Дарвін був твердо переконаний: дві корови, два колоски, дві собаки чи два зяблики в жодному випадку не можуть бути ідентичними, У природі панує незмірне розмаїття. Навіть усередині одного і того ж виду не знайдеш двох однакових особин. Ти відчула це, скуштувавши напою із синьої пляшечки.
— Ще й як відчула!
— Ось тут Дарвін і поставив собі запитання: чи може гснувати аналогічний механізм і в природі? Чи можливо, щоб сама природа здійснювала "природний добір", вирішуючи, які особини мають вижити? І найважливіше: чи може такий механізм, діючи справді тривалий час, привести до появи нових видів тварин та рослин?
— Здогадуюся, відповідь буде ствердною.
— Дарвін все ще недостатньо чітко уявляв процес "природного добору". Але в жовтні 1838 року — точнісінько через два роки після повернення додому з експедиції на "Beagle" — йому до рук потрапила маленька книжечка англійського експерта по приросту населення Томаса Мальтуса "Ал Essay on the Principle of Population*. Ідею книги Мальтус взяв у Бенджаміна Франкліна, американця, який окрім усього іншого винайшов ще й громовідвід. Франклін вказував на те, що в природі повинні існувати певні обмежуючі фактори, інакше би один єдиний вид рослин чи тварин поширювався по всій земній кулі. Лише завдяки своїй чисельності і розмаїттю види перебувають у взаємній рівновазі.
— Розумію.
— Мальтус розвинув цю думку далі і застосував її до демографічної ситуації на Землі. За Мальтусом, людська здатність до розмноження така велика, що постійно народжується більше дітей, аніж може вижити. Виробництво продуктів харчування ніколи не встигатиме за приростом населення, тому велика кількість людей приречене на загибель у боротьбі за існування. Хто вистояв, а отже, може забезпечити існування своєму родові, належить до переможців у битві за виживання.
— Звучить логічно.
— Саме це й було універсальним механізмом, якого шукав Дарвін. Ураз він зумів пояснити процес еволюції. Природний добір вирішував результат боротьби за існування. Хто зуміє найкраще пристосуватися до середовища, виживе і далі провадитиме свій рід.
Такою була друга теорія, яку опублікував Дарвін у книзі
"Про походження видів". Він писав: "Найповільніше з усіх тварин розмножується слон. Якби усі слоненята вижили, за 750 років можна було б налічити приблизно 19 мільйонів особин, рід яких брав би початок від однієї слонової пари".
— А що вже говорити про тисячі ікринок однієї-єдиної тріски.
— Далі Дарвін вказував, що найважчою є боротьба за виживання близьких між собою видів, їм же доводиться змагатися за той самий вид поживи. Невеличкі переваги — незначні позитивні відхилення від норми — дають більший шанс на виграш. Що жорстокіша боротьба за існування, то швидше відбувається розвиток нових видів. Найбільш пристосовані продовжуватимуть рід, інші ж вигинуть.
— Отже, що менше поживи і що більший приплід, то швидше відбудеться еволюція?
— Однак ідеться не тільки про їжу. Не менше важливим є уміння уникнути сильнішого ворога, щоб самому не стати жертвою. Перевагою може бути, наприклад, певний захисний колір, здатність прудко бігати, помічати ворога, а в гіршому випадку бути принаймні несмачним. Отрутою, котра могла би вбити хижака, теж не гордують. Невипадково багато кактусів отруйні, Софіє. У пустелі ростуть переважно кактуси. Тому ці рослини можуть з'їсти травоїдні тварини.
— Тому більшість кактусів колюча.
— Фундаментальне значення має, звичайно, здатність до розмноження. Дарвін детально вивчав процес запилення рослин і довів, наскільки воно сповнене сенсу. Рослини яскріють своїми чудовими кольорами і посилають солодкі пахощі, щоб привабити комах, котрі їх запилюють. З тієї причини виводять свої трелі птахи. Спокійний, меланхолійний бик, який не цікавиться коровами, не становить жодного інтересу і для історії продовження свого роду. Такі відхилені від норми риси відмирають одразу, бо єдиним завданням особини є досягнення статевої зрілості і розмноження. Це схоже на безконечну естафету. Ті, що з певної причини не зуміли передати свій спадковий матеріал далі, відсіваються. Так вид постійно удосконалюється. Стійкість проти хворіб теж належить до тих властивостей, котрі накопичуються і зберігаються у генах екземплярів, які вижили.
— Отож стає щораз кращим?
— Результатом тривалого добору є те, що особини, найкраще пристосовані до певного середовища, чи до певної екологічної ніші, будуть підтримувати вид у тому середовищі. Але те, що є перевагою в одному середовищі, зовсім не мусить бути позитивною властивістю в іншому. Для деяких зябликів на Галапагоських островах дуже важливим було уміння літати. Але здатність літати перестає бути істотною, коли поживу можна знайти на землі, де немає хижаків. Саме через те, що в природі існує так багато ніш, з плином часу виникло безліч різних видів тварин.
— Однак існує тільки один вид людей.
— Так, бо людина має фантастичну здатність пристосовуватися до різноманітних умов життя. Дарвін був вражений тим, як індіанцям на Вогненній Землі вдається виживати у такому холодному кліматі. Але це ще не означає, що усі люди однакові. Шкіра екваторіальних мешканців темніша, ніж у людей північних територій, бо саме темний колір шкіри захищає від сонячних променів. Білі люди після довгого перебування на сонці більше схильні до захворювань раком шкіри.
