Більше від нього не можна було добитися жодного слова. Панурґ хотів був задати йому ще кілька питань, але Трібуле грізно змахнув дерев'яною шпагою.
— Отакої! (гукнув Панурґ). Оце то надумали! Що він дурень, видно й так, але ще дурніший той, хто його сюди привів, а я вже дурень над дурнями, коли почав з ним щирувати.
— Це (озвався Карпалим) мені пришили квітку.
— Спокійно, спокійно (сказав Пантагрюель), розгляньмо всі його жести і слова. Мені в них відкрились бездонні тайнощі, і я вже не дивуюсь, що турки шанують як мусафі і пророків таких-от дурників. Ви зауважили, як він, перш ніж заговорити, тряс і мотав головою? Вчення старожитніх філософів, ритуали магів і спостереження правників підказують нам, що ці рухи викликаються під надихом і з навіяння пророчого духу, і дух, входячи у кволу й маленьку субстанцію (бо малій голівці, як ви знаєте, не вмістити великого мозку), так її трясе, що всі члени тіла людського, за твердженням медиків, просто тіпаються: одне, що дається взнаки тягота і переклажа прийнятої ноші, а друге, що орган носити таку вагу нездатний.
Ось вам наочний приклад: коли ми натщесерце піднімаємо келих вина, руки не в одного трясуться.
Прообраз цього ми маємо у Пітії віщунки, колись, перш ніж заговорити, вона трясла своїм лавром.
Або ще: Лампридій розповідає, що цезар Геліогабал, видаючи себе за волхва, на святі на честь свого головного ідола, оточений євнухами фанатиками, привселюдно мотав головою.
Або ще: Плавт у своїх Ослах пише, що Саврій ідучи тряс головою, як навіжений, як навісноголовий, жахаючи переходнів, а в іншому творі Плавт, мовлячи, чому мотав головою Хармід, пояснює це екстазом.
Або ще: у Катулла в Атисі та Берекинтії менади, вакханки, Вакхові жриці, трясуть у віщому трансі головами, несучи плюшеве гілля. Так само поводилися, пильнуючи своїх обрядів, злегчені ґалли, Кибелені жерці. Саме звідси, за словами давніх теологів, походить ім'я цієї богині, бо Κυβιστάν означає крутити, вертіти, трясти головою, вдавати з себе кривов'яза.
Або ще: Тит Лівій пише: на римських вакханаліях чоловіки і жінки прикидалися, ніби вони набули пророчого хисту, бо все тіло у них тіпалося і корчилося. Справді, на одностайну опінію філософів та на думку посполитого люду, пророцький надих, дарований згори, супроводжується нестямою і тіпанням усього тіла, а дриґотить тіло і трясеться не лише тоді, як приймає навіювання, а й тоді, як воно його виявляє і передає.
Ось чому Юліан, іменитий законник, на питання, чи можна вважати здоровим невільника, який, опинившись серед несамовитих фанатиків, раптом почав би пророкувати і трясти головою, відповів ствердно.
Або ще: ми бачимо, як нині вихователі і педагоги трясуть голови своїм учням (наче горщик за ручки), хапаючи їх руками і піднімаючи за вуха (бо вуха, за вченням єгипетських жерців, це священний орган пам'яти), з метою ошанути їхній розум, охоплений якимись сторонніми думками і ніби прибитий нечестивими химерами, і повернути до благої філософської науки. Про це свідчить і Верґілій, признавшись, як Аполлон Кинтій скубнув його за вухо.
Розділ XLVI
Як Пантаґрюель і Панурґ по-різному тлумачили слова Трібуле
— Він мовить, що ви дурень. Але дурень який? Дурень, ума тронутий, який на схилі свого віку хоче світ собі зав'язати шлюбними путами. Він попереджає вас: "Начувайся, чернушечко!" Честю присягаю, що вам начепить роги саме якийсь каптурник. Бачите, я честю закладаюся, а я дорожив би нею не більше, якби був мирним самодержцем Европи, Африки та Азії.
