Деякі розкішники нишком користуються нею як сифоном і цмулять молоде винце, цідячи ротом з отвору в бочці.
Деякі молодопантагрюелісти, замість дерти волокно вручну, застосовують різальний струмент, схожий на стулені пальці гнівної Юнони, налаштованої завадити Алкмені привести на світ Геркулеса. Цей різак чавить, трощить і відкидає геть, звільняючи волокна, деревисту частину. Такою первісною обробкою вдовольняються лише ті, хто всьому людству наперекір і на зло всім філософам кидається в хліб, задкуючи.
А ті, хто бажає, собі на пожиток, зробити його ще ціннішим, віддаються тому, чому, згадайте, віддавалися на дозвіллі три сестри Парки, чим розважалася ночами великославна Цирцея і чим рятувалася Пенелопа від домагання женихів за відсутносте мужа свого Одисея.
Ось так пантагрюеліон і набуває своїх безцінних переваг, частину яких я вам зараз наведу (навести всі годі), але спершу розтлумачу його назву.
Рослини, як мені здається, дістають свою назву по-всякому. Деякі названі за іменами тих, хто відкрив їх, вивчив, спопуляризував, виростив, розвів, насадив: так, скажімо, меркуріал походить від Меркурія, панакея від Панакеї, доньки Ескулапової, артемізія від Артеміди, чи то пак від Діани, евпаторій від царя Евпатора, телефій від Телефа, евфорбій від Евфорба, лікаря царя Юби, климен від Климена, алківіяд від Алківіяда, гентіан від Гентія, царя славонського. І привілей цей давати своє ім'я відкритому тобою зіллю ставився так високо, і так само як Нептун і Паллада сперечалися про те, чиїм іменем має називатися земля, відкрита ними обома (земля названа потім Атенами від Атени, тобто від Мінерви), і Лінк, цар скитський, підступно зробив замах на життя молодого Триптолема, посланого Церерою показати людям пшеницю, тоді ще невідому нікому, щоб після його загибелі дати їй своє ім'я і присвоїти собі честь і несмертельну славу відкриття такої поживної і потрібної для людського життя пашні, Церера ж за таку зраду перекинула Лінка в рись чи вовкулаку. Ось так довго й запекло воювали між собою каппадокійські царі лише через те, в імені кого з них має називатися зілля, аж поки через цю колотнечу зілля дістало назву полемонії, себто воїтельки.
Інші рослини названо за місцевостями, звідки їх завезено: мідійські яблука — то цитрини з Мідії; пунічні яблука — то гранати, привезені з Пуніції, тобто з Картаґіни; ліґустик — то любисток, вивезений з Ліґурії (генуезьке узбережжя); рабарб, як свідчить Аммінар, названий так за іменем річки Ра; це саме підтверджує і сантоник, грецьке сіно, каштани, персики, сабіна, стехад з моїх Перських островів, колись званих Стехедами, кельтський нард тощо.
Деякі діставали назву за алегорією чи противенством, як, скажімо, абсинтій — за алегорією з пинтієм, бо це огидний на смак напій; голостеон означає костовитий, а проте в рослинному царстві не знайти ще такої ніжної і ламучої трави.
Деякі названі за їхньою властивістю і за їхньою дією: така аристолохія, помічна при пологах; лишайник, що гоїть болячки з такою самою назвою; мальва — вона розм'якшує; каллітрихум, що зміцнює волосся; алісум, ефемерум, бекіум, настурціум, або крес-салат, гіоскіам, ганебан тощо.
Деякі дістали назву за підміченими в них чудовими прикметами, такі геліотроп, тобто той, що за сонцем іде, бо розпускається на схід сонця; як сонце підбивається вгору, тягнеться туди і він; як сонце повечоріє, він хилить голівку; як сонце сідає, він і собі закривається; адіантум, бо він, хоч росте біля води, вологи не затримує, навіть надовго у воду занурений; гієкарія, ерингій тощо.