— Отже, білий колір шкіри є перевагою для мешканців півночі?
— Слушно. Якби було інакше, то на цілому світі, напевно, жили б темношкірі люди. Білий тип шкіри легше утворює "вітаміни сонця", а це важливо там, де сонця мало. Нині це не має аж такого великого значення, бо більшість вітамінів ми одержуємо разом з їжею. Але ніщо у природі не є випадковим. Усе спричинене дуже невеличкими змінами, які передавалася із покоління в покоління впродовж тривалого часу.
— Це здасться фантастикою.
— Правда ж? Підсумуємо ж наші знання про еволюційне вчення Дарвіна таким висновком.
— Кажи.
— Постійні зміни особин одного і того ж виду та великий приплід є сировиною, матеріалом для розвитку життя на Землі. Природний добір у боротьбі за існування є механізмом або ж рушійною силою еволюції. Природний добір дбає про виживання найсильніших чи найбільше пристосованих.
— На мою думку, це звучить так само логічно, як і математичні розрахунки. А як сприйняли книжку "Про походження видів"?
— Здійнявся страшенний ґвалт. Церква протестувала най-гостріше, наукове середовище в Англії розкололося. Та це й не дивно. Дарвін відсунув Бога далеко від акту творення. Дехто, правда, вважав, що важливішим є створення чогось, в чому закладена можливість розвитку, аніж створення усього із щонайменшими деталями один раз і назавжди.
Зненацька Софія зістрибнула зі свого стільця.
— Поглянь туди! — вигукнула вона.
Вона показувала рукою у вікно. Понад водою, тримаючись за руки, прогулювалися чоловік і жінка. Вони були цілком голі.
— Це Адам і Єва, — сказав Альберто. — Вони змушені були врешті погодитися розділити долю Червоної Шапочки та Алі-си з Країни Чудес. Тому власне й з'явилися тут.
Софія підійшла до вікна, щоб придивитися ближче, але пара невдовзі зникла поміж деревами.
— Бо Дарвін вважав, що люди також походять від тварин?
— У 1871 році він опублікував книжку "Про походження людини". Вказуючи на всі схожі риси між людиною та тваринами, він стверджував, що люди та людиноподібні мавпи мусили мати спільного предка. На той час уже було знайдено перші скаменілі рештки черепів вимерлого виду людей, спершу у скалах Ґібралтару, а згодом у Неавдерталі в Німеччині. На диво, протести у 1871 році звучали слабше, ніж 1859, коли Дарвін видав працю "Про походження видів". Ідею походження людини від тварин можна було розгледіти ще в першій книжці. Як я уже казав, Дарвін помер в 1882 році і був урочисто похований як першовідкривач у науці*
— Врешті-решт до нього прийшла слава і честь.
— Так, врешті-решт. Та спершу його було оголошено "най-небезпечнішою людиною в Англії".
— Боже мій милий!
— "Сподіватимемося, що це неправда", — сказала одна поважна дама, — "а якщо й правда, то сподіватимемося, що про це не довідається увесь світ". Один визнаний науковець висловився подібно: "Принизливе відкриття, чим менше про нього говоритимуть, тим краще".
— То виглядало справді як доказ того, що людина далекий родич страуса!
— Можна сказати і так. Мудрувати зараз — просто. Багато хто був змушений несподівано вдатися до перегляду своїх уявлень про картину створення світу, подану в Біблії. Молодий письменник Джон Раскін сказав так: "Хай би вже хоч геологи дали мені спокій. Наприкінці кожного вірша Біблії я чую удари їхніх молотків".
— Ці удари молотків, то сумнів у слові Божому?
— Саме це він мав на увазі. Бо йшлося тут не тільки про дослівне розуміння біблійної оповіді про створення світу. Квінтесенція теорії Дарвіна полягала в тому, що до появи людини призвели цілком випадкові відхилення розвитку. Більше того: Дарвін зробив людину продуктом такого позбавленого будь-якого сентименталізму процесу, як "боротьба за існування".
— Чи сказав Дарвін щось про те, як виникають такі випадкові відхилення?
— Ти заторкнула найслабший бік його теорії. Дарвін мав дуже невиразне уявлення про спадковість. При схрещуванні певні риси зникають. Ніколи в одних батьків не народиться двоє ідентичних дітей. Уже в тому моменті виникає якась відмінність. З іншого боку, так справді дуже важко досягнути чогось нового. Окрім того, існують рослини і тварини, котрі розмножуються брунькуванням або простим поділом клітин. Що стосується того, як виникають нові варіанти, то теорію Дарвіна удосконалив так званий "неодарвінізм".
— Я слухаю.
— Усяке життя і розмноження обертається навколо поділу клітин. Коли клітина ділиться навпіл, постають дві цілком однакові клітини з точнісінько тим самим спадковим матеріалом. Ділячись, клітина копіює саму себе.
— Справді?
— Та деколи у цей процес закрадається крихітна помилка, і тоді скопійована клітина стає несхожою на матірню. У сучасній біології це називається мутацією. Такі мутації можуть бути неістотними, але можуть і провадити до конкретних змін властивостей особини. Вони можуть бути шкідливими, і такі "мутанти" постійно відсіюються у великому потомстві.