Синок-мільйонер навіть не подбав як слід про свою стареньку матір. Ну а найкращою новиною стало те, що через три дні після показу відеоролика Генеральна прокуратура Швейцарії оголосила, що заморозила рахунки Степанова в банку "Кредит Свісс". Виявилося, що, отримавши нашу заяву, швейцарська влада порушила кримінальну справу про відмивання грошей, не розголошуючи свої дії.
Я дуже зрадів, що справедливість перемогла, що дані Перепиличного підтвердилися, і що гроші було заморожено. Удар уцілив у найвразливіше місце — банківські рахунки.
37. Як роблять ковбасу
Відеоролики про казнокрадів і корупціонерів застали б їх зненацька, але сильнішим ходом, що справді мав шанс вибити російську бюрократію з рівноваги, був би закон, який запроваджує санкції.
Восени 2010 року, поки ми налагоджували зв'язок із Перепиличним, Кайл Паркер закінчував розробляти законопроєкт імені Магнітського. 29 вересня сенатори Бен Карден, Джон Мак-Кейн, Роджер Вікер та Джо Ліберман внесли його на розгляд до Сенату США. Текст, написаний просто й недвозначно, зводився до того, що імена всіх, хто був причетний до незаконного арешту, тортур i смерті Сергія Магнітського та до злочинів, які він викрив, оприлюднять, їм заборонять в'їзд на територію США, а будь-які їхні активи заморозять.
Коли про це стало відомо, обуренню російських держорганів не було меж, і вони почали думати, як протидіяти Вашингтону.
Сприятлива нагода відреагувати на події випала їм 10 листопада, коли до річниці смерті Сергія залишалося менш ніж тиждень. 10 листопада в Росії відзначають День міліції, і МВС проводило щорічну церемонію нагородження працівників, які особливо відзначилися. З тридцяти п'яти нагороджених п'ять були фігурантами в справі Магнітського. Слідчих МВС — Павла Карпова та Олега Сільченка — нагородили відзнаками "Кращий слідчий".
А Ірині Дудукіній, керівниці пресслужби Слідчого комітету при МВС, яка з ентузіазмом поширювала брехню про Сергія після його смерті, висловили подяку.
На цьому влада не зупинилася, і через п'ять днів було проведено пресконференцію, щоб поінформувати громадськість про нові "викриття" в справі Магнітського. Виступала Дудукіна. Її фарбоване волосся здавалося трохи довшим, а зачіска пишнішою, ніж за рік до цього. Проте масивна нижня щелепа робила обличчя, так само одутле й втомлене, схожим на театральну ляльку-маріонетку, яку водить актор-черевомовник. Вона розгорнула саморобний плакат, склеєний з двох десятків аркушів формату А4, і прикріпила його до дошки. Ця мішанина цифр і слів, надто дрібних, щоб хтось міг розгледіти написане, "доводила", що сам Сергій і вчинив шахрайство з поверненням податків, збагатившись на 5,4 мільярда рублів. Коли журналісти почали ставити елементарні запитання про презентоване "простирадло", Дудукіна не мала точних відповідей, і присутні одразу зрозуміли, що це фальсифікація.
Така агресивна й груба тактика підтверджувала, що наша законодавча ініціатива зачепила їх за живе. Не тільки я це помітив. Чимало людей, чиї права знехтувала Росія, зробили такі ж висновки. Після внесення законопроєкту на розгляд Конгресу багато хто з них почав приїжджати до Вашингтона або писати листи ініціаторам Закону Магнітського, зазначаючи одне: "Ви знайшли ахіллесову п'яту путінського режиму". Далі люди почали звертатися до політиків з проханнями: "Чи не могли б ви внести до цього списку вбивць мого брата?", "Чи не можна додати тих, хто катував мою матір?", "А як же бути з викрадачами мого чоловіка?"... Потік прохань не зменшувався.
Сенатори незабаром переконалися, що не просто зіткнулися з ще однією людською трагедією, а мимоволі знайшли новий спосіб боротьби з порушеннями прав людини в авторитарних державах у XXІ столітті: адресні візові санкції та заморожування активів.
Ірина Дудукіна, прессекретарка МВС РФ, тримає змонтоване "простирадло", яке нібито доводить причетність Сергія Магнітського до злочину, який він сам і викрив. Пресконференція МВС РФ до першої річниці вбивства Сергія, листопад 2010 року (© Dmitry Kostyukov/AFP/Getty Images)
Після десятка таких візитів і листів сенатор Карден й інші співавтори закону порадилися й вирішили розширити проєкт, додавши до нього шістдесят п'ять слів про те, що на додаток до санкцій проти осіб, причетних до тортур Сергія, Закон Магнітського торкнеться всіх випадків злісного порушення прав людини в Росії. Ці шістдесят п'ять слів перетворили мою особисту боротьбу за справедливість у загальну справу.
Виправлену редакцію законопроєкту було офіційно представлено на розгляд Сенату 19 травня 2011 року, тобто приблизно через місяць після того, як побачив світ відеоролик про "податкову принцесу" Ольгу Степанову. Після цього до Капітолійського пагорба прибула невелика "армія" російських активістів, які вимагали схвалення законопроєкту й переконували сенаторів, які з ними погодилися зустрітися, підписати цей важливий для Росії документ. Серед активістів були знаменитий чемпіон світу з шахів та відомий правозахисник Гаррі Каспаров, найпопулярніший лідер російської опозиції Олексій Навальний, безстрашна російська активістка-еколог Євгенія Чирікова. Мені не треба було агітувати цих людей — вони прийшли самі.
