"Ти, що ніби і сміх,
"Ти, що ніби і сміх,
"...розчарування й по-
"...розчарування й по-
КЕЗОНІЯ. "Навчи нас байдужості, що відроджує жагу..."
ПАТРИЦІЇ. "Навчи нас байдужості, що відроджує жагу..."
КЕЗОНІЯ. "Відкрий нам .істину про цей світ, бо він не знає її..."
ПАТРИЦІЇ. "Відкрий нам істину про цей світ, бо він не знає її..."
КЕЗОНІЯ. "І піднеси нашу життєву снагу до височин цієї незрівнянної істини..."
ПАТРИЦІЇ. "І піднеси нашу життєву снагу до височин цієї незрівнянної істини..."
КЕЗОНІЯ. Спочиньмо!
ПАТРИЦІЇ. Спочиньмо!
КЕЗОНІЯ (продовжуючи). "Утіш нас своїми дарами, уділи нам своєї безсторонньої жорстокості і своєї неупе-редженої ненависті, яви нам свої длані, сповнені квітами й убивствами".
ПАТРИЦІЇ, "...сповнені квітами й убивствами".
КЕЗОНІЯ. "Прихисти своїх блудних дітей. Дай їм притулок, вільний від твоєї байдужої й болісної любові. Дай нам пристрастей без бажань, безпричинних скорбот і радощів без майбутнього..."
ПАТРИЦІЇ, "...і радощів без майбутнього..."
КЕЗОНІЯ. "Ти, така холодна й палюча, нелюдська, але ж така земна, сп'яни нас вином своєї рівності і прихисти назавжди в своєму чорному і бридкому серці".
ПАТРИЦІЇ, "...сп'яни нас вином своєї рівності і прихисти назавжди в своєму чорному і бридкому серці".
Коли патриції вимовили останню фразу, Калігула, досі нерухомий, пирхає і озивається гучним голосом.
КАЛІГУЛА. Гаразд, діти мої, ваші бажання будуть справджені.
Сідає на поміст, схрестивши ноги. Один за одним патриції вклякають, кидають оболи й стають праворуч, перед тим як піти. Останній, кваплячись, забув про обол і відходить. Калігула враз скочив на рівні.
Гей! Гей! Іди сюди, хлопче. Поклонятися — це добре, та збагачувати краще. Дякую. Все як слід. Якби боги не мали іншого багатства, крім любові смертних, вони були б бідні, як Калігула. А тепер, панове, можете йти і звістити місту про надзвичайне диво, якому "ви були свідками: ви бачили Венеру саме так, як тільки можуть бачити ваші плотські очі; і Венера розмовляла з вами. Ідіть, панове.
Патриції рушають.
Хвилиночку! До виходу простуйте лівим коридором. Бо в правому стоїть варта, чекає, щоб убити вас.
Патриції квапливо, штовхаючись, виходять. Раби й музики зникають.
Сцена 2
Гелікон свариться на Сціпіона пальцем.
ГЕЛІКОН. Сціпіоне, ти знову робиш із себе анархіста!
СЦІПІОН (до Калігули). Ти блюзнив, Каю.
ГЕЛІКОН. А що це за слово таке?
СЦІПІОН. Скривавивши землю, ти скверниш небо.
ГЕЛІКОН. Цей молодик полюбляє гучні фрази. (Іде й лягає на килим.)
КЕЗОНІЯ (дуже спокійно). Гляди, хлопче, нині в Римі гине люд за куди менше пишнослів'я.
СЦІПІОН. Я наважився сказати Каєві правду.
КЕЗОНІЯ. Чуєш, Калігуло, цього й бракувало твому пануванню — доброго проповідника!
КАЛІГУЛА (зацікавлений). Отже, ти віриш у богів, Сціпіоне?
СЦІПІОН. Ні.
КАЛІГУЛА. Тоді не розумію: чому так квапишся викривати блюзнірство?
СЦІПІОН. Я можу не поділяти чиїхось поглядів, але вважаю, що не гоже їх неславити або відбирати в інших право у щось вірити.
КАЛІГУЛА. Але ж це скромність, справжня скромність! О, любий Сціпіоне, як ти мене потішив! І як я заздрю, ти ж знаєш... Бо це єдине почуття, якого я, мабуть, не зазнаю ніколи.
СЦІПІОН. Ти заздриш не мені, а самим богам.
