До закусок пропонувались лише міцні напої: смирнів-ка, горобинівка, зубрівка, англійська гірка. Гості насищалися повільно, з гідністю.
Минала година або дві, перш ніж приступали до обіду.
Багаторічними традиціями була усталена черговість блюд і вин. Починали з бульйону та слойок, при цьому спорожняли пляшки з мадерою. Рибу, форель під білим голландським соусом, запивали білими сухими винами. До філе міньйон з трюфелями, звареними в мадері, подавали тільки червоні вина. Спаржа і артишоки в сухарях і в маслі знищувались зовсім без вина. Потім привертала до себе погляди всіх індичка. Полита власним рудим соком, вона апетитно блищала. Навколо, лежачи на гріночках, змазаних курячою печінкою, наче курчата, притулилися до неї смажені перепели. Це блюдо супроводжувалось зеленим салатом ромен. Відразу ж бокали наповнювалися шампанським. Шлунки у всіх вже були переповнені, але хіба можна було відмовитись від принадного солодкого, як-от парфе, зробленого із збитих вершків з ананасним лікером, прикрашеного трояндами з цукру і сяючими фонтанами карамелі. На закінчення лишались — фрукти, сири рокфор, брі, швейцарський, чорна кава з лікерами або коньяком.
В такі урочисті дні в розпорядження Пучкова призначали кілька вістових. Але ніхто з них не міг так добре обслужити гостей, як він сам. У білих рукавичках, одягнений по формі матросом у все нове, він обходив стіл і з допомогою інших вістових подавав кожній персоні те чи інше блюдо. В цей час його нерви були особливо напружені: як би не забруднити їжею плаття якоїсь пані, яке коштувало дорожче, ніж* усе його домашнє господарство. Не легше буде, якщо впаде з тарілки жирний шматок на сюртук адмірала. І те й інше для вістового було б так само жахливо, як пожежа на селі.
У кулінарному мистецтві Пучков показав себе обдарованим самородком. Рожественський платив йому п'ять карбованців на місяць. До платні додавались ще проценти від тих крамарів, у яких він закуповував продукти, і чайові від гостей. Щодо прибутків, то він, колишній селянин, мав добре місце. Але ці прибутки діставались йому ціною страшенних принижень і образ. Адмірал дратувався через кожну дрібницю. Часом, лютуючи, він ламав власні меблі, бив посуд. Не милував він і своєї дружини, з матірною лайкою заганяв її під стіл. А на раба й поготів нічого було зважати. Хоч як Пучков старався догодити своїм панам, рідко який день минав для нього без бійки. Сьогодні не так було знято з адмірала пальто — вістовий діставав ляпаса. Завтра не той прибор подав на стіл — гуділа голова від панського кулака. Іноді летіла у вістового тарілка з супом. За Пучкова вступалася лише одна людина— дочка Рожественського, Олена Зіновіївна. При ній адмірал не бився, і його жорстоке серце пом'якшувалось, мов буйний морський вал, облитий маслом. Він любив її найніжнішою любов'ю, виконуючи всі її примхи і дозволяючи їй робити все, що вона забажає. Зате адміральша, брезкла й сварлива жінка, була задоволена, коли вістовому попадало. На це в неї були свої причини. Вона підозрювала, що чоловік її зраджує. Вона хотіла дізнатись про це у вістового і зверталась до нього за відомостями то з ласкавою посмішкою, то з погрозами. Звичайно, він багато знав про любовні пригоди пана, але не виказував його жодним словом. Так минуло п'ять тяжких років.
Пучков весь час відчував страх, не знаючи, що буде з ним завтра. Існували товариства захисту тварин, члени якого могли віддати під суд людину, що била свого коня чи собаку. Але хто міг стати на захист безправного вістового? Він цілком був під владою навіженого пана. Адмірал, коли захоче, не посоромиться посадити його у в'язницю, вислати на каторгу, чи просто роздушити, як жалюгідну комаху.
Пучков змучився, схуд, через силу справлявся з своїми обов'язками. Внаслідок нервового розладу його очі почали сліпнути, його молоде життя, безрадісне й обридле, йшло на спад, а до кінця служби лишалось ще два роки.
Але буває, що і в раба, доведеного до відчаю, несподівано запалає душа. Так сталося і з Пучковим. Одного разу зібралися гості. Пучков, сам того не знаючи, чимсь не догодив своєму повелителеві. Коли гості роз'їхались, адмірал суворо покликав його.
— Підійди сюди, негіднику!
У Пучкова похололо в грудях. Не було більше ніяких пояснень. Від удару в вухо він похитнувся, але встиг ухопитися за край стола і втримався на ногах. У лівому вусі щось тріснуло й зашуміло. Раніше всі образи вістовий терпів мовчки, з покорою приреченої людини. На цей раз щось прорвалось в душі, вся істота запалала ненавистю. Блідий, він .випростався і, блискаючи очима, заявив різко, з хриплим вигуком:
— Ваше превосходительство, ви пробили мені барабанну перетинку!
Для адмірала це прозвучало зухвальством. Але він не затупотів ногами і не кинувся битися. Вперше почутий ним протест здивував його. Це було настільки ж несподівано, як коли б покірливе ягня раптом загарчало й вишкірило вовчі зуби. Рожественський подивився на вістового з таким подивом, начебто перед ним стояла інша, більш рішуча людина, і тихо, майже ласкаво сказав:
— Нічого, пройде. У артилеристів це часто буває. . І, відвернувшись, пішов до себе в спальню.
