— І ще тихше додав: — Побачиш, ми з тим чортякою мадярським упораємося раз-два.
І якби хтось був у під'їзді й розумів по-чеському, то почув би ще й зі сходів гасло, що вже голосніше сказав Водічка: "Ти мадярів не знаєш..." До цього гасла він дійшов у тихому шинку над рікою Літавою, серед садів уславленої Кіраль-Гіди, оточеної горбами. Ці горби солдати завжди проклинатимуть, згадуючи всі вправи перед світовою війною і під час світової війни, коли вони теоретично готувалися до практичних погромів і різанини.
* * *
Швейк з Водічкою стояли перед дверима квартири пана Каконі. Перше ніж натиснути ґудзик дзвоника, Швейк нагадав:
— Ти, Водічко, коли-небудь чув, що обережність — мати мудрості?
— Це мене не стосується, — відповів Водічка. — Не давай йому й рота роззявити...
— Та мені, власне, нема з ким тут говорити, Водічко. Швейк подзвонив, а Водічка голосно сказав:
— Айн, цвай, — і злетить зі сходів. Двері відчинилися, з'явилася служниця й спитала поугорському, чого вони хочуть.
— Nem tudom 1, — зневажливо сказав Водічка. — Вчися, дівко, по-чеському говорити.
1 Не розумію (угор.).
— Verstehen Sie deutsch? 1 — спитав Швейк.
— A pischen 2.
— Also, sagen Sie der Frau, ich will die Frau sprechen. Sagen Sie, dass ein Brief ist von einem Herr, draussen in Kong 3.
— Я дивуюся тобі, — сказав Водічка, ступаючи за Швейком до передпокою, — що ти можеш з усяким смердюхом говорити.
Зачинивши за собою двері, вони ввійшли до передпокою. Швейк зауважив:
— Диви, які гарні речі, навіть дві парасолі на вішалці, і цей образ Ісуса Христа також непоганий.
З кімнати, звідки долинав брязкіт ложок і тарілок, знову вийшла служниця і
сказала Швейкові:
— Frau ist gesagt, dass Sie hat ka Zeit, wenn was ist, dass mir geben und sagen 4.
— Also, — сказав урочисто Швейк. — Der Frau ein Brief, aber halten Kuschen 5.
Він вийняв листа надпоручника Лукаша.
— Ich, — сказав, показуючи пальцем на себе, — Antwort warten hier in die Vorzimmer 6.
— А ти чому не сядеш? — спитав Водічка, який уже розсівся в кріслі біля стіни.
— Ось там крісло. Будеш іще тут стояти, немов якийсь жебрак. Не принижуйся перед цим мадяром. Побачиш, будемо мати з ним добру тяганину, але я його як лясну!
Слухай, — сказав він за хвилину, — де ти навчився по-німецькому?
— Сам від себе, — відповів Швейк.
Знову запала тиша. Потім з кімнати, куди служниця віднесла листа, почувся страшний крик і галас. Спочатку хтось чимсь важким грюкнув об підлогу, а далі вже ясно було чути, що там літають склянки, б'ються тарілки й хтось несамовито реве: "Baszom az anyat, baszom az istenet, baszom a Kristus Mariat, baszom az atyadot, baszom a vilagot!" 7.
1 Розумієте по-німецькому? (Нім.)
2 Трохи (власне, "ein bisschen", бо "pischen" — мочитися).
3 Отже, скажіть пані, я хочу з нею говорити. Скажіть, що для неї у коридорі є лист від одного пана (нім.).
4 Пані сказала, що вона не має часу, але коли є щось, передайте мені (нім., калічена).
5 Ось маєте лист для пані, але тримайте губу на замку (нім., калічена).
6 Я чекатиму на відповідь тут, у передпокою (нім., калічена).
7 Непристойна угорська лайка з прокльонами матері, бога, Христа, діви Марії, батька і всього світу.
Двері розчахнулись, ї до передпокою вбіг добродій у розквіті віку з серветкою навколо шиї, вимахуючи щойно одержаним листом.
