Так, якщо трапиться місце буфетника, доведеться, мабуть, погодитись".
Його паломництво і на цей раз не відрізнялось від попередніх. Одна-дві не дуже ввічливі відмови, і вся його відвага зникла.
"Ні до чого це все, — вирішив він. — Час уже вертатись додому".
Тепер, коли гроші вже кінчались, він почав помічати, що навіть кращий його костюм виглядає не блискуче. Це було дуже прикро.
Керрі повернулась значно пізніше.
— Я сьогодні побувала в кількох театрах вар'єте, — сказала вона. — Треба мати готовий репертуар. Без цього вони не приймають.
— А я бачився де з ким із пивоварів, — промовив Герствуд. — Один з них обіцяв влаштувати мене тижнів через два-три.
Бачачи, в якому вона розпачі, він мусив прикриватись хоч брехнею. Млявість захищалась перед енергією.
У понеділок Керрі знову пішла в "Казино".
— Хіба я сказав вам зайти сьогодні? — спитав антрепренер, обводячи поглядом прохачку, що стояла перед ним.
— Ви сказали — "в понеділок", — розгублено відповіла Керрі.
— Маєте який-небудь досвід? — спитав він досить суворо.
Керрі призналася, що ніякого досвіду не має.
Він знову обвів її поглядом, перегортаючи далі якісь папери. Він потай милувався цією гарненькою молодою жінкою із стурбованим обличчям.
— Приходьте в театр завтра вранці,— сказав він.
Серце Керрі мало не вискочило з грудей.
— Добре, — насилу спромоглася вона вимовити.
Вона зрозуміла, що він справді хоче прийняти її, і рушила до дверей.
Невже він дасть їй роботу? О боже милостивий, невже можливе таке щастя?
Гамір великого міста, що долинав крізь розчинені вікна, одразу здався їй приємною музикою.
І ніби у відповідь на її сумніви, остаточно розганяючи їх, різкий голос додав:
— Глядіть же, приходьте вчасно, бо як спізнитесь, то вас не потребуватимуть.
Керрі хутенько вийшла. Тепер її не турбувала Герствудова бездіяльність. У неї є робота! У неї є робота! Ці слова бриніли в її вухах, наче пісня.
Вона була в такому захваті, що їй не терпілося швидше розповісти про свою радість Герствудові. Але поки Керрі дійшла до дому, вона встигла зіставити факти, і їй упала в око дивна річ: їй пощастило знайти роботу за два-три тижні, а він ледарює ось уже скільки місяців.
"Чом же він нічого не знаходить? — просто спитала вона себе. — Якщо мені пощастило, то він і поготів міг би щось знайти. І не так воно тяжко мені було".
Вона забула про свою молодість і вроду. Хіба ж могла вона, в своєму піднесенні, зрозуміти, якою перепоною на шляху людини стає вік?
Такий завжди є голос успіху.
Проте вона все ж не змогла зберегти свою таємницю. Вона намагалася триматись спокійно, байдуже, але прикидання було надто видиме.
— Ну що? — спитав Герствуд, прочитавши в неї на обличчі радість. —
— Я знайшла роботу!
— Справді? — промовив він, зітхаючи з полегкістю.
— Так.
— Що ж це за робота? — спитав він, і його раптом опанувала певність, що тепер і йому попадеться щось добре.
— Хористкою, — відповіла вона.
— Це не в "Казино", як ти розповідала?
— Так, у "Казино", — відповіла Керрі.— Завтра я вже йду на репетицію.
Керрі була така щаслива, що охоче почала розповідати. Герствуд, вислухавши її, спитав:
— А ти вже знаєш, скільки будеш одержувати?
— Ні, я не хотіла питати. Здається, вони платять доларів дванадцять-чотирнадцять на тиждень.
— Так, я теж так думаю, — сказав Герствуд.
Того дня, коли трохи розвіялась їхня тривога, у них був добрий обід. Герствуд вийшов поголитись і повернувся з величеньким шматком філе на печеню.
