Бо кажуть:
Добрі люди бачать добре,
А погані лиш погане.[300]
Посередні люди бачать
Лише грішне й доброчесне.
До того ж
Жінкою захоплений мужчина
Вже ні в чому не зважа на себе.
А для деяких жінок мужчина —
Наче на руці води краплина.
Одного разу свекор побачив, що невістка спить з коханцем, і стягнув у неї з ноги браслет. Вона почула це і відразу ж прогнала коханця, а привела до себе чоловіка і лягла з ним спати; згодом розбудила його та й каже: "Твій батько зняв у мене з ноги браслет і кудись поніс його. Чи ж бачено таке, щоб свекор знімав з невістчиної ноги браслет і забирав з собою?" А чоловік і мовить: "Я вранці піду до батька, заберу браслет і віддам тобі". Коли Гунакара прийшов до батька і, лаючись, почав вимагати в нього браслет, той сказав йому: "Я тому в неї зняв браслет, що вона з коханцем спала".
А тут і Шріядеві встряла в розмову: "Таж я з твоїм сином спала! Я навіть ладна чудо зробити, щоб мені повірили. На північ від нашого села стоїть якша, а я в нього поміж ногами пройду й зостанусь цілісінька, бо хто правду каже, той у нього легко поміж ногами проходить". Погодився свекор на таку випробу, а зрадлива жінка ще вдень збігала до свого коханця і сказала йому: "Любий мій, на світанку я задля суду божого маю пройти поміж ніг якші. Ти прийди туди і, немов божевільний, міцно обніми мене за шию".
Він дав згоду на це, і вона повернулась додому. Ось на світанку запросила Шріядеві всіх достойних людей, назбирала квітів, колосків і ще чогось та й пішла до храму якші. У ставку поблизу нього зробила обмивання і хотіла було йти, щоб скласти жертву якші, аж це, як і було домовлено, кинувся до неї коханець і обійняв її обома руками за шию. "Ой! Що це?!" — вигукнула жінка і знову стала робити обмивання, а люди, які все те бачили, схопили насильника й вигнали з країни. А вона, скінчивши обмивання, підійшла до якші, поклала перед ним жертвоприношення — квіти, пахощі та ще багато чого і сказала так, щоб усі почули: "О якшо, повелителю! Коли іще хтось, крім мого чоловіка і цього насильника, хоч раз торкався мене, то хай я не [301] пройду поміж твоїми ногами!" І при тих словах вона наблизилась до ніг якші і пройшла поміж ними, а якша навіть не поворухнувся, дивуючись з її кмітливості. Жінка, чистоту якої визнали й прославили люди, попростувала додому. Отож, коли зможеш так повестись, як Шріядеві, то йди!"
Вислухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така п'ятнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день зібралась вона йти і сказала: "Піду я, папуго, до іншого чоловіка!" А папуга й мовив:
"Істина твоя — чинити за велінням духу треба.
Так Мугдгіка, хоч дурненька, навтішалася доволі".
Прабгаваті зацікавлено спитала: "А як це сталося?" І тоді папуга розповів:
"Є таке місто Відіша, а в ньому жив колись купець Джанаваллабга, дружина якого Мугдгіка була дуже розпусна й норовиста. Коли йому нарешті урвався терпець, він поскаржився родичам, що вона спить не вдома. Ті почали їй за це докоряти, а вона розприндилася й сказала: "Та це він сам ночує хтозна-де, а мене обмовляє!"
Звели їх родичі разом і розсудили так: "Хто з них з сьогоднішнього дня не ночуватиме вдома, той і винуватий". Але вона на те не зважила і, тільки-но чоловік заснув, пішла з подвір'я, а він устав, замкнув двері і знову ліг спати. От удосвіта після своїх походеньок повертається вона додому, а чоловік двері не відчиняє, вона тоді взяла й кинула в криницю велику каменюку, а сама сховалась за дверима. Чоловік подумав, що то вона, мабуть, шубовснула в криницю, і, відчинивши двері, вийшов, а жінка за його спиною прослизнула в дім і замкнула двері зсередини. Обдурений чоловік залишився надворі. "О кохана моя!" — скиглив він, піддобрюючись до неї. Вона, остерігаючись, щоб не було поголосу, тихенько прочинила двері і впустила чоловіка. Після такої оказії подружжя домовилось жити в любові. "Від сьогодні,— сказала вона,— ні я з тобою не сваритимусь, ні ти зі мною".
Послухала Прабгаваті оповідь про цю пригоду й заснула.
Така шістнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день вона, рада та весела, просить у папуги дозволу піти до чужого чоловіка. [302]
Папуга сказав їй: "Все, що твоя душа бажає, роби. Недарма кажуть:
Подивившись, ногу став,
Підібгавши поли, пий.
Раз казать — то тільки правду,
Як душа велить чинить.
O струнка, хай волі серця
Підлягає той, хто може
Нагле лихо побороти
I про любу так сказати,
Як сказав брахман Гунадг'я".
Тоді питає його Прабгаваті: "Як це було?"
Папуга й став розповідати: "Жив тут завзятий у жертвоприношеннях брахман Маджука, в якого була дуже вродлива жінка на ім'я Пахіні, і він її страшенно любив, їхній син Гунадг'я, перейнявши від батька всі знання, залишив домівку й поїхав у далекий край, де в місті Джаянті вирішив прожити так, як велів його розум.