Деякі названі за іменами чоловіків і жінок, які були перекинуті ними, як-от: дафна (себто лавр) — від Дафни, мирт — від Мирсіни, питіс — від Питії, кинара (артишок), нарцис, шафран, смілака тощо.
Деякі — за подобизною, як-от: гіпурид (хвощ), бо скидається на кінського хвоста, алопекур, до лисячого хвоста подібний; псилій, схожий на блоху; дельфініум — на дельфіна; буґлос — на бичачий язик; ірис — своєю барвистістю — на веселку; міосота — на мишаче вушко; коронопус — на ґав'ячу лапу тощо.
І навпаки, такі фамилії, як Фабій, пішли від боба, Пізон — від гороху, Лентул — від сочевиці, Цицерон — від турецького гороху.
За аналогією уже поетичнішою названі венерин пуп, венерине волосся, венерин чан, юпітерова борода, юпітереве око, марсова кров, меркурієві пальці (гермодактил) тощо.
Деякі за їхньою формою, як-от: троєзілля, що має три листочки, пентафіліон, що має тих листочків уже п'ять, серпілум, повзучий по землі, гельксин, петасит, миробалан, в арабів відомий під назвою беен, бо він скидається на жолудя і дуже олійний.
Розділ LI
Чому це зілля пантаґрюеліоном назване і про його чудодійну силу
З тих самих мотивів (за винятком міфічного, бо не погодив нам Господь тулити міф до цієї правдомовної історії) це зілля назване пантагрюеліоном, бо відкрив його Пантагрюель, і відкривач він не самої рослини, а того, як її уживати, ось чому для чухраїв з великої дороги вона стала бридкішою і ненависнішою, шкідливіїпою і згубнішою, ніж мушва і повитиця для льону, ніж очерет для папороті, ніж хвощ для косарів, ніж турецький біб для турецького ж гороху, овес сійний для ячменю, секурідака для сочевиці, антраній для бобів, кукіль для пшениці, ненюфар, nympheaea heraclia, для бахуруватих каптурників, ферула і береза для наваррських школярів, капуста для винограду, часник для магніта, цибуля для очей, насіння папороті для череватих жінок, насіння верби для порочних сестричок, затінок тису для тих, хто спить під ним, аконіт для барсів і вовків, запах фиґи для роздрочених бугаїв, цикута для гусенят, верблюжка для зубів, а олія для дерев. Бо, як ми бачили, чимало тих, хто скуштував пантагрюеліон, пішли притьмом по-циганській угору, як-от Филіда, цариця тракійська, Боноз, цезар римський, Амата, царя Латина жінка, Іфіс, Автоліка, Лікамб, Арахна, Федра, Леда, Ахей, цар лідійський, та решта, — ніякої іншої болячки вони не мали, а сконали тому, що пантагрюеліон заткнув їм лаз, звідки вихоплюються дотепи і куди провалюються ласі шматки.
А ще ми своїми вухами чули, що дехто саме тоді, як нитку їхнього життя Атропос обрізала, плакалися і жалкувалися, що Пантагрюель держить їх за горло, але то був зовсім не Пантагрюель, Пантагрюель зроду не був катом: це пантагрюеліон відбував замість мотузка і брав їх у зашморг; отож вони обмилились і допустились солецизму, а може, й синекдохи, взявши сам винахід за винахідника, десь так, як Церера згадується замість хліба, Бахус — замість вина. Присягаю вам усіма гострими слівцями, які всередині пляшчини, що охолоджується он у тім чані, що зацний Пантагрюель бере за горло лише тих, хто забуває спрагу гамувати.
А ще назва пантагрюеліон пояснюється подібністю, бо Пантагрюель прийшов на світ таким же високим, як наше зілля, зміряти його було легко, бо він народився у пору спраги, саме як цю траву косять і як Ікарів собака, гавкаючи на сонце, перекидає всіх троглодитами і заганяє в льохи і глибки.