Запевняю — я вельми шаную нашого морософа[376] Трібуле. Всі інші оракули й радники дружно зійшлися на тому, що бути рогачем вам на роду написано, проте жодний з них не уточнив, хто вашу жінку підманить, а вам наставить роги. Зацний Трібуле відкрив вам очі. Ганебні будуть ці роги, не роги, а срамота! Ви домагаєтесь, щоб ваше шлюбне ложе споганив і осквернив якийсь калугер?
А ще він казав, що ви нагадуватимете дудця на бюзансейську козу, а це означає, що вийти вам, як стій, на доброго рогача, роговида, рогобраза. І, достоту як він сам, бажаючи випрохати у короля Людовіка Дванадцятого соляну посесію в Бюзансі для свого брата, випрохав козу, ви, прагнучи пошлюбити жінку порядну й чесну, візьмете за себе гульливу, губату, горлату і ротату бабу, доїдливу, як скиглення козиці.
А ще згадайте, як він ляснув вам по носюрі пузирем і дав кулаком у карк. А це заповідь того, що жінка вас битиме, водитиме за ніс і оббиратиме стеменнісінько так, як ви вобретонських дітваків зрабували, укравши у них свиняче пуздро.
— Навпаки (відповів Панурґ). У мене не вистачить нахабства заперечувати, що це не Боже карання, а своє дурування. Я таки безклепкий і прицуцуватий. Та й увесь світ прибитий на цвіту. Дурні всі, Соломон он каже, що число дурнів безконечником, а від безконечника нічого не уріжеш і нічого не додаси до нього, як це ще Арістотель довів. А от намаханим дурнем я був би тоді, як бувши б дурнем, не визнавав би себе за такого. Число божевільців і маньяків справді безконечником. Авіценна пише, що люди на чому тільки не схиблюються.
Що ж до інших слів і жестів Трібуле, то всі вони на мою руч промовляють.
Він про мою жінку сказав "Начувайся, чернушечко!" Це ж горобчику вона завдавала втіхи, як тішила Лесбія Катулла, а потім він летів ловити мухи і збавляв час так весело, як колись мухолуп Доміціан.
Потім він сказав, що я візьму селючку, там таку втішну, як голосок сольєльської чи бюзансейської козиці. Трібуле, щира душа, знає мою натуру і мої потаємні вподобання. Признаюся, що веселі розпиняні пастушки, в яких гола пахне чебрецем, мені більше до мислі, аніж двірські дами з їхніми пишними уборами та ароматами, просяклими тею, як його, живицею. Звуки сільської козиці голублять мій слух ще ніжніше, ніж двірські лютні, ребеки та скрипки.
Він садонув мені кулаком у мій жінкуватий горб? Ради Бога, нехай, менше мені випаде мучитися в Чистилищі. Він ні на кого не злостує, просто узяв мене за пахолка. Ні, з нього добрий дурень, нічогенький, слово даю, гріх про нього думати погано. Я прощаю його від щирого серця.
Він луснув мене по носі — чим вам не ті вибрики, які зайдуть між мною і жінкою, знайомі усім новоженцям.
Розділ XLVII
Як Пантаґрюель і Панурґ замислили звернутися до оракула Божої Сулії
– Є ще одна околичність, яку досі ми нехтували. А це начало начал. Трібуле сунув мені в руку пляшку. Як це розуміти? Що він хотів сказати?
— Напевне (відповів Пантагрюель), це означає, що ваша жінка буде п'яничка.
— Ба ні (сказав Панурґ), пляшка була порожня. Хребтиною святого Фіакрія Брійського свідчуся, наш морсоф, унікум, ні, лунатик Трібуле посилає мене до пляшки, і я ще раз нагадую про давню мою обітницю і Стиксом та Ахероном оце при вас присягаю, що носитиму на ковпаку окуляри, а гульфика на плюндрах не носитиму, поки не дістану щодо мого задуму відповіді від Божої Сулії.
