Коли ми залишаємось на хвилину самі, обоє мовчимо. Кілька разів вона хотіла мені щось сказати, але боялась. Я ж міг би їй сказати лише одне слово: "кохаю", яке так слабо виражав мої почуття, що майже нічого не виражає. Бо тепер у моєму коханні з'явилась гіркота. Мене весь час гризе думка, що бог наділив її холодним серцем, і в цьому таємниця її непоступливості. Зараз, думаючи про все більш спокійно, я знову доходжу висновку, що, може, Анелька й має до мене якесь почуття, в якому є вдячність, співчуття, спогади, але воно не має дійової сили, воно не змусить її ні на що зважитись, навіть на те, щоб визнати його існування. Вона своє почуття засуджує, вважає його чимось поганим, соромиться його й приховує, а порівняно з моїм почуттям воно — ніби гірчичне зернятко порівняно з Альпами, що нас оточують. Від Анельки можна сподіватись, що вона, скоріше, зробить усе, щоб задушити в собі це почуття. Я нічого вже не чекаю, ні на що не надіюсь, як мені важко це усвідомлювати!
4 серпня
Певний час я все-таки в глибині душі плекав надію, що Анелька, обурена своїм чоловіком, якогось дня прийде до мене й скаже: "Якщо ти за мене заплатив, то бери мене!" Новий самообман! Може, так вчинило б багато екзальтованих жінок, вихованих на французьких романах; так, безсумнівно, вчинила б кожна жінка, яка таємно прагне кинутися в обійми коханого й шукає лише слушної нагоди для цього. Однак Анелька такого не зробить, мені на думку могло спасти таке лише тому, що і я начитався про всякі псевдотрагедії, які ніби розігруються в душах жінок, котрі насправді передусім прагнуть пустити за водою свою цнотливість. Анельку могло б штовхнути в мої обійми тільки серце, а не штучна драма, не фрази й фальшива екзальтація. Тому можна не боятися, що таке станеться. Велике нещастя покохати щиро й глибоко чужу дружину, хоч би вона й була дружиною найпосереднішого, найнікчемнішого чоловіка, але найбільше нещастя — покохати доброчесну жінку. В моєму коханні до Анельки є щось таке, про що я ніколи не чув і не читав; у нього немає виходу, не може бути розв'язки. Розв'язка завжди буває або катастрофою, або здійсненням бажань, тобто чимсь визначеним, — а тут тільки нестерпноболіспе зачароване коло. Якщо Анелька залишиться такою, як вона є, а я не перестану її кохати, то мене чекають тільки муки. А я з відчаєм упевнююсь, що ні вона, ні я не змінимось.
Якщо в неї справді холодне серце, то це їй нічого не буде варто. Я не раз був би душею радий скинути з себе це ярмо, але не можу. Часто я кажу собі, що так треба; часто я борюся з собою, напружую всі сили, як це робить людина, котра тоне, заради власного порятунку; іноді мені здається, що я вже чогось досяг, та досить мені побачити її крізь вікно, окинути її поглядом, як мене охоплює таке страшне хвилювання, що вся бездонна глибина мого кохання зненацька відкривається мені, як у грозову ніч під час спалаху блискавки, що розривав темряву, відкривається глибина хмар.
О, яка це мука мати справу з доброчесністю, холодною і невблаганною, як буква закону!
Та хоча б Анелька взагалі не мала серця, я однаково любив би її так, як любиш свою єдину дитину, навіть якщо вона каліка. Тоді тільки ще більше жалієш і більше страждаєш.
5 серпня
Яким поганим і жалюгідним мірилом буває розум, коли доводиться ним міряти щось дуже велике, геніальне або грізне. Цей розум, який так добре служить нам у звичайних життєвих умовах, стає тоді старим блазнем, як Полоній у Шекспіра. Мені здається, що так само звичайна міщанська етика не може бути мірилом для великих пристрастей. Бачити в такому винятковому, в такому великому почутті, як моє, тільки порушення певних правил і нічого більше, не бачити, що це стихія, частина тієї сили, яка вища від усіх нікчемних приписів, сили божественної, творчої, незмірної, на якій тримається всесвіт, — це своєрідна сліпота і вбогість… На жаль, Анелька лише так уміє дивитись на мою любов! Напевно, їй іноді здається, ніби я, у всякому разі, повинен за це шанувати її, а я — бачить бог, зовсім не тому, що йдеться про мене, — признаюся цілком щиро, що повинен часто боротися з почуттям зневаги до неї, і кажу їй подумки: "Міряй же іншою мірою, бо ця не гідна тебе!" Я шанував би й цінував її в сто разів більше, якби вона могла інакше дивитись якщо не на наші з нею стосунки, то на любов взагалі.
6 серпня
Гаштейн справді дає людям здоров'я. Сьогодні я помітив, що Анелька засмагла на тутешньому гірському повітрі і в неї здоровий вигляд, хоч вона мала багато клопотів та переживань. її хвилювали суперечки з чоловіком, її самолюбство страждало від того, що він позичав у мене гроші; моє кохання теж тривожить і бентежить її душу. Незважаючи на все це, її ніжне обличчя пашить здоров'ям. Її щоки стали рум'яніші, ніж були раніше. Пам'ятаю, як вона на початку літа просто танула на очах, а в мене на голові наїжувалось волосся, коли я думав, що її здоров'я, а може, й життя в небезпеці. Сьогодні принаймні цього побоюватись уже нічого. Якби я знав, що падалі вона буде ще безжаліснішою до мене, ще менше рахуватиметься зі мною, з моїм коханням до неї, але зате буде здоровою, я сказав би: "Нехай гордує мною, нехай не жаліє мене, аби тільки вона була здорова". Істинне кохання не лише в прагненні щастя, а і в ніжності, в турботі про дорогу людину, в міцній прив'язаності до неї.
