Потрібні копії реєстраційних документів із його підписом.
— Розумію, — кивнув Перепиличний. — Я припускав, що це лише перша зустріч. Якщо є бажання знову зустрітися, я зможу знайти потрібні документи.
— Так, це було б чудово, — відповів Джеймі.
На цьому вони потиснули один одному руки. Перепиличний підвівся й пішов.
Коли Вадим повернувся в офіс і розповів про зустріч, я вимовив з недовірою:
— Дуже схоже на підставу.
— Можливо. Але якщо його інформація правдива, ми вперше зможемо точно побачити, як саме вони отримали гроші від шахрайського повернення податків.
— Логічно. Подивимося, чи зможе Перепиличний дістати обіцяне.
Через тиждень вони знову домовилися про зустріч. Цього разу до них приєднався Володимир Пастухов, у якого, попри слабкий зір, було блискуче розвинене шосте чуття.
Наступного вівторка Вадим та Володимир зустрілися з Перепиличним у тому ж барі "Поло". Той, як й обіцяв, приніс копію підписаного документа, який свідчив, що Владлен Степанов був власником кіпрської компанії, чиї банківські виписки в "Кредит Свісс" він передав раніше.
Коли Вадим із Володимиром повернулися до офісу й показали мені цей документ, він не створив на мене належного враження. Він скидався на простий папірець з нерозбірливим підписом. Таку будь-хто міг зробити чи підробити.
— Що це за документ? Його складно розібрати.
— Це від аудитора Степанова, — сказав Вадим.
Мені здалося, що колеги надто легко довірилися Перепиличному.
— Цей підпис може належати будь-кому. Ви справді вважаєте, що цій людині можна вірити?
— Так, — сказав Вадим. — Гадаю, він каже правду.
— А ви як вважаєте, Володимире?
— Я теж йому вірю. Він створює враження відвертої людини.
Вони зустрічалися ще протягом наступних тижнів, і ми з'ясували цікаві подробиці.
Перепиличний розповів, що, крім рахунків у швейцарському банку, Степанови придбали шикарну віллу із шістьма спальнями та дві елітні квартири в Дубаї на Пальмі Джумейрі — величезному штучному острові у формі пальмової гілки на узбережжі Перської затоки.
Він повідомив, що ринкова вартість цієї нерухомості становила приблизно сім мільйонів доларів, а в Росії Степанови вибудували величезний особняк в одному з найпрестижніших передмість Москви ринковою вартістю приблизно 20 мільйонів доларів. Загальна сума коштів на банківських рахунках та в нерухомості, за його даними, сягала майже 40 мільйонів доларів.
Масштаб цього багатства та марнотратства став зрозумілим, коли Вадим вивчив податкові декларації Степанових: їхній офіційний середній річний дохід з 2006 року становив... 38 281 долар.
Це була справді цінна інформація. Годі сумніватися, що якби в нас був відеоролик з такою інформацією, він одразу розійшовся б інтернетом. Ми додамо новий портрет — Ольги Степанової — до галереї "недоторканних", і російська верхівка таки відчує удар.
Залишалася проблема: історія Перепиличного була не просто гарною, а надто гарною.
Не можна виключати, що Перепиличний працює на ФСБ, і все це добре продумана операція, щоб підірвати мою репутацію. Цілком у їхньому стилі: створити персонажа з правдоподібною історією, злити нам важливу інформацію, зачекати, поки ми викладемо її у відкритий доступ, а потім показати, що вона фальшива.
Якщо це так і було задумано, то в результаті все, чого ми так наполегливо досягли за три роки разом із журналістами й урядовими організаціями по всьому світу, буде скомпрометовано, і політики почнуть запитувати: "Навіщо ми взагалі підтримуємо цього брехуна й ставимо заради нього під загрозу відносини з Росією?"
Якщо робити відеоролик про Степанових, то треба бути абсолютно впевненим, що Перепиличний говорить правду. Крім того, я маю знати джерело його інформації.
Тривалий час Перепиличний ухилявся від прямої відповіді, але потім наважився й відверто пояснив, що доступ до такої великої кількості фінансових документів у нього є тому, що раніше він був фінансовим радником кількох багатих російських сімей, зокрема Степанових.
Справи в Перепиличного йшли досить непогано до 2008 року, але коли під час кризи ринки обвалилися, він втратив велику суму грошей, які належали Степановим. За словами Перепиличного, Степанови не захотіли миритися зі збитками, звинуватили його в крадіжці грошей та вимагали відшкодувати втрачену суму. Оскільки Перепиличний не міг відшкодувати їм ринкові збитки, то Ольга Степанова, скориставшись службовим становищем начальниці податкової інспекції, ініціювала проти Перепиличного кримінальну справу щодо ухилення від сплати податків. Перепиличний, щоб уникнути арешту, поспішив покинути Росію, вивіз сім'ю в Англію й заліг на дно, оселившись в орендованому будинку в графстві Суррей. Коли він уперше побачив відео про Кузнєцова та Карпова, у нього виникла ідея переконати нас зробити аналогічне відео про Степанових й скомпрометувати їх настільки, щоб це допомогло йому розв'язати власні проблеми.
Коли Володимир розповів мені про це, я заспокоївся й вирішив узятися за створення відеоролика.
