(постукавши дверним молотком)
Гей, відчиніть ви — хто там? — усередині!
Й правителя звідомте, що давно його
Я жду, пригнутий тягарем новин лихих.
З храму виходить Фоант.
ФОАНТ
Агій, а хто це біля храму крик підняв,
І так, що аж луна йде, в двері гримас?
ВІСНИК
(вказуючи на хор)
Он ті, збрехавши, що тебе немає тут,
Мене вже відсилали, а ти ж є таки…
ФОАНТ
Яку з брехні тієї мали б вигоду?
ВІСНИК
1290] Про це пізніше. Справа с нагальніша —
Ти лиш послухай: жриця, Іфігенія,
З чужинцями недавно попливла звідсіль,
Ще й статую богині на судно своє
Взяла; обряд же — тільки для обману був.
ФОАНТ
Невже? Чого ж так раптом захотілось їй?
ВІСНИК
Ореста врятувати… Отепер дивуйсь!..
ФОАНТ
Ти що?.. Про сина Тіндаріди мова йде?
ВІСНИК
Авжеж. Богині мав служити жертвою.
ФОАНТ
Ну й диво! Ну й же чудо! Як там ще назву?
ВІСНИК
1300] Не трать намарне часу! Краще вислухай —
І поміркуй гарненько, як чужинців тих
Ти б міг догнати й знов сюди доставити.
ФОАНТ
Дорога — мого списа не уникнуть їм!..
ВІСНИК
Як тільки прибули ми всі до берега,
Де корабель Ореста був прихований, [384]
Кивнувши, жриця мовчки зупинила нас,
Кому велів ти стерегти чужинців двох, —
Вдавала, що вогонь для таємничого
1310] Обряду очисного розвести спішить.
Сама ж, узявши пута, далі вслід ішла
За юнаками. Це нас насторожило,
Перечити ж ми, слуги, не наважились.
Тоді, аби здалося, що обряд почавсь,
Вона заголосила, мовби кров з убивць
Розпочала змивати заклинаннями.
Сиділи ми довгенько. Врешті страх закравсь:
Ану чужинці, з волі скориставшися,
Втечуть, убивши жрицю? Та не менший страх
1320] Затримував — уздріти заборонене…
І все ж ми незабаром на однім зійшлись:
Піти й поглянуть, хоч і не дозволено.
Ось там судно ми еллінське побачили,
Що вже змахнуло, мов до лету, веслами:
Вже п'ятдесят нагнулось веслярів міцних
На лавах… Біля носа корабельного
Два юнаки стояли, з пут увільнені.
Хто гаком, що с сили, в ніс судна впиравсь,
Хто якорем зайнявся, хто — канатами,
1330] Хто плетену драбинку втікачам спускав
На воду. Що й казати — не барилися.
Збагнувши їхню хитрість, ми й собі взялись
За діло: хто до жриці тут же кинувся,
Хто за канат вчепився, хто кермом судна
Хотів заволодіти — двома веслами.
Й словами їх картали: "Як же смісте
Ти хто такий і звідки?" Ну, а той на те:
"Орест я, аби знав ти, рідний брат її,
1340] Мій батько — Агамемнон; я сестру свою
Додому повертаю — з дому вирвану".
Та ми не відпускали — намагалися
її до тебе привести, володарю…
Моє обличчя, бачиш, у синцях усе:
В руках, ти знаєш, не було ні в них мечів,
Ні в нас — лишалось кулаки пустити в хід,
А ті — й ногами навчені орудувать:
То в бік, а то під груди діставалось нам.
Утому щораз більшу відчуваючи,
1350] Хитаючись, мов п'яні, від побоїв тих,
На горб ми відступали; в того з лоба кров
Спливала, в інших — очі попідбивані…
На пагорбі змагатись нам зручніш було —
Згори могли ми хоч камінням кидати.
Але недовго: з прови корабельної
В нас цілились раз по раз їхні лучники. [385]
Набігла хвиля — корабель, гойднувшися,
До берега наблизивсь. Підхопив Орест
Сестру (боялась хвилі) на плече своє,
1360] Ступив у море, вибіг з нею східцями —
І стала на помості гарно тесанім
Вона, а побіч — доньки Зевса статуя,
Дар неба. Тут же голос із судна почувсь:
"Гей, елліни, за весла! Хай запіниться
За нами хвиля! Недарма верстали ми
Евксінське море й поміж Сімплегадами
Пливли: чого жадали — домоглись того!"
