Вигляд цієї людини, захопленої думами, вразив Картера значно більше, ніж пригоди цієї ночі. Якби його дивний господар нараз зник з очей, він не почував би себе ніяковіше в цій каюті, де годинник настирливо вистукував марні хвилини штилю, щоб потім так само уперто вистукувати непотрібні хвилини шторму.
НІ
Постоявши хвилину, Картер вийшов на палубу. Небо, море й сам бриг зникли в глупій задушливій темряві, що дедалі все збільшувалась. Величезна хмара мчала небом, немов шукаючи маленьке судно, а знайшовши, зачепилась і зависла над ним. Лише на півдні було видно тремтливий відблиск, сумний і кволий, як звиклий спогад про зоряне сяйво. А на північ, немов доводячи неможливе, на темному тлі неба ще чорніший клапоть визначав смугу страшного шквалу, що насувався. Миготіння на воді зникло, і незриме море лежало німе й тихе, ніби нагло вмерло з жаху.
Картер нічого не бачив. Він почував, що навколо нього сновигали люди, чув у темряві тихий шепіт, наче вони переказували одне одному таємниці, важливі чи ганебні. Ніч поглинала слова і полонила все, навіть звуки, не лишаючи нічого, опріч несподіванок, які, здавалось, шугали біля кожного, готові простягти свою жахливу таємничу руку, щоб раптом схопити за горлянку. Навіть безжурна вдача
молодшого офіцера опіумних суден збентежилась в цю зловісну хвилину. Що це за корабель? Що за люди? Що трапиться завтра? Що буде з яхтою? З ним? Він нагло відчув щось непевне, якісь лихі ознаки з усіх боків. Це безглузде передчуття на мить злякало його, і він міцно схопився за кільце дверей каюти.
Голос Шоу, що пролунав коло самісінького його вуха, розігнав ці неспокійні думки.
— О! Це ви, пане. Таки вийшли,— сказав повільно помічник капітана.— Виявляється, що нам доведеться взяти вас на буксир. З усіх чудних інцидентів цей найди-ЕОВИЖНІШИЙ. Човен закрадається до вас з безвісті і раптом виявляється довгожданим другом! Ви, мабуть, один із тих друзів, що їх шкіпер мав зустріти десь тут. Чи не вас часом? Я більше знаю, ніж ви гадаєте. Ми їдемо до... Ну, кажіть же... їдемо... гм, гм... Ви ж знаєте?
— Так. Я знаю. А ви? — невинно спитав Картер. Шоу на хвилину замовк.
— Де шкіпер? — запитав він нарешті.
— Він, немов скам'янілий, сидить там унизу. Де мій човен?
— Ваш човен теліпається за кормою. А ви, на мою думку, так само неотесаний, як і зрадливий. Так само.
Картер рушив до гакаборту, але раптом натрапив на когось, хто метнувся вбік. Йому здалося, що ця ніч може довести когось до божевілля і той трахне його по голові, якщо він тільки в силі буде підняти лома. Картер зовсім роздратувався і голосно сказав, звертаючись до Шоу:
— А я думаю, що вам з вашим шкіпером поганенький кінець прийде.
— Я гадав, що ви вже в своєму човні,— хіба роздумали? — спитав біля нього низьким голосом Лінгард.
Картер навпомацки пішов уздовж поруччя й налапав мотуз, що, здавалося, сам собою тягся в темряву. Він гукнув до човна і зразу ж почув хлюпання води біля прови, бо човна швидко підтягли до судна. Потім перехилився через бильця і нараз зник, наче впав у безодню. Лінгард ледве розібрав слова:
— Лови мене за ногу, Джоне.
З човна долинули глухі звуки і якийсь голос відказав:
— Єсть.
— Тримайтесь далі від підзору 1,— застережливо ска-1 П і д з і р — корпус корабля, нижче від борту і вище від кіля.
91
зав Лінгард.— Бриг може взяти хід назад, якщо шквал не вдарить на нього зразу.