Але тільки-но ми почали вивчати матеріали Перепиличного, як надійшло повідомлення від нашого джерела в Росії — Аслана, у якому йшлося, що управління "К" лютує через відео про Кузнєцова та Карпова й проти фонду Hermitage та Браудера готують нову велику операцію. Ми сподівалися дізнатися більше, проте Аслан не зміг повідомити подробиці. Мої побоювання, що Перепиличний — частина задуму ФСБ, повернулися з новою силою. Можливо, усе йде за їхнім планом. Хай якою правдивою не здавалася б його інформація, найперше треба було переконатися, що ми не втрапимо просто в пастку ФСБ.
36. Податкова принцеса
Одним з головних завдань восени 2010 року було переконатися, що Перепиличний не намагається обвести нас круг пальця.
Спочатку ми вирішили перевірити наявність нерухомості під Москвою й невдовзі виявили, що ділянка в шістдесят соток, на якій зведено особняк, належить вісімдесятип'ятирічній матері Владлена Степанова. Її дохід становив лише 3,5 тисячі доларів на рік, але якимось чином вона володіла землею з оцінною ринковою вартістю 12 мільйонів доларів, і це лише вартість землі без будь-яких будівель.
А вони на ділянці були — та ще й які! До зведення заміської резиденції Степанови залучили одного з найкращих столичних архітекторів, який спроєктував дві будівлі з німецького граніту, склопрофіліту та полірованого металу в стилі техномодерн загальною площею понад тисячу квадратних метрів. Побачивши фотографії цих будівель, я подумав, що вони швидше могли б належати якомусь топменеджеру інвестиційного фонду, ніж працівниці податкової інспекції та її чоловікові.
Потім ми перейшли до Дубая. За допомогою електронної бази даних нерухомості легко з'ясували: вілла справді існує, її було придбано за 767 123 долари й зареєстровано на ім'я Владлена Степанова. На жаль, дві інші квартири загальною вартістю шість мільйонів доларів ще не добудовано, і тому вони в базі не фігурували. Ми знали про них лише за грошовими переказами зі швейцарських рахунків Степанових.
Ці швейцарські рахунки, наче ниточки, пов'язували всі частини картини в єдине ціле. Через них було оплачено не тільки дорогі покупки, на цих рахунках лежало понад десять мільйонів доларів, які, як стверджував Перепиличний, з'явилися приблизно тоді, коли під виглядом повернення податків були викрадені. Якщо факт існування рахунків буде підтверджено, то можна випустити в серії "Каста недоторканних" таке запальне відео про Ольгу Степанову, що стіни Кремля побіліють.
Тепер усе залежало лише від підтвердження правдивості швейцарських рахунків.
Було б, звісно, чудово звернутися в "Кредит Свісс" і просто запитати, чи це справжні виписки. Проте швейцарські банкіри потайливі й обережні, тож нічого не скажуть.
Я міг би звернутися до знайомих із "Кредит Свісс", але знав, що й вони не допоможуть. Розголошення конфіденційної інформації про клієнта — серйозне порушення, за яке негайно звільняють, а я нікого не знав так добре, щоб хтось пішов заради мене на такий ризик.
Залишався один варіант — надіслати заяву швейцарській владі та подивитися, що з цього вийде. Мій лондонський юрист склав таке звернення. Коли все було готове, я запитав, скільки часу, на його думку, займе відповідь.
— Від трьох місяців до року, — відповів він.
— До року? Це надто довго. А чи немає способу їх прискорити?
— Ні. Як свідчить досвід, швейцарська влада дуже некваплива та займеться нашим питанням саме тоді, коли до нього дійде черга.
У січні й лютому новин не було, минав березень 2011 року. До середини місяця відеоролик про Степанову закінчили. Він, безсумнівно, був кращий за всі попередні. Мені кортіло зробити наступний крок, але стримувала відсутність відповіді від швейцарців.
Натомість наприкінці березня ми дізналися про кардинально новий поворот у російській сазі з приховування злочину.
В'ячеслава Хлєбнікова, якого раніше судили за інші злочини, було засуджено за співучасть у розкраданні бюджетних коштів. Російські силовики могли вибрати цапом-відбувайлом і посадити за ґрати хоч сотню рецидивістів — мене це мало хвилювало. Тут важливим було інше — формулювання в обвинувальному висновку Хлєбнікова, у якому йшлося, що працівники податкових інспекцій ні в чому не винні, вони, мовляв, були "не обізнані про злочинні дії та задуми" та "введені в оману", коли схвалили за один день під кінець грудня 2007 року повернення з казни мільярди рублів.
Податкові працівники — це Ольга Степанова з товаришами.
Я вирішив, що це вже занадто. Брехню треба зупинити. Дані Перепиличного були вірогідними: це знав я, це знала швейцарська влада, і про це мав дізнатися весь світ.
Відеоролик було запущено 20 квітня 2011 року. Грандіозна реакція російської інтернет-аудиторії побила всі попередні рекорди. До кінця першого дня відео подивилося понад двісті тисяч осіб, до кінця тижня — майже триста шістдесят тисяч, а до кінця місяця — понад пів мільйона.
Ольгу Степанову охрестили "податковою принцесою", і журналісти з усіх куточків країни навперебій говорили про неї та її чоловіка. На телеканалі "НТВ" навіть показали інтерв'ю із мамою Владлена. Вона мешкала у звичайній однокімнатній квартирі, а на запитання про коштовну нерухомість, номінально зареєстровану на її ім'я, відповіла, що погодилася в обмін на те, що син найме для неї жінку приходити раз на тиждень прибиратися у квартирі.