КАЛІГУЛА. Ну якщо вже хочеш, то хай це буде найбільшою таємницею мого владарювання. Усе, що можна закинути мені сьогодні,— це те, що я досяг невеликого поступу на шляху свободи та влади. Того, хто любить владу, суперництво богів трохи дратує. Я його усунув. Я довів цим вигаданим богам, що людина, коли хоче, може й без учнівства братись до їхнього сміховинного ремесла.
СЦІПІОН. Каю, оце й є блюзнірство.
ГЕЛІКОН. Ні, Сціпіоне, це прозірливість. Я просто зрозумів, що нема іншого способу дорівнятися богам: досить бути жорстокими, як вони.
СЦІПІОН. Досить бути тираном.
КАЛІГУЛА. А що воно таке — тиран?
СЦІПІОН. Засліплена душа.
КАЛІГУЛА. Ще неправда, Сціпіоне. Тиран — той, хто віддає люд у жертву своїм ідеям або прагненням. У мене нема ідей, а маючи всі почесті та владу, я ні до чого не і прагну. І якщо я користуюсь владою, то тільки щоб відшкодувати.
СЦІПІОН. Що?
КАЛІГУЛА. Глупоту й злостивість богів.
СЦІПІОН. Злостивість не відшкодуєш злостивістю. Влада — не розв'язок. Я знаю один єдиний спосіб урівноважити світове зло.
КАЛІГУЛА. Який же?
СЦІПІОН. Бідність.
КАЛІГУЛА (розглядаючи й обмацуючи свої ноги). Треба, щоб я спробував і таке.
СЦІПІОН. А тим часом скільки людей гине навколо тебе!
КАЛІГУЛА. Щоб ти знав, Сціпіоне, дуже мало. Знаєш, скількох воєн я уник?
СЦІПІОН. Ні.
КАЛІГУЛА. Трьох. А знаєш, чому уник?
СЦІПІОН. Бо ти не дбаєш про велич Риму.
КАЛІГУЛА. Ні, бо я шаную людське життя.
СЦІПІОН. Ти глузуєш із мене, Каю.
КАЛІГУЛА. Принаймні, я ставлю його вище від завойовницьких ідеалів. Але правда, що я його шаную не більше, ніж своє власне. Якщо мені легко вбити, то це тому, що самому неважко померти. Ні, чим більше я міркую, тим більше переконуюсь: я не тиран.
СЦІПІОН. Це байдуже, бо ти обходишся нам так само дорого, якби був натуральним тираном.
КАЛІГУЛА (трохи нетерпеливля-чись). Якби ти полічив, то знав, що найменша війна, розпочата розсудливим тираном, обійшлась би вам у тисячу разів дорожче, ніж мої фанаберії.
СЦІПІОН. Принаймні це було б розсудливо. Таке можна збагнути.
КАЛІГУЛА. Але доля незбагненна, і тому я сам заступив її. Я надягнув на себе тупу скам'янілу маску бога. Саме їй щойно вчилися поклонятись твої приятелі.
СЦІПІОН. І це теж блюзнірство, Каю.
КАЛІГУЛА. Ні, Сціпіоне, це драматичне мистецтво! Помилка всіх цих людей у тому, що вони мало вірять у театр. Якби вірили, то знали б, що кожному дозволено грати небесні трагедії і ставати богом. Досить загартувати серце.
СЦІПІОН. Може й справді, Каю. Але якщо воно так, тоді, гадаю, ти зробив усе необхідне, щоб якогось дня навколо тебе повстали, в свою чергу безжальні, легіони людей-богів і за мить утопили в крові твою божистість.
КЕЗОНІЯ. Сціпіоне!
КАЛІГУЛА (твердим, чітким голосом). Хай, Кезоніє. Ти й сам не повіриш, як ти влучно сказав, Сціпіоне: я зробив необхідне. Мені важко уявити той день, про який ти говориш. Хоч іноді я марю ним. І в кожном^ обличчі, що висувається з хижої пітьми, у спотворених ненавистю й страхом рисах я тоді справді з утіхою впізнаю єдиного бога, якого я шанував на землі,— боязкого й жалюгідного, як людське серце. (Роздратовано.) А тепер забирайся. Ти вже й так наговорився. (Змінивши тон.) Зараз мені треба фарбувати нігті на ногах.
Всі виходять, крім Гелікона, який ходить навколо Калігули, що зосереджено заходився коло своїх нігтів.
Сцена З
КАЛІГУЛА. Геліконе!
ГЕЛІКОН. Що? І
КАЛІГУЛА. Як там твоя робота?
ГЕЛІКОН. Яка робота?
КАЛІГУЛА. Ну-ну!.. З місяцем!
ГЕЛІКОН. Посувається. Треба мати терпіння. Та я хотів би поговорити з тобою.
