Хоча його самого при цьому також використали.
Пепі закінчила розповідь. Вона витерла кілька сльозинок з очей та щік і подивилася на К., хитаючи головою, ніби хотіла сказати, що насправді йдеться зовсім не про її нещастя, вона витримає все і не потребує допомоги, ані розради, а тим більше від К. Попри свою юність, вона вже знає життя, а її нещастя тільки підтверджує її досвідченість. Ідеться про К., вона хотіла змалювати все для нього, це здається Пепі важливим навіть після того, як її сподівання було зруйновано.
– Яка в тебе бурхлива фантазія, Пепі, – сказав К. – Неможливо повірити, що ти все це побачила й збагнула.
Це просто мрії з вашої темної та тісної дівочої кімнати внизу, там вони на місці, але тут, у просторому шинку, виглядають дивно. З такими думками ти не могла б тут затриматися, це само собою зрозуміло. Твоя сукня і зачіска, якими ти так хвалилася, – вони народилися там, у темряві ваших ліжок і вашої комірчини, і там усе це, безумовно, дуже гарне, але тут кожен потай або й відверто з цього сміється. А що ти поза тим розповідаєш? Мене використали й зрадили? Ні, люба Пепі, мене так само не використали й не зрадили, як і тебе. Це правда, зараз Фріда пішла від мене, або, як ти висловлюєшся, втекла з моїм помічником, ти бачиш якусь частину правди. І це справді дуже малоймовірно, що вона стане моєю дружиною, але зовсім неправда, що вона мені набридла і що я все одно прогнав би її наступного ж дня, чи що вона зрадила мене, як інші жінки зраджують своїх чоловіків. Ви, покоївки, звикли підглядати крізь замкову шпарину і відповідно до цього мислите, ви бачите лише окремі деталі і з них робите висновки про ціле. Наслідком є те, що, наприклад, у цьому випадку я знаю набагато менше, ніж ти. Я й близько не можу так детально, як ти, пояснити, чому Фріда мене покинула. Найбільш правдоподібним поясненням виглядає для мене те, якого ти лише торкнулася, але не до кінця висвітлила, тобто те, що я приділяв їй надто мало уваги. Це, на жаль, правда, я мало часу проводив із нею, але для цього є конкретні причини, які не мають до всього вищесказаного жодного відношення. Я був би щасливий, якби вона повернулася до мене, але все одно не зміг би приділяти їй більше уваги. Так воно вже є. Поки вона була зі мною, я постійно займався осміяними тобою походеньками, а тепер, коли її немає, у мене майже не залишилося заняття, я дуже втомлений і відчуваю потребу мати ще меншу зайнятість. Ти нічого не можеш мені порадити, Пепі?
– Можу, – раптом пожвавилася Пепі і взяла К. за плече. – Ми обоє зраджені, тож давай об'єднаємося. Ходімо зі мною до дівчат!
– Поки ти говориш про зраду, – відповів К., – я не можу тебе зрозуміти. Ти постійно хочеш, щоб тебе зраджували, бо це тішить твоє самолюбство і дає відчуття гордості за себе. Але правда така, що ти – невідповідна кандидатура для цієї посади. І наскільки очевидною повинна бути твоя непридатність, що навіть я, на твою думку, невіглас, бачу це? Ти хороша дівчинка, Пепі, але це не так просто побачити. Наприклад, я спочатку вважав тебе злою й зарозумілою, хоча ти й не така, просто ця посада змінює тебе, бо ти не надаєшся для такої роботи. Я не хотів сказати, що посада надто висока для тебе, у ній немає нічого особливого. Можливо, якщо придивитися уважніше, то вона трохи почесніша, ніж твоя попередня робота. Але загалом різниця не надто помітна, обидві роботи дуже схожі, їх легко переплутати, можна навіть сказати, що покоївкою бути краще, ніж шинкаркою, бо в коридорах ближче до секретарів, а в шинку потрібно мати справу не лише з чиновниками та секретарями, а й із дуже ницими особами, наприклад зі мною. Мені заборонено з'являтися всюди, окрім шинку, тож чому можливість спілкуватися зі мною повинна бути такою почесною? Але тобі так здається, і, можливо, ти маєш для цього причини. Але саме тому ти й не придатна до цієї роботи. Це посада нічим не гірша і не краща за будь-яку іншу, але для тебе вона як царство небесне, і тому ти все робиш з перебільшеним старанням, чепуришся, як, на твою думку, чепуряться ангели, хоча насправді вони виглядають зовсім інакше, тремтиш зі страху втратити посаду, боїшся, що тебе постійно хтось переслідує, шукаєш підтримки в людей, які, як тобі здається, можуть бути корисними, і намагаєшся завоювати їхню симпатію за допомогою перебільшеної люб'язності. Але цим лише заважаєш їм і відштовхуєш, бо вони шукають у шинку спокою, а не того, щоб на додачу до власних проблем перейматися ще й проблемами кельнерки. Можливо, що ніхто із важливих відвідувачів і не помітив відходу Фріди, але сьогодні вони вже відчули це і прагнуть її повернення, бо вона робила все зовсім інакше. Хоч би якою вона була і хоч як би трималася за своє місце, в роботі вона має значно більше досвіду, поводиться спокійно і стримано, а ти просто намагаєшся подати себе і не вчишся на помилках. Ти колись зауважувала її погляд? Це вже не був погляд кельнерки, а майже погляд господині. Вона бачила все і кожного окремо, і погляд на кожного окремо був достатньо сильним, щоб знищити.