Старий сапер Водічка сидів ближче до дверей, і розлючений добродій зразу звернувся до нього:
— Was soll das heissen, wo ist der verfluchter Kerl, welcher dieses Brief gebracht hat? 1
— Помалу, — сказав Водічка, встаючи, — ти нам тут дуже не верещи, бо вилетиш. А коли вже хочеш конче знати, хто цього листа приніс, запитай цього приятеля. Та говори з ним чемно, бо стрімголов вилетиш за двері.
Тепер настала Швейкова черга пересвідчитися в красномовності осатанілого добродія з серветкою на шиї, який, ковтаючи і плутаючи слова, викрикував, що вони саме сіли обідати.
— Ми чули, що ви обідаєте, — каліченою німецькою мовою погоджувався з ним Швейк і додав по-чеському: — Ми теж були подумали, що, мабуть, даремно перешкоджаємо вам обідати.
— Не принижуйся, — кинув Водічка.
Розгніваний пан, у якого внаслідок надто енергійної жестикуляції серветка трималася тільки одним кінчиком, торочив далі: він, мовляв, спочатку думав, ніби в листі йдеться про приділення якихось кімнат для військових, бо цей дім належить його жінці.
— Сюди б ще вмістилося багато війська, — сказав Швейк, — але про це в листі немає згадки, як, мабуть, ви в цьому переконалися.
Пан ухопився за голову і вирік цілий потік докорів: він також був лейтенантом запасу і ще тепер би охоче служив, якби не хворі нирки. За його часів, говорив він, офіцери не були такі розпусні й не порушували родинного спокою. Цього листа він неодмінно надішле командирові полку, у військове міністерство, видрукує його в газетах...
— Пане, — з гідністю сказав Швейк, — цього листа писав я. Ish geschrieben, kein Oberleutnant 2. Підпис — це лише так, він фальшивий. Unterschrift, Name falsch 3.
1 Що це значить? Де той проклятий хлоп, що листа приніс? (Нім.)
2 Я писав, а не жоден обер-лейтенант (нім., калічена).
3 Підпис, ім'я фальшиве (нім., калічена).
Мені ваша пані дуже припала до вподоби. Ich liebe Ihre Frau 1. Я у вашу пані закоханий аж по самі вуха, як писав Врхліцький. Kapitales Frau 2.
1 Я люблю вашу жінку (нім.).
2 Надзвичайна жінка (нім., калічена).
Схвильований панисько хотів кинутися на Швейка, який спокійно і вдоволено стояв перед ним. Але старий сапер Водічка, стежачи за кожним рухом Каконі, підбив йому ногу, вирвав у нього з рук листа, яким панисько весь час розмахував, сунув його до своєї кишені, а коли пан Каконі підвівся, Водічка схопив його, підніс до дверей, відчинив їх однією рукою, і в ту ж мить... щось загуркотіло по сходах.
Все відбулося так швидко, як у казці, коли чорт приходить забрати людину.
Від розлютованого пана залишилась тільки серветка. Швейк підняв її, чемно постукав до дверей кімнати, звідки п'ять хвилин тому вийшов пан Каконі й де тепер було чути жіночий плач.
— Приніс вам серветку, — м'яко звернувся Швейк до дами, яка плакала на дивані, — її міг би хтось затоптати. Моє шанування, — стукнув підборами, козирнув і вийшов у коридор.
На сходах не було ніяких слідів боротьби. Тут, як передбачав старий Водічка, все відбулося зовсім легко. Лише біля брами в під'їзді Швейк знайшов відірваний пристібний комірчик. Тут, мабуть, пан Каконі з останніх сил вчепився в браму, щоб його не виволокли на вулицю, і тут розігрався останній акт цієї трагедії.
Зате на вулиці кипіло. Пана Каконі відтягли до під'їзду навпроти і там поливали водою, а посередині вулиці, як лев, бився старий сапер Водічка проти кількох гонведів і гонведських гусарів, які стали на захист свого земляка. Він майстерно оборонявся баґнетом на ремені, як ціпом. Водічка був не сам. Пліч-о-пліч з ним билося кілька солдатів-чехів з різних полків, які саме проходили вулицею.
