Дякую вам, боги! Я буду посміхатися, я зроблю все, що ти побажаєш. (Іде геть.)
Ф а б і а н. Такої вистави я не проміняв би на пенсію в тисячу золотих від перського шаха!
С е р Т о б і. За цю вигадку я готовий женитись на цьому дівчиську!
С е р Е н д р ю. І я готовий.
С е р Т о б і. Я не взяв би іншого посагу, крім ще такого жарту.
С е р Е н д р ю. І я не взяв би.
Ф а б і а н. А ось і наша витівниця.
Входить М а р і я.
С е р Т о б і. Слухай, моя амазонко, вимагай, чого хочеш! Зроби з мене стільчик для своїх ніжок, якщо хочеш.
С е р Е н д р ю. Або з мене.
С е р Т о б і. Або накажи програти в шашки мою свободу і стати твоїм рабом.
С е р Е н д р ю. Може, й мені стати?
С е р Т о б і. Ти занурила Мальволіо в такий солодкий сон, що він зійде з розуму, коли прокинеться.
М а р і я. Ні, скажіть правду, подіяло на нього?
С е р Т о б і. Як горілка на повитуху.
М а р і я. В такому разі, якщо хочете побачити плоди цієї витівки, послідкуйте за його першою зустріччю з графинею: він одягне жовті панчохи, – а вона не може терпіти цей колір, – перев'яже їх навхрест, – а вона ненавидить цю моду, – і буде їй посміхатися, – а це так не відповідає її теперишній меланхолії, що вона неодмінно розізлиться на нього. Якщо хочете бачити це, то ідіть за мною.
С е р Е н д р ю. І я до воріт.
Ідуть геть.
Д І Я Т Р Е Т Я
Сцена перша
Сад Олівії.
Входять В і о л а і б л а з е н ь з бубном.
В і о л а. Помагай боже тобі і твоїй музиці, приятелю. Як поживаєш при бубні?
Б л а з е н ь. Ні, добродію, я поживаю при церкві.
В і о л а. Хіба ти священик?
Б л а з е н ь. Не зовсім, добродію. Просто мій дім стоїть біля церкви, отже я поживаю при церкві.
В і о л а. В такому разі, ти міг би сказати про короля, що він придурок, тому що при ньому знаходиться дурень; а церква забубонить, якщо ти з бубном станеш перед нею.
В і о л а. Маєш рацію: варто трохи пограти словом, як його вже ялозить уся вулиця.
Б л а з е н ь. Тому-то, пане, я хотів би, щоб у моєї сестри не було імені.
В і о л а. А чому все ж таки?
Б л а з е н ь. Бо ім'я – це слово. Хтось пограє її іменем і, дивись, вона зробиться вуличною. Слова стали продажними відтоді, як їх зганьбили колодками.
В і о л а. І ти можеш це довести?
Б л а з е н ь. Бачите, пане, без слів довести це неможливо; а слова так забрехались, що мені огидно ними доводити правду.
В і о л а. Бачу, що ти – веселий хлопець і не дорожиш нічим на світі.
Б л а з е н ь. Ні, пане, дечим я все-таки дорожу. А от вами, правду кажучи, не дорожу. Якщо це означає не дорожити нічим, то ви, пане, ніщо.
В і о л а. Ти часом не дурень графині Олівії?
Б л а з е н ь. Що ви, пане! Графиня Олівія не терпить дурості; вона не заведе собі дурня, доки не вийде заміж. А чоловік і дурень схожі, як оселедець із сардиною, тільки чоловік – більший. Я у графині не дурень, а головний словоблуд.
В і о л а. Днями я бачив тебе у герцога Орсіно.
Б л а з е н ь. Дурість, добродію, блукає світом, як сонце, і всюди встигає світити. Мені було б дуже жаль, коли б вона рідше відвідувала вашого володаря, ніж мою господиню. До речі, я вже, здається, зустрічав тут вашу премудрість?
В і о л а. Ну, якщо ти взявся за мене, то краще мені піти. Ось, візьми собі. (Дає йому гроші.)
Б л а з е н ь. Хай пошле тобі Юпітер бороду з наступної партії волосся!
В і о л а. Правду кажучи, я сам сумую за бородою (на бік), тільки не на власному підборідді. – Твоя господиня вдома?
Б л а з е н ь (показуючи монету). А ви не думаєте, пане, що якби їх було двоє, то вони б розплодилися?
В і о л а. Звичайно, якби їх скласти разом і пустити в обіг.
Б л а з е н ь. Я охоче зобразив би Пандара Фригійського, щоб здобути Крессіду для цього Троїла.
В і о л а. Я тебе зрозумів: ти вправно жебрачиш.
Б л а з е н ь. Сподіваюся, пане, мені буде просто вижебрати жебрачку: Крессіда була жебрачкою. Графиня вдома, добродію. Я доповім їй, звідки ви з'явилися, але хто ви такий і що вам потрібно, відомо лише небу; я сказав би – лише стихіям, але слово надто затаскане. (Іде геть.)
В і о л а
Цей блазень дуже добре клеїть дурня.
Потрібний розум для такої ролі,
Бо тих, над ким смієшся, треба знати,
Характер відчувати, настрій, час
І бити на льоту, мов дикий сокіл,
Зустрічну здобич. Ремесло таке
Не легше вміння зображати мудрість.
Розумний дурень – душ людських знавець –
То більша рідкість, ніж дурний мудрець.
Входять с е р Т о б і та с е р Е н д р ю.
С е р Т о б і. Благослови вас Бог, пане.
В і о л а. І вас також, добродію.
С е р Е н д р ю. Dieu vous garde, monsieur.
В і о л а. Et vous aussi; votre serviteur.
С е р Е н д р ю. Сподіваюсь, що так – і я до ваших послуг.
С е р Т о б і. Чи не ввійдете ви у цей дім? Моя племінниця бажає, щоб ви ввійшли, якщо ви рухаєтесь у цьому напрямку.
В і о л а. Я тримаю курс на вашу племінницю, мій пане; я хочу сказати, що вона і є метою моєї подорожі.
С е р Т о б і. Тоді випробуйте свої ноги, добродію; приведіть їх у рух.
В і о л а. Мої ноги краще розуміють мене, ніж я ваші вирази.
С е р Т о б і. Я хочу сказати – заходьте, добродію.
В і о л а. Я відповім на це дією. Але нас випередили.
Входять О л і в і я і М а р і я.
О моя довершена господине, хай проллє на вас небо потік пахощів!
С е р Е н д р ю. Цей хлопець майстерно лестить! "Потік пахощів" — добре сказано.
В і о л а. Моє доручення, графине, призначене лише для вашого витонченого і доброзичливого слуху.
С е р Е н д р ю. "Пахощі", "витончений", "доброзичливий" — ця трійця буде в мене напохваті.
О л і в і я. Закрийте ворота саду, і хай ніхто не заважає мені вислухати його.
Сер Ендрю, сер Тобі та Марія ідуть геть.
Дайте мені вашу руку.
В і о л а.
До ваших послуг.
О л і в і я
Як зоветесь ви?
В і о л а
Цезаріо слуга ваш вірний зветься.
О л і в і я
Ви – мій слуга? Який нестерпний світ
Відтоді, як поштивістю назвали
Отруту лестощів! Ви служите Орсіно.
В і о л а
Він служить вам, а я служу йому.
І через це я – ваш слуга покірний.
О л і в і я
Що він мені? Якби його душа
Була листком несписаним паперу,
А не відбитком образу мого!
В і о л а
А я хотів би образом Орсіно
Заповнить вашу душу.
О л і в і я
Я прошу
Ніколи не нагадувать про нього.
Якби ви захотіли розказати,
Що інший хтось закоханий у мене,
То більше би потішили мій слух,
Ніж музикою сфер.
В і о л а
О господине!
О л і в і я
Благаю вас послухати мене.
В минулий ваш візит я необачно,
Немов би зачарована, услід,
Щоб повернути вас, послала перстень,
Обманом цим принизивши себе,
Слугу і навіть вас. Тепер чекаю
Я осуду за цю невинну хитрість,
Яку не зрозуміть ви не могли.
Що ви тоді подумали про мене?
Припнувши до ганебного стовпа,
Ви честь мою караєте бичами
Своїх думок безжалісних? Кажіть!
Вам ясно все. Лише прозорий шовк
Від вас ховає безпорадне серце.
В і о л а
Мені вас жаль.
О л і в і я
Це – до любові крок.
В і о л а
Ні, анітрохи. Всім давно відомо,
Що ми жалієм навіть ворогів.
О л і в і я
Що ж, знову нам сміятися пора.
Як легко запишатись жебракові!
Коли хижак шматує наше серце,
Радіємо, що це не вовк, а лев.
Б'є годинник.
Підказує годинник, що даремно
Я витрачаю і слова, і час.
Мені ти не потрібний, заспокойся,
Мій хлопчику! І все ж, коли змужнієш,
Солодкий плід дістанеться комусь.
Твій шлях лежить на захід.
В і о л а
Що ж? Рушаймо!
"Кому на захід?" Мир і спокій вам!
Для герцога не скажете ні слова?
О л і в і я
Чекай! Прошу, Цезаріо, скажи,
Що ти про мене думаєш насправді?
В і о л а
Що ви себе вважаєте не тим,
Чим є для інших.
О л і в і я
От і я про тебе
Такої ж думки: ти – не те, що є.
В і о л а
Ви угадали: я – не я, синьйоро.
О л і в і я
Коли б ти був таким, як хочу я!
В і о л а
Цілком можливо, так було б і краще,
Бо зараз дурнем я здаюся вам.
О л і в і я
Яка прекрасна на його вустах
Ця посмішка, презирлива і горда!
Хай злочини приховує пітьма,
Любов – як день. Ховатись їй дарма.
Тому і я відкритись не боюсь:
Цезаріо, чим хочеш, присягнусь –
Росою сліз, непевністю надій,
Безгрішністю своїх дівочих мрій –
Такі у серці пристрасті горять,
Що розум їх не здатний приховать.
Тож хай не буде відповідь твоя:
"Нащо кохать, коли коханий я?"
Любов завжди прекрасна і жадана,
Та особливо, як вона неждана.
В і о л а
Клянусь вам, – хоч зізнання я не ждав, –
Любов я жодній жінці не віддав.
Душі і серця вірного престоли
Не для жінок. Прощайте! Вже ніколи,
Щоб зворушить холодну цю красу,
Сліз герцога сюди не принесу.
О л і в і я
О ні, приходь зі мною говорити,
Щоб серце до немилого схилити!
Ідуть геть.
Сцена друга
Дім Олівії.
Входять с е р Т о б і, с е р Е н д р ю і Ф а б і а н.
С е р Е н д р ю. Слово честі, я не залишусь тут ні хвилини.
С е р Т о б і. Але чому, ваше шаленство? Які у тебе підстави?
Ф а б і а н. І справді, сер Ендрю, поясніть нам, чому?
С е р Е н д р ю. Тому, що ваша племінниця так люб'язно говорила з герцогським прихвоснем, як ніколи не говорила зі мною. Я бачив це в саду.
С е р Т о б і. Скажи мені, старий друже, чи бачила вона тебе?
С е р Е н д р ю. Не гірше, ніж я вас.
Ф а б і а н. Це кращий доказ, що вона вас любить.
С е р Е н д р ю. По-вашому, я зовсім осел?
Ф а б і а н. Сер, я берусь довести це за всіма правилами розуму і здорового глузду.
С е р Т о б і. А вони судили та рядили, коли ще Ной не плавав у ковчезі.
Ф а б і а н. Вона загравала з цим юнаком на ваших очах тільки для того, щоб розворушити вас, пробудити вашу сонну доблесть, запалити вогонь у серці, розлити жовч у печінці. Ви повинні були відразу підійти до неї і примусити хлопчиська мовчати своїми дотепами, новенькими і блискучими, прямо з монетного двору. Вона чекала цього від вас і обманулась. Ви дозволили часу стерти подвійну позолоту цього випадку, віддалились від сонця прихильності графині і тепер пливете на північ її немилості, де повиснете, мов бурулька на бороді голандця. Втім, ви можете виправити помилку яким-небудь поривом хоробрості або тонкою політикою.
С е р Е н д р ю.