Тож найшла собі за книш та яєць двійко ченчика одного [569] письменного, і він написав їй два листи — один до чоловіка, другий до дуки ні, так достоту, як вона з своєї голови видихтувала: були ті листи, як то побачимо далі, не найгірші серед тих, що наводяться в сій знаменитій історії.
РОЗДІЛ LI
Про дальше Санчове урядування та про інші події, не такі вже й погані
Настав день після ночі губернаторського обходу; стольник всю ту ніч не спав, перебираючи в душі риску за рисочкою вроду перевдягнутої панянки, гожість її та любість, а дворецький складав до самого світу письмовий звіт панам своїм про все, що тільки Санчо Панса говорив і діяв, дивуючись словам його і вчинкам, у яких нетям і розум переплітались дивовижним способом. Устав нарешті й сам пан губернатор; з наказу доктора Педра Суворія подали йому сніданок — повидла трохи та води холодної на чотири рази ковтнути. Радніший був би Санчо дістати натомість кусень хліба та винних ягід кетяг, але мусив хіть-не-хіть скоритися, дарма що душа боліла, а шлунок сердився: Педро Суво-ріо переконував його, що скупа й делікатна їда вигострює розум і тому найбільше підходить особам, що обіймають важливі посади й уряди, де сили розумові більше важать, ніж тілесні.
Од такої софістики терпів Санчо голодом непомалу і проклинав у думці губернаторство своє і тих, що його надали, але, поживившись отак нежонатим повидлом, мусив сідати за судові справи. А першою справою, що її підсунув чужинець якийсь (діялось те в присутності дворецького та інших прибічних), було ось яке питання:
— Текла собі, пане, річка повновода, володіння одне навпіл ділила... Добре уважайте, ваша милость, бо казус стався дуже важливий і нелегкий до розв'язання. Отож, кажу, перекинуто через річку моста, а коло мосту шибеницю поставлено і судню палату з чотирма авдиторами, що судили по закону, встановленому господарем тої річки й моста і всього того володіння. Закон же було в такий спосіб сформульовано: "Усяк, хто через сей міст з одного берега на другий переходитиме, має передовсім виявити під присягою, куди він і чого йде; хто присягне правдиво, того пропустити, а хто криво, того на поставленій отут шибениці без жадних одмовок смертію скарати". Закон той з його суворими приписами всі знали, люди ходили через міст, і коли виявлялось, що присягали вони правдиво, їх пропускали. Та прийшов якось чоловік і, як одбирали в нього присягу, заявив, що на те тільки прибув, щоб його на шибениці повісили. Така заява збентежила суддів, вони так між собою міркували: "Як ми одпустимо сього чоловіка, то вийде, що він присягнув криво і мусить згідно з законом померти; як же ми його повісимо, то вийде, що правду він казав, присягаючи, і згідно з тим же самим законом ми мали б відпустити його на волю". Оттепер ми й питаємо у вашої милості, пане губернаторе, що мають судді чинити з тим чоловіком, бо вони й досі ще вагаються, не знають, на яку ступити. Прочувши [570] ж про гострий та високий розум вашої мидості, вони послали мене благати покірно, аби ваша милость зволила подати свою думку про сей заплутаний і непевний казус. На теє Санчо відповів:
— Правду кажучи, панове авдитори, що вас до мене прислали, краще були б не присилали, бо з мене чоловік не вельми гострий, а більше, мабуть, тупуватий; проте' повторіть мені, будь ласка, все діло ще раз, щоб я його розжував, тоді, може, щось і втну.
Прохач переказав усе те діло вдруге і втретє; тоді Санчо прорік:
— Скільки я розумію, річ тут, коротенько, ось яка: чоловік заявив під присягою, що йде вмерти на шибениці, і як він помре, значить, клявся правдиво, і по закону його мусять пропустити через міст; як же його не повісять, то він кривоприсяжник, і по тому самому закону винен смерті.
— Так воно все і є, як пан губернатор каже,— потвердив посланець,— ви до самої глибини збагнули суть справи, і ніяким сумнівам тут місця немає.
— А коли так,— сказав далі Санчо,— то тую половину чоловіка, що правдиво присягалась, пропустити, а тую, що збрехала, повісити; таким чином закон про перехід мосту буде сповнений кап-у-кап.
— Бачите, пане губернаторе,— заперечив посланець,— то ж треба буде чоловіка надвоє поділити, на частину правдиву і на частину брехливу, а як його поділиш, то він неодмінно помре, і цим порушаться умови закону, а їх же треба за всяку ціну додержати.
— Тоді слухайте, добродію, сюди,— сказав Санчо.— Або я вже зовсім осел, або той чоловік однаковісінько заслуговує і на життя, і на смерть: правда його виправдує, а брехня засуджує. А коли так, то скажіть панам авдиторам, що вас до мене прислали: якщо шальки терезів і на засуд, і на виправдання рівно важаться, то чоловіка треба пустити на волю, бо завше річ похвальніша добро, а не зло творити. Я дав би це вам і на письмі, власним підписом засвідчивши, якби вмів писати; і знайте, що се я не з своєї голови узяв, а згадав одну пораду, що мені їх багато надавав пан мій Дон Кіхот уночі перед тим, як мав я на сьому острові на уряд заступати; якщо, каже, правосуддя вагається, чи сюди, чи туди, то нахиляйся, каже, до милосердя. І як бачите, Бог мені погодив і насунув ту пораду на думку; якраз воно до шмиги і припало.
— Воістину так,— сказав дворецький.— Навіть сам Лікург, гадаю, що встановив закони лакедемонянам, не міг би дати кращого присуду, ніж великий Панса. На цьому сьогоднішнє судочинство кінчається, і я дам наказа, щоб панові губернатору подали обід на його власний смак.