"Ну, завтра і я піду пошукаю", — подумав він і з новою надією підвів очі, завжди тепер втуплені в землю.
На ранок Керрі з'явилася вчасно, і її поставили в кордебалеті з іншими хористками. Перед нею відкрився величезний порожній напівтемний театральний зал, пишно оздоблений; після вчорашньої вистави з нього ще не встигли вивітритися пахощі парфумів і дух розкоші. Її огорнув священний трепет і радість. Вона благословляла цю казку, що стала дійсністю. Так, вона докладе всіх зусиль, щоб бути гідною цього місця! Воно підносить її над масою, рятує від бездіяльності, злиднів і нікчемності. Щоб побачити це видовище, люди приїжджають сюди вичепурені, в каретах. Тут — осереддя блиску й веселощів. І вона, Керрі,— частка цього!
о, якби тільки зостатись тут назавжди, і які щасливі будуть тоді всі дні її життя!
— Як вас звуть? — спитав режисер, що провадив репетицію.
— Маденда, — відповіла вона, миттю пригадавши ім'я, що колись обрав для неї Друе в Чікаго, — Керрі Маденда.
— Так ось, міс Маденда, — промовив режисер, як їй здалося, дуже люб'язно, — станьте ось туди.
Потім він гукнув іншій хористці, яка вже стояла серед інших.
— Міс Кларк, ви будете в парі з міс Маденда!
Міс Кларк виступила наперед, і Керрі побачила, куди їй іти. Репетиція почалась.
Керрі скоро переконалась, що хоч це тренування і нагадувало трохи репетиції, на яких їй довелось побувати в залі Евері, але режисер поводився куди різкіше. Її вразила у свій час вимогливість і зневажливий тон містера Мілліса, але тутешній режисер був не менш вимогливий і на додачу страшенний нечема. Що далі йшла репетиція, то частіш він лютував від усякої дрібниці й гучніше горлав. Було цілком очевидно, що він нітрохи не шанує гідності й скромності всіх цих молодих жінок.
— Кларк! — гукав він, маючи на увазі, звичайно, міс Кларк. — Чом ви збиваєтеся з ноги?
— По чотири праворуч! Праворуч, я кажу праворуч! Господи! Та прочумайтеся ж ви! Праворуч!
Останнє слово він уже не кричав, а дико ревів.
— Мейтленд! Мейтленд! — раптом гукнув він.
Невисока, добре вдягнена дівчина, хвилюючись, виступила вперед. Керрі навіть здригнулася від співчуття і ляку.
— Слухаю, сер — сказала міс Мейтленд.
— Що у вас з вухами?
— Нічого, сер.
— Ви розумієте, що значить "колона, ліворуч"?
— Так, сер.
— То чого ж ви кидаєтесь праворуч? Хочете поламати шик?
— Та я ж збиралась…
— Mенe зовсім не цікавить, що ви там збирались! Прочистьте вуха!
Керрі щиро співчувала і тремтіла за себе.
Ще одній хористці довелось вислухати догану.
— Стійте! — зарепетував раптом режисер, піднявши обидві руки, ніби в розпачі й нестямі.
— Елверс! — гаркнув він. — Що в вас там у роті?
— Нічого, — відповіла міс Елверс, а її сусідки ніяково осміхались, мнучись неспокійно.
— То ви що, розмовляєте?
— Ні, сер.
— Ну, то не роззявляйте ж рота! А тепер усі разом, ще раз!
Нарешті дійшов ряд і до Керрі. Біда сталась тому, що вона надто вже старалась виконувати все, що було сказано.
Вона раптом почула, що когось кличуть.
— Мейсон! — гукнув режисер. — Міс Мейсон!
Керрі оглянулась, щоб побачити, кого це кличуть. Дівчина, що стояла позад неї, злегенька підштовхнула її, але вона й ще не здогадалась.
— Ви, ви! — промовив режисер. — Ви що, оглухли?
— Ой! — скрикнула Керрі, вся зашарівшись і від переляку аж отерпнувши.
— Хіба ви не Мейсон? — спитав режисер.