І що з того, що вона занадто худа і не зовсім юна, та й волосся могло б бути чистішим. Усе це дрібниці порівняно з тим, що є в ній насправді, а той, кого дратували дрібниці, тільки доводив, що не розуміється на справді важливих речах. Цього аж ніяк не можна закинути Клам-мові, і тільки наївна та недосвідчена дівчинка може не вірити в кохання Кламма до Фріди. Кламм здається тобі, і небезпідставно, недосяжним, тому ти думаєш, що й Фріда не могла дотягнутися до нього. Але ти помиляєшся. У цьому я повірив би самому лише слову Фріди, навіть якби в мене не було незаперечних доказів. Хоч би як неправдоподібно це для тебе виглядало і хоч би як мало відповідало твоїм уявленням про чиновництво, пристойність і чари жіночої краси, це така сама правда, як і те, що ми сидимо тут одне біля одного, а я беру твою руку у свої. Так само сиділи одне біля одного Кламм і Фріда, ніби це найприродніша у світі річ. 1 він із власної охоти спускався вниз, навіть поспішав, ніхто не бігав до нього під двері і не кидав для цього роботи, Кламм змушений був сам спускатися вниз, і йому зовсім не заважали недоречності Фрідиного одягу, які тебе так лякають. Ти їй не віриш! І навіть не уявляєш, у яку дурнувату ситуацію ставиш себе цим, як доводиш цим власну недосвідченість! Навіть той, хто нічого не знає про зв'язок із Кламмом, змушений визнати, що особистість Фріди кимось сформована, кимось більшим, ніж ти, чи я, чи будь-хто в Селі, і що розмови Фріди були чимось більшим, ніж звичні жарти поміж відвідувачами та кельнерками, які є метою твого життя. Але я несправедливий до тебе. Ти сама добре знаєш усі переваги Фріди, визнаєш її спостережливість, вміння приймати рішення, здатність впливати на людей, але ти трактуєш усе неправильно, думаєш, що вона використовує все це тільки на зло і для власної вигоди або ж узагалі – як зброю проти тебе. Ні, Пепі, навіть якби в неї були такі стріли, вона не кидала б їх так близько. Вона егоїстична? Радше можна сказати, що вона саможертовно віддала все, що мала і чого могла очікувати, щоб дати нам із тобою можливість піднятися на вищий щабель, але ми обоє розчарували її і майже примусили повернутися назад. Я не певен, що так воно є, і моя провина також мені не до кінця зрозуміла, тільки коли я порівнюю себе з тобою, в мене з'являються схожі думки. Ніби ми обоє занадто сильно, галасливо й по-дитячому намагалися досягнути чогось, а спокій Фріди, її діловитість досягнули б цього легко і непомітно, тоді як ми пробували по-різному: плачем, дряпанням, смиканням, як дитина, що тягне за скатертину, але нічого не може дістати, тільки скидає на землю всі смаколики і втрачає їх назавжди. Я не знаю, чи це справді так, але мені здається, що це більше схоже на правду, аніж те, що ти розповідаєш.
– Усе зрозуміло, – сказала Пепі. – Ти закоханий у Фріду, бо вона пішла від тебе, нескладно закохатися в неї, коли її немає поруч. Але нехай буде так, як ти хочеш, нехай ти маєш рацію в усьому, навіть у тому, як виставляєш мене на посміховисько. Але що ти збираєшся тепер робити? Фріда покинула тебе, і ні моє, ні твоє пояснення цього не дають можливості сподіватися на її повернення, а навіть якщо вона повернеться, то десь же ти мусиш цього дочекатися. На вулиці холодно, а в тебе немає ні роботи, ні ліжка. Ходімо до нас, мої подруги сподобаються тобі, у нас буде затишно, ти допомагатимеш нам у роботі, яка справді занадто важка для дівчат, а ми більше не будемо такі самотні і не боятимемося вночі. Ходімо до нас! Мої подруги теж знають Фріду, ми розповідатимемо тобі про неї історії, поки тобі не набридне. Ходімо! У нас є Фрідини фотографії, і ми покажемо їх тобі. Тоді Фріда була значно скромнішою, ніж зараз, її важко впізнати, хіба що по очах, вони й тоді були хитрі. То що, ти йдеш?
– Хіба це дозволено? Учора був великий скандал через те, що мене піймали у вашому коридорі.
– Бо тебе піймали, але в нас тебе не побачать. Ніхто не знатиме про тебе, тільки ми троє. О, це буде весело. Життя там здається мені вже не таким нестерпним, як іще кілька хвилин тому. Можливо, я не так багато і втрачаю, коли мушу піти звідси. Знаєш, ми і втрьох не надто нудилися, життя потрібно підсолоджувати, воно само по собі достатньо гірке для нас ще з юності, тож ми троє тримаємося разом, живемо досить непогано, наскільки це там узагалі можливо. Генрієтта сподобається тобі найбільше, але Емілія теж, я вже розповідала їм про тебе. Там такі історії виглядають неправдоподібно, там здається, що поза межами кімнати взагалі нічого не може відбуватися, там тепло і тісно, а ми притискаємося одна до одної ще тісніше. І хоча ми постійно разом, ми не набридли одна одній, навпаки, коли я подумаю про своїх подруг, мені майже подобається, що я мушу повернутися до них. Чому я мусила б піти далі, ніж вони? Нас тримало разом саме те, що для всіх нас майбутнє було однаково втрачене, і тут раптом я прорвалася вперед і відділилася від них. Звичайно, я їх не забула, і моїм наступним завданням було б зробити щось для них. Моя власна ситуація була ще дуже непевною, я сама не підозрювала, наскільки непевною, а я вже говорила з господарем про Генрієтту та Емілію.