КАЛІГУЛА. Я, може, й мав би терпіння, але в мене мало часу. Треба робити швидко, Геліконе.
ГЕЛІКОН. Я вже тобі казав, що стараюся. Але насамперед маю сказати тобі щось важливе.
КАЛІГУЛА (ніби й не почувши). Знай, що я вже здобував його.
ГЕЛІКОН. Кого?
КАЛІГУЛА. Місяць.
ГЕЛІКОН. Так, авжеж. Але ти знаєш, що на тебе готують замах?
КАЛІГУЛА. І я здобував його сам. Щоправда, тільки двічі чи тричі. Та однаково, я його здобував.
ГЕЛІКОН. Я вже давно намагаюсь поговорити з тобою.
КАЛІГУЛА. Це було торік улітку. І відтоді, як я розглядав та пестив його на колонах у саду, місяць нарешті зрозумів.
ГЕЛІКОН. Каю, припинімо цю гру. Хоч ти й не хочеш мене слухати, але хай там що, а я мушу говорити. Тим гірше, якщо не почуєш.
КАЛІГУЛА (і далі фарбуючи нігті на ногах). Цей лак нікудишній. Та повернімось до місяця: це було чарівної серпневої ночі. (Гелікон ображено відвертається і стоїть мовчки.) Він мінявся на виду. Я вже лежав. Спершу, геть кривавий, він нависав над обрієм. Потім почав підніматися, все легше й швидше. І чим вище був, тим яснішав. Став ніби озером молочної води серед ночі, повної мерехтливих зірок. Став тоді теплим, лагідним, легким і відкритим. Переступивши поріг кімнати і з неквапною певністю дійшов до мого ліжка, закотився в нього, огорнув мене своїм сяйвом і усмішками... Ні, таки цей лак нікудишній. Але бач, Геліконе, я зовсім не хизуюсь, що здобув його.
ГЕЛІКОН. Хочеш почути і знати, що тобі загрожує?
КАЛІГУЛА (зупиняється й пильно на нього дивиться). Я хочу тільки місяць, Геліконе. Я наперед знаю, хто мене вб'є, але я ще не оволодів усім, що спонукає мене до життя. І тому я хочу місяць. І ти не з'явишся перед мої очі, аж поки дістанеш його.
ГЕЛІКОН. Тоді я виконаю свій обов'язок і скажу, що маю сказати. Проти тебе готують заколот. Очолює його Хереа. Я підібрав оцю табличку, з якої можеш довідатись про суть справи. Я кладу її тут. (Кладе табличку на стільця і виходить.)
КАЛІГУЛА. Ти куди, Геліконе?
ГЕЛІКОН (на порозі). Шукати тобі місяць.
Сцена 4
Хтось шкрябає у двері навпроти. Калігура враз обертається й бачить Старого Патриція.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ (вагаючись). Дозволиш, Каю?
КАЛІГУЛА (нетерпляче). Гаразд! Заходь. (Дивлячись на нього.) Ну, ясочко, ти прийшов знову подивитися на Венеру?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Ні, не тому. Ох, пробач, Каю... я хочу сказати... ти знаєш, як я люблю тебе... я хочу тільки спокійно дожити решту своїх днів...
КАЛІГУЛА. Хутко! Хутко!
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Гаразд, гаразд. Зрештою... (Поквапно.) Це вкрай важливе, ось і все.
КАЛІГУЛА. Ні, це дурниця.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Але що, Каю?
КАЛІГУЛА. А про що ми, любасю, говоримо?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ (озирається навколо). Так би мовити... (Крутиться і нарешті вичавлює.) Змова проти тебе...
КАЛІГУЛА. Сам бачиш, це, як я й казав,— чиста собі дурниця.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Каю, вони хочуть тебе вбити.
КАЛІГУЛА (іде до нього й бере за плечі). Знаєш, чому я не можу тобі повірити?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ (піднявши руку ніби для присяги). Всіма богами, Каю...
КАЛІГУЛА (лагідно, помалу підштовхуючи його до дверей). Не присягайся, тільки не присягайся. Краще послухай. Якщо твої слова — правда, то слід вважати, що ти зрадив своїх друзів, так?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ (трохи очманіло). Так би мовити, Каю, моя любов до тебе...
КАЛІГУЛА (тим самим тоном). Але я не можу такого думати. В мене така відраза до боягузів, що я ніколи не вагаюся стратити зрадника. А я добре знаю, чого ти вартий. І, певне, ти не хочеш ані зраджувати, ані помирати?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ.