той, як бачу, майстер пить.
Як воно?
Менго
Та трохи теє...
Ну, ходімо вже додому.
Фрондосо
Ти сьогодні заробив...
Ну, скажи, хто лана вбив?
Менго
Хто? Громадонька, відомо.
Виходять.
147
ЯВА ДВАДЦЯТА
Фрондосо, Лавренсія.
Фрондосо
Честь і слава, брате Менго!
Та скажи мені, кохана,
хто убив катюгу-пана?
Лавренсія
Все село, моє серденько.
Фрондосо
Хто убив?
Лавренсія
Та не допитуй!
Знаєш сам, хто це зробив.
Фрондосо
Ну, а чим тебе я вбив?
Лавренсія
Тим, що научив любити.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Королівська резиденція в Тордесільясі5.
Входять король і королева, згодом дон Манріке.
Не гадала вас зустріти;
дуже милий цей сюрприз.
Король
Де б не був я, прагну скрізь
вашу вроду лицезріти.
Завернув я мимохідь
3 португальської дороги.
Донья Ісабела
Завжди знайдеться спромога
завернуть, аби лиш хіть.
Король
Як там справи у Кастільї?
Донья Ісабела
Всюди мир і благодать.
Король
Ви умієте владать
любо й тихо, без зусилля.
Дон Манріке
Там магістер Калатрави,
що прибув сюди із дому,
просить ласки і прийому
у володарів держави.
Донья Ісабела
Радо я його прийму.
Дон Манріке
Запевняю вас, сеньйоро,
що прославиться він скоро,
хоч і мало літ йому.
(Виходить).
149
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Входить магістр.
Магістр
Я магістер Калатрави
Родріго Тельєс Хірон.
Перед ваш високий трон
я прийшов не без обави.
Перепрошую покірно
за мій виступ проти влади;
я послухав злої ради,
визнаю — вчинив невірно.
ІЗ намови командора,
ІЗ поваги до рідні
тяжко схибив я в ці дні;
ви простіть мені, сеньйоре.
Я прощення в вас благаю
і, як ласки сподоблюсь,
вам служитиму — клянусь! —
вірно й віддано без краю.
Ви в Гранаду ідете,
тож візьміть мене з собою;
мужньо стану я до бою
проти маврів за святе
наше діло. Дружно грянем,
яро блисну я мечем,
і на вежах піднесем
Вам на службу я поставлю
вісім сотень вояків
і, клянусь, навік-віків
ваше царство я прославлю!
Король
Встаньте. Нині ясно все нам.
Вам, герою молодий,
завше буду я радий.
Магістр
Ви — утіха всім стражденним.
Донья Ісабела
Викликаєте довір'я
ви ділами і словами.
Магістр
Я схиляюсь перед вами,
новим Ксерксом і Есфір'ю 6.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Входить дон Манріке.
Дон Манріке
ІЗ Овечої Криниці
слідчий повернувся, пане,
Зараз перед очі стане,
Звіт подати, як годиться.
Король
(до королеви)
Як злочинців покарати?
Магістр
Щоб мені хто доручив,
я б гультяйство те навчив
командорів убивати!
Король
Це тепер не ваша справа.
Донья Ісабела
Сподіваюсь, в слушний час
ця турбота знов до вас
має перейти по праву.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
Входить суддя.
Суддя
В силу вашого наказу
я подавсь на місце вбивства;
до дізнання і суддівства
приступив я тут же, зразу.
Допит я провадив строго,
щоб розкрити злодіяння,
та свідоцькі показання
не дали мені нічого.
З тих селян одна досада:
що вже я їм не робив,
на питання: "Хто убив?" —
твердять всі водно: "Громада".
Я на муки брав душ триста —
все даремно, марна праця:
не назвала винуватця
чернь уперта, норовиста.
Брав дітей — здавалось, ось би
хто нас виручити міг,
та не діяли на них
ані просьби, ані грозьби.
Сам тепер усе вирішуй,
як тут діло повести:
або їх усіх прости,
або всіх їх перевішай.
Я привів людей сюди,
можеш сам їх попитати;
хай увійдуть до палати.
Король
Раз прийшли, то вже введи.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
Входять обидва алькальди, Фрондосо,
селяни й селянки.
Лавренсія
Так оце б то королі?
Фрондосо
У Кастільї повновладні.
Лавренсія
Та які ж обоє ладні!
Райські квіти на землі.
Донья Ісабела
Так оце бунтівники?
Естеван
Криничани, ясна пані,
вірнії твої піддані
всі, жінки й чоловіки.
Всьому лихові причина —
тиранія командора;
він завдав нам стільки горя,
так нас утискав безчинно,
що ввірвався нам терпець:
руйнував він людям статок,
ґвалтував жінок, дівчаток,
обертав нас унівець...
Фрондосо
Цю дівчину молодую,
що мені господь судив,
що я вірно полюбив,
що душі у ній не чую,—
одняли сіпаки в мене,
як з вінчання ми ішли,
і до пана повели,
мов його то наречена;
щоб у неї не було
сили вберегти чесноту,
то відомо вже достоту,
що там статися могло.
Менго
З ласки вашої, і я
розкажу про все правдиво,
що зазнав я, напродиво,
од сеньйора-гультяя.
Раз я взяв під оборону
дівчину, таки з Криниці,
що тягнули слуги пиці
на постіль цьому Нерону,
і за це мені Нерон 7
із своїми холуями
розписав, бач, нагаями
зад, чи то пак афедрон.
Добре били в тулумбаси
проклятущі панські слуги —
й досі знать криваві смуги,
мов шпиговані ковбаси.
Щоб ганебне змить тавро
й не пошитися в каліки,
мусив спродать я на ліки
майже все своє добро.
Е с т е в а н
Ми, королю, підем радо
під твою високу руку,
вже тому у запоруку
герб твій прийняла громада.
Нам закон — твоє веління,
ми усе тобі звіряєм
і на милость уповаєм,—
бачиш сам, що ми не винні.
Король
Раз не спромоглося право
встановити винуватця
й ви готові шануваться,—
я прощаю вам ласкаво.
Хай у зверхності моїй
залишається Криниця,
поки, може, нагодиться
командор якийсь новий.
Справедливий рішенець
ви нам вирекли, сеньйоре.
І на цьому, світлий зборе,
дійству нашому кінець.
Перекладено за виданням:
Lope de Vega. El perro del hortelano.
El arenal de Sevilla. Espasa—calpe Argentina, S. A. Buenos
Aires—México, 1946.
Переклад Миколи Лукаша