…
Переклад: Іван Кошелівець