Ця неузгоджена ініціатива спрацювала чудово. Кількість сенаторів, що приєдналися до законопроєкту, швидко зростала: щомісяця троє чи четверо погоджувалися поставити під ним підпис. Й особливо переконувати їх у цьому не доводилося. У Вашингтоні не було лобі на користь російських катів та вбивць. Жоден сенатор, чи то найліберальніший демократ, чи архіконсервативний республіканець, не втратив би голосів своїх виборців через заборону цим людям в'їжджати до Америки.
Законодавча ініціатива Магнітського так інтенсивно нарощувала темпи, що, здавалося, її не зупинити. Відтоді, як Кайл Скотт із Держдепартаменту зустрів цю ідею багнетами, я знав, що уряд налаштований категорично проти такого закону. Але зараз вони опинилися в скрутному становищі: якщо відкрито протистояти його ухваленню, то це матиме вигляд, ніби офіційний Вашингтон підтримує корумпованих російських чиновників; якщо ж відкрито підтримати законопроєкт, це поставить під загрозу політику "перезавантаження" відносин з Росією.
Уряд шукав якийсь інший шлях.
20 липня 2011 року Держдепартамент розкрив свої карти, направивши в Сенат меморандум "Коментарі адміністрації до законопроєкту S.1039 — Сергій Магнітський та верховенство закону". Цей документ не планували оприлюднювати, але не минуло й дня, як текст просочився у відкритий доступ.
Я дістав копію й нетерпляче пробігся очима документом: вершина вашингтонського політиканства... Основним аргументом Держдепартаменту було те, що можливість вводити санкції, які пропонують у Законі Магнітського, уже є в межах президентського указу, і тому немає сенсу ухвалювати новий закон.
Водночас вони спритно спробували залишити сенаторам кістку. У меморандумі йшлося про те, що інша важлива причина, через яку Сенату не слід підтримувати цей закон, полягає в тому, що вбивцям Магнітського вже заборонено в'їзд у США. Отже, окремої потреби в цьому законі немає.
Я не знав, чи можна вважати це позитивним розвитком подій, тому вирішив зателефонувати Кайлу Паркеру й дізнатися його думку.
— Білле, нам це теж незрозуміло. Карден доручив мені зателефонувати в Держдеп і запитати, кого конкретно внесли в список за візовими санкціями, але там не стали відповідати.
— Вони хоча б сказали, скільки там людей?
— Ні, про це вони теж мовчать.
— А щодо заморожування активів що чути?
— А ось про це вони висловилися недвозначно: заморожування активів вони не схвалюють.
— І яка реакція Кардена?
— Він відкрито заявив, що так не годиться, і що продовжуватиме наполягати на ухваленні закону.
8 серпня 2011 року в авторській статті під заголовком "Убивць Сергія Магнітського до відповідальності", опублікованій у газеті "Вашингтон пост", сенатор Карден публічно й рішуче заявив про те, що не прийме позицію адміністрації, і підтвердив, що добиватиметься ухвалення Закону Магнітського. Стаття стала важливим свідченням його намірів з огляду на те, що Обама та Карден належали до однієї партії: цим сенатор відкрито кидав виклик президенту.
Після виходу статті уряд ще більше занепокоївся. Білий дім так побоювався зачепити Кремль і нашкодити "перезавантаженню", що його представники звернулися до Кардена й інших співавторів із пропозицією розширити застосування цього закону на весь світ, а не лише до Росії.
Сенаторам ця ідея сподобалася. Те, що задумували як закон, пов'язаний із Сергієм й однією країною, перетворювалося на історичний законодавчий акт про права людини, який набув всесвітнього значення.
Після цього Карден зосередився на тому, щоби поставити законопроєкт на голосування в Сенаті. Мав бути ще один проміжний етап: розгляд у сенатському комітеті з міжнародних відносин. Згідно з процедурою, законопроєкт, який передбачає введення візових санкцій, має схвалити сенатський комітет, перш ніж він потрапить на голосування до сенаторів. Це здавалося простою формальністю, оскільки проєкт Закону Сергія Магнітського щодо санкцій уже отримав широку підтримку й не зустрів жодної протидії.
Карден звернувся до голови комітету, сенатора Джона Керрі, з проханням додати цей пункт до порядку денного наступного засідання комітету, яке мало відбутися 9 вересня. Але з незрозумілих причин Керрі відхилив це прохання. Тоді Карден запропонував внести його до порядку денного засідання, запланованого 20 жовтня, але Керрі знову відмовився обговорювати це питання. Було незрозуміло, у чому проблема, але, вочевидь, вона була.
Тим часом надійшли похмурі звістки з Москви. Мама Сергія, Наталія Миколаївна, нарешті отримала доступ до звіту патологоанатома. Серед документів, що дозволили їй скопіювати, було шість кольорових знімків тіла Сергія, зроблених невдовзі після смерті. Ні для кого не було новиною, що на руках і ногах Сергія залишилися сліди сильних забиттів, а на зап'ястях були глибокі рани. Ці рани Наталія Миколаївна помітила в морзі, коли прийшла побачити тіло сина.