Один шанований муж, мій приятель, знає те місце, край і закуток, де знаходиться її храм та оракул. Він приведе нас туди безпомильно. Рушаймо гуртом! Благаю, не відмовляйтесь! Я буду вам за Ахата, Дамида, за вірного вашого попутника. Мені давно відомо, що ви великий землепроходець, цікавий усе знати і все бачити. І ми узримо чимало чудес, можу вам побожитися.
— Залюбки (відгукнувся Пантагрюель). Але перш ніж піти в далекі мандри, повні сюрпризів, повні грізних небезпек…
— Яких небезпек? (ускочив у слово Панурґ). Небезпеки втікають за сім миль від мене, хоч би де я з'явився — ось так з появою принца відступає магістрат, з появою сонця зникають тіні, а прибуття до Канда мощів святого Мартина розігнало хвороби.
— До речі (сказав Пантагрюель), пускатися в дорогу ще рано, треба дещо залагодити. По-перше, відправмо Трібуле назад до Блуа (так і зробили, причому Пантагрюель подарував йому златоглав). По-друге, ми мусимо спитати дозволу і згоди у мого батька-короля, а потім слід знайти якусь сивіллу, щоб була нам за гіда і тлумача.
Панурґ йому відповів, що для цього може стати в пригоді його друг Ксеноман, а крім того, він має думку побувати проїздом у країні Ліхтарії і там придбати якогось вченого і корисного Ліхтаря, який у мандрах прислужиться їм, як прислужилася Сивілла Енеєві, коли той спустився в поля Єлисейські.
Карпалим, проходячи мимо з Трібуле, почув цю репліку і гукнув:
— Агов, Панурґ, пане квитаний, візьми у Кале Мілорда Депутата, він ґуд фелоу, і не забудь і світичі, тобто ліхтарі. Ти теж матимеш світич і ліхтарі.
— У мене передчуття (сказав Пантагрюель), що дорогою ми не скучатимем, даю слово. Шкода тільки, що я зле балакаю по-ліхтарному.
— Я (озвався Панурґ) говоритиму за всіх. Для мене ця говірка все одно що рідна, я нею так і чешу.
Брисмарк д'альґотбрик нубсцне з ос,
Ісквебфз пруск альборльз кринкс закбак.
Місбе дільбарлькз морп нип станкз бос.
Стромбц, Панкге вальмап квост груфз бак.
— Нумо, Епістемоне, що я сказав?
— Це (відповів Епістемон) імена чортів бродячих, чортів ходячих і чортів повзючих.
— Так воно і є (сказав Панурґ), соколику. Це двірська ліхтарна говірка. Дорогою я укладу тобі пословника, і він буде в потребі тобі доти, доки ти нових черевиків не стопчеш; хіснуватись ним ти навчишся, перш ніж сонце зійде. У переспіві з ліхтарної на нашу людову мову це співається так:
Як довелось мені кохати,
Я тільки й знав, що пив гірку.
Щасливіші ті, хто жонатий —
Панурґ леліє мисль таку.
— Зостається лише (сказав Пантаґрюель) узнати волю мого батька-короля і відпроситися в нього.
Розділ XLVIII
Як Ґарґантюа доводив, що женитися дітям без відома і згоди отця-неньки не подоба
Вступив Пантаґрюель до головної замкової зали, аж це назустріч іде з наради добрий Ґарґантюа, от він і розповів йому про їхні пригоди, поділився своїм задумом і попросив у батька дозволу і благословення його здійснити.
Добряга Ґарґантюа тримав у руках два грубих пакети з супліками — на одні він відповів, а на інші збирався відповісти; пакети він передав Ульріхові Галле, своєму давньому розпорядникові чолобитних, відвів Пантагрюеля набік і з лицем веселішим, ніж звикле, сказав:
— Сину мій любий, я хвалю Бога за те, що подвигнув вас на таке спасенне діло. Я благословляю вас на цю подорож, але мені б хотілося, щоб і у вас з'явився намір і бажання самому одружитися.