Водно гукнувши "Гей-я!", дружно вдарили
Веслом у море. Корабель, хоч плив, але
1370] 3 затоки не виходив: хвиля знов туди ж
Його все завертала, супротивний-бо
Піднявся вітер — паруси наповнював
І гнав до побережжя. Веслярі щосил
Гребли, але намарно: знову й знову їх
Відносило… Тут донька Агамемнона,
Піднявшись, проказала: "Поможи мені,
Латони дочко, з цього краю дикого
Втекти додому! Не гнівись, що викрала
Твій образ… Свого брата щиро люблячи,
1380] Подумай і про мене: є ж і в мене брат!"
І веслярі всі, дружно відгукнувшися,
По хвилі знову строго в лад ударили —
Мигтіли руки, до плеча оголені…
Судно ж не відпливало — на каміння йшло.
З нас дехто вбіг у море, дехто пробував,
Петлю метнувши, корабель затримати.
А я — бігцем до тебе, щоб дізнався ти
Про всі події з перших уст, володарю.
Іди ж, узявши пута, петлі, зашморги…
1390] Не вгомониться море — стежки жодної
Для порятунку втікачі не матимуть.
Велитель моря, Посейдон, піклуючись
Пергамом, Пелопідам не сприятиме —
Тобі й твоєму люду нині в руки дасть
Атрідового сина і сестру його,
Що зрадила богиню… Бач, забула вже,
Хто з-під ножа в Авліді врятував її!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Нещасна!.. Разом з братом, Іфігеніє,
Загинеш, у неволю знов потрапивши!..
ФОАНТ
1400] Гей ви, країни варварської жителі!
Гнуздайте коней та скачіть до берега, [386]
Де хвилею судно прибило еллінське,
І з поміччю богині захопіть мені
Зухвальців!.. Інші — поспішіть човни спустить
На воду бистрохідні, щоб і морем ми,
І побережжям у погоню рушивши,
Спіймали їх, а потім — чи пожбуримо
Із скелі, чи на палю зіб'ємо стрімку.
Ти й ви, хто тут сприяв їм, не уникнете,
1410] Жінки підступні, кари! Не тепер лишень —
Нагальніше наразі діло жде мене,
Й за нього невідкладно мушу взятися!
Появляється А ф і н а.
АФІН А
За ким, Фоанте владний, у погоню ти
Пустивсь? Мене, Афіну, спершу вислухай!
Покинь той намір і не скликуй воїнів:
Орест, послушний віщуванням Локсія,
Сюди причалив, од богинь розлючених
Тікаючи, щоб в Аргос повернуть сестру,
А в край мій — Артеміди світлу статую,
1420] Що мукам його врешті й покладе межу.
До тебе я звертаюсь. Вітром стриманий
Орест, кого ти вбити наготовився,
Вже рушив: спину моря, вчувши голос мій,
Володар вод розгладив — любо глянути…
А ти, Оресте, згідно повелінь моїх —
Богині голос чуєш ти й на віддалі —
Вези сестру й чудесну Діви статую.
А як прибудеш до Афін божественних —
Є місце там, де крайні межі Аттіки,
1430] Прилегле до узгір'я Карістійського,
Священне, — Гали у народі назване.
Там храм збудуєш, помістиш там статую
На згадку про Тавріду, про труди твої —
Як по Елладі ти блукав, жахаючись
Еріній. Після того й Артеміду там,
Таврополу, довічно шануватимуть.
А що не ти впав Артеміді жертвою —
Впровадь ще звичай: як її вславлятимуть,
Хай жрець черкне по шиї із мужів комусь,
1440] Щоб на вівтар богині крівця крапнула.
А ти край скель Бравронських, Іфігеніє,
Богині тій при храмі слугуватимеш;
Там і в могилу ляжеш. Покладатимуть
Тобі дарунки — шати гарно виткані
Жінок, які в стражданнях із життя пішли,
Під час пологів.
(Фоанту. Вказуючи на хор). [387]
Щодо, еллінок —
Велю, щоб на вітчизну відіслав ти їх,
На їхню душу співчутливу зваживши…
Тобі ж я знов, Оресте, порятунок шлю,
1450] Як і тоді ще — на горбі Аресовім;
І хай надалі рівний поділ жеребів
Засуджених до смерті виправдовує.
Вези ж додому, сину Агамемнона,
Сестрицю. Ти, Фоанте, про свій гнів забудь.
ФОАНТ
Хіба що божевільний, о володарко
Афіно, сперечався б із безсмертними!
Ні на Ореста, ані на сестру його
За статую, за втечу не гнівитимусь:
Чи личило б людині проти бога йти?
1460] Нехай в твій край рушають і щасливо там
Богині образ упровадять в храм новий.
В Елладу благодатну й тих жінок усіх
Відправлю, як жадаєш, а націлені
Списи гостроконечні й весла підняті
Тобі в усім послушний опустить велю.
АФІНА
Похвально. Долі не лише вмирущий люд —
Боги коряться. Сина Агамемнона,
Вітри, в мій край провадьте! Буду з вами я
Сестри моєї образ супроводити.
(Зникає).
Фоант відходить.
ХОР
(покидаючи орхестру)
1470] Вирушайте щасливо й радійте всі
Від душі порятунку своєму!
О Палладо Афіно, шанована й тут,
На землі, і на небі, серед богів,
Твою волю сповнить ми готові.
Як неждано, як солодко слово твоє
Торкнулось нашого слуху!
Перемого священна, й мене супроводь
На стежині життя,
Не скупись на вінець і для мене!
ПРИМІТКИ
2. Піса — місто в Еліді (північно-західний Пелопоннес). Еномая донька — Гіпподамія.
16. Калхант — син Нестора, легендарний віщун, учасник походу греків на Трою.
20. Світлоносна — Артеміда, що вшановувалася також як богиня місяця.
30. Таврійський край — Крим.
33…звідси — й те ім'я його… — грецьке слово іпоо$ означає "швидкий". 59. Строфій — батько Пілада, володар Фокіди; в нього виховувався Орест. 124. Островів двох… — тобто Сімплегад (див. прим, до "Медеї", р. 2). 177. Пеан — хвалебна пісня-молитва на честь Аполлона, Артеміди чи інших богів.
185-188…рисаків— звернув… Геліос. — Див. прим, до "Електри", р. 697-
191…кара… на… Танталідів… — Над нащадками цього роду тяжіла кара за пролиту кров: Тантал, син Зевса й німфи Плуто, фрігійський володар, щоб переконатися, чи боги справді всезнаючі, подав їм на гостині м'ясо свого вбитого сина Пелопа. Боги оживили Пелопа; саме про нього тут мова: щоб одружитися з Гіпподамією, він повинен був перемогти в змаганні на колісниці її батька Еномая. Зробив він це підступом, намовивши Еномаєвого візника замінити металеву чеку в колісниці свого господаря на воскову, через що Еномай загинув.
201. Доня Леди — Клітемнестра.
208. Син богині — Ахілл.
210. Гра слів побудована на первісній старогрецькій назві Чорного моря — Понтос Аксейнос, тобто негостинне море; так греки, очевидно, сприймали подібне за звучанням давньоіранське слово, що означає темно-синій, чорний. Згодом цю назву замінили на протилежну за значенням: Понтос Евксейнос — евксінське, тобто гостинне море.
[445]
261-264. Левкотея, Палемон (див. прим, до "Медеї", р— 1284), Нерей, Діоскури (див. прим, до "Електри", р. 742) — морські божества.
285. Ерінії — богині помсти; за "Іліадою", живуть в Аїді. Зображувалися старими, сивими жінками, з вогненним поглядом та зміями у волоссі; вони то гавкають і виють, мов собаки, то ревуть, як бики.
359. Пелея син — Ахілл.
376-377…Тантал… не пригощав… — див. прим, до р. 191.
385. Іо — дочка володаря Аргосу Інаха, жриця Гери, коханка Зевса; ревнива Гера замінила її в корову, напустивши на неї овода, що гнав утікачку по різних краях. Звідси назва Боспору Кімерійського ("боспор" — "коров'яча переправа").
415. Побережжя Фінея — тобто чорноморське побережжя Фракії, де в місті Салмідесі володарем був легендарний Фіней.
416. Амфітріта — морська богиня, одна з п'ятдесяти дочок Нерея, дружина Посейдона.
424. Білих скель… сягти… — Йдеться про острів Білий (нині Фідонісі) в гирлі Дунаю.