Він почав підгодовувати одного бичка ячменем, травою та всякою пашницею, і той завжди ходив за ним слідком. Якось Гунадг'я узяв за налигач бичка, а сам одягся під купецького носія і сказав звідниці гетери Мадани: "Наші воли, навантажені товарами, прибудуть сюди на світанку, а я сьогодні прийшов сюди, щоб запасти їм корму. Спатиму там, де буде місце для мого бичка".
Коли він отак сказав, звідниця, яка хотіла урвати грошенят за постій бичка, відвела йому місце, а брахман, прив'язавши скотину, пішов до красуні. Вона дала Гунадг'ї обмитися, пригостила його, і він провів з нею ніч у любовних розкошах. А тільки-но почало на світ братися, Гунадг'я перший підвівся, зняв з красуні золотий пояс і зник. Потім прокинулась одна служниця і, не побачивши бичка на місці, спитала у звідниці: "Добродійко, що ж це таке?" А та, як дізналася, що постоялець виходив з покоїв красуні, вирішила мовчати.
Бо ж кажуть:
Про втрати багатства, про муки сердечні,
Про неподобства у власній родині,
Звідавши кпини й омани, розумний
Повік говорити не стане.[303]
Якось випадком звідниця побачила Гунадг'ю, що, саме програвшись, виходив з грального дому, тримаючи в руці грудочку крейди, і схопила його, а він закричав: "Та це ж звідниця, звідниця!"
Вона, боячись царського гніву, відпустила його і пішла до себе, а брахман іде слідом за нею і вигукує: "Звідниця, звідниця!" Нарешті, коли вони опинились на безлюдді, жінка зняла зі своєї руки золотий браслет, віддала йому, аби тільки мовчав.
Не засуджують ніколи доброчесні
Тих, які, скріпивши серце,
Здатні стерпіти нещастя і вчиняти,
Як наказує їм серце".
Вислухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така сімнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день зібралась вона-таки йти, а папуга й каже:
"Йди у дім до іншого, красуне,
І гріха у тім не буде,
Коли маєш такий розум,
Як отой крадій гірчиці.
Є місто Шубганагарам, а в ньому жив збіднілий купець Дарідра. Одного разу заліз в його покої злодій, але не знайшовши там нічого вартого уваги, узяв жменю гірчиці, а коли вже виходив, то його схопили стражники. Як йому тепер з гірчицею на шиї, що її причепили стражники, оминути царський суд?
А відповідь на це така — кожному, хто запитував, він жалівся: "Ой, нема від гірчиці ніякого пуття". Тоді раджа звелів привести його до свого двору і сказав: "Щось я ніяк не збагну, чого це ти все про гірчицю торочиш?"
А той відказує:
"В святковий день появи Балі
Браслет один одному надіває
З п'ятьма зернинами гірчиці,
Щоб запобігти і біді, й недузі.
Та це сьогодні ні до чого![304]
До того ж оті молодики прив'язали гірчицю не на руку мені, а на шию".
Раджа розсміявся й відпустив його.
Послухала цю історію Прабгаваті та й заснула.
Така вісімнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день намірилась Прабгаваті йти, а папуга й мовить:
"Як заманеться, так і дій, ляклива,
Якщо, божественна, вчинить зумієш,
Так, як Сантіка була вчинила,
Коли Сваччханду й мужа визволяла.
Є таке місто під назвою Корахада, а в ньому правив доброчесний цар Гунапрія. Жив там і купець Содгака з вірною дружиною Сантікою. А другого купця жінку звали Сваччханда, що була вкрай примхлива й розпусна. Вона все підбивала клинці до Содгаки, та ніяк не могла його спокусити. Одного разу пішов він поклонитися якші Моноратхі, а вслід за ним у храм прошмигнула й Сваччханда, яка хитрощами, ласками та різними премудрощами таки домоглася свого.
Правду кажуть:
На праведнім шляху мужчина доти,
Допоки почуття трима в покорі
І сором зберігає; не тоді,
Як в серце стріли поглядів уп'ються,
Що навіть скелі рушать з лука брів,
Натягнених від вуха і до вуха,
Оперені розкриллям довгих вій.
А міські стражі помітили, що пара залишилась на самоті у храмі, взяли та й оточили його. Сантіка, як почула, що скоїлося, увечері під гучні сурми прийшла до храму якші і сказала стражам: "Я дала обітницю поклонитися в цей день якші і покласти в безлюдному місці їжу для нього. Ось, візьміть гроші і пропустіть мене".
Вони так і зробили — взяли гроші і впустили її в храм. Тоді вона переодяглася в одежу Сваччханди, а та — в її, і, таким чином, Сваччханда вийшла з храму, а Сантіка залишилася з чоловіком. Вранці, коли всі побачили, що купець був у храмі зі своєю жінкою, стражів присоромили". [305]
Вислухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Така дев'ятнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
Питає Прабгаваті на другий день дозволу піти, а папуга їй і каже:
"Іди, божественна, туди, де з іншим заживеш утіх,
Якщо, мов Келіка, свого зумієш мужа обдурить.
На березі річки Сабграматі є селище Шанкхапур, і жив там багатий селянин, якого звали Сура, а в нього була дружина Келіка, розпусна і хитра. І от вона полюбилася з брахманом із села Сіддгешварапура, що за річкою. Щоночі за допомогою сусідки жінка переправлялась через річку і йшла до свого коханця. Про це довідався її чоловік і сам захотів усе перевірити, але коли він підходив до берега, його помітила Келіка.