Я їду і хочу попрощатись.
В морі загув пароплав, очевидно, викликаючи лоцмана.
— Куди ж ти їдеш, Філомено?
Насіб підвівся, мимоволі прислухаючись до сирени, і подумав: "Мабуть, прийшла "Іта"". Помацав стрілки будильника, намагаючись визначити час. Тільки шоста. А він повернувся десь близько четвертої. Ну й жінка ж ця Різолета! Ніхто б не назвав її красунею, навіть косоока трохи, але ж вона знала свою справу! Гризнула його за вухо, а потім відсахнулась та як зарегоче... Що воно за ґедзь вкусив стару Філомену, з глузду з'їхала, чи що?
— ...В Агуа-Прету до сина. Житиму в нього.
— Ти що це вигадала, Філомено? Можна подумати, що ти збожеволіла!
Він розшукував ногами капці і ще напівсонний згадував про Різолету. Запах дешевих парфумів цієї жінки ще зберігався на його волохатих грудях. Босий, в довгій сорочці, він вийшов у коридор. Стара Філомена чекала на нього в залі, запнута новою хусткою і з парасолькою в руках. На підлозі стояла валіза і пакунок з іконами. Вона прислужувала Насібу з того дня, коли він купив бар, тобто десь понад чотири роки. Була вона зухвалою, буркотливою, але охайною, працьовитою, серйозною і дивовижно чесною жінкою. "Справжня перлина, коштовний самоцвіт",— говорила про неї дона Армінда, коли мова заходила про служницю. Траплялося, що прокидалася вона в поганому настрої, і тоді все, що вдавалося від неї почути, зводилось до загрози виїхати в Агуа-Прету до сина, який кілька років тому придбав крамничку для торгівлі городиною. Розмови про цю поїздку вже стали звичними, і Насіб не зважав на них, приймаючи їх як дивацтва старої, котра жила в його будинку скоріше на правах родички, а не служниці.
Знову подав голос пароплав. Насіб відчинив вікно. Це була дійсно "Іта", що прийшла із Ріо-де-Жанейро і стояла біля скелі Рапа, викликаючи лоцмана.
— Але, Філомено, це ж божевілля! Як же можна так зразу, не попередивши заздалегідь?.. Дурниці!
— Бійтеся бога, сеньйоре Насіб! З тієї хвилини, як я переступила поріг вашого будинку, я щодня говорила: "Настане день, коли я неодмінно поїду до мого Вісенте..."
— Але ж принаймні вчора ви могли мене попередити про своє рішення?
— Я так і зробила,— попросила Шіко, щоб він вам сказав, але ви не зважили на це і навіть не навідались додому...
Справді, Шіко Молеза (Шіко-ледар), його прислужник і сусіда — син дони Армінди,— приніс йому разом із сніданком попередження старої. Але оскільки це траплялося щотижня, то Насіб не зважив на його слова.
— Я цілу ніч чекала на вас... До світанку... А ви тим часом волочились по різних забігайлівках. Люди у вашому віці мали б уже одружуватись і сидіти вдома, а не вештатись після роботи де заманеться... А то, хоча ви й міцний на вигляд, колись не витримаєте і зляжете.
Підвівши худий палець, вона вказувала на груди Насіба, що прозирали через комір сорочки, вишитої дрібненькими червоними квіточками. Насіб опустив очі і побачив сліди губної помади... Різолета!.. Стара Філомена і дона Армінда засуджували його за те, що він і досі парубкує, весь час на щось натякали і шукали для нього наречених.
— Але ж, Філомено...
— Нічого не вдієш, доне Насібе. Я їду, і притому за кілька хвилин. Вісенте написав мені, що має намір одружитися і що без мене йому буде важко. Я вже запакувала свої речі...
Напередодні грандіозного бенкету автобусної компанії "Сул Баїйяна" залишитись без людини, котра мала обслуговувати тридцять запрошених осіб,— це щось-таки означало і будь-кого вивело б із рівноваги!