— Оце воно, оце по-моєму! — вигукнув Санчо.— Мене тільки добре погодуйте, а тоді всі оті казуси-мазуси хай хоть цебром-відром іллють-ся, я їх у три мига впораю!
Дворецький додержав слова, аби сумління не мучило його, що такого мудрого губернатора голодом заморив; крім того, він гадав сієї ночі кінчити всю ту комедію — мав, згідно з наказом, витворити ще одну, останню вже штуку. Отож Санчо попоїв добре, всупереч правилам і афоризмам доктора Суворія, аж тут, коли саме прибирали зі столу, [571] в кімнату ввійшов гонець із листом Дон Кіхота до губернатора. Санчо велів секретареві, щоб прочитав того листа спочатку про себе, а як не буде в ньому нічого такого секретного, то тоді вже і вголос. Секретар пробіг очима листа і мовив:
— Можна читати вголос, бо речі, що пан Дон Кіхот пише до вашої милості, заслуговують на те, щоб їх видрукувати чи викарбувати золотими літерами. А пише він ось що:
"Лист Дон Кіхота з Ламанчі до Санча Панси,
губернатора острова Гармадармп.
Боявся я, друже Санчо, вістей про твої дурощі та недбалощі, аж тут надійшли новини про мудрі твої справи, за які я немалу складаю дяку небові, що може вбогого піднести з гною, а дурня мудрим учинити. Кажуть мені, що правиш ти по-людськи, але до себе, з приниженості своєї, ставишся по-свинськи; так от, зваж, Санчо, на теє, що сама повага посади вимагає, а часом і велить іти всупереч смиренності власного серця: обрання персони, наділеної високою владою, повинне відповідати тому, що.вона репрезентує, а не свідчити про якісь там смиренницькі нахили. Вдягайся гарно, сказано — вбери пень, буде хорошень. Не кажу, щоб ти носив надміру розкішно розцяцьковані шати чи, будучи судією, вдягався як вояк — убирайся, як того вимагає посада твоя, чепурно і пристойно.
Щоб з'єднати собі любов народу, яким правиш, подбай, між іншим, про такі дві речі: перше — будь увічливим супроти всякого (хоть я тобі, здається, про се вже казав), а друге — старайся створити достаток усякого харчу, бо ніщо так не збурює сердець убогого люду, як голод і нестатки.
Не видавай багато розпоряджень: як же видаси якесь, гляди, щоб було розумним, а надто дивись, щоб його виконувано й додержувано, бо то вже ніяке не розпорядження, коли його не слухають: виходить ніби так, що правитель мав досить розуму і влади, щоб видати закон, але не має сили примусити його шанувати; отак суворий, та не додержу-ваний закон стає пеньком, що царював над жабами; спочатку вони його боялись, а потім стали зневажати й танцювали по ньому.
Будь батьком для чеснот і вітчимом для пороків. Не будь ні занадто суворим, ні занадто м'яким, тримайся середини між сих двох крайнощів, бо саме в цьому полягає мудрість. Ходи по тюрмах, по ятках різницьких, по базарах, бо присутність губернатора в таких місцях багато важить: вона втішає в'язнів, що сподіваються швидшої волі, лякає різників, щоб з терезами не махляли, і наганяє жаху на шахрайок-переку-пок. Боже тебе боронь проявити коли скнарість, жонолюбство чи ненажерність (хоч я й не вірю, щоб у тебе були такі лихі прикмети), бо як помітять підданці твої і прибічники за тобою таку слабинку, то з того ж кінця по тобі і вдарять, аж поки не скинуть тебе у прірву погибелі. Читай і перечитуй, думай і передумуй над тими порадами й настановами; ти знайдеш у них (якщо ними керуватимешся) цінну допомогу, що полегшить тобі долати труднощі й складнощі, які щокроку чигають на губернаторів. Пиши панам своїм, вияви їм свою вдячність, бо невдяка — то донька пихи і один із найбільших відомих нам гріхів; людина ж, яка виявляє вдяку своїм доброчинцям, покажеться такою ж і перед Богом, що її власкавлює всякчас і вщедряє.
Пані дукиня послала гінця з твоїм убором та ще одним дарунком до жінки твоєї, Терези Панси; з хвилі на хвилю чекаємо відповіді. Я оце був трохи нездужав з приводу катавасії, що вшкодила мені носа, та все минулось: хоч є чарівники, що мене напастують, та є ж і такі, що виручають.
Сповісти мене, чи той твій дворецький справді був заплутаний в історію графині Трифалдистої, як ти був запідозрив, та й взагалі давай знати про всі твої справи — воно ж тут зовсім недалеко, тим більше що я надумав покинути якнайшвидше моє теперішнє бездіяльне життя, бо не для такого уродився.
Тут навинулось мені одне діло, од якого, напевне, відпаду ласки сих наших панів; воно-то мені наче й неприємно, а як подумаєш, то й не дуже: мушу-бо, кінець кінцем, дбати про виконання мого рицарського обов'язку, а не про те, як би кому догодити, згідно з цією приказкою: Amicus Plato, sed magis arnica veritas*. Я зацитував її по-латинському, [572] бо гадаю, що ставши на губернаторство, ти вже цю мову вивчив. Зоставайся з Богом, нехай він тебе хоронить від того, щоб будь-хто мав до тебе жаль.
Твій друг, Дон Кіхот з Ламанчі".
* Платон мені друг, та істина дорожча (латин.).
Санчо пильно вислухав того листа, а всі присутні похвалили те писання, що яке то, мовляв, мудре; тоді губернатор у себе в кімнаті вирішив не відкладаючи відповісти панові свому Дон Кіхотові, велівши писареві писати геть-чисто так, як він казатиме, без жодних додатків і пропусків.