Швейк, як він потім запевняв, і сам не знав, як устряв до цієї бійки і як у нього опинився ціпок якогось переляканого глядача (баґнета Швейк не мав).
Це тривало досить довго, але й усе прекрасне має свій кінець. Прийшов патруль і забрав усіх з собою.
Швейк спокійно йшов поруч Водічки, тримаючи, як рушницю, на плечі ціпок, якого комендант патруля визнав за corpus delicti 1.
Старий сапер Водічка всю дорогу вперто мовчав. Аж коли входили на гауптвахту, похмуро звернувся до Швейка:
— Ну, чи я ж тобі не казав, що ти мадярів погано знаєш?
1 Речовий доказ (лат.).
4. НОВІ СТРАЖДАННЯ
Полковник Шредер з задоволенням вдивлявся в бліде, з великими темними підковами під очима обличчя надпоручника Лукаша. Той, збентежений, дивився не на полковника, а крадькома, немовби щось вивчаючи, розглядав план розміщення частин у військовому таборі. Цей план був, власне, єдиною прикрасою всієї канцелярії полковника.
На столі перед полковником Шредером лежало кілька газет із статтями, окресленими синім олівцем. Він ще раз окинув їх поглядом і, не спускаючи очей з надпоручника Лукаша, сказав:
— Отже, ви вже знаєте, що ваш денщик Швейк сидить у в'язниці і його справу, мабуть, передадуть у дивізійний суд?
— Так, пане полковнику.
— На цьому, звичайно, — з притиском сказав полковник, зловтішаючись блідим обличчям надпоручника Лукаша, — справа не скінчиться. Місцеве населення було обурене вихваткою вашого денщика Швейка. Але з цією подією зв'язують і ваше прізвище, пане надпоручнику. Зі штабу дивізії нам уже прислали певний матеріал.
Ось вам газети, в яких обговорюється цей інцидент. Прочитайте мені, будь ласка, вголос.
Він подав надпоручникові Лукашеві газети з обкресленими статтями, і той почав читати так монотонно, немов у читанці для дітей слова: "Мед набагато поживніший, ніж цукор, і легше перетравлюється".
— "Де ж запорука нашого майбутнього?"
— Це "Пестер-Ллойд"? — спитав полковник.
— Так, пане полковнику, — відповів надпоручник Лукаш і читав далі: — "Ведення війни вимагає співпраці всіх суспільних кіл населення австро-угорської монархії.
Якщо ми хочемо гарантувати безпеку нашої держави, то всі народи повинні підтримувати один одного. Гарантія нашого майбутнього полягає саме в тій спонтанній пошані, яку один народ відчуває до інших. Величезні жертви наших відважних солдатів на фронтах, де вони безупинно просуваються вперед, були б неможливі, якби тил — ця економічна і політична артерія наших славних армій — не був об'єднаний одностайністю, якби в тилу нашої армії існували елементи, що дезорганізують монолітність держави й своєю агітацією та злобою підривають авторитет державної цілості, вносячи в дружбу народів нашої держави розбрат. В цю історичну хвилину ми не можемо мовчки дивитися на групку людей, які з міркувань місцевого націоналізму хотіли б порушити спільну працю і послабити боротьбу всіх народів нашої держави за справедливе покарання тих негідників, що без будь-якої причини напали на нашу державу, аби позбавити їх усіх надбань культури і цивілізації. Ми не можемо мовчки пройти повз ті огидні прояви скаженої ненависті ненормальної душі, сповненої лише одним прагненням — розбити сердечну одностайність народів. Ми вже кілька разів мали нагоду звернути в нашій газеті увагу на те, що військові установи повинні з усією гостротою виступити проти тих поодиноких осіб з чеських полків, які, незважаючи на славні полкові традиції, своїми бездушними, обурливими вчинками роздмухують у наших угорських містах злобу проти всього чеського народу, хоч він загалом ні в чому не винен і завжди твердо стояв на сторожі інтересів нашої монархії, про що свідчить цілий ряд імен визначних чеських полководців.