— До побачення, доне Насібе! Хай береже вас Господь і допоможе вам знайти гарну наречену, яка б піклувалася про вашу господу.
— Але ж зараз лише шоста ранку, а поїзд відходить майже о восьмій?..
— Я не йму віри поїздам, вони ненадійні. Краще я прийду заздалегідь.
— Давайте я хоч розрахуюсь з вами...
Все це скидалось на примарний сон. Він босоніж ходив по залі, ступаючи на холодні кахлі, чхнув, тихенько вилаявся. Бракувало йому ще простудитись... От божевільна стара...
Філомена простягнула кістляву руку і подала йому кінчики пальців.
— Зоставайтесь здоровенькі, сеньйоре Насібе! Буватимете в Агуа-Преті, навідайтесь до нас.
Насіб порахував гроші, додав ще кілька рейсів[20](все ж стара цього заслужила), допоміг їй підняти валізу, а також важелезний пакунок з іконами, що прикрашали її невеличку кімнату у флігелі, і, нарешті, парасольку. Через вікно до кімнати зазирали теплі промені сонця, грайливий вітрець приносив пахощі моря, лунали співи птахів, голубе небо, таке незвичне після довгих дощів, здавалось казковим. Насіб глянув на пароплав, до якого вже підпливав човен з лоцманом, махнув рукою і вирішив більше не спати. Краще вже подрімати якусь годину в обідню перерву, щоб увечері не клювати носом — він обіцяв Різолеті повернутись. От клята стара, зіпсувала день!..
Він підійшов до вікна і провів поглядом служницю. Легкий бриз змусив мимоволі здригнутись. Його будинок стояв на схилі Сан-Себастьяна якраз напроти мілини. Добре, що хоч дощі закінчились. Було б горе для плантаторів, недаремне хвилювались полковники!
У вікні сусіднього будинку з'явилась дона Армінда,— вона махала хустиною вслід Філомені, своїй добрій подрузі.
— Доброго ранку, сеньйоре Насібе!
— Божевільна Філомена... Поїхала до сина...
— Знаю... Ви навіть не уявляєте собі, сеньйоре Насібе, який тут збіг обставин! Ще вчора я сказала Шіко, коли він прийшов з бару: "Завтра Філомена поїде, син прислав їй листа, кличе..."
— Так. Він мені сказав про це, але я не повірив.
— Вона допізна чекала на вас. Ми довго розмовляли з нею, сидячи на порозі вашого будинку. Але чекання наше було марним...— Вона засміялась, і важко було зрозуміти — схвалює той сміх вчинок Насіба чи засуджує...
— Я не мав часу, доно Арміндо. Робота.
Вона не відводила від нього погляду. Насіб стривожився: може, в нього і на обличчі помада? Все може бути...
— Я завжди казала, що таких працьовитих людей, як сеньйор Насіб, в Ільєусі не густо... Подумати тільки, працювати до ранку...
— І ось саме сьогодні, коли треба готувати обід на тридцять осіб, замовлений на завтра...
— Я навіть не чула, коли ви увійшли. А я лягла десь біля другої ночі...
Насіб муркнув щось нерозбірливе. Ця дона Армінда була занадто цікавою до всього.
— Я не дивився на годинник. Мене одне тривожить: хто приготує обід?
— Це складна справа. На мене ви краще не розраховуйте. Дона Елізабет ось-ось має народити дитину. Вже минули всі терміни. Я через неї ніч не спала, все чекала, що прибіжить дон Пауло по мене. Та я й не вмію готувати ці вишукані страви...
Вдова дона Армінда, мати Шіко, хлопчиська, що працював у барі Насіба, спіритистка і плетуха, була ще й славнозвісною акушеркою. Чимало дітлахів Ільєуса, що побачили світ протягом двадцяти останніх років, перейшли через її руки, і перші враження від навколишнього світу пов'язувалися в них з її рум'янощоким обличчям і міцним духом часнику.