— Добре, я подбаю,— почулась відповідь з води. Лінгард підійшов до лівого борту, пильно подивився
в чорну купу низьких хмар і наказав:
— Підбрасопте 1 для лівого галсу 2, містер Шоу. Тривожний і тужливий звук, схожий на зітхання якоїсь
величезної тварини, пролунав над високими щоглами непорушного брига. Звук усе дужчав, потім на мить стих, і натягнута снасть брига жалібно забриніла, вторячи погрозливому гурчанню вітру. Поволі великі й довгі хвилі вкрили поверхню води. За хвилину щось величезне і неспокійне вискочило з темряви на море, розбурхуючи на ньому синясту піну. Перша хвиля шквалу обдала бриг колючим дощем і бризками. Наче переможене дужим приступом, судно на мить застигло на місці, здригаючись від вершечків щогл до кіля, а в темній височині несамовито тіпалися й лопотіли вітрила. Нараз обидва марселі надулись з подвійним гарматним пострілом, і бриг похилився набік. Шоу з усього маху впав на люк, а Лінгард, схопившись за бильця з надвітряного боку, відчув, як судно рва-нулось уперед. Палуба вирівнялась, і бриг пішов, полегшуючи натиск вітру на надуту поверхню вітрил. Тільки ідеальні лінії судна і досконала форма його корпусу врятували вітрила, а може й снасті, даючи спроможність майже перекинутому бригу з блискавичною швидкістю прокладати собі шлях. Лінгард глибоко зітхнув і тріумфально закричав до Шоу, що борсався під вітром і дощем, намагаючись добутись до свого командира:
— Все гаразд. Витримав!
Шоу спробував заговорити. Але зразу ж наковтався теплої води, що її вітер цілими водоспадами лив на судно. З кожної реї й ванти 3 стікали у надвітряний бік могутні струмені води. Здавалось, що цей переможний, нестерпучий потоп ніколи не скінчиться. Та нараз він спинився. За кілька хвилин злива пробігла вздовж брига, і раптом висока сива стіна відійшла в темряву під лютий шепіт розірваних хмар, що теж одсувались. Вітер почав залягати 4.
1 Брасопити — набирати парусів для повного ходу.
2 Галс — напрямок.
3 Ванти — мотузяні скрепи для щогл.
4 Залягати — вщухати.
На північній частині обрію в темряві з'явились три зірки, що миготіли на високих гребенях хвиль, мов голови далеких плавців; рівний край хмари відсувався по небу, як величезна залізна штора, що змотувалась вниз якоюсь могутньою машиною. Бадьора свіжість дмухнула з зоряного неба, наче цим штормом було отворено двері в новий світ. Це був поворот до життя, поворот у безмежну просторінь; земля виринула з-під темного покрову, щоб зайняти місце в оновленому і без краю блискучому всесвіті.
Бриг, трохи нагнувшись, легко біг по воді, зневажливо штовхаючи вбік юрбу розбурханих хвиль, розгортаючи за собою в бентежній темряві моря широку смугу кипучої піни. Далеко за кормою, на кінці кодоли, що занурювалась часом у шумливу піну, плив за бригом невеликий темний силует.
Лінгард вийшов на корму і, тримаючись руками за гакаборт, пильно шукав очима Картерового човна. З першого ж погляду він заспокоївся. Шлюпка йшла на буксирі, на кінці довгої кодоли, і Лінгард одвернувся, пильно глянувши у надвітряний бік. Було пів на першу, і Шоу, заступлений Вазубом, пішов униз. Перед тим, як спуститись, він сказав Лінгардові:
— Я піду, сер, якщо ви не збираєтесь піддати ходи.
— Не зараз,— відповів Лінгард, заклопотаний. Шоу спустився, обурений, що не використовують похідного вітру.
На верхній палубі темношкірі матроси, в облиплій одежі, тремтячи, неначе вони побували за бортом, скінчили віддавати реї і розплутували приладдя. Касаб, повісивши фор-марсель-фал на стропки, набундючившись, пішов на шкафут до групи матросів, що стояли на дозвіллі біля баркаса, пильно оглядаючи байдужі обличчя. Матроси поступились, щоб дати місце, і він сів.
— Люди, це був великий дощ і страшний вітер,— авторитетно промовив він,— але цей вітер не пошкодить бригові. Я знав це, коли стояв там, пильнуючи дорученого мені вітрила.
Матроси щось прошепотіли мляво й невиразно.
Через бильця вдарила їм в обличчя велика хвиля, розбившись на тяжкі краплини, колючі, як град. Почувся обурений, придушений стогін. Хтось зітхнув. Хтось конвульсійно засміявся, клацаючи зубами. Але ніхто не пішов геть. Малий касаб витер лице і вів далі своїм скрипучим голосом під акомпанемент шипучих морських звуків, що ритмічно добувалися з-за корми.
— А ви чули, як він кричить на вітер — навіть дужче за нього? Я чув, стоячи спереду. І раніш, за багато років моєї служби у цього білого чоловіка, я часто чув, як він вигукував свої чарівні слова, що все рятують. Це правда. Спитайте Вазуба, що теж хаджі, як і я.
— Я бачив кораблі білих, що, потопаючи, трощились разом із щоглами, як і наші прау {,— сумно зауважив худорлявий парубок, тремтячи і похнюпившись поруч касаба, та намагаючись схопити руками свої лопатки.
— Так,— погодився касаб.— Всі білі — діти сатани, та декому з них надаються ознаки прихильності. Добре коритися таким людям на морі чи в бою. Я бачив господаря цього брига, як він бився з дикунами, що їдять своїх ворогів, і, стоячи обіч нього, бився без ніякого страху, бо чари його (а ними він безперечно володіє) захищають і його слуг. Я правовірний, і камінь не доторкнеться до мого чола. Проте нагорода за перемоги йде від цих проклятих. Шість років плавав я з цим білим; спершу наглядав за стерном, бо я людина моря, народився на прау й досвідчений у цій роботі. Тепер, через те, що знаю всі його бажання, дбаю за все на цьому кораблі.
Кілька голосів промурмотіло: "так, так". Люди терпляче стояли під бурханням вітру й рясними наскоками бризків. Міцно спершись на баркас, усі вони трималися вкупі, балансуючи під легке гойдання корабля. Вітер завивав між нахиленими щоглами, обгортаючи темні й мовчазні людські постаті своїм холодним подихом.
Бригову прову спрямовано було так, щоб обминути з надвітряного боку маленькі острови Каріматської групи. Досі вони були сховані в темряві, але обидва вахтенних вигукнули разом, сповістивши, що перед провою — земля. Лінгард, стоячи з підвітряного боку, стежив, поки з'явився перший острівець. Коли берег був майже перед бригом, він дав наказ, і Вазуб швидко вийшов на головну палубу. Стерно поклали під вітер, реї вирівнялись, а мокра парусина грот-марселю, важко розмахнувшись, прилипла до щогли. Блискуча смуга кораблевого сліду зникла. Судно втратило напрямок і почало занурятись провою в зиб, що швидко пробігала повз нього. І з кожним пориванням
1 Прау — великий човен, чайка.
судна вітер завивав у розгойданих щоглах жалісно й нудно.
В той час як бриг ладнав до спуску шлюпку, Картер стояв, балансуючи біля корми своєї розгойданої шкаралупки. Він двічі гукнув, щоб довідатись, в чім річ, бо ніяк не міг розібрати в темряві, що то за натовп людей на кормі.. Йому не відповіли, хоч він і бачив на кормі людську постать, яка, мабуть, слідкувала за ним. Він збирався гукнути втретє, коли почув стукіт талів !, важке хлюпання й голосну розмову — і темна маса човна, відокремившись від борту, промайнула повз нього на гребені хвилі.