— Ні, сер, — відповіла Керрі.— Мене звуть Маденда.
— Ну гаразд, але скажіть, що це з вашими ногами? Ви що, не вмієте танцювати?
— Умію, сер! — відповіла Керрі, яка опанувала це мистецтво дуже давно.
— То чого ж ви не танцюєте, а тягнете ноги, як мертва? Мені потрібні живі люди!
Щоки в Керрі палали. Губи її ледь тремтіли.
— Слухаю, сер, — промовила вона.
Так він ганяв їх три довгі години, безугавно, раз у раз спалахуючи гнівом. Керрі пішла з репетиції дуже стомлена, але в такому збудженні, що не помічала втоми. Вона поспішала додому, щоб там, як було наказано, далі вправлятися в тих самих рухах. Вона вирішила зробити все, від неї залежне, щоб ні в чому не схибити.
Герствуда вона вдома не застала. Вона подумала, що він, навдивовижу, пішов шукати роботи. Ледве перекусивши, Керрі одразу ж почала вправлятись, окрилена надіями на звільнення від грошових турбот.
"І слави дзвін бринів у вухах лунко…"
Герствуд повернувся додому зовсім не в тому бадьорому настрої, в якому він вийшов уранці. І Керрі довелось припинити свої вправи і заходитись коло обіду. Це одразу ж її роздратувало. Хіба мало їй своєї роботи? Невже доведеться і грати в театрі, і хазяйнувати?
"Цього не буде, — вирішила вона. — Тільки-но я почну виступати, йому доведеться обходитись без домашніх ободів".
Після цього щодня виникали якісь нові турботи. Керрі переконалась, що бути хористкою зовсім не так весело. Вона також дізналася, що одержуватиме всього дванадцять доларів на тиждень. Через кілька днів вона вперше побачила всесильну театральну знать — провідних артисток і артистів. Легко було помітити, якими привілеями вони тішились, як рахувалися з ними. Вона ж, Керрі, була ніщо, абсолютне ніщо.
А вдома Герствуд наводив її на невеселі думки. Він явно байдикував, а проте дозволяв собі розпитувати, як посуваються її справи в театрі. І з того, як він щоразу питав про те саме, почувалось, що він збирається жити на її кошти. А її це дратувало тепер, коли в неї передбачався заробіток. Він, очевидно, готувався зазіхнути на її жалюгідні дванадцять доларів!
— Ну, як твої справи? — запобігливо питав він.
— Нічого, все гаразд, — відповідала вона.
— Не дуже важко?
— Думаю, що звикну.
І він знову стромляв очі в газету.
— Я купив трохи смальцю, — додав він якось, ніби раптом пригадавши. — Може, ти хочеш спекти печиво?
Такий його спокій дивував Керрі. Майбутня незалежність, що вже ввижалася їй, робила її сміливішою в спостереженнях, і часом у неї виникало бажання висловити йому все, що накипіло на душі. Проте Керрі ще не важилась розмовляти з ним так, як вона колись розмовляла з Друе. Щось було в ньому, що навіювало їй незмінний шанобливий острах перед ним. Здавалось, у ньому ще таїться якась прихована сила.
Одного разу, десь через тиждень після її першої репетиції, те, чого вона боялась, випливло на поверхню.
— Нам доведеться ощадити, — мовив він, поклавши на стіл щойно куплене м'ясо. — Ти, мабуть, одержиш гроші не раніше, як через тиждень.
— Не раніше, — відповіла Керрі, мішаючи щось у каструлі на плиті.
— У мене зосталось тільки тринадцять доларів, крім квартирної плати, — додав він.
"Ну от, — подумала вона, — тепер дійшла черга до моїх грошей".
Вона ту ж мить пригадала, що збиралась дещо купити для себе. Їй так не вистачає одягу! Старий капелюшок має просто жахливий вигляд.
"Хіба ж моїх дванадцяти доларів вистачить на все, ще й на квартиру? — подумала Керрі,— Що ж я сама вдію? Чом він не візьметься за якусь роботу?"
Настала нарешті перша вистава.