— А дона Клорінда вже народила? Щось сеньйора Раула не видно було вчора в барі...
— Так, так. Вчора ввечері. Але вони покликали цього лікаря Демосфенеса. Що поробиш, нові звичаї. Сеньйоре Насібе, чи не вважаєте ви непристойністю те, що лікар приймає дитину і бачить чужу жінку зовсім голою? Неподобство!..
Це питання було першорядним для дони Армінди — лікарі почали конкурувати з нею. Подібного неподобства раніше не було. Як можна дивитись на голу жінку, та ще й під час пологів? Але Насіба тривожило питання завтрашнього обіду і все пов'язане з ним: де взяти закуску, пиріжки і таке інше, що після від'їзду куховарки перетворилось на першочергову проблему.
— Це прогрес, доно Арміндо! А стара підсунула мені свиню. Нічого не скажеш.
— Прогрес? Безсоромство це — ось як це називається.
— Де мені тепер шукати куховарку?
— Доручіть все тимчасово сестрам Дос Рейс...
— Та вони ж з мене три шкури здеруть. А я ж уже найняв двох дівчат на допомогу Філомені.
— Так воно вже заведено в житті, сеньйоре Насібе, чого найменше сподіваєшся, те й трапляється. Мені щастить, бо про всі прикрощі мене попереджає небіжчик чоловік. Ось нещодавно, ви навіть уявити собі не можете... Це було під час сеансу в кума Деодоро...
Але Насібу менш за все кортіло вислуховувати зараз історії з галузі спіритизму, другої спеціальності акушерки.
— Шіко вже прокинувся?
— Де там, сеньйоре. Бідолаха прийшов десь за північ.
— Розбудіть його, будь ласка. У мене сьогодні до біса різного клопоту. Ви ж розумієте, обід на тридцять осіб, всі люди поважні, святкується важлива дата — відкриття автобусного сполучення.
— Казали, що якийсь автобус перекинувся на мосту через Кашоейру?
— Дурниці! Автобуси від'їжджають і приїжджають повними і цілими. Прибуткова справа.
— Тепер в Ільєусі все можна побачити, чи не так, сеньйоре Насібе! Мені розповідали, що в новому готелі буде якийсь самохідний ящик "ліфт", чи що, котрий сам підніматиметься і опускатиметься...
— То ви розбудите Шіко?
— Іду, іду. Кажуть, що взагалі не буде сходів... Що воно робиться, бог його святий знає!
Насіб постояв ще якусь мить біля вікна, дивлячись на пароплав компанії "Костейра", до якого швартувався човен з лоцманом. В барі хтось казав, що Мундіньйо Фалкан має прибути цим пароплавом. Звичайно, він привезе чимало новин. Приїдуть також нові дівчата для кабаре, для закладів на вулицях Уньан, Сапо, Флорес. Кожний пароплав з Баїйї, Аракажа або Ріо привозив веселих дівчат. Можливо, на цьому судні прибула також автомашина доктора Демосфенеса. Лікар мав силу-силенну грошей і найкращий в місті кабінет. Варто було одягнутись і сходити в порт, щоб роздивитися прибулих. Там уже, мабуть, зібралось чимало знайомих — з тих, що зустрічають світанки в порту. Чого доброго, йому ще можуть порекомендувати підходящу куховарку, яка впоралась би з роботою в барі. Справжня куховарка була в Ільєусі рідкістю, за неї боролись готелі, пансіонати, бари, заможні родини. Клята стара... Треба ж було їй так підвести його саме тоді, коли він знайшов цей скарб — Різолету! Іншого виходу із становища, що склалося, аніж піти в добровільну кабалу до сестер Дос Рейс,— він не бачив. Хай на кілька днів, але доведеться потрапити в їхні пазури. Життя — річ справді складна: до вчорашнього дня все йшло як слід.