Вчора Анелька вбралася в одну зі своїх дівочих суконь, чи, може, в якусь нову, але дуже схожу на них. Я одразу помітив це, — і все минуле ожило перед очима. Один бог знає, що зі мною творилось!..
7 серпня
Тітка вже давно пересердилась на Анельку. Вона її так любить, що якби я вмер, для неї ще не все було б втрачено, коли б із нею лишилась Анелька. Сьогодні моя славна тітонька вболівала, що Анелька нудьгує, весь час сидить дома й нічого тут не бачила, крім дороги з Вільдбада до Гофгаштейна.
— Якби мої ноги краще мене слухались, — сказала вона, — я всюди ходила б з тобою, Анелько; але насамперед це твій чоловік мав би показати тобі хоча б найближчі околиці, адже сам десь гасає з ранку до вечора,
Анелька стала її запевняти, що вдома їй добре і немає потреби кудись ходити. Почувши це, я сказав байдужим тоном:
— Я не маю що робити й гуляю багато, тому міг би скрізь супроводжувати Анельку, показати їй все, що тут є цікавого, хоча б поблизу.
І за хвилину додав ще байдужіше:
— Я не бачу в цьому нічого поганого. На курортах навіть просто знайомі люди ходять разом па прогулянки, а не те що родичі.
Анелька нічого не відповіла, зате тітка й пані Целіна визнали, що я маю рацію, бо так воно і є насправді.
Завтра ми з Анелькою підемо разом на Шрекбрюке,
8 серпня
Ми вклали між собою умову, і віднині розпочнеться для нас обох нове життя. Все це матиме іншу форму, ніж я уявляв собі, але моє майбутнє треба в неї вкласти. Тепер усе буде ясне й визначене. Нічого нового не станеться, нічого нового я не можу сподіватись, але я вже не буду почувати себе бездомним…
9 серпня
Вчора надвечір ми побували на Шрекбрюке.
Тітка й пані Целіна спочатку йшли з нами, але одразу за водоспадом посідали на першій-ліпшій лавці, а ми з Анелькою пішли далі. Здається, ми обоє зрозуміли, що між нами має відбутись якась важлива розмова. Я хотів спершу показувати Анельці різні місця й називати їх, але назвав лише Шарек, мені здалося, що говорити про сторонні речі, приховуючи те, що лежало в нас на душі, було б таким недоречним і невідповідним до нашого настрою, що я замовк. Ми могли говорити про нас самих або мовчати. І ми йшли мовчки досить довго, це зрештою було мені потрібно й корисно. За цей час я опанував себе, як міг, переборов нервове хвилювання, яке охоплює нас перед важливими хвилинами в житті, намагався зберегти холоднокровність. Я настільки взяв себе в руки, що вирішив говорити про своє кохання розсудливо, спокійно й невимушено, наче про щось відоме, певне й визнане. Я знав з досвіду, що, розмовляючи з жінками, можна навіяти їм будь-який настрій. Ніщо так не впливав на жінку, як тон розмови, і якщо чоловік, освідчуючись у коханні, робить це так схвильовано, збентежено, упевнений, що робить щось нечуване, після чого земля провалиться, то цей страх і відчуття чогось незвичайного передаються жінці. В протилежному випадку все відбувається інакше: освідчення втрачає свою урочистість, зате проходить більш рівно й викликає менший опір.
Та я вже їй освідчувався; зараз для мене було важливо тільки те, щоб Анельчина душа не збунтувалася при моєму першому слові про кохання. Врешті, якщо так буде завжди, то жодної розмови між нами не відбудеться, а порозмовляти необхідно, бо треба якось налагодити наші стосунки. Зваживши все це, я сказав якомога спокійніше:
— Ти, може, навіть не усвідомлюєш, Анелько, якого болю ти мені завдала, вирішивши виїхати. Я добре розумію, що твої докази тільки позірні, насправді ти хотіла зробити це через мене. Але забула про одне: що станеться зі мною без тебе. Цього ти взагалі не враховувала. А ти знаєш, що сам твій від'їзд не так боляче вразив би мене, як усвідомлення того, що ти зовсім не рахуєшся зі мною. Може, ти скажеш, що хотіла зробити де заради мене, щоб зцілити мене… Але дай спокій! Не лікуй мене такими засобами, бо такі ліки можуть мені більше зашкодити, аніж ти думаєш.
Анельчине обличчя вмить спалахнуло. Напевно, мої слова зачепили її за живе. Не знаю, що вона мені відповіла б, якби в цю мить несподіваний випадок не перепинив хід її думок. На узбіччі дороги зненацька підвівся один із тих кретинів, що їх повно в околицях Гаштейна, чоловік із величезною головою, із зобом, з безтямним поглядом, — і жестами почав просити милостиню. Він так несподівано появився з високої трави, що Анелька з переляку крикнула. Потім заспокоїлась, знайшла в себе гроші, бо зі мною саме не було їх, так минуло кілька хвилин. За цей час враження від моїх слів настільки розсіялось, що коли ми пішли далі, вона, трошки помовчавши, сказала мені сумно, але ніжно:
— Ти часто буваєш до мене несправедливим, а зараз найбільше. Ти гадаєш, що мені легко, що в мене немає серця, а мені зовсім, зовсім не краще, ніж тобі…
Тут голос у неї перервався, а в мене кров молотом забухала в скронях. Здавалося, що ще одне зусилля з мого боку, і я вирву з її уст щире освідчення.
— Заради всього святого, — мовив я, — поясни мені, що ти хотіла цим сказати?
— Я хочу сказати, що коли я нещаслива, то дай мені можливість лишитися чесною.