Інша причина назви пантагрюеліона — його цілюща сила. Бо як сам Пантагрюель втілює у собі ідею та ідеал самої веселости (гадаю, що ніхто з вас, опияків, у цім не сумниться), то і в пантаґрюеліоні мені бачиться стільки моці, стільки снаги, стільки досконалосте, стільки чудових ефектів, що якби про його прикмети знали тоді, як дерева, за словами пророка, обирали собі царя, щоб він верховодив і радив над ними, пантагрюеліон зібрав би голосів найбільше.
Ба більше, якби Оксил, син Орія, породив з його сестрою Гамандрією це зілля, то воно потішило б його більше, ніж усі його восьмеро діток, яких так звеличили міфологи й увічнили їхні імена. Найстарша сестра дістала ім'я Лоза, а народжений пізніше син — ім'я Смоква, потім ідуть Ліщина, Дуб, Горобина, Каркас, Тополя і, нарешті, останній Берест, у свій час неабиякий хірург.
Про те, як сок пантагрюеліона, вичавлений і влитий до вуха, убиває всіх паразитів, породжених лепом, і огулом усе живе, що туди заповзло, я не оповідатиму.
Як ви налляте цього соку у цебро з водою, то вона зсядеться перед вашими очима, як молоко, — так сильно він діє; така зсіла вода помічна для коней, яких мучать кольки і обдимає.
Зварений у воді його корінь випростує стягнуте сухожилля, зведені суглоби, помагає від застарілої подагри і калічливого ревматизму.
Як вам треба притьмом гоїти опік, від окропу чи від вогню, то візьміть сирого пантагрюеліона, прямо з городу, і частіше його міняйте, аби він не присихав до рани, а про якісь апретури чи ліки забудьте.
Без нього жодна кухня не смакуватиме, жоден стіл не вабитиме, хоча б він вгинався від вишуканих страв, жодне ложе не тішитиме, хоча б воно сяяло золотом, сріблом, амброю, слонівкою і порфиром.
Без нього як би возили мірошники на млина зерно, а з нього привозили мливо? Без нього як би адвокати подавали позови до суду? Як би доставлявся гіпс до робітні? Без нього як би добувалася вода з колодязя? Без нього що б робили діловоди, копіїсти, секретарі і писарі? Хіба без нього не пішли б прахом хартії і папери ренти? Не припинилася б шляхетна штука книговидання? З чого б робилися підрамники? Як би бамкали дзвони? В нього вбираються ізіяки, в нього рядяться пастофори, весь рід людський передусім прикривається ним. Усі шерстисті дерева серів, бавовнярі острова Тилоса у Перському морі, арабська кіна, мальтійська лоза не одягли б стільки людей, скільки одна ця рослина. Вона краще за шкіру захищає вояків від холоду й дощу, прикриває театри й амфітеатри від спеки, опасує ліси і гаї на радість мисливцям; занурюється у воду, як річкову, так і морську, на користь рибалкам. Завдяки їй увійшли в ужиток усякі чобітки, полуботки, чоботи, камаші, черевики, патинки, пантофлі, сованці, капці. Завдяки їй натягуються луки й арбалети, виготовляються пращі. І, як буцім то була б рослина священна, вербенова, шанована манами і лемурами, без неї тіла померлих не ховають у сиру землю.
Скажу навіть більше. Істоти невидимі робляться завдяки цій рослині зримими, вловленими, захопленими, затриманими і нібито ув'язненими; як тільки вони вловлені і затримані, одразу величезні і важкі жорна починають легко крутитися на пожиток роду людському. Та ось що мене дивує: як це давні філософи за цілі віки не додумалися до такого дуже вигідного способу, тоді як на тодішніх мукомельнях мірошники просто надривалися.
З допомогою цієї ж рослини, уловлювача вітру, величезні оркади, просторі таламеги, могутні галієни, хіліандри і міріандри[380] знімаються з якоря і пливуть з волі стерничих.
Завдяки цьому ж таки зіллю невідомі нам давніше народи, з якими ми через природні умови, здавалось, вічно будемо роз'єднані й порізнені, тепер їздять до нас, а ми до них, а це ж навіть птахам зась, попри все їхнє легесеньке пір'я і вміння в повітрі ширяти, надане їм Природою.