Наступного дня Пучков не вийшов з своєї комірки. Сніданок замість нього приготував інший вістовий, а він лишився лежати на койці. До нього прийшов адмірал і спитав:
— Ну як, Петре, твоє здоров'я?
— Захворів, ваше превосходительство, не можу встати.
Три дні адмірал відвідував його і кожного разу діставав ту ж саму відповідь, а на четвертий, розлютившись, пробурчав:
— Забирай свої речі і йди геть з моєї квартири.
Пучков потрапив у госпіталь, де пролежав близько трьох місяців. Потім, зарахований до 18-го флотського екіпажу, він ще довго не міг одужати від нервового розладу. Часто йому снилось, що він знову служить вістовим, і це були найстрахітливіші сни.
Після Пучкова за один лише рік у Рожественського'по черзі перебувало дев'ятнадцять вістових. І кожен з них звільнявся від нього, зазнавши на собі кулаків адмірала. А дехто був відданий під суд і потрапив у в'язницю.
Не дивно, що йому пригадався колишній вістовий, і надійшло розпорядження негайно доставити Пучкова на броненосець "Суворов". Це було в Ревелі, коли 2-а ескадра готувалась вже відпливти на Далекий Схід. У 18-й флотський екіпаж полетіла телеграма. Пучков з'явився на флагманський корабель у супроводі унтер-офіцера, наче арештант. Але адмірал зустрів його привітно:
— Без. тебе, Петре, погано мені було. Всі вістові попадались якісь ідіоти. Я через тебе всю ескадру затримав на цілу добу. Поплаваємо разом.
— Єсть, ваше превосходительство,— знехотя відповів Пучков і приступив до своїх обов'язків.
Цього ж дня він дізнався, що перед його приїздом на корабель адміральським вістовим був матрос Жуков. Цей хлопець погано мізкував і плутав накази адмірала. Від побоїв він нітрохи не порозумнішав. Нарешті Рожественський так розлютився, що схопив стілець і, розмахнувшись, вдарив ним по спині Жукова. У того відібрало поперек, і його списали на берег, у ревельський госпіталь.
Те ж саме може трапитись і з Пучковим. Але ескадра йшла у далеке чуже море, звідки він навряд чи повернеться. І йому стало байдуже, чи гинути від японських снарядів, чи від руки адмірала. Він перестав його боятися.
Минув тиждень плавання. Тепер Пучков більше не куховарив, але зате поряд з іншими справами йому доводилося прати для пана білизну, крохмалити комірці й манжети. Він виконував це не гірше за будь-яку прачку.
Одного разу ввечері адмірал, купаючись у ванні, розміщеній поряд з його каютою, розсердився:
— Де це ти, мерзотнику, пропадав? Я кликав тебе, а тебе немає. Пучков сміливо відповів:
— Та для вас же за чаєм ходив, ваше превосходительство. І дозвольте доповісти вам, ваше превосходительство,— мерзотником я ніколи не був і не буду.
— Що таке? Це ти кому заперечуєш?
— Ви самі знаєте, ваше превосходительство,— я правду кажу. А якщо я такий поганий, то віддайте мене під суд чи накажіть викинути за борт.
— Геть з моїх очей! — закричав адмірал і так сіпнувся у ванні, що вода хлюпнула через борт.
Вістовий вискочив з ванної, але через хвилину адмірал покликав його назад і, наче забувши про все, мирно попросив:
— Петре, намиль губку і потри мені спину.
Так тривало й далі. Адмірал був грозою не лише для матросів, але й для офіцерів усієї ескадри. Ніхто не насмілювався перечити йому, хоч багато хто розумів страшенну безглуздість його слів і вчинків. Але Пучков тримався з ним інакше. Якщо адмірал підвищував голос, то і вістовий відповідав йому підвищеним голосом. Іноді вони сперечались і кричали так, наче той і другий були в однакових чинах і займали однакове становище. Може, Рожественський і усвідомлював, що він довів свого вістового до такого стану, що той ладен був його вбити. Але складалося враження, немовби йому подобалось те, що з усього численного особового складу ескадри знайшлася лише одна людина, яка перед ним не плазує. Більше він ні разу не вдарив Пучкова і ніяк його не карав.
І тільки одного разу адмірал забувся. Ескадра стояла біля Мадагаскару. В адміральському салоні готувались до зустрічі Нового року. Запрошені були сестри-жалібниці з плавучого госпіталя "Орел". Рожественський наказав Пучкову заморозити шампанське. Але інженер-меха-нік, завідуючий рефрижераторною камерою, перевіряючи її, ненароком переставив пляшки від холодних труб рефрижератора у тепле місце.
0 дванадцятій годині ночі збентежений Пучков приніс шампанське незамороженим. Адмірал тільки скоса суворо подивився на винного, але нічого не сказав. Другого дня вранці він стримано пробурмотів:
— Петре, йди до старшого офіпера і передай йому, щоб він поставив тебе на бак під рушницю на дві години.
Пучков добре почув усі слова, але перепитав:
— Чого зволите, ваше превосходительство?
І підставляючи праве вухо, повернув обличчя вліво більше, ніж слід було, через що очі його скосились на адмірала. Рожественський повторив наказ голосніше, а потім сердито спитав:
— Ти чого морду від мене відвертаєш?
— Аж ніяк, ваше превосходительство. А тільки я нічого не чую лівим вухом. Як ви самі знаєте, барабанна перетинка в ньому перебита.
Адмірал почервонів і відвернувся.
Пучков знав, за що його покарано, і, не журячись, по-молодецькому стояв на баку, наче одержав похвалу від начальства.